Здоров'я (фізичне, психічне, моральне) - це комплексне і разом з тим цілісне, багатовимірне, динамічний стан, що розвивається в процесі реалізації генетичного потенціалу в умовах конкретної соціальної та екологічної середовища і дозволяє людині в різного ступеня здійснювати його біологічні та соціальні функції. На реалізацію функцій здоров'я впливають багато зовнішні і внутрішні фактори, у тому числі соціально-культурно політична система., Індивідуальну поведінку, індивідуальний потенціал здоров'я, нахили і здібності, фізікобіологіческая середовище проживання. Основними завданнями охорони й зміцнення здоров'я дітей дошкільного віку є: зміцнення здоров'я дітей; виховання потреби у здоровому способі життя; розвиток фізичних якостей та забезпечення нормального рівня фізичної підготовленості у відповідності з можливостями та станом здоров'я дитини; створення умов для реалізації потреби в руховій активності у повсякденному житті; виявлення інтересів, нахилів та здібностей дітей в руховій діяльності та реалізація їх через систему спортивно-оздоровчої роботи; залучення дітей до традицій великого спорту. Спільними зусиллями дорослі допомагають дітям знаходити своє "Я" в русі, щоб згодом вони могли з любов'ю, відповідно до потреб свого організму систематично займатися фізичними вправами або яким-небудь видом спорту вже самостійно. Виховання потреби у здоровому способі життя здійснюється за такими основними напрямками: прищеплення стійких культурно-гігієнічних навичок; розвиток уявлень про будову власного тіла, призначення органів; навчання догляду за своїм тілом, навичкам надання елементарної допомоги; формування уявлень про те, що корисно і що шкідливо для організму; формування елементарних уявлень про навколишнє середовище; формування звички до щоденних фізкультурним вправам; формування потреби сім'ї (батьків) дитини уздоровому способі життєдіяльності та особистого прикладу в зміцненні і збереженні здоров'я. Кожен напрямок реалізується серією систематичних заходів, основу яких складають щоденні вправи. Багато дій бажано зробити настільки звичними, щоб вони виконувалися автоматично. На першому місці в комплексній системі зміцнення здоров'я дітей стоять заняття, які допомагають виробити у дитини усвідомлене ставлення до свого здоров'я, вміння визначити свій стан і відчуття. Накопичення у дітей рухового досвіду відбувається при проведенні свят: зимових на повітрі, легкоатлетичних зі спортивними іграми; "Веселих стартів" з елементами естафет та змаганнями на спритність, швидкість і витривалість; "Тато, мама, я - дружна сім'я", "Поклик джунглів" , які забезпечують можливість кожній дитині розкрити свої здібності, при цьому даючи йому право на творчість. У дошкільному закладі планується проведення всіх видів занять фізичними вправами з дітьми: фізкультурні заняття; фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня; фізкультурно-масові заходи (дозвілля, свята і т.п.); самостійна рухова діяльність дітей. Планування фізкультурно-оздоровчої роботи в режимі денного має спиратися на добовий обсяг необхідних для дошкільнят рухів (у середньому 2,5 - 3 години). Ось приклад планування рухів для дітей підготовчої групи, складеного відповідно до норми їх природної потреби в русі: ранкова гімнастика до занять 8 - 10 хв. фізкультурні хвилини на кожному занятті 2 - 4 хв. ігри та вправи між заняттями 8 - 18 хв. рухливі ігри на прогулянці 30 - 40 хв. фізкультурний заняття або заняття в сп. Секції 35 - 40 хв. самостійна рухова діяльність з різними фізкультурними посібниками: вранці, після сніданку, на прогулянці, після сну, на вечірній прогулянці 50 - 60 хв. підбадьорливі, що коригують, тактильні гімнастики після сну 8 - 10 хв. Дуже важливо, щоб цей обсяг рухів дітей всіляко підтримувався і контролювався. Активний відпочинок дітей може бути найрізноманітнішим. Для цього можливо застосування різних засобів. Однак, як показала практика, найбільш ефективні заходи, в основу яких покладені рухливі ігри. Ігри на відміну від суворо регламентованих рухів завжди пов'язані з ініціативою у вирішенні рухових завдань і протікають в основному з емоційним підйомом, стимулюючим рухову активність і відсуває виникнення стомлення. У процесі гри істотно підвищується кровопостачання стомленого мозку дітей, посилюється дихання, поліпшується функціональна діяльність організму в цілому, що сприяє поліпшенню підготовки організму до подальшої розумової діяльності. Найважливіший результат гри - радість і емоційний підйом. Саме завдяки цьому чудовій властивості рухливі ігри більше ніж інші засоби фізичної культури, відповідають завданням активного відпочинку. Вимоги, що пред'являються до підбираються