Гра в городки у діток розвиває кмітливість, точність рухів, окомір, також змінює м’язи рук і тулуба. Це гра для діток 6 – 7 років. На землі або асфальті креслять квадрат, кожна його сторона 1,5 м. на відстані 3 м, креслять риску – це буде півкін, а на відстані 6 м теж риску і це буде кін. Для гри потрібні палички 60 – 70 см = 8 – 10 см. городки , завдовжки 12 – 15 см,перерізом 3 см = 10 – 5 см. П’ять городки у вигляді різних фігур/ бочки, колодязя, паркана і т.д.) ставлять на лінію квадрата, що ближче до гравців. Грати можуть 2 або декілька дітей якщо грають командами, то кількість гравців має бути однаковою. Усі діти мають стояти за лінією кону, щоб хто-небудь кидаючи не попав в дитину. Городки та битки дозволяється чіпати після того, як припинено гру. Грати можна 2 - 3 партії. Городки і типи мають бути дерев’яними або пластмасовими. Існує 2 способи кидання бити: ліктьовий (для тих, хто кидає правою рукою) під час замаху назад і кидання рука зігну та в ліктьовому суглобі, тулуб повернутий лівим боком до квадрата, ноги на ширині плечей. (ліва нога попереду, права – позаду, носком повернута праворуч). Замахуючись, переносять вагу тіла на праву ногу, кисть із битою тримають вище плечей. Одночасно з низом бити вага тіла переноситься вперед на ліву ногу, при цьому виконується енергійний поворот тулуба ліворуч, праву ногу ставлять на носок, п’ятку відривають від землі. Є також плечовий спосіб кидання: биту відводять назад ледь зігнутою в лікті рукою, кидають прямою рукою, активно повертаючи тулуб, кінцеве положення ніг таке саме. Найчастіше бита падає ручкою праворуч, тобто з повним розворотом. Цей кидок точніший, під час кидання бити має обертатися 3 кону вона робить 2 – 3 оберти, а з напівтону – 1 – 1,5.коли дітки навчаться кидати биту, тоді можна влаштовувати змагання. Мета гри: витрати найменшу кількість бит для вибивання певної кількості фігур. Перемагає той, хто виб’є городки всіх фігур, витративши найменшу кількість спроб.
Планування з фізичної культури, починається із складання графіка розподілу навчального матеріалу на місяць або квартал. У ньому має бути правильне розподілення програмного матеріалу на окремі заняття. Залежно від обсяг і складності його, а також важливості даних вправ для успішного вирішення освітніх, оздоровчих та виховних завдань встановлюється та кількість занять, яка потрібна для його засвоєння. Перспективний план на місяць (квартал) є робочим (допоміжним) планом. Це планування дає можливість методично правильно розподілити програний матеріал з фіз..кількури на тривалий відрізок часу, а також поступово ускладнювати його, встановити наступність між заняттями та іншими організаційними формами. Рекомендовано план краще складати у вигляді графіка. Види фізичних вправ, взятті з програми, розміщуються в графічному плані один під одним. Програмний матеріал поділяється як за складністю виконання окремих вправ, так і за фізичним навантаженням. Слід пам’ятати, що на кожне заняття плануються вправи з шикуванням та перешикуванням, комплекс загально розвиваючих вправ, основні рухи, рухливі ігри, вправ спорт.характеру. При цьому враховується місце проведення заняття з фіз..культури та пора року. Розподіляючи програмний матеріал у перспективному плані, необхідно пам’ятати про реалізацію дидактичних принципів. Систематичності, послідовності, поступового ускладнення програмного матеріалу, повторення й правильного чергування рухів. У теплий порі року всі заняття з фіз..культури планують на свіжому повітрі. Восени, взимку та ранньою весною два з них проводять у залі, а три на фіз.. майданчику. Велике значення має при складення перспективного плану, добрі доступного дітям матеріалу, який відповідав би їх можливостям у зазначений період. Дотримуючись послідовності, вихователь підбирає спочатку більш легкі для дітей фізичні вправи та ігри, які потім поступово ускладнюються. При планування слід обов’язково вводити повторення фіз.. прав, та ігор, які сприяють кращому засвоєнню рухових вмінь та навичок дітьми. Під час повторення доцільно вносити деякі зміни, щоб ускладнити виконання вправ або ігор. При плануванні слід дотримуватися правильного чергування різних вадів, рухів і ходьби, бігу, метання, стрибків, лазіння та інше. Вправи з основних рухів треба посилювати і чергувати з іншими видами вправ так, щоб вони охоплювали більше м’язових груп, всебічно впливали на організм дітей. Складні види основних рухів (стрибки, лазіння, метання) доцільно планувати на 3 – 5 заняттях підряд, з поступовим ускладненням. Одночасно в-ль продовжує повторювати ці рухи з дітьми під час прогулянок, використовувати для цього рухливі ігри та ігрові завдання.
