цілому, схильні помилково інтерпретувати дружелюбне ставлення представниць слабкої статі сексуальним потягом. Такі помилкові атрибуції можуть призводити навіть до зґвалтувань під час побачень та сприяють розвитку тенденції виправдовувати зґвалтування провокуючою поведінкою жертви.
Наші пояснення поведінки інших людей пов’язані найчастіше або з приписуванням причин тих чи інших вчинків внутрішнім диспозиціям людини, або зовнішнім ситуаціям, взагалі ми схильні (часто помилково) пов’язувати дії з намірами та диспозиціями людей. Слід зазначити, що такі пояснення найчастіше мають переважно раціональний характер, також у подібних повсякденних інтерпретаціях люди часто не беруть до уваги можливу причину поведінки, якщо їм уже відомі інші правдоподібні причини.
Як свідчать численні експерименти, існує ціла низка закономірностей, у відповідності до яких ми, як правило, намагаємося інтегрувати інформацію, щоб скласти певне враження про іншу людину. Так, виявляється, що дуже важливо, яка саме інформація про партнера по спілкуванню (негативна чи позитивна) надійшла до нас першою, оскільки ми схильні подальші свої міркування вибудовувати під упливом саме цієї інформації. Також ми часто забуваємо про вплив самої ситуації або недооцінюємо її, віддаючи перевагу фактору особистісних рис та установок. Пояснюючи власну поведінку, люди схильні вказувати на зовнішні обставини, але, оцінюючи вчинки інших, стверджують, що їм слід нести відповідальність за свою поведінку самим. Така недооцінка зовнішнього впливу навіть отримала в соціальній психології назву «фундаментальної помилки атрибуції» (ФПА або в англомовній літературі – fundamental attribution error, FAE).
Причин існування помилок атрибуції багато. Девід Майєрс, зокрема, вказує, наприклад, на те, що ми завжди з успіхом можемо знайти причини там, де їх шукаємо. Також, на його думку, у людей, що виховувались в традиціях західного світогляду, практично завжди переважає переконання, що люди, а не ситуації є причинами подій, що відбуваються. Ми живемо з упевненістю, що, маючи правильні диспозиції та установки, можна впоратися з будь-якою проблемою, а людина майже завжди отримує те, на що заслуговує, й заслуговує те, що має.
Також треба згадати й про стереотипи (2) як спрощене, схематизоване уявлення про людину, її образ як представника певної соціальної групи. Найчастіше ми засвоюємо стереотипи як складову культури від тієї групи, до якої належимо, в процесі соціалізації. Особливу роль у цьому процесі відіграє спілкування з тими людьми, з якими ми проводимо більше часу разом (батьки, друзі). Стереотипи також можуть формуватися через обмежені особисті контакти з представниками певних соціальних груп: якщо нас на ринку обдурив азербайджанський торговець, то ми можемо зробити хибний висновок, що всі азербайджанці схильні до брехні.
Особливе місце в процесі формування стереотипів посідають засоби масової інформації. Їхня привабливість полягає в тому, що з допомогою саме ЗМІ за короткий проміжок часу можна заповнити актуальні інформаційні
131
прогалини щодо груп, про які у нас немає чіткого уявлення. На жаль, реальна ситуація є такою, що ЗМІ надто часто формують викривлені образи певних соціальних груп, особливо, наприклад, етнічних, хоча будь-який журналіст знає ще зі студентської лави, що ідеал його професії – представляти дійсність такою, якою вона є. У руководстві для репортерів «Wall Street Journal», наприклад, зазначається, що репортер ніколи не повинен керуватися своїми оцінками, бо лише події, а не оцінки мають бути в основі сюжетів і репортажів. Але навіть тоді, коли у журналіста немає певної (матеріальної чи ідеологічної) усвідомленої зацікавленості у перекрученні фактів, він залишається людиною, все одно конструюючи дійсність під упливом власних переконань і стереотипів.
