Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

(3) клітини дистальних трубочок, які є елементами калікреїн-кінінової системи.

Юкстагломерулярний комплекс нирки представлений юкстагломерулярними клітинами, клітинами щільної плями, а також екстрамезангіальними клітинами Гурмагтіга.

Головна роль юкстагломерулярних клітин полягає в тому, що вони реагують на зниження артеріального тиску посиленим синтезом реніну.

Останній ініціює низку реакцій з утворенням ангіотензину-2, який підвищує артеріальний тиск двома шляхами: (1) стимулює скорочення стінки артеріол; (2) стимулює секрецію альдостерону, який затримує в організмі воду і натрій, внаслідок чого збільшується об'єм циркулюючої крові.

Інтерстиційні клітини у кірковій речовині нирки представлені фібробласто-подібними клітинами, тонкі відростки яких контактують з базальною мембраною проксимальних і дистальних звивистих трубочок. У мозковій речовині інтерстиційні клітини представлені плоскими клітинами з довгими променеподібними відростками, які обплітають низхідну і висхідну частина петлі Генле, прямі судини і збірні протоки.

Інтерстиційні ни синтезують і виділяють у кров простагландини (простацикліни, лейкотрієни, тромбоксани). Найвища децентрація цих речовин виявлена в сосочках ниркових пірамід.

Практично важливим є простагландин Е, що викликає розширення кровоносних судин.

Підвищена продукція простагландину Е2, який підсилює діурез та вивелення Na+ із сечею; блокування синтезу цієї субстанції має зворотний ефект.

Таким чином, простагландиновий апарат нирки є своєрідним антагоністом ренін-ангіотензинового апарату: перший викликає зниження тиску, другий - його підвищення.

Калікреїн-кінінова система, як і простагландинова, є антагоністом ренінангіотензинової системи, тобто має судинорозширювальний вплив, а також підсилює натрійурез та діурез шляхом пригнічення реабсорбнатрії натрію та води в трубочках нефронів.

Представлена ця система клітинами дистальних трубочок, які виділяють калікреїн; останній взаємодіє з кініногенами плазми крові з утворенням кінінів (брадикінін, калідин).

Кініни стимулюють секрецію простагландинів, які викликають розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску.

***Терміни та етапи ембріонального розвитку нирок. Джерела та хід розвитку пронефросу, мезонефросу та метанефросу.

t.me/rapeture

У процесі розвитку нирки розрізняють три етапи: переднирки (пронефроса), первинної нирки (мезонефроса) та остаточної нирки (метанефроса).

Переднирка (пронефрос) утворюється на 3-4 тижнях ембріогенезу з 8-10 пар краніальних сегментних ніжок, які є щільними клітинними тяжами між сомітами і спланхнотомом. Канальці переднирки (протонефридії) медіальним кінцем обернені у целом - вторинну порожнину тіла, а латеральними об'єднуються у загальну протоку пронефроса, яка після дегенерації протонефридій отримує назву мезонефральної (вольфової) протоки. Остання росте у каудальному напрямку і впадає у клоаку (розширена частина каудальної кишки, куди відкривається також протока алантоїса).

Переднирка не функціонує - після редукції від неї залишається лише мезонефральна протока, яка має значення для розвитку первинної нирки.

Первинна нирка формується із 25 сегментних ніжок, розташованих у ділянці тулуба зародка. Сегментні ніжки відокремлюються від сомітів і спланхнотома й перетворюються у канальці первинної нирки - метанефридії.

Канальці ростуть у напрямку до мезонефральної протоки, яка утворюється під час розвитку переднирки, і з нею сполучаються. Назустріч канальцям від аорти відходять судини, що розпадаються на капілярні клубочки. Канальці обростають своїм сліпим кінцем ці клубочки, утворюють їх капсули і разом формують ниркові тільця. Мезонефральна протока впадає у задню кишку. Первинна нирка є головним видільним органом протягом першої половини ембріонального періоду.