Прогулянка за межі дитячого садка на природу (пішохідні переходи) здійснюються у першу половину дня. Їх мета – удосконалення рухових навичок та комплексний розвиток рухових якостей у природних умовах (парк, ліс, беріг річки). Під час проведення пішохідних переходів слід використовувати їх для виховання дисципліни та ознайомлення з правилами дій пішоходів на вулиці, а також для вирішення освітніх завдань: знайомство з архітектурою будинків, породами дерев тощо. Дозування прогулянок залежіть від віку, складу та підготовленості дітей. Воно змінюється залежно від періоду року, погоди, змісту прогулянок. Відстань як пішохідних, так і помітних переходів, поступово збільшується протягом року від однієї вікової групи до іншої. Довжина шляху в один кінець не повинна перевищувати для дітей 4 – 5 років – 1,5 км, для старших дошкільників до 2 км. Після кожних 15 хвилин слід робити короткочасні (4-5 хв.) зупинки для відпочинку дітей. Вихователь заздалегідь готується до проведення пішохідного переходу, розробляє його план та маршрут, передбачає проведення активного відпочинку (виконання основних рухів, ігор), підготовляє необхідний інвентар (м’яч, скакалки та інше). Вибір маршруту та швидкість пересування групи залежать від фізичної підготовки дітей. Важливо також відзначити, у якому одязі, та взуття дітям більш доцільно відправлятися на цю прогулянку. Під час пересування по маршруту діти можуть йти вільно, зграйкою. Шикування у пари виправдано тільки при переході дороги, коли група йде по пішохідному тротуару. У будь-яку пору року слід цікаво та різноманітно використовувати рельєф місцевості, та природні умови для виконання рухів. У лісі або парку дітям пропонують ходьбу та біг між деревами, переступання через гілки, пеньки, канавку з пеньків, підстрибування з діставанням гілок дерев, кущів; метання шишок, каштанів у ціль (дерево, пеньок) або на дальність. Підніманням стегна, перестрибування через купинку, або невисокі кущики; ходьба босоніж по траві. На лузі: ходьба та біг по траві з високим підніманням стегна, перестрибування через купинки, або невисокі кущики, ходьба босоніж по траві та інше. На березі водойми: ходьба та біг по піску, гальці, ступаючи слід в слід; метання камінців у воду, рибки у довжину та висоту з місця на піску.
Метання предметів відносять до одноактних локомоторних рухів. Вправи з метання предметів розвивають окомір, влучність, координацію рухів, зміцнюють м’язи рук та тулуба. З цих видів вправ у дошкільному віці застосовують метання предметів (м’ячів, торбинок з піском, сніжок та ін.) на дальність і в ціль, а також різноманітні вправи у киданні та ловленні м’яча. У дошкільнят середньої групи можливості у виконанні вправ з метання, ловлення та прокачування м’ячів значно підвищуються у зв’язку із збільшенням сили, розвитком координації рухів та окоміру. Дітям пропонують різноманітні вправи у прокачуванні м’ячів (кульок) між предметами (у ворота шириною 50-40 см), метання торбинок з піском (вага 100 г), м’ячів, сніжок на дальність та в ціль (обруч або щит) – з відстані 2-2,5 м. Діти п’ятого року життя порівняно з малюнками попередньої вікової групи більш впевнено виконують вправи з кидання та ловлення м’яча. Більшість з них правильно ловить м’яч кистями рук і досить чітко передає його своєму партнеру. З метою формування стійких навичок у киданні та ловленні м’яча необхідно широко застосовувати ці вправи на прогулянках під час самостійних ігор дітей з м’ячем. Застосування різноманітних вправ у киданні, ловленні та прокачуванні м’яча під час занять з фізичної культури і прогулянок дає змогу більш швидко оволодіти уміннями з метання предметів на дальність та в ціль. Протягом року діти цієї групи навчаються метати предмети на дальність та в ціль способом «із-за спини через плече». Кидаючи предмет правою рукою на дальність, дитина повертається лівим боком у бік кидка, відставляє назад праву ногу на відстань кроку і переносить на неї вагу тулуба (повертаючись трохи направо), виконуючи замах рукою з-за спини через плече, під час кидка вага