можливість опанувати сили природи та отримати від неї певні блага для задоволення потреб; по друге – до складу культури входять усі ті настанови, які необхідні для упорядкування взаємовідносин у соціумі.
Кожна культура створюється примусово для придушення первинних потягів людини В суспільстві існують як руйнівні (антисуспільні), так і створювальні (культурні) тенденції, що має вирішальне значення для культурогенеза. Придушуючи руйнівні тенденції накладанням заборон, культура свого часу почала віддаляти людину від первісного стану. Основне завдання культури, на думку Фрейда, справжня причина її існування в тому й полягає, щоб захистити нас від природи, сприяти приборканню асоціальних первинних потягів, насамперед таких, як кровозмішення, канібалізм, потяги до вбивства.
З. Фрейд також створив та обґрунтував теорію щодо типів характеру як організованої системи рис людини, виділивши та описавши чотири типи таких систем: орально-рецептивний, орально-садистський, анально-садистський та генітальний типи. Кожна людина, яка нормально розвивається, проходить усі ці стадії формування характеру, хоча багато хто застрягає на одній із цих стадій і в дорослому віці виявляє риси переддорослих станів характеру.
Так, носій орально-рецептивного типу характеру («людина з відкритим ротом») постійно очікує на те, що інші будуть йому давати все, чого він потребує, оскільки він або такий хороший та слухняний, тому заслуговує на таке ставлення до себе; або такий пречудовий, що усі йому винні, й він має право вимагати щось від інших, сам не докладаючи жодних зусиль. Оральносадистська особистість також вважає, що все необхідне для задоволення її потреб, вже є поряд з нею, тому не треба, наприклад, працювати, щоб оволодіти цим. Але, на відміну від першого типу, ця особистість активна й агресивна, тому сама бере силою все, що їй треба, в інших людей. До анальносадистського типу належать ті індивіди, які не сподіваються, що можуть отримати щось нове та цінне, а тому прагнуть зберегти те, чим уже володіють, а тому їхні основні риси – це дисциплінованість, скупість, упертість. Ці типи є, на думку Фрейда, незрілими та невротичними, гармонійно розвиненим та зрілим є лише генітальний тип характеру, основу якого складають здатність любити й трудитися.
Цінність фрейдівської типології характерів для соціально-психологічного аналізу полягає насамперед у тому, що в ній відображені всі можливі способи ставлення людини до навколишнього світу під кутом зору того, що їй необхідно для виживання, а насамперед – шляхи отримання: «нам дають», «ми віднімаємо», «ми накопичуємо» або, нарешті, «самостійно виробляємо».
2. Аналітична психологія Карла Гюстава Юнга
Головною особливістю аналітичної психології К. Юнга та його бачення людини є акцент на ролі призначення та цілей нашого життя. Вчений поставив у центр своєї теорії оптимістичну або творчу сутність природи людини,
81
прагнення до повноти життя, розширив фрейдівську концепцію несвідомого, розглянувши його не тільки як руйнівне, а й як творче начало.
Карл Густав Юнг народився у містечку Кессвіль у Швейцарії в 1875 році в родині пастора швейцарської реформаторської церкви. З дитинства прагнув до нових знань, багато читав, у тому числі літературу з релігії та філософії. Після школи навчався у Базельському університеті й отримав у 1900 році медичний ступінь за спеціальністю «психіатрія». Фактично одразу після закінчення університету отримав посаду асистента в Цюріхському шпиталі для душевнохворих, працюючи під керівництвом психіатра Ежена Блейлера, відомого, зокрема, як автора терміна «шизофренія». Інтерес молодого вченого до складного психічного життя хворих на шизофренію незабаром привів до публікацій Фрейда. Після знайомства з «Тлумаченням сновидінь» Юнг починає регулярно переписуватися з його автором. Зустріч Фрейда та Юнга відбулася у Відні в 1907 році, з цього часу між ними виникли міцні особисті й професійні стосунки. Звіт Юнга про експерименти зі словесних асоціацій, який він представив своєму старшому колезі, виявилися дуже співзвучними основним положенням фрейдівського психоаналізу. Освіченість Юнга справила неабияке враження на Фрейда, який вирішив, що молодий вчений міг би ідеально представляти психоаналіз у світовій науковій спільноті, оскільки не був євреєм. Протягом наступних семи років, незважаючи на протести деяких провідних віденських фахівців, Юнг стає визнаним лідером психоаналітичного руху та потенційним науковим спадкоємцем Фрейда, і в 1910 році його обирають першим президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації. Але вже за три роки Фрейд і Юнг розривають відносини. Фрейд пояснював свою позицію тим, що думки Юнга все більше зосереджуються на релігії, містицизмі та міфології, втрачаючи колишню ясність і чіткість. У 1914 році Юнг складає повноваження президента асоціації й виходить з неї. До кінця життя учитель і учень вже жодного разу так і не зустрілися.
Протягом кількох років після цієї події Юнг переживає тяжку душевну кризу, й лише наприкінці першої світової війни йому вдається подолати себе й повернутися до розробки нового підходу до вивчення особистості, в якому б в якості основних ідей виступали людські прагнення та духовні потреби.
