Материал: Навч_посібн_Соціальна психологія

думку авторів всесвітньо відомого підручника з теорій особистості, увага психологів буде сконцентрована на питаннях бідності, расової та статевої дискримінації, контролю за народжуваністю, відчуження, самогубства, розлучень, жорстокого поводження з дітьми, злочинності тощо. Зрозуміло, що все це буде ще більше зближувати соціальну психологію із соціологією, надаватиме проблемам особистості міждисциплінарного забарвлення.

Щодо методів вивчення соціальної поведінки людей, то перевагу будуть надавати так званим натуралістичним методам, наприклад, спостереженню за реакціями на звичні, типові ситуації повсякденного життя, що можуть суттєво відрізнятися від штучно створених в умовах соціально-психологічної лабораторії.

МОДУЛЬ 2.

Соціальні групи як об’єкт соціально-психологічного аналізу. Спілкування як соціально-психологічний феномен

1.Проблема соціальної групи в контексті соціальної психології.

2.Основні характеристики соціальних груп та підходи до їх аналізу.

3.Класифікація соціальних груп.

Дослідження проблеми соціальних груп має важливе значення насамперед тому, що саме феномен групи поєднує соціальну психологію та соціологію. Але якщо для соціології, як зазначає Г. Андрєєва, чи не найважливішою методологічною проблемою у цьому напряму наукового пошуку є виділення об’єктивних критеріїв для розрізнення реальних соціальних груп, то соціальна психологія розглядає у першу чергу сам факт наявності певної множини осіб, в умовах якої відбувається діяльність особистості.

На перших етапах розвитку соціальної психології на Заході фокусом дослідницького інтересу психологів була форма дій індивіда в умовах присутності інших людей чи взаємодії з ними. У межах так званого «індивідуального підходу» до вивчення групи пошук причин соціальної поведінки людей здійснювався лише в найближчому оточенні, поза соціальною системою, до якої така група належала. Представники ж «групового підходу» намагалися вийти за межі власне групи, де індивід безпосередньо знаходить певні норми та цінності, наповнені широким соціальним змістом.

Загалом можна констатувати факт існування двох напрямів вивчення груп на Заході, зокрема, в американській соціальній психології. По-перше, це аналіз та експериментальне дослідження різних процесів, які характеризують людське спілкування та взаємодію – комунікації, інтеракції, соціальної перцепції, атракції тощо. По-друге, предметом вивчення є такі характеристики груп, як її розміри, композиція та структура, власне так звані групові процеси, насамперед групова динаміка. Також треба зазначити, що для західної

116

соціальної психології характерний інтерес переважно до малих соціальних груп, що пов’язано з певним ігноруванням загального соціального контексту їх функціонування.

Що ж стосується вітчизняної соціальної психології, то предметом її аналізу стала сама група як суб’єкт соціальної діяльності. В зв’язку з цим увага радянських дослідників була зосереджена на феномені колективу як особливого якісного стану малої групи, що досягла високого рівня соціально-психологічної зрілості (певних соціальних та психологічних характеристик), тому визнавалося, що будь-який колектив є малою групою, але не кожну групу можна вважати колективом. У теоретичному плані перед соціальними психологами постала низка складних завдань, які були пов’язані з операціоналізацією тих ознак колективу, що описувалися в багатьох дослідженнях, з перекладом їх «мовою» власне групової термінології. Певні проблеми виникали й у зв’язку з формулюванням та емпіричною валідізацією, наприклад, рівнів розвитку колективів, оскільки поняттям, які для цього використовувались, явно бракувало наукової чіткості та логічності («високий – низький рівень розвитку колективу», «високий – низький рівень групового розвитку» тощо).

Охарактеризуємо деякі вже згадувані основні параметри групи та підходи до їх аналізу. Описуючи композицію групи (її також називають складом групи), дослідник починає з того, що визначає основний вид діяльності цієї групи, оскільки цим детермінуються параметри групи, важливі для неї характеристики. При дослідженні структури групи виділяють, як правило, декілька ознак, а саме: структуру комунікацій, структуру переваг, що характеризують свідомість і поведінку членів цієї групи, структуру влади (психологічний розподіл відносин керівництва та підлеглості) тощо. Але якщо розглядати групу як суб’єкт діяльності, то обов’язково необхідно звернути увагу й на структуру групової діяльності, зокрема, на розподіл функцій кожного члена групи в цій діяльності. Звичайно ж, не можна не брати до уваги й емоційну структуру групи, структуру міжособистісних зв’язків та її взаємодію з функціональною структурою групи, що вивчається. Традиції вивчення групових процесів, як відомо, асоціюються з роботами К. Левіна, що заклали підвалини його школи «групової динаміки». Цей аспект вивчення груп також передбачає аналіз проблем, пов’язаних з їхнім розвитком, рівнями цього розвитку тощо.

