Досить часто буває так, що якась соціальна група на рівні свідомості приймає ті чи інші ідеї, але вони насправді не захоплюють усієї натури членів цієї групи, оскільки не відповідають особливостям їхнього соціального характеру. Тому такі ідеї залишаються лише набором усвідомлених принципів, але в критичні моменті з’ясовується, що люди виявляються нездатними діяти у відповідності до своїх принципів. Виходить, що ідея може стати потужною рушійною силою лише тоді, коли відповідає специфічним потребам носіїв певного соціального характеру.
На прикладі Германії 30-х років ХХ століття Фромм показав, що коли певному суспільному класу загрожує небезпека нових економічних тенденцій, цей клас реагує на загрозу психологічним та ідеологічним шляхом, причому психологічні зміни, викликані такою реакцією, сприяють розвитку тих самих економічних тенденцій всупереч економічним інтересам даного класу.
Загалом же економічні, психологічні та ідеологічні чинники діють наступним чином: людина реагує на зміни зовнішнього соціального середовища тим, що змінюється сама, а ці психологічні чинники, в свою чергу, сприяють подальшому розвитку економічного та соціального процесів. Тут діють економічні сили, але їх, стверджує Фромм, треба розглядати не як психологічні мотивації, а як об’єктивні умови; розглядаючи психологічні сили, треба пам’ятати, що вони самі обумовлені історично; а щодо ідей, то їх основою є вся психологічна структура членів певної соціальної групи.
Незважаючи на тісний взаємозв’язок цих сил, кожна з них є відносно самостійною. Економічний розвиток, відбуваючись за своїми законами, обумовлений такими об’єктивними чинниками, як природні ресурси, рівень розвитку техніки, географічне положення тощо. Психологічні сили визначаються зовнішніми умовами життя, але мають і свою власну динаміку, тобто є проявом людських потреб, які можуть бути видозмінені, але винищені бути не можуть. У сфері ідеології можна знайти таку ж автономію, котра пов’язана з законами логіки й з традицією наукового пізнання, що склалася в ході історії.
Основним типологізуючим чинником соціального характеру є особливості відносин людини з тими, хто її оточує, на підставі чого вчений виділяв п’ять типів соціального характеру, які є, по суті, результатом взаємодії екзистенційних потреб та соціального контексту, в якому люди живуть, а саме:
рецептивний,
той, що експлуатує,
той, що накопичує,
ринковий.
продуктивний.
Фромм поділив виділені типи на «непродуктивні» (нездорові) та «продуктивні» (здорові), відзначаючи при цьому, що в чистому вигляді жоден з цих характерів не існує, оскільки непродуктивні та продуктивні якості поєднуються в різних людей в індивідуальних пропорціях, при цьому перші чотири згадані типи характерів належать саме до непродуктивних.
111
Так, носії рецептивного типу впевнені, що джерело усього позитивного в житті лежить поза ними самими, тому вони пасивні, не здатні діяти без сторонньої допомоги, а їхнє головне завдання в житті – бути скоріше коханими, ніж любити самим. Серед носіїв цієї орієнтації багато щирих, душевних людей, але їхнє бажання допомагати іншим є лише прагненням досягти прихильності цих «інших».
Тип, що експлуатує, досягає в житті всього, що йому необхідне, силою або винахідливістю. Носії цього типу не здатні до творчості, тому задля досягнення поставленої мети використовують засоби, запозичені в інших. Їхня життєва позиція є сумішшю ворожості та маніпуляції, а кожна людина розглядається ними як об’єкт експлуатації та оцінюється відповідно до її корисності.
Тип, що накопичує, прагне володіти якомога більшою кількістю матеріальних цінностей, його лякає все нове, він живе минулим. Люди цієї орієнтації багато знають, але не здатні плідно мислити, хоча при цьому вони лояльні, стримані та передбачливі.
Ринковий тип живе з переконанням, що в цьому світі особистість є товаром, який можна вигідно продати чи обміняти. Люди цього типу докладають максимум зусиль для того, щоб зберегти приємну зовнішність, підтримати знайомство з потрібними людьми та продемонструвати будь-яку чесноту, яка б дозволила в майбутньому підвищити їхні шанси щодо успішного самопродажу («Я такий, яким Ви хочете мене бачити!»). Їхня єдина постійна риса – мінливість соціальних установок, у той же час вони можуть бути відкритими, щедрими, допитливими.
Продуктивний характер є єдиним здоровим типом, оскільки лише його носії незалежні, чесні, спокійні, здатні щиро та безкорисливо любити, творити задля інших, реалізуючи свій багатий потенціал. Лише до такого типу як до кінцевого «пункту» свого розвитку повинна, на думку Е. Фромма, прагнути людина.
