Метою гри «Культурні норми та ідентичність» є ігрове моделювання пізнавальних, практичних ситуацій, які сприятимуть більш глибокому засвоєнню понять, що пов’язані із соціалізацією, зокрема таких, як соціально- «культурна норма» та «соціальна ідентичність».
Загальна процедура гри
Студентська група розділяється шляхом жеребкування на дві однакові за чисельністю підгрупи. Кожна підгрупа отримує своє завдання та починає працювати ізольовано одна від одної, готуючи виступи.
Через певний час перша група презентує свій виступ, який обговорюється, що дає можливість зробити попередні висновки та підбити перші підсумки.
Аналогічно відбувається процедура «звітування» другої підгрупи.
На заключному етапі узагальнюються результати проведеної роботи в цілому.
Завдання для 1-ї підгрупи «Діалог маргіналів»
Інформація. У нашому суспільстві існує значна кількість культурних норм, які можна цілком обґрунтовано вважати такими, що не є санкціонованими. Спостерігаючи їх щоденно та повсякчасно, ми рідко замислюємося над своїми вчинками. Існують ситуативні стереотипи поведінки, продиктовані культурними нормами суспільства, які прищеплюються індивідам з раннього дитинства в процесі соціалізації. Ці регулятори нашої поведінки незримі та мало відчутні, й ми практично ніколи не аналізуємо першопричини та природу багатьох повсякденних ритуалів. Лише тоді, коли стикаємося з відхиленнями, з девіантною поведінкою, ми можемо відрефлексувати факт існування такої норми. Інакше кажучи, для того, щоб усвідомити норму, її треба порушити?!
Подібні ідеї блискуче узагальнив відомий представник феноменологічної орієнтації в соціології – автор етнометодології американський соціолог Г. Гарфінкель, який зосередився на розгляді того, як відбуваються інтерпретація та розуміння навколишнього соціального світу індивідами. Гарфінкель виходив з гіпотетичного припущення, згідно з яким в основі соціальної взаємодії лежать буденні передумови, правила, що маються на увазі (Гарфінкель дав їм назву «фонові очікування») та визначають її перебіг. Експерименти, які проводив дослідник, спиралися на припущення про те, що порушення нормального перебігу взаємодії виявить у чистому вигляді ці фонові очікування, які лежать в основі актуальної ситуації. (За більш докладною інформацією щодо теорії Г. Гарфінкеля та феноменологічного підходу як такого можна звернутися, наприклад, до такого джерела: Соціологія: Навчальний посібник / За ред. С. О. Макеєва. К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. Розділ 8. Параграф 3. «Етнометодологічні дослідження явищ повсякденного світу». С. 236 – 253.)
161
Інструкція. Розіграйте будь-яку ситуацію, розподіливши між собою різні соціальні ролі. Форма Вашого групового виступу обирається довільно, але бажано, щоб вона мала характер діалогу. Виконуючи свою роль, кожен з Вас повинен продемонструвати максимальне відхилення від норм, які відповідають тій ситуації, яку Ви обрали для гри. Наприклад, тема Вашої «вистави» – спільна нарада співробітників різних рівнів (від генерального директора до помічника спеціаліста) великої компанії. Про те, як зазвичай така нарада відбувається, уявлення є, мабуть, у більшості членів групи.
Ваше завдання – наочно продемонструвати існуючі норми шляхом їх порушення. Яка саме ситуація розігрується – повинно бути зрозуміло з Ваших виступів, щоб «спостерігачам» було легше зафіксувати порушені норми в ситуаційному контексті, який обрано підгрупою. Тривалість Вашого виступу – не більше п’яти хвилин.
Рекомендації. Домовтеся щодо ситуації, визначте культурні норми, які їй притаманні, та складіть їх перелік, розіграйте ситуацію, максимально порушуючи визначені норми. Проведіть обговорення, по черзі висловлюючи свою думку. Навіть тоді, коли Ваш колега висловлює думку, протилежну Вашій, переривати його неприпустимо – це теж, до речі, норма цього практичного заняття.
Після обговорення розкажіть, будь ласка, як, на Вашу думку, проходило обговорення та планування виступу. Які нові питання, що раніше не викликали сумнівів, виникли в ході гри? Чи можна стверджувати, що Ваша участь у грі сприяла виникненню якогось іншого розуміння поняття та сутності культурних норм?
Орієнтовний перелік питань:
1.Що врешті–решт зараз відбувалося? Що це була за ситуація?
