особистостями є лише ті люди, які залишили по собі певний слід в історії, відомі сучасникам та нащадкам;
особистостями є ті, хто своє життя присвятили служінню іншим
людям;
особистість – це людина, з якою цікаво спілкуватись, яка є оригінальною та неповторною в своїй поведінці, захопленнях, манері вдягатися тощо;
особистостями є лише ті люди, які залишили по собі добру пам'ять, а диктатори, маніяки, злочинці тощо особистостями вважатися не можуть;
особистість – внутрішньо вільна, незалежна від моди, традицій, суспільної думки тощо людина.
Перелік подібних суджень можна було с успіхом продовжувати ще досить довго, але зазначимо, що, з наукової точки зору, всі ці твердження не є точними й довершеними, оскільки у них, принаймні, один суттєвий недолік – право вважатися особистістю надається виключно невеликій частині людей. Що з цього приводу може нам розповісти сучасна наука? Спочатку декілька слів про ті поняття, які вживаються науковцями при аналізі усього спектру проблем, пов’язаних із вивченням особистості.
Людина – найбільш загальне поняття, яке означає конкретний вид в системі біологічної класифікації, той самий «homo sapiens», який завершує піраміду еволюції органічного світу. Окремий представник певного виду – індивід, при цьому за біологічним індивідом закріпилося поняття «особ», за людською істотою – найчастіше все-таки «індивід». Це поняття ми також вживаємо для виділення людини як одиничного представника того чи іншого соціального утворення (групи, спільноти, класу), при цьому специфічні особливості життєдіяльності конкретної людини до змісту цього поняття не включаються. Якщо розглядати людину як предмет філософського аналізу, слід акцентувати увагу на тому, що філософія, вирішуючи фундаментальні методологічні проблеми щодо сутності людини та її місця в світі, розглядає особистість як суб’єкт діяльності, пізнання та творчості.
Коли йдеться про поняття «індивідуальність», маються на увазі певні неповторні, яскраві риси, характеристики, які відрізняють одного індивіда від іншого. Причому ці характеристики не є якимись фізичними чи анатомічними даними (колір очей чи довжина ніг дівчини), це риси поведінки, мислення, світосприйняття, духовного світу. Певними яскравими індивідуальними рисами можуть бути наділені й тварини. Великий знавець психології тварин, лауреат Нобелевської премії Конрад Лоренц навіть галок, за якими він тривалий час спостерігав, розпізнавав «в обличчя». Дійсно, тварини часом дужі несхожі одна на одну, у кожної не тільки своя «зовнішність», а й свій норов.
Поняття ж «особистість» уживається тільки по відношенню до людини, причому починаючи з певного етапу її розвитку, оскільки особистістю не народжуються – нею стають. Нікому, здається, не спадає на думку говорити про особистість коня чи дельфіна. Немає жодних сумнівів щодо того, як всі новонароджені не схожі один на одного, фактично кожен з них – уже
51
індивідуальність, але не особистість, і ми всерйоз не говоримо про особистість дворічного малюка, навіть дуже кмітливого.
Особистістю людина стає в процесі спілкування та взаємодії з іншими людьми, й лише після того, як засвоює норми та цінності соціального життя, залучається до світу культури. Все своє життя ми знаходимось під упливом різних чинників – повсякденного спілкування, праці чи навчання; політичних подій, що відбуваються в державі (до речі, незалежно від того, цікавимося ми ними чи ні); публікацій у пресі чи десь почутої репліки; зустрічі з випадковим попутником в поїзді тощо. І все це впливає на наш внутрішній світ, на формування наших життєвих позицій, особистість як таку. Але всі ці чинники по-різному впливають на кожного з нас, в результаті чого й народжуються такі різні особистості, якими є кожен з нас.
Для соціолога особистість у першу чергу – це представник певної соціальної групи, елемент соціальної системи. Як зазначав колись класик радянської соціології Володимир Олександрович Ядов, для соціології особистість важлива не як індивідуальність, а як «знеособлена» особистість, тобто як певний соціальний тип, як деперсоніфікована особистість. Інакше кажучи, соціолога цікавить в особистості те, що об’єднує її з представниками тієї чи іншої соціальної групи або спільноти, до якої вона належить. У процесі свого формування особистість, окрім загальносоціальних, набуває риси, обумовлені специфікою життєдіяльності окремих соціальних спільнот, членом яких є індивід – носій особистісних рис: класових, соціально-професійних, національно-етнічних, територіальних тощо. Основне завдання власне соціологічного аналізу особистості – виділення в ній соціально-типового як цілісності необхідних для виконання суспільних функцій якостей і рис, знань, умінь і навичок, ціннісних орієнтацій і соціальних установок, домінуючих мотивів діяльності тощо. Важливим уявляється дослідження взаємодії особистості та її найближчого соціального оточення (мікросередовища), в якому проходить повсякденне життя людини й відбуваються процеси соціалізації.