Інший напрям аналізу груп стосується положення індивіда в групі як її члена, тому пов’язаний з вивченням статусу (позиції), який визначає місце людини в системі групової життєдіяльності та традиційно вивчається за допомогою соціометричної методики, автором якої є, як відомо, Дж. Морено. Другою характеристикою індивіда як члена певної групи є роль як динамічний аспект статусу.

Система групових очікувань, як важлива характеристика положення індивіда в групі та самої групи, описує ті очікувані групою зразки поведінки, що відповідають певним ролям і виконують функції своєрідного контролю за діяльністю членів цієї групи. Звичайно ж, між очікуваннями щодо поведінки

117

окремих індивідів та їхньою реальною поведінкою, конкретними способами виконання ролей можуть виникати певні протиріччя. Уникати їх та зменшувати напруження у випадках подібної невідповідності покликані групові норми та групові санкції. Групові норми є певними правилами, які породжуються групою, прийняті нею та є обов’язковими для виконання всіма членами групи, оскільки це розглядається як умова спільної ефективної життєдіяльності групи як такої. Своєрідним засобом «оцінювання» поведінки порушників соціальних норм уважається система санкцій, які можуть бути двох типів: заохочувальні та заборонні, позитивні та негативні. Їхнє основне призначення полягає не в тому, щоб компенсувати недотримання норм, а в тому, щоб забезпечити їхнє успішне функціонування.

Використовуючи різні основи для класифікації, дослідники виділяють значну кількість різновидів соціальних груп. Принципами класифікації є, зокрема, рівень культурного розвитку, тип структури, завдання та функції, домінуючий тип контактів, термін існування групи, принципи її формування та деякі інші, що дозволяє вибудовувати найрізноманітніші класифікації. Так, може йтися, наприклад, про реальні та умовні групи, при цьому під останніми розуміються довільні об’єднання людей за будь-якою ознакою, виділення яких необхідне для здійснення конкретного наукового аналізу (групи за рівнем розвитку інтелекту, за типом акцентуації, статистичні групи тощо). Реальні групи поділяються на лабораторні (навмисно створені для проведення соціально-психологічних експериментів) та природні (такі, що реально існують в умовах конкретної соціальної дійсності). Принципова відмінність між ними полягає в тому, що лабораторні групи, як правило, комплектуються із випадкових осіб лише на час проведення експерименту й з його закінченням припиняють своє існування (М. Шоу влучно назвав їх колись «п’ятдесятихвилинними»), природні групи це практично завжди усталені об’єднання з певною історією, часто характеризуються доволі високим рівнем соціально-психологічного розвитку.

Виокремлюються також малі та великі соціальні групи, а серед останніх – організовані та неорганізовані, причому обидва види належать до категорії природних груп. Перші є елементарними осередком соціальної організації, а їх виникнення обумовлене необхідністю реалізації відповідних організаційних функцій. Неорганізовані групи зароджуються стихійно, як у надрах організованих груп, так і в процесі спілкування людей, тому відмінності між ними інколи є досить відносними.

Прикладами великих природних неорганізованих груп є такі об’єднання людей, як натовп, публіка, аудиторія. Саме в цих групах найбільш яскраво виявляється дія відомих засобів соціально-психологічного впливу (навіювання, зараження, наслідування, переконання). Натовп утворюється з приводу найрізноманітніших подій на вулиці чи площі, наприклад, міста. Час існування натовпу та ступінь його організованості залежать значною мірою від важливості події, що сприяла появі натовпу, й від того, чи знайдеться людина (люди), яка зможе хоча б на нетривалий час заволодіти увагою інших та очолити натовп. Але загалом сутнісною характеристикою цього типу великих

118

стихійних груп є нестабільність, надмірна емоційність та агресивність. На відміну від натовпу, маса є більш стабільним утворенням, хоча й теж не має чітких меж. Її лідери заздалегідь відомі, їхня роль у контролюванні поведінки людей більш визначена, тактика поведінки мас, їхня кінцева мета та конкретні дії більш чіткі та скоординовані.

Щодо публіки, то її, на думку Г. М. Андрєєвої, можна визначити як короткотермінове зібрання людей для спільного проводження часу або розваг у зв’язку із якимось видовищем. Оскільки публіка збирається завжди заради спільної й визначеної мети, вона є більш керованою й такою, що дотримується певних норм. Але іноді навіть незначний епізод може додати їй характеру стихійності й некерованості, про що, наприклад, свідчать численні інциденти на футбольних матчах. Власне аудиторію часто розглядають як різновид публіки, що виникає в більш замкнених приміщеннях, наприклад, в лекційних залах.

Особливе місце в переліку великих об’єднань людей посідають соціальні рухи. Це пов’язано з тим, що соціальні рухи мають цілу низку унікальних і специфічних характеристик. Так, це є достатньо організована єдність людей, які мають чітко визначену кінцеву мету, що пов’язана з потребою у певних змінах соціальної реальності. Ці зміни можуть носити глобальні риси, відбиваючи планетарні масштаби соціальної проблеми, або торкатися якоїсь регіональної проблеми, або, нарешті, бути пов’язаними з досить локальною територією й відносно незначною за чисельністю соціальною групою.