8. Гуманістична теорія особистості Абрахама Маслоу
Абрахам Маслоу народився в Брукліні (Сполучені Штати Америки) в 1908 році. Він був старшим із семи дітей неосвічених батьків-євреїв Самуїла Маслова і Рози Шиловської, які емігрували до Америки з Києва, й щиро прагнули, щоб він отримав освіту, сприяючи цьому. Загалом же згадки Маслоу про своє дитинство є негативними – самотність, відсутність друзів і лише книжки в бібліотеці. Його стосунки з матір’ю були наповнені гіркотою й ворожістю, які зберігалися до кінця її життя, напруженими залишалися й відносини з батьком. Середню освіту він здобув у безкоштовних ньюйоркських школах. За порадою батька, вступив до юридичного коледжу, однак втративши інтерес до навчання, навіть не закінчив першого курсу. Наприкінці 1928 року він одружився з Бертою Гудман, своєю двоюрідною сестрою, з якою вони вступили до Медісонського університету (Вісконсін), де Маслоу став
112
спочатку бакалавром (1930), магістром (1931), і нарешті – доктором (1934) психології.
Після отримання докторського ступеню Маслоу повертається до НьюЙорку й співробітничає з відомим психолом-біхевіористом Е. Торндайком у Колумбійському університеті. Подальші 14 років він працює в Бруклінському коледжі, познайомившись в цей період з видатними дослідниками того часу, серед яких були, наприклад, Еріх Фромм, Альфред Адлер, Карен Хорни та деякі інші.
У 1951 році Маслоу було призначено завідувачем кафедри психології в Університеті Брандеїс, який він залишив лише у 1969 році, перейшовши на роботу до Благодійного фонду У. П. Логліна в Менлоу-парк (Каліфорнія). Цей неакадемічний пост давав йому повну свободу в задоволені його інтересу до філософії демократичної політики, економіки та етики, але в 1970 році у 62річному віці лет Маслоу передчасно помирає від серцевого нападу.
Теорія Абрахама Маслоу є одним із підходів до особистості, об’єднаних у так званий гуманістичний напрям західної персонології, й створювалася вченим та його однодумцями як альтернатива психоаналізу та біхевіоризму. А. Маслоу називав свою теорію психологією «третьої сили». Згідно з основними ідеями цієї теорії, людина завжди перебуває в процесі становлення, а як вільна істота відповідає за реалізацію якомога більшої кількості можливостей і при цьому ще й повинна брати на себе відповідальність щодо вибору й напрямку розвитку своєї долі. Аналіз поведінки тварин нічого не може дати для пояснення закономірностей поведінки цілісної людської особистості, оскільки людина – унікальна, відмінна від інших, істота. У кожній людині від народження закладені потенційні можливості для позитивного зростання й самовдосконалення, а руйнівні сили є лише результатом фрустрації, незадоволення певних потреб, а не якихось спадкових дефектів. Сама сутність людини постійно спрямовує її у напрямку особистісного зростання, творчості та самодостатності, а на заваді цього шляху можуть ставати не особистісні риси, а виключно несприятливі зовнішні обставини. Люди, на думку представників гуманістичної психології, – свідомі та розумні істоти без домінуючих несвідомих потреб та конфліктів, активні творці власного життя, які вільні обирати та розвивати власний стиль життя.
Невід’ємна характеристика людини – творчість як риса, що притаманна всім й може мати найрізноманітніші форми самовираження. Втрата здатності творити в умовах сучасного суспільства є результатом «окультурювання», зокрема впливу сучасної офіційної освіти, яка практично «знищує» здібність до творчості, нівелюючи природні відмінності окремих людей. При цьому творчість розумілася ним в самому широкому сенсі, а не лише як художня або наукова (теща, яка готує смачні супи, є більш творчою людиною, ніж поганий поет, писав Маслоу). Він сконцентрувався (принаймні, йому так здавалося) на вивченні психічно здорової та зрілої людини, яка зуміла самоактуалізуватися.
Центральним моментом теорії А. Маслоу вважаються уявлення про систему потреб особистості, які визначають спрямованість та характер її мотиваційних процесів. Усі потреби людини є уродженими й організовані в
113
ієрархічну систему, яку Маслоу представив у вигляді так званої «піраміди потреб». Основу цієї піраміди становлять фізіологічні (1 – голод, жага, секс тощо) потреби, над якими розташовуються інші чотири види потреб:
безпеки (2 – довготривале виживання та стабільність, соціальна стабільність та здоров’я),
приналежності та любові (3 – приєднання та прийняття в сім’ї або іншій групі),
самоповаги (4 – компетентність),
самоактуалізації (5 – реалізація власного потенціалу: люди мають бути тим, ким вони можуть бути).