Специфіка соціологічного підходу до аналізу проблем особистості знайшла своє відображення, наприклад, в типології соціального характеру, представленій у роботі «Самотній натовп. Дослідження американського характеру» (1950) відомого американського соціолога Девіда Рісмена, який продовжив традиції вивчення соціального характеру, започатковані відомим німецьким філософом та психологом Еріхом Фроммом, теорію особистості якого ми розглянемо дещо пізніше. А зараз зазначимо, що саме Фромму належить ідея існування соціального характеру як результату зв’язку між соціальною структурою суспільства та характером «середнього індивіда». Соціальний характер, на його думку, формується внаслідок адаптації індивідів до соціальних умов, завдяки чому у кожної людини розвиваються характерні риси, що примушують її поводитися так, як поводиться більшість людей, що належать до тієї ж культури. Соціальний характер інтерналізує зовнішні потреби, орієнтуючи конкретних людей на завдання, які стоять перед усією соціально-економічною системою. Аргументуючи правомірність ідеї існування
52
соціального характеру, Фромм наводить такі міркування. Вивчаючи реакції будь-якої соціальної групи, ми маємо справу зі структурою особистості членів цієї групи, але при цьому нас цікавлять не ті індивідуальні особливості, які відрізняють цих людей, а ті спільні риси, що притаманні більшості, тобто «соціальний характер». Це поняття є ключовим для розуміння соціальних процесів, оскільки характер в такому смислі – специфічна форма людської енергії, яка виникає в процесі адаптації людських потреб до певного способу життя в певному суспільстві.
Досить часто буває так, що якась соціальна група на рівні свідомості приймає ті чи інші ідеї, але вони насправді не захоплюють усієї натури членів цієї групи, оскільки не відповідають особливостям їхнього соціального характеру. Тому такі ідеї залишаються лише набором усвідомлених принципів, але в критичні моменті з’ясовується, що люди виявляються нездатними діяти у відповідності до своїх принципів. Виходить, що ідея може стати потужною рушійною силою лише тоді, коли відповідає специфічним потребам носіїв певного соціального характеру. На прикладі Германії 30-х років минулого століття Фромм показав, що коли певному суспільному класу загрожує небезпека нових економічних тенденцій, цей клас реагує на загрозу психологічним та ідеологічним шляхом, причому психологічні зміни, викликані такою реакцією, сприяють розвитку тих самих економічних тенденцій всупереч економічним інтересам даного класу.
Загалом же економічні, психологічні та ідеологічні чинники діють наступним чином: людина реагує на зміни зовнішнього соціального середовища тим, що змінюється сама, а ці психологічні чинники, в свою чергу, сприяють подальшому розвитку економічного та соціального процесів. Тут діють економічні сили, але їх, стверджує Фромм, треба розглядати не як психологічні мотивації, а як об’єктивні умови; аналізуючи психологічні сили, треба пам’ятати, що вони самі обумовлені історично; а щодо ідей, то їх основою є вся психологічна структура членів певної соціальної групи.
Незважаючи на тісний взаємозв’язок цих сил, кожна з них є відносно самостійною. Економічний розвиток, відбуваючись за своїми законами, обумовлений такими об’єктивними чинниками, як природні ресурси, рівень розвитку техніки, географічне положення тощо. Психологічні сили визначаються зовнішніми умовами життя, але мають і свою власну динаміку, тобто є проявом людських потреб, які можуть бути видозмінені, але винищені бути не можуть. У сфері ідеології можна знайти таку ж автономію, котра пов’язана з законами логіки й з традицією наукового пізнання, що склалася в ході історії.
Девід Рисмен у своєму розумінні соціального характеру виходить з того, що це – частина характеру, яка формується в процесі життєдіяльності та є свого роду «установкою», з якою людина підходить до світу й іншим людям, і яка формується під упливом різних соціальних детермінант. Д. Рісмен згадує про соціальний характер таких соціальних спільнот, як класи, нації тощо. Особливістю соціального характеру, на його думку, є те, що суспільство
53
одночасно й породжує, й потребує індивідів та їх об’єднань саме з певним типом соціального характеру.
У своїй роботі Д. Рісмен простежує формування соціального характеру в процесі переходу від доіндустріальних суспільств до капіталістичних і в період становлення сучасного йому розвиненого індустріального суспільства. Зокрема, він виділяє три типи соціального характеру:
традиційно-орієнтований тип;
зсередини-орієнтований тип;
іззовні-орієнтований тип.
Чітке визначення специфіки загальнопсихологічного підходу утруднюється через відсутність загальної теорії особистості та загальноприйнятного уявлення про її структуру. Загалом треба зазначити, що на відміну від соціології загальна психологія вивчає насамперед те, що відрізняє одну людину від іншої, надає їй психологічної неповторності, своєрідності та унікальності.