Людям узагалі притаманне прагнення створювати класифікації інших людей та подій, для того щоб отримати більш-менш зрозумілу структуру світу, що їх оточує. Категоризація може відбуватися за різними критеріями, наприклад, за статтю, расою, національністю, соціальним статусом тощо. Причому часто вважається, що всі індивіди, віднесені до однієї такої групи, дуже схожі один на одного. В процесі, наприклад, міжкультурних контактів подібні «класифікації» виникають в однієї культурної групи стосовно іншої. Зокрема, вважається, що грузини – гостинні, німці – пунктуальні, італійці – емоційні й т. ін.
Таке спрощене та умовне уявлення про інших людей є важливою причиною виникнення стереотипів. Контактуючи, ми під упливом стереотипів наперед припускаємо, що можна очікувати від людей, які належать до тієї чи іншої групи. Будь-які стереотипи є певною вигадкою, фікцією, що допомагають пояснити світ, який нас оточує. При цьому вигадка та фікція не передбачають банальну брехню: йдеться про репрезентативність цього світу, яка тією чи іншою мірою створюється самою людиною. Причина всеосяжної природи стереотипів полягає в тому, що люди відчувають психологічну необхідність категоризувати та класифікувати соціальні об’єкти, в першу чергу тому, що реальний світ навколо нас є надто великим, складним та мінливим. Стереотипи дозволяють реконструювати його в простішу модель, тому й не можуть сприйматися як результат обмеженості та упередженості, а просто характеризують нормальні процеси переробки інформації.
У процесах зокрема міжкультурної комунікації стереотипи виконують особливі функції: передавання відносно достовірної інформації; функцію орієнтації; спричиняють уплив на створення реальності. При спілкуванні представників різних культурно-етнічних утворень стереотипи бувають ефективними лише тоді, коли використовуються як перше та позитивне припущення про людину чи ситуацію, а не розглядаються як безпосередня інформація про них.
Соціальну установку (3) можна визначити як налаштованість індивіда певним чином реагувати на явища соціального життя, в тому числі й на інших людей. Характеризуючи соціальну установку, виділяють три її аспекти: когнітивний (система поглядів, уявлень), афективний (сукупність певних емоційних станів) та поведінковий (конативний, який включає схильність до певних дій, вчинків). Формування соціальних установок – результат тих
132
упливів, які ми зазнаємо з дитинства, нашого власного досвіду та взаємодії з іншими людьми.
Дослідження соціальних установок історично було одним із перших напрямів емпіричних досліджень соціальної психології. Основні питання, відповіді на які шукали дослідники, були пов’язані з фактами вражаючої невідповідності між установками та реальними вчинками людей, між нашими внутрішніми переживаннями та думками й повсякденною поведінкою. І якщо на початковому етапі досліджень фахівці припускали, що, виходячи з установок, можна передбачити поведінку, то подальші експерименти (наприклад, Л. Фестінгера, А. Уікера, Р. Лап’єра та інших) фактично спростували цю гіпотезу. Так, результати кількох десятків досліджень Алана Уікера свідчили, що на підставі того, що люди говорять про свої схильності, наміри, уподобання навряд чи можна спрогнозувати їхні реальні вчинки. В експериментах Уікера студентські установки щодо брехні не були пов’язані з тим, як вони насправді обманювали викладачів; установки щодо релігії в реальному житті обмежувались присутністю на недільному богослужінні тощо.
Найвідомішим експериментом у цьому напрямі й досі вважають масштабне дослідження Р. Лап’єра, пов’язане із расовими установками американців відносно вихідців з азійських країн. Дослідник розіслав у 251 ресторан і готель письмовий запит щодо можливості прийняти китайців. Відповідь була отримана від власників 128 таких закладів, і лише в одному (!) листі була згода. Але справа в тому, що на час проведення цього етапу експерименту, Лап’єр з китайцями-молодятами вже кілька місяців подорожував Америкою, всюди, за виключенням однієї ситуації, зустрічаючи гостинний прийом, оскільки реальна ситуація і реальні «азіати» зводили нанівець дію існуючих у власників готелів установок.