тулуба переноситься на ліву ногу. Всі рухи виконуються вільно, з широким замахом рукою, рівноприскорено, до моменту випуску предмета з руки (мал. 34). Структура рухів при виконанні метання предмета в ціль має деякі відмінності порівняно з метанням на дальність. Дитина не робить широкого замаху рукою, ніби зіставляючи силу кидка з відстанню до цілі. Більшість з них прицілюється, витягуючи вперед вільну від метання руку. Тому неповний замах рукою та менш енергійний кидок під час метання в ціль не є помилкою. Під час навчання дошкільнят цієї групи метання предметів у ціль та на дальність спостерігаються загальні та часткові помилки. До загальних помилок відносять: скутість рухів, порушення ритму метання, відсутність наростання швидкості руху рукою до моменту випуску предмета та ін. До часткових помилок відносять: тримання м’яча (торбинки) на долоні, а не пальцями рук; виконання замаху через сторону, перенос кисті руки збоку від плеча, неправильне положення ніг та ін. Правильне метання предметів способом «із-за спини через плече» у хлопчиків виконують правою рукою 25 %, лівою – 18 %, у дівчаток відповідно – 9 % та 3 %. Діти цієї групи, особливо хлопчики, виконуючи метання м’яча в ціль намагаються зіставляти свої рухи з силою кидка та його напрямком. Тому влучання в горизонтальну та вертикальну ціль в них значно збільшується порівняно з малюками. При формуванні цієї навички у дошкільнят середньої групи не слід звертати увагу одночасно на всі елементи даного руху. Спочатку дітей потрібно навчити виконанню кидка предмета з-за спини через плече, а потім приймати правильне вихідне положення для ніг перед кидком. Останній елемент цього досить складного для них руху — перенесення ваги тулуба з однієї ноги на іншу у поєднанні з широким замахом руки з-за спини через плече та енергійним кидком предмета. З метою засвоєння дошкільником цієї групи широкого замаху рукою та кидка предмета «з-за спини через плече» діти у фізкультурному залі або на майданчику займають місце на відстані 50-60 см від стінки (стоячи до неї спиною). Під час замаху дитина повинна торкнутися рукою стінки, а потім виконати кидок предмета. Це створює певні передумови для виконання широкого замаху. Для того щоб навчити дітей приймати правильне вихідне положення для ніг на підлозі (землі), кладуть дві стрічки (скакалки) на відстані 40-50 см одна від одної. Дитина ставить одну ногу (різнойменну з рукою, якою виконує метання) вперед – на певну стрічку, а другу на іншу стрічку. Після декількох занять (4-5), коли діти запам’ятовують положення ніг, стрічки забирають. Створюючи цим необхідну установку для правильного вихідного положення ніг, легше зосередити увагу дитини на виконанні основних елементів метання – широкого замаху рукою та кидка предмета «з-за спини через плече». У методиці навчання дошкільників метання предметів виникає спірне питання про те, яку навичку слід формувати раніше – метання в ціль чи дальність. Експериментально нами доведено, що навчання дошкільників (починаючи з середньої групи) повинно проходити в такій послідовності: спочатку діти оволодівають метанням предметів на дальність, а потім їх навчають метанню в ціль. Однак під час навчання метання предметів на дальність ство¬рюють установку на точність кидка. З цією метою необхідно поставити прапорець (кубик) на відстані 3-4 м від місця кидка. Дитині пропонують кинути предмет на задану відстань. Поступово ця відстань збільшується (на кожному занятті на 20-30 см). Установка на точність метання дозволяє дитині виконати рух не прикладаючи максимальних зусиль, а це полегшує їй контроль за правильним виконанням кидка предмета. Вона також конкретизує дії дошкільника, створює необхідні передумови для правильного вихідного положення ніг та тулуба, а також для виконання кидка предмета у заданому напрямку. Після засвоєння техніки метання предмета «з-за спини через плече.» на дальність діти оволодівають навичкою метання в горизонтальну та вертикальну ціль. Поряд із формуванням вищезазначених навичок дітям цієї групи пропонують виконувати