Остаточна нирка закладається у зародка на другому місяці ембріогенезу. Вона утворюється із двох джерел - виросту мезонефральної протоки і нефрогенної тканини, що являє собою не поділені на сегментні ніжки ділянки мезодерми у каудальній частині зародка. Виріст мезонефральної протоки дає початок сечоводам, нирковим мискам, чашечкам, сосочковим каналам і збірним трубочкам.

З нефрогенної тканини виникають ниркові канальці, які на одному кінці утворюють капсули Шумлянського-Боумена, що охоплюють судинні клубочки, а другим кінцем сполучаються зі збірними канальцями. З третього місяця відбувається міграція остаточної нирки в поперековий відділ і її поворот на 90*

Після народження дитини розвиток видільної системи продовжується, завершується він з настанням статевої зрілості. Збільшення маси ниркової тканини пов'язане не з утворенням нових нефронів, а з ростом і диференціацією наявних

9. Спеціальна гістологія. Сечова система.

* Загальна морфо-функціональна характеристика органів сечової системи. Сечовивідні шляхи: внутрішньо та позаниркові елементи. Загальний план будови та тканинний склад стінок ниркових чашок, мисок, сечоводів, сечового міхура та сечівника.

Сечова система (лат. systema игіпагіит) включає органи сечоутворення - нирки, а також сечовивідні шляхи, до яких належать сечоводи, сечовий міхур та сечівник. Нирка - головний орган видільної системи

t.me/rapeture

Сечовивідні шляхи представлені як внутрішньонирковими елементами - нирковими чашечками (лат. calices renales), нирковою мискою (лат. pelvis renalis), так і позанирковими органами, до яких належать сечоводи (лат. ureter), сечовий міхур (лат. vesica urinaria) та сечівник (лат. urethra)

Мікроскопічна будова усіх означених порожнистих органів, за винятком сечівника, подібна. У складі їхньої стінки розрізняють три оболонки: слизову, м'язову та адвентиційну

Слизова оболонка утворена епітеліальною і власною пластинками. Епітеліальна пластинка – багатошаровий перехідний епітелій (уротелій) Власна пластинка – пухка сполучна тканина

•Підслизова основа – пухка сполучна тканина

•М’язова оболонка – 2-3 шари гладеньких міоцитів

•Адвентиційна оболонка – пухка сполучна тканина

Ниркові чашки та миски:

• Вистелені багатошаровим перехідним епітелієм (уротелієм).

Сечоводи:

•Здатні до розтягнення, оскільки мають поздовжні складки в слизовій оболонці

Оболонки: • слизова, • підслизова, • м’язова • адвентиційна

•В підслизовій основі нижньої частини розташовані альвеолярнотрубчасті залози

•М’язова оболонка в верхній третині має – два, а в нижній третині – три шари гладком’язових пучків, що охоплюють сечовід по спіралі

•Знизу вони переходять в м’ язову оболонку сечового міхура

•Там, де сечовід проходить через стінку сечового міхура, є лиш повздовжній шар, який при скороченні розкриває отвір сечоводу.

•Зовні сечоводи вкриті адвентицією

•Сечовід підрозділяється на 2-4 сегменти – цистоїди, між якими знаходяться сфінктери.

Сфінктери утворені кавернозними звивистими судинами. В залежності від їх наповнення сфінктери бувають відкритими і закритими. Відкриття відбувається рефлекторно і послідовно, тому сеча в сечовий міхур надходить порціями

Сечовий міхур. Оболонки:

• слизова, • підслизова, • м’язова • адвентиційна Слизова вистелена перехідним епітелієм, під яким знаходиться власна

пластинка з дрібними кровоносними судинами.

У власній пластинці слизової оболонки розміщені залози Складки відсутні в трикутнику сечового міхура, розміщеному між гирлами

сечоводів і сечовивідним каналом. Ця ділянка не має підслизової

t.me/rapeture

М’язова оболонка сечового міхура має 3 шари гладком’язових клітин. В шийці сечового міхура утворюється концентричний м’язовий сфінктер

Зовнішня оболонка представлена серозною оболонкою і адвентицією в різних ділянках

Уретра. Оболонки: • слизова, • підслизова, • м’язова • адвентиційна

Жіноча уретра: Перехідний епітелій переходить у багатошаровий плоский незроговілий, потім – у зроговілий.