2.Яких персонажів представляли Ваші одногрупники?
3.Які статуси мали ці персонажі?
4.Які культурні норми були порушені? Яким чином вони зазвичай санкціонуються?
5.Узагалі, які норми можуть існувати в межах даного ситуаційного контексту?
6.Спробуйте самі самостійно сформулювати визначення культурної
норми.
Завдання для 2-ї підгрупи «Хто я для себе?» – «А для тебе я хто?»
Інформація. Соціальну ідентичність можна тлумачити як процес осмислення індивідом свого «місця» в соціальному просторі, зміст якого визначається, з одного боку, засвоєнням усієї сукупності культурних цінностей світового рівня цивілізації, загальнолюдських якостей, а з другого – ставленням до всього цього індивіда, актуалізацією його «Я», розкриттям можливостей, потенціалу особистості, її творчої природи.
162
Соціальна ідентичність у нормі розглядається в співвіднесеності із соціальними нормами, соціальними категоріями, соціальною позицією чи соціальним статусом. Питання про ідентичність: «Хто я такий?» – одне з найважливіших питань у житті кожної людини. Зазвичай, відповідаючи на нього, люди оцінюють свою соціальну позицію, свій соціальний статус, наприклад: «Я – студент», «Я – українець», «Я – друг» тощо.
Варіантів відповіді на питання про ідентичність може бути дуже багато, при цьому більшість з них тією чи іншою мірою будуть відбивати певні соціальні вимоги чи відносини, які є важливими для людини. На думку багатьох сучасних авторів, навіть якщо у відповідях великої кількості людей домінують риси, що належать до рефлексивного «Я», все одно погляд індивіда на себе пов’язаний із цілою низкою соціальних чинників, зокрема, із соціальною структурою та місцем у ній.
Соціологи зацікавилися проблемою ідентичності ще на початку ХХ століття. За останні роки на Заході було проведено багато експериментальних досліджень соціальної ідентичності. Одним із завдань цього заняття буде спроба відтворити в скороченому варіанті тест «Двадцять тверджень», створений у 50-ті роки М. Куном. Складовими ідентичності можна вважати внутрішню («Хто я для себе?») та зовнішню («Ким мене вважають інші?»), причому внутрішня та зовнішня ідентичність можуть або збігатися, або – ні.
Інструкція та рекомендації. Спочатку кожному членові підгрупи по черзі пропонується п’ять разів відповісти на питання «Хто я?» та записати кожну відповідь. Далі всі учасники гри пишуть по п’ять характеристик на кожного члена групи («Хто він / вона?»). У процесі групової дискусії отримані результати обговорюються та обробляються. Наприкінці гри підгрупа готує коротку доповідь про результати.
Орієнтовний перелік питань:
1.Які види ідентичності домінують у відповідях учасників групи щодо «внутрішньої» ідентичності?
2.Які види ідентичності домінують у характеристиках другого типу («Хто він / вона?»).
3.Чи є відмінності в оцінюванні ідентичностей у юнаків та дівчат?
4.Наскільки збігаються (корелюють) «внутрішня» та «зовнішня» ідентичність учасників гри? У чому, на Вашу думку, полягають причини невідповідності (якщо вони були зафіксовані в процесі гри).
Основна література:
1.Адорно, Т. Исследование авторитарной личности. – М.: Серебряные нити, 2001. – 416 с.
2.Адорно, Т. Типы и синдромы. Методологический подход (фрагменты из «Авторитарной личности») // Социологические иследования. – 1993. – №3. – С. 75-85.
163
1. Андреева, Г. М. Социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 2003. –
364 с.
3.Аронсон, Э., Уилсон, Т., Эйкерт, Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб.: Питер, 2002. – 560 с.
4.Асмолов, А. Г. Психология личности. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 367 с.
2.Вундт, В. Проблемы психологии народов // Преступная толпа. – М.:
Ин-т психологии РАН, Изд-во «КСП+», 1998. – С. 195-308.
5.Годфруа, Ж. Что такое психология: В 2-х т.: Пер. с франц. – Т. 2: – М.: Мир, 1996. – 376 с.
6.Крэйг, Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2000. – 992 с.
3.Лебон, Г. Психология масс. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 320 с.
7.Майерс, Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1996. – 688 с.
4.Перспективы социальной психологии: Пер. с англ. – М.: ЭКСМОПресс, 2001. – 688 с.