різноманітні вправи з м’ячем: прокочувати м’яч у «ворітця» (шириною 50-40 см); підкидати м’яч угору і ловити його, вдаряти м’яч об землю (підлогу) і ловити; кидати м’яч одне одному обома руками знизу, від грудей та з-за голови і ловити його та ін. Вправи з метання предметів для дошкільників старшої групи значно ускладнюються. Діти цієї вікової групи вже повинні оволодіти навичками кидання й ловлення м’яча в парах, по колу; кидання м’яча вгору або об стінку обома та однією рукою, ловлення його; відбивання м’яча об землю долонею на місці та в русі та ін. Дітей вчать кидати м’яч одне одному і вперед різними способами: знизу, від грудей, з-за голови, від плеча. При виконанні кидка м’яча обома руками знизу ноги ставлять на ширину плечей, м’яч утримується пальцями знизу, під час кидка руки випрямляються у напрямку руху. При виконанні кидка м’яча від грудей та із-за голови ноги ставлять приблизно на ширину плечей, м’яч тримають з боків розставленими пальцями. Кидок м’яча від плеча виконують однією рукою, відводячи її назад і вигинаючи трохи тулуб, протилежну ногу виставляють на один крок вперед. Усі ці кидки виконують енергійним рухом рук і тулуба в напрямку польоту м’яча. Значна увага в цій групі приділяється удосконаленню навичок метання предметів на дальність та в ціль. Дітей привчають самостійно слідкувати за правильним вихідним положенням ніг перед початком кидка, виконувати широкий замах рукою і проносити її під час кидка над плечем, а не збоку, переносити вагу тіла одночасно із змахом правою рукою з правої ноги на ліву. Виконувати всі рухи гармонійно, невимушено та чітко. У дітей підготовчої до школи групи продовжують удосконалювати навички метання предметів на дальність та в ціль способом «з-за спини через плече». Відстань для метання в ціль збільшується до 4,5-5 м. Більшість з них виконує метання предметів вищезазначеним способом правильно (хлопчики правою рукою 84%, лівою – 78%, дівчатка відповідно – 72% та 64%). Основна помилка, яка частіше за все фіксується у цій групі, пов’язана з неправильною постановкою ніг перед початком кидка. Деякі з дітей забували змінювати положення ніг під час метання іншою рукою. Діти підготовчої до школи групи більш впевнено і спритно виконують кидки та ловлення м’яча різними способами: знизу, від грудей, з-за голови, від плеча. Вони вільно просуваються вперед, ударяючи м’яч долонею руки об землю (підлогу), кидають м’яч в кільце, прикріплене на висоті 2-2,2 м від землі. При удосконаленні техніки метання предметів на дальність звертають увагу дітей на повне випрямлення руки у ліктьовому суглобі з енергійним рухом кисті у напрямку кидка. Дітей привчають виконувати кидок по більш високій траєкторії польоту, для цього застосовують вправи у метанні предметів через сітку (мотузок), натягнуту на висоті 130-140 см від землі до верхнього її краю, з відстані 2-2,5 м. Метання виконується не тільки в щит або обруч, айв рухову ціль під час ігор. Все це дає змогу удосконалювати навички метання предметів, пристосовувати раніше засвоєні рухи до умов, що постійно змінюються. Експериментальні дані (Е.П. Ільїн, Ф.Г. Казарян, А.І. Козлов та ін.) дозволили зробити висновок про те, що зі збільшенням віку у дітей встановлюється функціональна асиметрія верхніх кінцівок. При цьому у багатьох дітей, починаючи з двох-трьох років, ліва рука відстає у своєму розвитку від правої. Більшість дошкільнят усіх вікових груп краще й частіше кидають предмети правою рукою, внаслідок чого спостерігається значна відмінність у результатах кидання правою та лівою рукою. Перевага правої руки над лівою пов’язана перш за все з цілеспрямованим формуванням багатьох побутових навичок у дошкільнят як у сім’ї, так і в дитячому садку. Все це сприяє нерівномірному розвитку верхніх кінцівок, веде до посилення асиметрії між правою та лівою рукою. Тому всі вправи з метання предметів в ціль та на дальність дітям пропонують виконувати правою й лівою рукою. Це забезпечить рівномірне навантаження на обидві сторони тіла дитини і сприятиме її гармонійному розвиткові.