Трагічний епізод в житті Юнга пов’язаний із звинуваченнями його в симпатіях до нацистів. Вчений категорично відкидав ці звинувачення, і з часом його було реабілітовано. Подальше життя Юнга було присвячено подорожам й читанню лекцій у різних країнах. Дослідження різних культур в Америці, Африці та Азії допомогло йому розширити розуміння природи людини. Аналітична психологія набула популярності в багатьох країнах світу, й сьогодні у неї є багато симпатиків і послідовників. Помер Юнг у 1961 році на батьківщині.
Дослідники творчості Карла Юнга акцентують увагу на широті його інтелектуального пошуку в поєднанні з непростим і загадковим авторським стилем, що значною мірою ускладнює розуміння цієї психологічної теорії, в основі якої лежить цілий комплекс ідей із таких галузей, як філософія, астрологія, археологія, міфологія, теологія та література.
82
Як уже зазначалося, тісно співпрацюючи з Фрейдом на початку своєї діяльності, Юнг пориває зі своїм учителем, не погоджуючись з деякими принциповими положеннями його теорії та пропонуючи власне їх бачення. Зокрема, він критикував Фрейда за надмірне значення, яке він надавав інстинктивним сексуальним потягам. Центральна тема, яку розглядає Юнг, пов’язана з ідеєю про те, що на людей спричиняє вплив як їхня спрямованість у майбутнє, так і попередній досвід Він був чи не першим з теоретиків особистості, який намагався довести, що для досягнення психічного здоров’я особистості її різноспрямовані тенденції мають бути інтегровані в узгоджене ціле.
Юнг розглядав лібідо взагалі як психічну енергію, яка визначає інтенсивність психічних процесів людини й має значно менш сексуальне забарвлення; як дифузну творчу життєву силу, що виявляється найрізноманітнішими шляхами, наприклад, у релігії чи у прагненні до влади. Також, на його думку, символічними є не лише образи сновидінь, символіка – взагалі складова самої психіки, оскільки несвідоме створює певні ідеї, що мають символічний характер та становлять основу всіх уявлень людини. До того ж, на думку Юнга, не тільки асоціальні бажання, а й величні цілі можуть бути несвідомими. Й, нарешті, на відміну від Фрейда, Юнг уважав, що залежність пацієнта від психоаналітика повинна з плином часу зменшуватися, досягаючи максимуму на останній фазі психотерапії, яку він назвав трансформацією.
Структура особистості в теорії Юнга представлена трьома компонентами:
свідомість,
індивідуальне несвідоме,
колективне несвідоме.
Центральним елементом свідомості є “Еґо” (“Я”), яке збирає розрізнені дані особистого досвіду в єдине ціле, формуючи з них цілісне та усвідомлене сприйняття власної особистості. При цьому «Я» прагне протистояти усьому, що загрожує цілісності нашої свідомості, прагне переконати нас у необхідності ігнорувати несвідому частину душі. Воно містить у собі усі ті думки, почуття, спогади й відчуття, завдяки яким ми відчуваємо свою цілісність, стабільність і сприймаємо себе людьми. Его є основою нашої самосвідомості, й завдяки йому ми здатні бачити результати своєї звичної свідомої діяльності.
Індивідуальне несвідоме відбиває особистісний досвід окремої людини й складається з переживань, які колись були свідомими, але втратили цей характер. Індивідуальне несвідоме охоплює усі здобутки нашого індивідуальноособистісного існування, включаючи усе, що знаходиться під порогом свідомості. В ньому знаходяться й ті почуттєві враження, яким просто не вистачає яскравості для того, щоб бути зафіксованими у свідомості. Індивідуальне несвідоме містить у собі комплекси або скупчення емоційно заряджених думок, почуттів і спогадів, які збереглися з минулого особистісного досвіду людини. Відповідно до уявлень Юнга, ці комплекси, скомпоновані навколо звичних тем, можуть суттєво впливати на поведінку індивіда.
83
Наприклад, людина з комплексом влади може витрачати значну кількість психічної енергії на діяльність, яка безпосередньо або символічно пов’язана з темою влади. Теж саме може бути справедливим по відношенню до людини, яка знаходиться під сильним впливом матері, батька або під владою грошей, сексу чи будь-якого іншого різновиду комплексів. Одного разу сформувавшись, комплекс починає впливати на поведінку людини та її світосприйняття. Юнг стверджував, що матеріал індивідуального несвідомого у кожного з нас є унікальним і, як правило, доступним для усвідомлення. В результаті компоненти комплексу або навіть увесь комплекс можуть усвідомлюватись і спричиняти сильний вплив на особистісне життя. Обидва елементи (Его та індивідуальне несвідоме) є особистісними прижиттєвими утвореннями.