Потреби, що розташовані на нижніх щаблях, повинні бути більш-менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність і бути мотивованою потребами більш високого рівня. При цьому що вище в цій ієрархії може піднятися людина, то більшу індивідуальність, людські якості та психічне здоров’я вона продемонструє.
Творчі люди, як уважав Маслоу, можуть розвивати й виражати свій талант, незважаючи на серйозні труднощі та соціальні проблеми. Деякі люди можуть навіть створювати власну ієрархію потреб завдяки особливостям своєї біографії, наприклад, віддавати пріоритет потребам самоповаги, а не приналежності та любові. Взагалі, потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «усе або нічого», вони частково збігаються, тому людина може одночасно бути мотивованою двома чи більше рівнями потреб. Пересічна людина задовольняє свої потреби лише частково: на 85% – фізіологічні; на 70% – безпеки та захищеності; на 50% – любові та приналежності; на 40% – самоповаги; на 10% – самоактуалізації.
Люди не просто задовольняють одну потребу вслід за іншою, а одночасно частково задовольняють або не задовольняють кілька потреб. Специфічні форми самоактуалізації дуже різноманітні. Саме на цьому рівні ієрархії потреб люди більш за все відрізняються один від одного. В реальності лише деякі, як правило, обдаровані люди досягають самоактуалізації (менше 1% населення), оскільки в більшості випадків люди просто не знають про свій потенціал, до того ж в історії ще не було такого ідеального суспільства, яке б створювало ідеальні умови для розкриття людського потенціалу. Заважають цьому й, наприклад, стереотипи та упередження, зокрема гендерні. Велика роль у гальмуванні самореалізації належить потребі безпеки.
Для опису особистості, що самоактуалізувалася, Маслоу виділив та сформулював характеристики, які, на його думку, дають повне уявлення про людину, що досягла таких висот:
більш ефективне сприйняття реальності;
прийняття себе, інших та природи;
безпосередність, простота та природність;
центрованість на проблемі;
незалежність як потреба в самотності;
автономія як незалежність від культури та оточення;
114
свіжість сприйняття;
так звані вершинні (пікові) або містичні переживання;
суспільний інтерес;
глибокі міжособистісні відносини;
демократичний характер;
розмежування засобів та цілей;
філософське почуття гумору;
креативність;
опір окультуренню.
Пікові (вершинні) переживання (peak experiences) А. Маслоу описував як незвичайні, хвилюючі, океанічні, життєстверджуючі переживання, що відображають вищу форму сприйняття реальності та можуть сприйматися людиною, яка їх переживає, як містичні та магічні. Маслоу вважав, що двома найкоротшими шляхами ініціювання пікових переживань є класична музика та секс. Стверджуючи, що музика є механізмом ініціювання вершинних переживань, Маслоу, тим не менш, був гарячим прихильником ритмічних вправ, спорту та танців. Ще одним можливим шляхом продукування такого роду внутрішніх станів людини є математична освіта. З поняттям «пікових переживань» тісно пов’язаний феномен «позитивного досвіду», який Маслоу розглядав як менш значимі, але все ще позитивні переживання, що роблять свій внесок у формування особистості, яка самоактуалізувалася. Для опису численних різновидів позитивного досвіду він вживав сім категорій: божественний досвід, досягнення вершин майстерності, душевне хвилювання, людські стосунки, краса, заслужений успіх та завершення. У своїх ранніх творах Маслоу припускав можливість розгляду наркотичних переживань як таких, що мають певну схожість із піковим досвідом, але пізніше категорично відкидав будь-яку можливість такого.
Які питання й проблеми будуть стояти перед наступними поколіннями психологів, які вивчають проблеми особистості (в роботах західних вчених їх часто називають персонологами, а науку, яку вони представляють, – персонологією)? Йдеться про посилення інтересу й розширення кола досліджень когнітивних процесів та їхнього взаємозв’язку з іншими аспектами функціонування особистості, про вплив на поведінку ситуаційних факторів та особистісних змінних, про особливості розвитку особистості в середньому та старшому віці (більшість класичних теорій була все-таки зосереджена на періоді дитинства та юності) тощо. Практичний аспект вивчення особистості завжди цікавив психологів, але донедавна це відображалося переважно в пошуках шляхів психологічної корекції або адекватних методів лікування (якщо йшлося про патологічні варіанти розвитку особистості).
Сьогодні ж персонологи більшою мірою прагнуть вивчати соціальні проблеми сучасного світу, і, як зазначають Леррі Хьєлл та Деніел Зіглер, психологи взагалі стали більше цікавитися соціальною значимістю своєї праці й тим внеском, який вони у кінцевому підсумку могли б зробити у вирішення проблем сучасного життя, створивши соціально релевантну психологію. На
115