Науковим дослідженням (О.Г.аракемен, а.В.Карманова, Г.В.Шалигина, Г.П.Юрко, В.Г.Фролов та інші) доведено, що для зміцнення здоров’я та зниження захворювання дітей найбільш доцільним є поєднання адаптації організму до фізичних навантажень та одночасно до впливу факторів зовнішнього середовища, зокрема холодного повітря. Взимку ігроведення занять з фіз..культури на свіжому повірті планується під час прогулянки в період половину дня тричі на тиждень. До змісту занять з фіз..кільтури входять різноманітні засоби: фізичні вправи: рухливі ігри, впраи та ігри спорт.характеру, які мають відповідати віковим можливостям та руховій підготовленості дітей. Взимку, щоб діти не перехолоджувалися від час пояснення тапоказу, на заняттях доцільно застосовувати ве засвоєну вправи та ігри, які можна виконувати на свіжому повітрі. Це вправи з рівновага (ходьба постуках, протоптав у снігу, у лібіну на сніг, метення в ціль(дерево), біг у повільному темпі, рухливі ігри, хокей з шайбою без ковзанів ( у старшій групах), ходьба на лижах, катання на ковзанях та сончатах. Доираючи ігри та вправи для такого заняття, можна об’єднати їх одним сюжетом «Пора року», «Космонавти», «На рибалці» та інші. Вихователю слід чітко продумувати організацію дітей, особливо під час основної частини, запобігати тривалих пауз чекаючи своєї черги для виконання вправи, щоб вони не перехолоджувалися. Заняття у будь яку пору року може складатися з 3 – 4 рухливих ігорю. Перша – середньої рухливості, наступні – високий рівень рухливості, у завершення заняття – «Знайди і промовчи». Зміст занять можуть повністю складати вправи або ігри спорт.характеру, у яких бере участь вся група. Взимку, у тих рігіонах де випадає сніг, доцільно всі заннят на свіжому повітрі присвячувати катанню на санчатах, навчанню дітей ходьбі на лижах або катаню на ковзанах (старша група). Заняття на повітрі складається з 3-х частин: підготовча, основної та заключної. Однайвзимку загально-розвиваючи вправи з дітьми не проводяться. Вони також відсутній під час занять злиж і ковзанів. Катання на велосипеді. Діти можуть виконувати ходьбу зі зміною темпу, імітаційні види ходьби, ходьби приставним кроком, спиною вперед. Тривалість занять на повітрі за часом така сама, як і в приміщення, за винятком занять змістом яких є спорт.ігри. та вправи спорт.характеру на санках триває в середні групі до 40 хвилин, а в старшій до 1 години. Після занять в період зими діти переодягаюься у приміщення (t +20). Роздягатся треба в певному порядку: знизу – вгору. Малятам до помагають дорослі, а старшій докільникам роздягаються мсамостійн, швидко розтирають один одного рушниками і переодягаються у сухе.
Ходьба на лижах робить великий вплив на фізичний розвиток і загартування організму дитини. Вона залучає до роботи майже всі м'язові групи, сприяє енергійному обміну речовин в організмі дитини, підсилює функціональну діяльність внутрішніх органів, розвиває м'язову чутливість, сприяє розвитку просторових орієнтувань та координації рухів, так як діти пересуваються на лижах в умовах постійної зміни рельєфу місцевості. Ходьба на лижах викликає активні дії великих м'язових груп. Розгониста широка амплітуда рухів, ритмічне постійне чергування напруження і розслаблення м'язів сприяє розвитку м'язової сили, створює сприятливі умови для працездатності серцево-судинної і нервової систем. Руху на свіжому повітрі забезпечують інтенсивну роботу серця і легких. Навчання дітей ходьбі на лижах позитивно впливає на формування зводу стопи. Лижні заняття надають сприятливий вплив і на формування постави дитини. Позитивні зрушення в поліпшенні постави цілком закономірні, так як при ходьбі на лижах гармонійно розвиваються і зміцнюються майже всі групи м'язів і особливо