8.Рисмен, Д. Некоторые типы характера и общества // Социологические исследования. – 1993. – №3. – С. 121-129.
5.Социальная психология / Под ред. Е. С. Кузьмина, В. Е. Семенова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 288 с.
6.Социальная психология в трудах отечественных психологов. – СПб.: Питер, 2000. – 512 с.
7.Тейлор, Ш., Пипло, Л., Сирс, Д. Социальная психология – СПб.: Питер, 2004. – 767 с.
8.Фестингер, Л. Введение в теорию диссонанса // Современная зарубежная социальная психология. – М.: МГУ, 1984. – С. 97-111.
9.Хьюстон, М. Введение в социальную психологию. Европейский подход: Учебник для вузов / М. Хьюстон, В. Штребе: Пер. с англ. под ред. проф. Т. Ю. Базарова; [пер. с англ. Г. Ю. Любимова]. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 622 с.: ил., табл.
9.Эриксон, Э. Идентичность: юность и кризис. – М.: Изд. группа «Прогресс»,1996. – 344с.
10.Ярошевский, М. Г. История психологии. От античности до середины
ХХвека: Учебное пособие для высших учебных заведений. – М.: Академия, 1996. – 416 с.
Додаткова література:
1. Башкатов, И. П. Психология асоциально-криминальных групп подростков и молодежи. – М., 2002. – 416 с.
2. Бэрон, Р. Р., Бири Д., Джонсон Б. Т. Социальная психология. Ключевые идеи: Пер. с англ. – М., 2003. – 512 с.
3. Волянская, Е. В., Пилипенко, В. Е., Сапелкина, Е. В. Социокультурная детерминация подростковой агрессии / Науч. ред. В. Е. Пилипенко. – К.: ПЦ «Фолиант», 2004. – 174 с.
164
1.Годфруа, Ж. Что такое психология: В 2-х т.: Пер. с франц. Т. 2: – М.: Мир, 1996. – 376 с.
2.Зарубежная социальная психология ХХ столетия: Теоретические подходы / Андреева Г. М. и др. – М., 2002. – 286 с.
4.Котова И. Б., Шиянов Е. Н. Социализация и воспитание. – Ростов н/Д,
1997.
3.Лебон, Г. Мнения и верования толпы // Философская и социологическая мысль. – 1991. – №6. – С. 119-152.
4.Лебон, Г. Психология толп. – М.: Ин-т психологии РАН, 1998.
5.Московичи, С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. – М., 1996.
6.Петровский, А. В., Ярошевский, М. Г. История и теория психологи:
В2-х т. – Ростов н/Д, 1996.
5.Підліток у великому місті: фактори та механізми соціалізації / Під ред. Л. Г. Сокурянської. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2000. – 207 с.
7.Ручка, А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. – К.: Наукова думка, 1992. – 264 с.
8.Ручка, А. О., Танчер, В. В. Курс історії теоретичної соціології. – К: Наукова думка, 1995. – 224 с.
9.Свенцицкий, А. Д. Социальная психология. – М., 2003. – 336 с.
6.Социальная психология личности в вопросах и ответах: Учебное пособие / Под ред. проф. В. А. Лабунской. – М.: Гардарики, 1999. – 397 с.
10.Соціологія: Навчальний посібник / За ред. С. О. Макеєва. – К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. – 344 с.
7.Фрэнкин Р. Е. Мотивация поведения. Биологические, когнитивные и социальные аспекты: Пер. с англ. – М., 2003. – 651 с.
8.Шипунова Т. В. Агрессия и насилие как элементы социокультурной реальности // Социологические исследования. – 2002. – №5. – С. 67-76.
9.Moscovici, S. Theory and society in social psychology // The Context of Social Psychology / Ed. J. Israel, H. Taifel. – London: Acad.Press, 1972.
Заняття 3. Структура особистості та проблеми соціалізації в теоріях класиків світової психології (заняття проводиться у формі колоквіуму)
Питання до колоквіуму:
З. Фрейд: класичний психоаналіз
1.Чи спостерігали Ви поведінку, що відповідає характеристиці несвідомої мотивації, яку дав З. Фрейд? Опишіть її. Чи можете Ви дати інше пояснення такої поведінки, при цьому не посилаючись на несвідому мотивацію?
2.Чи має в сучасній культурі сенс ідея З. Фрейда про те, що конфлікт на сексуальному ґрунті є для особистості центральним? Як, на Ваш погляд, більш
165