У чому ж тут справа? Як з’ясувалося у подальших дослідженнях, порушення, здавалося б стійких, установок значною мірою викликано тим, що й вони, й наша поведінка піддаються іншим упливам. За інформацією Д. Майєрса, один соціальний психолог нарахував 40 таких чинників, які ускладнюють зв’язок між установками та поведінкою, тому якщо б можна було нейтралізувати зовнішній уплив, ми могли б практично стовідсотково прогнозувати поведінку людини, спираючись виключно на знання про її установки. В реальному ж житті в залежності від обставин діапазон зв’язку між твердженнями, що відбивають наші установки, й поведінкою може коливатися від повної її відсутності до надзвичайної міцності.
Серед згаданих зовнішніх упливів важливу роль відіграють, наприклад, такі чинники, як побоювання критики, бажання виглядати в очах інших якнайкраще, прагнення говорити те, що нам здається, інші хочуть від нас почути та інші соціальні впливи. Інколи вони можуть бути такими сильними, що примушують людину відмовлятися від своїх глибоких і щирих переконань і керуватися не лише й не стільки ними, а ситуацією, в якій вона опинилася. І коли установка, яку дослідник вивчає, є загальною (наприклад, ставлення до азійців в експерименті Лап’єра), а поведінка – дуже специфічною (рішення про прийом китайських молодят), то, зазначає Д. Майєрс, не слід очікувати
133
співпадання слів і вчинків. Щодо ж специфічних установок (наприклад, установки щодо контрацепції), то відповідність між ними й специфічною поведінкою (шлях використання протизаплідних засобів) можна спрогнозувати доволі точно.
Важливим чинником упливу установки на поведінку є її сила, яку, за результатами експериментів, можна збільшити, якщо, наприклад, спробувати діяти не «автоматично», не за звичкою, а перш ніж щось вчинити, зосередитися на своїх уявленнях про життя, про світ, про інших людей, згадати про свої вчинки в схожих ситуаціях, інакше кажучи, «зазирнути в себе».
Таким чином, як стверджують соціальні психологи, наші установки будуть визначати нашу поведінку, принаймні, за таких умов:
якщо інші впливи будуть зведені до мінімуму;
якщо установка повністю відповідає прогнозованій поведінці;
якщо установка є сильною (щось викликає у нас спогад про неї, сама ситуація непомітно активізує установку тощо).
Помічено також, що вчинки, які ми повторюємо більш-менш регулярно, самі формують відповідні установки, які, в свою чергу, посилюють імовірність тієї чи іншої поведінки. Це справедливо по відношенню не тільки до будь-яких наших вчинків, а й до тих, що можна оцінити крізь норми моралі. Незначний поганий вчинок може спростити спробу вчинити ще гірше, оскільки погані вчинки згубно впливають на моральну чутливість людини. Ображаючи чи принижуючи іншу людину, ми поступово починаємо зневажливо ставитися до жертви, тим самим виправдовуючи свою негуманну поведінку. Ми схильні шкодити не тільки тим, кого не любимо, але й не любити тих, кого ображаємо.