м'язи спини. Під впливом лижних занять відбувається значний розвиток основних рухів (біг, стрибки, метання). Завдяки регулярних занять на лижах зменшуються і простудні захворювання у дітей. Лижні заняття і лижні прогулянки сприяють вихованню морально-вольових якостей дитини: створення інтересу і любові до систематичних занять, розвивають сміливість, наполегливість, рішучість, формують витримку і дисциплінованість, привчають долати труднощі і перешкоди, виховують почуття дружби, колективізму, взаємодопомоги. Ходьба на лижах з урахуванням вікових особливостей дітей створює умови для організованого і правильного витрати фізичної енергії. Лижні прогулянки в ліс, парк, сквер сприяють виникненню почуття любові до навколишнього. Навчання дітей дошкільного віку ходьбі на лижах обов'язково починається з підготовчого періоду. Підготовчий період охоплює вересень, жовтень, листопад, тобто ті місяці, коли сніговий покрив для пересування на лижах ще не достатній. На прогулянці з дітьми, одягненими в полегшену одяг, наближену до лижної, проводять вправи, ігри, переслідують мету загального фізичного розвитку і загартування. Тут можуть бути ігри, що розвивають координацію рухів, виховують спритність, сміливість. Наприклад, добре провести ігри В«Пробіжи і не зачепиВ» (6 лижних палиць встромляються в землю на відстані 2-2,5 м один від одного, дитина повинна легко і швидко пробігти між палицями, не зачепивши їх); ходьба під ворітця, перешагіваніе ряду палиць (на висоті 15-20 см від землі) та ін на фізкультурних заняттях особлива увага приділяється вправам, зміцнюючим м'язи стоп (ходьба на носках, збирання шнура пальцями ніг, стискання і разжіманіе пальців ніг, обертання обруча або кільця ногами). Дуже важлива також тренування вестибулярного апарату. З цією метою в гімнастичні заняття включаються різні повороти, нахили тулуба, кружляння, ходьба по гімнастичній лаві, ходьба по качати колоді, біг з високим підніманням ніг, вправи зі скакалкою та ін У цей же підготовчий період діти знайомляться з лижами, лижними кріпленнями, палицями, стійками для зберігання лиж. Старші діти оволодівають навичками мастила лиж. Найбільш ефективною формою навчання дітей ходьбі на лижах є організовані заняття під керівництвом вихователя з групою дітей та індивідуально під час ранкової та вечірньої прогулянки. Кожне заняття проводиться з урахуванням особливостей фізичного розвитку і фізичної підготовленості дітей і має бути емоційно насиченим, сприяти всебічному розвитку особистості дитини. Заняття складається з трьох частин: вступної, основної та заключної. Основною метою вступній частині є підготовка організму до виконання майбутньої фізичного навантаження, так зване В«розігріванняВ» організму. Попереднє В«розігріванняВ» дозволяє дитині швидше оволодіти В«почуттям лиж В»іВ« почуттям снігу В», є як би психологічною підготовкою до виконанню наступних завдань, дисциплінує дітей, допомагає зібрати увагу, підвищити емоційний тонус. Наприклад, після побудови діти залишають лижі на снігу і роблять пробіжку, або вихователь проводить з дітьми невеликі за часом гри без лиж: «³рьовочкаВ» (біг взявшись за руки) - для п'ятирічних дітей і В«Слід у слідВ» (ходьба один за одним) - для детей6-7 років. Можна провести пробіжку по схилу (15-20м вгору і вниз) або гру В«зробив п'ять кроків із закритими очима, повернись і не відкриваючи очей, вернись на колишнє місце В»,В« Хто швидше до своїх лиж В»і т.д. Пробіжка для дітей 5 років - 15 сек., для дітей 6 років - 18 сек., для дітей 7 років - 20-22 сек. Пробіжка повинна чергуватися з ходьбою. Глибокий пухкий сніг руху дітей, і тому необхідно вибирати потрібне місце для пробіжки або замінити їх рухомими іграми, для проведення яких потрібне небагато місця.