Колективне несвідоме (уроджений елемент душі), на відміну від них, має універсальний та позбавлений індивідуальності характер, воно ідентичне у всіх індивідів і складається з архетипів, які можуть стати лише вторинно усвідомленими. Колективне несвідоме є свого роду «пам’яттю поколінь», тією психологічною спадщиною, з якою дитина з’являється на світ. Воно не розвивається індивідуально, а успадковується людиною. Це загальнолюдський досвід, характерний для всіх рас і народностей, несвідомий зміст цих колективних утворень виникає з успадкованої структури психіки та мозку людини. Основним змістом колективного несвідомого є архетипи (першообрази, прообрази) (archetypes) – символічні ідеї несвідомого, формальні зразки поведінки чи символічні схеми, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом образи, якими людина послуговується в своєму реальному житті.
Архетипи визначають форму усіх елементів, що складають зміст психічного життя. Вони як повітря, писав Юнг, яким дихають усі, але яке не належить нікому. Колективне несвідоме містить приховані сліди людського минулого (расової та національної історії), а також навіть долюдського, тваринного існування. У порівнянні із фрейдівськими первинними потягами, це більш глибинні прошарки психіки, які накопичувались протягом багатотисячолітнього досвіду адаптації та боротьби за існування не окремого індивіда, а всього людського роду. Ці архаїчні форми, залишки, відбитки зберігають у собі стародавній характер психічних змістів та функцій примітивного душевного устрою життя. Архетипи сприяють тому, щоб люди сприймали, переживали та реагували на події певним чином, під їхнім впливом ми реалізуємо в своїй поведінці універсальні моделі сприйняття, мислення та дії у відповідь на той чи інший об’єкт або подію. Вродженою є саме тенденція реагувати на емоційному, когнітивному та поведінському рівні на конкретні ситуації, наприклад, при несподіваному зіткненні з батьками, коханою людиною, незнайомцем, змією чи смертю.
Юнг розпочав розробку поняття «архетип» ще під час своєї роботи у психіатричній клініці, коли помітив, що деякі з його малоосвічених пацієнтів мали досвід переживання універсальних релігійних та міфологічних символів, які співпадають з міфологічними космогоніями давніх народів, про які ці хворі не мали жодного уявлення, оскільки у багатьох випадках було ясно, що
84
пацієнти не могли отримати подібні знання. Поява цих символів у думках чи фантазіях цих людей, на думку Юнга, була спонтанним проривом позасвідомого матеріалу, який не міг з’явитися із власного досвіду.
Також основним джерелом інформації про колективне несвідоме, вважав вчений, слід розглядати сновидіння, оскільки вони є спонтанними витворами несвідомої психіки. Образи сновидінь завжди яскравіші, ніж аналогічні поняття або враження про життя, оскільки уві сні розкривається їхній підсвідомий зміст. Юнг сам досліджував архетипичний світ шляхом ретельного аналізу своїх власних сновидінь та фантазій.
Кількість архетипів у колективному несвідомому може бути необмеженою, але основними з них є Персона, Тінь, Аніма, Анімус, Самість та деякі інші. Персона є своєрідною маскою, яку особистість вдягає у відповідь на вимоги соціального оточення. В теорії Юнга цей архетип виконує функцію ширми, за якою ховається наше справжнє «Я». Тому Персона характеризує лише те, чим людина є для інших, а не те, ким вона є насправді, її мета – справити певне враження на інших. Також вона захищає нас від тиску середовища, від допитливих поглядів тощо, допомагає у спілкуванні з незнайомими людьми.
Тінь – у певному сенсі – співпадає із фрейдівським «Воно». Відмінність полягає в тому, що для Фрейда це був центральний компонент особистості, а для Юнга – лише один з її елементів, що має негативне забарвлення. Тінь символізує агресивні та руйнівні тенденції, що ховаються в глибинах нашої психіки. Цікаво, що, чим більше в нас домінує Персона, тим Більшою за змістом є Тінь. Тінь також можна вважати уособленням протилежного боку Его та тих якостей, які більш за все не подобаються особистості в інших людях. У Тіні є й позитивні якості, оскільки її можна одночасно розглядати як джерело життєвої сили, спонтанності та творчого начала в житті особистості. У потрібному напрямку Тінь орієнтується нашим Его, яке стримує негативні прояви нашої натури настільки, щоб ми могли жити в гармонії з іншими, але в той же час відкрито виявляти свої імпульси й насолоджуватись здоровим і творчим життям.
Аніма (архетип душі) та Анімус (архетип духу) – абстрактні образи, які представляють жіночий архетип в особистості чоловіка та чоловічий – в жінці. Це ті частини душі, які відбивають інтерсексуальні зв’язки, уявлення про представників протилежної статі та сприяють досягненню взаємопорозуміння між чоловіками та жінками. У прижиттєвому формуванні цих архетипів провідна роль належить батькам протилежної статі.
У цих архетипах знайшло відображення визнання Юнгом уродженої андрогінної природи людей, яке ґрунтується, принаймні частково, на тому біологічному факті, що в організмі мужчини й жінки виробляються й чоловічі, й жіночі гормони. Аніма та Анімус еволюціонували протягом багатьох століть у колективному несвідомому як результат досвіду взаємодії з протилежною статтю. Багато чоловіків до певної міри «фемінізувалися» в результаті багаторічного спільного життя з жінками, протилежна тенденція характерна, зрозуміло, й для жінок. Юнг наполягав на тому, що Аніма та Анімус, як і інші
85