Чоловіча уретра:

Простатична частина • Перехідний епітелій Перетинчаста частина • Багаторядний призматичний епітелій Печериста частина: • Одношаровий призматичний,

•потім – багаторядний призматичний,

•потім – багатошаровий плоский незроговілий,

•в дистальній частині – з ознаками зроговіння

**Особливості будови і функціонування уротелію сечовивідних шляхів. Ультрамікроскопічна будова поверхневих уротеліоцитів – умбрелоцитів у розслабленому і розтягнутому стані.

Епітеліальна пластинка слизової сечовивідних органів представлена перехідним епітелієм, який має власну назву - уротелій, і включає кілька шарів клітин - базальний, проміжний і поверхневий.

Клітини уротелію при наповненні і спорожненні сечового міхура можуть змінювати свою форму: поверхневі епітеліоцити, які у розслабленому стані мають грушоподібну форму, перетворюються на великі плоскі клітини у стані розтягнення

Для цього в них наявні певні спеціалізації, а саме: добре розвинений цитоскелет в апікальній частині клітини, численні ділянки плазмалеми (так звані бляшки), які при нерозтягнутому стані клітини депоновані у цитоплазмі, а при її розтягненні вмонтовуються у люменальну плазматичну мембрану, збільшуючи поверхню останньої.

У зв'язку із здатністю змінювати форму з грушоподібної на плоску і у зворотному напрямку, а також збільшувати і скорочувати поверхню люменальної плазмалеми, поверхневі уротеліоцити сечового міхура отримали специфічну назву умбрелоцитів. Частина поверхневих епітеліоцитів сечового міхура містить два ядра

*** Джерела та хід ембріонального розвитку сечовивідних шляхів.

На початку п'ятого тижня ембріогенезу у вентральній стінці каудального відрізка протоки первинної нирки утворюється брунька сечовода (дивертикул

t.me/rapeture

первинної нирки), яка швидко росте в краніальному напрямку. Назустріч бруньці з відділу нефрогенетичного тяжа, що лежить каудально від первинної нирки, розвиваються канальці первинної нирки з капсулами клубочка, у які вростають клубочки кровоносних капілярів..

Брунька сечовода росте, її краніальний кінець розширюється і в подальшому зростається з нефрогенною тканиною, яка облягає його з усіх боків

Сечовід, миска нирки, великі та малі чашечки і прямі збирні трубочки — похідні бруньки сечовода (дивертикула первинної нирки). Каудальний кінець бруньки сечовода протягом ембріогенезу зміщується в ту ділянку клоаки, з якої розвивається дно сечового міхура і куди відкриваються сечоводи

10. Спеціальна гістологія. Сечова система.

*Органи та функції сечової системи. Тканинний склад строми і паренхіми нирки. Відділи та загальний план будови структурно-функціональної одиниці нирки. Етапи сечоутворення в нефронах.

Сечова система (лат. systema игіпагіит) включає органи сечоутворення - нирки, а також сечовивідні шляхи, до яких належать сечоводи, сечовий міхур та сечівник. Нирка - головний орган видільної системи

Нирка (лат. геп, грец. нефрос) - парний орган бобоподібної форми; локалізується у заочеревинному просторі поперекової ділянки на рівні 12-го грудного - 2-го поперекового хребців.

Середня частина нирок увігнута: вона утворює пазуху, вхід до якої має назву воріт нирки. Тут знаходяться ниркові чашечки, миска, кровоносні та лімфатичні судини і нерви.

Нирка - паренхіматозний орган. Строма представлена фіброзною капсулою, яка утворена щільною волокнистою сполучною тканиною, та прошарками пухкої сполучної тканини, збагаченої ретикулярними волокнами (інтерстицій).

Паренхіма представлена епітеліальною тканиною, з якої утворені ниркові тільця, звивисті та прямі трубочки (канальці).

У нефронах відбувається процес сечоутворення, в якому розрізняють три етапи: фільтрації, реабсорбції та секреції