Рухливі ігри створюють сприятливі умови для розгортання активної рухової діяльності. Хоча певний зміст і правила найчастіше обумовлюють вид рухів грають, тим не менш є простір для самостійного, творчого вибору конкретних способів дій, їх поєднання, чергування, зміни характеру і інтенсивності в залежності від несподівано виникаючих нових ігрових ситуацій. Це дозволяє кожній дитині діяти в міру своїх можливостей у відповідності з індивідуальними особливостями фізичного та психічного розвитку. Виконання дій в рухомий грі пов’язані зі сприйняттям навколишнього середовища, з орієнтуванням у ній, а так само з яскравими емоційними переживаннями в колективі однолітків. Висока педагогічна ефективність гри у великій мірі обумовлена наступним: формуванняпозитивнихвзаємин у дітей, засвоєння ними норм і правил поведінки, розвиток мислення, моторики та інших функцій носять активний, діяльнісний характер. Саме цим визначається багатоплановість впливу рухомий гри, доцільність її використання для оптимізації повсякденного рухового режиму дитини, як в домашніх умовах, так і в дошкільних закладах серед однолітків. Рухливі ігри є найбільш доступним та сприятливим засобом зростання фізичних сил. Участь у різноманітних рухливих іграх сприяє активізації розумової діяльності, розвитку творчої активності, вихованню спритності та швидкості рухів, самостійності та наполегливості, кмітливості та ініціативи. Радісний, піднесений настрій є важливою умовою підвищення зацікавленості дітей у виконанні різних рухових завдань. Емоційні переживання в грі мобілізують всі сили при досягненні поставленої мети. Це веде до значного посилення діяльності організму, підвищенню його функціональних можливостей, поліпшенню обміну речовин. Рухлива гра, як будь-яка дидактична, спрямована на досягнення на певних цілей виховання і навчання. У рухомий грі дошкільник багаторазово самостійно повторює рухи, задані темою і правилами, що надзвичайно сприятливо впливає на їх засвоєння і є важливою складовою частиною процесу навчання. Уроботі зі старшими дошкільниками важливо передбачити не лише навчання рухам в узагальненому вигляді, але і розучування складових елементів, окремих поз і їх поєднань. Правильність виконання вправ і міцність їх засвоєння висуваються в якості першочергового освітньої задачі. Однак навчальні мотиви все частіше переплітаються з ігровими. Цим пояснюється багатопланове застосування гри на різних Етан навчання старших дошкільників. Зрослі можливості організму і вимоги до якості рухів накладають відбиток на зміст і характер ігор 5-7 річних дітей. Все частіше зустрічаються елементи єдиноборства і колективного змагання, що вимагають напруги уваги і прояву фізичних і морально-вольових якостей. Діти починають піклуватися про загальнокомандному результаті, проявляти доброзичливе ставлення один до одного. Рухливі ігри в дошкільному віці можуть застосовуватися не тільки при навчанні основним рухам, але і при вдосконаленні навичок спортивних вправ. Так, попередньо розучені способи бігу, ходьби, плавання з цікавістю відтворюються дітьми в спеціально підібраних іграх і ігрових завданнях. Повторення елементів спортивних вправ в ігровій формі сприяють швидкому й міцному їх засвоєнню, а потім і використанню в самостійної рухової діяльності. Організовуючи гри, вихователь повинен враховувати вікові особливості дошкільників. У цій віковій групі особливо велике значення рухливих ігор для закріплення і вдосконалення у дітей навичок в основних видах рухів, розвитку фізичних якостей. Прояву високих фізичних і морально-вольових якостей найбільше сприяє участь дитини в іграх, де загальний результат залежить від взаємодії учасників («Пальники»). Особливе місце займають ігри-естафети. Такі ігри вимагають від кожного учасника напруженої уваги. Щоб дітям не доводилося довго чекати своєї черги в естафеті, команди повинні складатися не більше ніж із 5-6 чоловік. Вимога точного виконання правил сприяє вихованню витримки, дисциплінованості, почуття відповідальності. Однак необхідність слідувати правилам аніскільки не обмежує можливості прояву дітьми активності, ініціативи, кмітливості й винахідливості. Устаршому дошкільному віці організацію та проведення рухливих ігор можна доручати самим дітям. Підготовку приміщення, майданчики для гри також можна доручити самим граючим, але під керівництвом вихователя. Приміщення повинно бути провітреним, попередньо необхідно зробити вологе прибирання. На вулиці майданчик для гри повинна бути рівною, без небезпечних предметів на ній і бажано обмеженою природними або штучними загородженнями. Розподіл ролей у грі має проходити за активної участі самих дітей. Для вибору ведучого можна використовувати лічилки, вибір самих граючих і т.д. Існує велика різноманітність таких прийомів, наприклад, діти стають у коло, а вихователь в центрі кола з обручем, на якому є спеціальна мітка; вихователь розкручує обруч і коли обруч падає, мітка на ньому вказує на ведучого. Педагог повинен уміти користуватися всіма способами виділення водящих і розподілу на команди. Пояснюючи гру, педагог домагається, щоб діти уявляли собі весь хід, характер і способи дій персонажів, усвідомили правила. Первинне пояснення складної гри супроводжується показом найбільш важких її моментів, попереднім проведенням елементів гри. При повторному проведенні гри вихователь або сам нагадує її зміст, правила, або доручає зробити це кому-небудь з тих, що грають.