Та в усіх цих випадках, зазначає Г. М. Андрєєва, соціальні рухи мають декілька спільних рис. По-перше, вони завжди базуються на певній громадській думці, яка сприяє появі соціальних рухів. По-друге, будь-який соціальний рух обов’язково має за мету зміну ситуації в певному сегменті суспільства чи в суспільстві в цілому. По-третє, в процесі організації руху створюється його програма, а представники руху, по-четверте, завжди чітко уявляють собі й артикулюють ті засоби, якими вони прагнуть досягти мету, в тому числі йдеться про припустимість насильницьких методів. Й нарешті, будь-який соціальний рух у своїй поточній діяльності реалізує різні прояви масової поведінки (маніфестації, демонстрації, мітинги тощо).

Серед питань, що постають перед соціально-психологічною наукою в зв’язку з дослідженням соціальних рухів, найчастіше називають такі, як сутність механізмів приєднання до рухів, співвідношення позицій меншості та більшості й характеристика лідерів соціальних рухів. Механізми приєднання до рухів вивчаються насамперед через аналіз мотивів участі в них, оскільки та чи інша форма мотивації обумовлює сталість та ґрунтовність руху, впливає на успішність його діяльності та досягнення стратегічної мети. Сьогодні в психологічній і соціологічних науках на теоретичному рівні проблема рекрутування нових членів рухів розглядається під кутом зору переважно двох підходів. У межах першого («теорія відносної депривації») стверджується, що людина відчуває потребу досягнення певної мети не в тому випадку, коли вона повністю не має можливості задовольнити цю потребу, а тоді, коли ця «неможливість» є відносною, наприклад, коли людина порівнює свою ситуацію зі станом іншої людини (групи людей). У відповідності ж до основних

119

положень «теорії мобілізації ресурсів», стверджується, що людина керується потребою більшою мірою ідентифікуватися з групою, відчути себе її складовою й таким чином переосмислити власні сили й можливості.

Питання меншості, яка часто відіграє вирішальну роль у досягненні соціальним рухом кінцевої мети, розглядалися, зокрема, в концепції С. Московічі. Так, він аналізував умови за яких меншість може мати вплив і розраховувати на успіх. Головна з них, на думку французького психолога, послідовний стиль поведінки, який реалізується у двох напрямах: синхронії – одностайність учасників меншості в кожний даний момент її фукціонування та діахронії – стабільність позиції та поведінки в протягом тривалого часу. Важливим також є й змістовне наповнення стилю поведінки, яке виявляється через уміння досягати компроміси, знімати надмірну категоричність, готовність просуватися шляхом пошуку продуктивного рішення тощо.

Специфічність самого феномену соціальних рухів висуває додаткові вимоги щодо особистості лідера. На думку фахівців, окрім глибокого переконання й послідовного відстоювання поставлених цілей, така людина повинна просто за своїми особистісними рисами (навіть зовнішністю) імпонувати великій кількості людей.

До організованих великих груп входять соціальні групи та спільноти, які цікавлять й соціологів: класи, національно-етнічні утворення, соціальнопрофесійні та поселенські спільноти тощо.

Існує значна кількість підходів й щодо класифікації власне малих груп. Так, виділяють наприклад, відкриті та закриті групи. В основі цього поділу лежить міра доступності групи впливу безпосереднього соціального середовища, що її оточує, суспільства в цілому. В сучасному світі абсолютна більшість груп належить до відкритого типу, але є й такі (наприклад, деякі культово-релігійні), у членів яких соціальні контакти поза межами самої групи або мінімальні, або взагалі відсутні.

На основі фактора тривалості існування групи можна поділяти на стаціонарні та тимчасові. При цьому слід зазначити, що тимчасовими можуть бути не лише лабораторні, а й природні соціальні групи. Часто в літературі зустрічається й розподіл малих груп на групи членства та референтні групи. Підґрунтям для такої класифікації є ступінь значимості групи для окремого індивіда з точки зору його орієнтації на групові норми, рівень упливу групи на систему особистісних установок. Якщо група є лише місцем «перебування» індивіда в соціальному середовищі, а її цінності й установки не інтеріоризуються ним, то йдеться про групи членства. В іншому випадку, коли людина повністю поділяє групові норми та цінності, співвідносить із групою свої установки, ми маємо справу із референтною групою, причому в даному випадку зовсім не обов’язково, щоб людина формально була членом такої групи. Треба також зазначити, що протягом життя ми можемо мати формальне членство у великій кількості соціальних груп, референтними ж з них буває лише незначна частина.

Найчастіше виділяють дві основні функції референтної групи – порівняльну та нормативну. Сутність першої з них полягає в тому, що, як

120