На щастя існує й зворотна закономірність: моральні вчинки теж формують особистість, зокрема, її установки. Існує думка, що в нашому характері відбивається те, що ми робимо, коли, як нам здається, нас ніхто не бачить. Про це, наприклад, свідчать результати одного цікавого соціальнопсихологічного експерименту, проведеного американськими дослідниками, які вивчали поведінку дітей, «спокушаючи» їх у ті моменти, коли дітлахам здавалося, що за ними ніхто не спостерігає. Школярам молодших класів показували гарну іграшку (робота, що працював на батарейках), але забороняли гратися з нею, коли дорослого (дослідника) не було в кімнаті. Одній половині дітей за порушення обіцяли суворе покарання, іншій – більш м’яке. Жодного порушення цього попередження зафіксовано не було. За кілька тижнів експериментатор, якого діти раніше не бачили, залишав дітей гратися в тій самій кімнаті з тими самими іграшками. Більшість дітей із групи, якій обіцяли суворе покарання спокійно гралися з роботом, але в другій групі дві третини учасників експерименту не порушили встановлене на початку дослідження правило. Зробивши свідомий вибір не торкатися іграшки, діти, яким обіцяли легке покарання, засвоїли цей урок. Нова установка тепер визначала їхні наступні дії, і це означає, вважають організатори експерименту, що моральний вчинок, особливо тоді, коли він є усвідомленим, впливає на моральне мислення, а, значить, і на подальшу поведінку.
134
Виходячи в площину повсякденного життя, можна висловити одну пораду: якщо людина хоче змінитися, то найефективніший шлях, який їй слід обрати – це діяти, навіть тоді, коли на це зовсім немає бажання. Воно обов’язково прийде, трохи пізніше, а за ним – ви відчуєте й бажані зміни в собі.
Ще одним соціально-психологічним ефектом сприйняття є упередження (4) як негативна соціальна установка, що має характер стереотипу та передбачає оцінку людини в термінах «гарна» – «погана» при відсутності інформації про цю людину, про мотиви її поведінки. Уже відомий вам психолог Г. Олпорт визначав упередження (prejudice) як антипатію, котра ґрунтується на помилковому та усталеному узагальненні. Упередження можуть стосуватися як усієї групи, так і окремого індивіда. Якщо стереотипи демонструють нам, якою є група та якими характеристиками наділені її члени, то упередження навіюють нам, які почуття ми схильні переживати стосовно цієї групи. Упередження є негативною або ворожою оцінкою, завжди містять сильний емоційний компонент, скоріше негативний.
Формування упереджень найчастіше пов’язане з нашою потребою визначити своє положення щодо інших людей (особливо щодо нашої вищості) й в результаті заспокоїтися відносно цінності власної персони. Саме це явище є підґрунтям для виникнення расизму, ксенофобії, сексизму, ейджизму, гомофобії тощо.
Ми вже наводили приклади щодо того, як моральний вчинок може формувати нові моральні установки та посилювати ті, що вже сформувалися. А чи може позитивна поведінка, зокрема по відношенню до інших етнічних груп послаблювати расові (етнічні) упередження? Д. Майєрс з цього приводу аналізує результати одного масштабного соціального експерименту, проведеного в Америці в середині минулого століття. Проблема, яку намагалися вирішити держава, науковці та громадськість, була пов’язана із питанням десегрегації шкіл. Прихильники десегрегації пропонували не чекати, поки зміниться ставлення американців до спільного навчання в школах дітей – представників різних рас, а видати та затвердити у Верховному Суді відповідний закон. І хоча ця ідея суперечила здоровому глузду, закон було видано. За даними опитування, проведеного невдовзі, з моменту прийняття цього закону відсоток білих американців, які схвалювали спільне навчання, подвоївся, а пізніше досяг майже 100%. Подальші експерименти підтверджували припущення, що позитивна поведінка по відношенню до будького викликає й позитивну налаштованість. Тому, якщо людина хоче когось ще більше полюбити, їй необхідно поводитися так, немов би це вже сталося.
На жаль, уплив поведінки, особливо масової, на соціальні установки особистості може мати й негативний характер. Наведений приклад щодо впливу поведінки членів американського суспільства на їхні расові установки логічно виводить на шлях міркувань щодо можливості й небезпеки використання тієї ж самої ідеї задля масової політичної соціалізації. Для багатьох мешканців нацистської Германії участь у багатотисячних демонстраціях, уніформа, характерне привітання фюрера навіть за умов початкового неприйняття фашизму поступово ставали чинниками, що суттєво
135