Їзда на велосипеді відіграє значну роль у вихованні у дитини уміння зберігати рівновагу, координувати руху, розвиває швидкість реакції на зміну навколишнього місцевості, дороги (нерівність дороги, перешкоди, які потрібно об'їжджати, та ін.) У дитини розвиваються м'язи ніг, ритмічність, орієнтування в просторі. Дитині до 4 років рекомендуються триколісні велосипеди, а дітям постарше - двоколісні. Велосипед повинен відповідати росту дитини. У дошкільних установах частіше купуються універсальні велосипеди, тобто триколісні, які без праці можна переобладнати в двоколісні. Зміна висоти сідла при переобладнанні велосипеда з триколісного в двоколісний виробляють з урахуванням росту дитини. На ділянці дошкільного закладу відводиться місце, де діти могли б їздити, не заважаючи іншим, не зіштовхуючись з ними. Бажано, щоб це була рівна і досить широка доріжка приблизно 50 мзавдовжки і 3 мшириною. Якщо є невелика, покрита асфальтом майданчик, то можна скласти вправи по їзді на велосипеді з закріпленням знань про правила пересування пішоходів і велосипедиста на вулиці. Для цього можна використовувати імпровізований перехід, обладнати світлофор, поставити необхідні дорожні знаки, зробити відповідну дорожню розмітку. Педагог, навчаючи дитину, повинен показати йому велосипед, пояснити, як його вести: 1) поставити велосипед з правої сторони; 2) взятися руками за кермо, трохи зрушитися убік, щоб педалі не заважали при ходьбі; 3) здійснюючи поворот, кермо потроху вивертати в ту сторону, вяку необхідно направити велосипед. Після цього показу діти по черзі ведуть велосипед по доріжці, роблячи повороти вправо і вліво. Ознайомивши хлопців з тим, як потрібно вести велосипед поряд з собою, вихователь вчить їх сидіти і їздити на ньому, природно дотримуючись необхідні правила безпеки. Дитині пояснюють: необхідно встати ліворуч від велосипеда, взятися руками за кермо, правою ногою перемахнути через сідло і опустити її на педаль. При цьому масу тіла також перенести на педаль, потім відокремити ліву ногу від землі і сісти на сідло. Дитину навчають їхати прямо вперед, при цьому педагог притримує велосипед за сідло, даючи можливість дитині проїхати 15-20 м у заданому напрямку. Необхідно навчати дитину їздити у вказаному напрямку, виконуючи різні завдання: об'їжджати перешкоди, проїхати «тунель», проїхати між двома накреслені лініями Дуже корисно навчати їздити, змагаючись. З цією метою проводяться ігри-естафети, ігри-змагання «Хто перший?», «Хто швидше?» І т.д. Спочатку водінню велосипеда відводиться 8-10 хв, а потім, коли діти засвоять техніку водіння, цей час можна продовжити до 20-30 хв. Діти вчаться їздити по колу, дотримуючись черговості. Коли кожна дитина освоїть їзду на велосипеді, можна влаштовувати виїзди на туристичні прогулянки.
Вихователь упродовж перебування дитини у дитячому саду має вдало, легко, принагідно і найдоступнішим використовувати народні ігри у спілкуванні з дітьми. Під час першого ознайомлення з новою грою вихователь повинен намагатися передати дітям відчуття ритму, краси образу, барвистості мови. У народних іграх навчальні завдання часто нібито приховані в підтексті та спрямовані на те, щоб радувати дітей і тим самим спонукати їх активність і творчість. Завдання народних ігор – дати дітям здровоим відпочинок і розвагу, сприяти їхній творчій діяльності, та стимулювати розвиток позитивного характеру. Ігру можна проводити як у при міщенні, так і на відкритому повітрі, під час фіз-х та музичних занять, псля занять, на ранкових і вечорах розваг, на екскурсій і прогулянках. Вихователь повинен обирати слушний час для гри, уміти зацікавити нею дитин, не залишати барвистості та емоційної насиченості гри дидактичною метою, вислуховувати дитячі зауваження чи примітки. Вихователю слід уникати незрозумілих для теперішньої дітвори ігор, перенасичених діалектизмами або ж, тих які наших умов утратили своє виховне значення. У народній педагогіці визначено дві групи дитячих ігор. Перша – це спонтанні ігри. Вони виникаю самі по собі й часто є наслідування дій дорослих. Наприклад, діти «варять борщ» лількам на обід (кришать капусту, підливають воду) чи «будують хату» з брусків. До другої групи народних ігор умовно належить ігри спеціального вигаданя для розваг. Вони здебільшого містять готові правила, що створювались стаміттями, шліфувались і виховують у дитині спритність, рішучість, самостійність.