Як зазначає Д. Майєрс, розмірковуючи на цю тему, фактом, який об’єднує соціальну психологію та психологію особистості є те, що в центрі їхньої уваги знаходиться індивід. Зокрема, американська психологічна асоціація друкує матеріали з цих галузей в одних і тих же виданнях (наприклад,
«The Journal of Personality and Social Psychology», «Personality and Social Psychology Bulletin»).
Відмінність між ними, на думку вченого, полягає в соціальному характері соціальної психології. Психологи, які займаються дослідженням особистості, фокусують свою увагу на індивідуальних внутрішніх механізмах і на відмінностях між індивідами, ставлячи, наприклад, питання, чому одні індивіди більш агресивні, ніж інші. Соціальні психологи концентруються на групах людей та переймаються питанням, як саме соціальні ситуації можуть спонукати людей до гуманних або жорстоких вчинків, примушують їх бути конформістами або незалежними, формують симпатію чи упереджене ставлення тощо.
Водночас на умовність розмежування предметного поля психології та соціальної психології вказував ще З. Фрейд, наприклад, в роботі «Психологія мас і аналіз людського Я». Зокрема, він зазначав, що протипоставлення індивідуальної та соціальної, або масової, психології, яке на перший погляд може здаватися таким значним, втрачає свою гостроту при більш детальному розгляді. Хоча психологія особистості досліджує одиничну людину й ті шляхи, якими та прагне задовольнити імпульси своїх первинних позивів, але все-таки рідко, лише за певних виключних умов, психологія може не брати до уваги ставлення окремої людини до інших індивідів. У психічному житті людини завжди присутній «інший», і він, як правило, є взірцем, об’єктом, помічником або супротивником, і тому психологія особистості з самого початку є одночасно й також психологією соціальною в цьому розширеному, але цілком обґрунтованому сенсі.
У межах соціально-психологічної теорії існує декілька точок зору щодо структури особистості, її цінностей та інших проявів. Так, свого часу відомий
54
ленінградський психолог Євген Семенович Кузьмін зазначав, що соціальна психологія повинна взяти за основу моделювання особистості її суб’єктивні відносини до соціальної реальності, яку необхідно розглядати як конкретні обставини соціального положення індивіда, умов його соціалізації та повсякденної діяльності.
На думку Галини Михайлівни Андрєєвої, соціальна психологія з’ясовує, яким чином, у яких конкретних групах особистість, з одного боку, засвоює соціальні впливи (через яку із систем своєї діяльності), а з другого – яким чином, у яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які конкретні види сумісної з іншими людьми діяльності). Загалом, можна стверджувати, що особистість у межах соціальної психології розглядається в тих своїх проявах (якостях, рисах, станах та процесах), які формуються в соціальних (передусім у безпосередніх) зв’язках, виявляються у них та є значимими для них. Для соціальної психології важливо зрозуміти особистість як суб’єкта, який взаємодіє та спілкується. Всі характеристики, всі риси особистості піддаються постійній корекції, коли вона діє в реальному соціальному оточенні, в конкретній групі. Багато хто із сучасних соціальних психологів уважає, що саме реальні групи відіграють вирішальну роль у становленні особистості, адже соціальні детермінанти більш високого порядку (суспільство, його культура) відбивається крізь своєрідну безпосередню «інстанцію» соціального, якою є група.
Уконтексті соціально-психологічного аналізу особистості однією з актуальних проблем є питання про так звані соціально-психологічні здібності особистості, існування яких пов’язується з проявами особистості в різноманітних ситуаціях спілкування. Так, йдеться, наприклад, про «перцептивну здібність», «здібність до емоційного відгуку», «загальну здібність до оцінки іншого», «спостережливість» та «проникливість». В інших варіантах окремими авторами пропонуються більш узагальнюючі поняття: «соціально-психологічна компетентність», «міжособистісна компетентність», «компетентність у спілкуванні», «соціально-перцептивний стиль» тощо.
2.Соціалізація як процес формування особистості
Унауках, що вивчають особистість – насамперед у соціології та соціальній психології – для визначення процесу її формування вживається, як відомо, термін «соціалізація». Процес соціалізації має велике значення як у житті окремої людини, так і в житті суспільства в цілому. Адже від успішності соціалізації залежить те, якою мірою особистість, засвоївши існуючі цінності та норми поведінки, складові культури, налагодивши взаємодію з іншими людьми, зможе реалізувати свої здібності, схильності, наскільки її життя в соціальному плані буде комфортним і благополучним. Саме завдяки соціалізації індивід перетворюється на члена сім’ї, певних соціальних груп, суспільства, залучається до культури. Для суспільства – успіх соціалізації стає своєрідною гарантією того, чи зможуть представники кожного нового покоління посісти
55