ігор: всі вправи в іграх повинні відповідати анатомофізіологічна і психологічним особливостям дітей, бути простими за змістом, доступними і викликати інтерес у дітей; фізичне і психологічне навантаження в іграх, функціональні зрушення повинні відповідати нормальної фізіологічної кривої (поступове наростання навантаження і наближення її в кінці до вихідних величинам); не рекомендується проводити гостроконфліктних ігри, що викликають занадто великий ігровий азарт; слід проводити і такі ігри, в яких можливість увійти в гру і вийти з неї за власним бажанням (атракціонні ігри, конкурси, поєдинки) передбачена для будь-якої дитини. Старший дошкільний вік. При проведенні дозвілля в старшому дошкільному віці необхідно розвивати у дітей уміння творчо використовувати свій руховий досвід в умовах емоційного спілкування з однолітками, привчати проявляти ініціативу в різноманітних видах діяльності. Для дітей старших і підготовчих груп можна також проводити дозвілля в сюжетній (тематичної) формі з введенням літературного (казкового) героя або без нього. Діти старшої і, особливо, підготовчої груп мають досить широким спектром знань, умінь. Тому в дозвілля вводяться інтелектуальні завдання, використовуються елементи математики, розвитку мовлення, конструювання. Включаються завдання на розвиток психічних процесів. Фізкультурний дозвілля наповнює життя дитини емоційної, веселою руховою діяльністю. Дитина індивідуально і колективно (командами) бере участь у веселих іграх з елементами змагання, подібних невеликий спартакіаді. У зміст дозвілля включаються цікаві атракціони, знайомі дитині танці й танці. Головним завданням педагога при проведенні фізкультурного дозвілля є: створення бадьорого, радісного настрою, стимулювання активності кожної дитини з урахуванням її індивідуальних можливостей, диференційований підхід до оцінки результатів його дій, надання можливості випробувати приємне відчуття задоволення від виконуваних ним та іншими дітьми рухів, а також радості від успіхів товариша. При проведенні дозвілля дитина виконує різні рухові завдання. Він веде себе більш безпосередньо, ніж на фізкультурних заняттях. Розкутість і природність використання рухових вмінь і навичок забезпечує виразність, артистизм, естетичність його рухів. Фізичні навантаження - кращий спосіб формування розкутості і краси рухів. Помірна м'язове навантаження покращує самопочуття і піднімає настрій. Фізкультурний дозвілля розвиває мислення, уява, цілеспрямованість, культуру почуттів (наприклад, привчають дитину стримувати свої почуття і бажання, проявляти рішучість). Він розвиває у дітей вміння рухатися під музику, музичний слух, пам'ять. Фізкультурний дозвілля не вимагає спеціальної підготовки. Він будуватися на знайомому матеріалі. Розваги проводять як з однією групою, так і з групами близьких за віком дітей. У дозвіллі педагог бере найактивнішу участь: він подає команди до початку і закінчення гри або рухового завдання, підводить підсумки, є головним суддею змагання і своїм зацікавленим ставленням до подій створює емоційну атмосферу. Важливу роль у підтримці радісного настрою, створення позитивних емоцій грає атрибутика: емблеми, медалі, вимпели, табло і т.д. За змістом і композиції фізкультурний дозвілля може бути різним: він будується на знайомих іграх та ігрових вправах, на елементах спортивних ігор (баскетбол, хокей, футбол, теніс і т.д.), на вправах в основних рухах (бігу, стрибках, їзді на велосипедах, самокатах, роликових ковзанах, стрибках через скакалку коротку). Такий варіант дозвілля є для дитини своєрідним заліком з оволодіння їм перерахованих видів рухів і освоєння правильної техніки рухів. Фізкультурний дозвілля може будуватися в основному на іграх-естафетах типу "Веселі старти" або "Поклик джунглів". Цей дозвілля включає розучені на фізкультурних заняттях руху. Цікаво проходить музичний дозвілля. Дитина вправляється у виконанні рухів з предметами (м'ячами, стрічками, обручами і т.д.), ритмічних вправах. Такий дозвілля розвиває творчість, ініціативу, красу, граціозність і виразність рухів.
Активна рухова діяльність для підростаючого організму має особливе значення як фактор, що сприяє розвитку та вихованню особистості. Рухову активність можна умовно розподілити на цілеспрямовану та довільну (самостійну) методи та прийоми: 1). Збагачення їх різноматнісними рухами; 2) пояснення та показ більш складних елементів рухів; 3) спільне виконання вправ дитини з однолітками; 4) заохочення; 5) підтримувати бажання дітей домомагати своїм одноліткам оволодіти важкою для них вправиою; 6) індивідувалний підхід і врахування інтересу людини (дитини). 7) надавати допомогу у виконання вправ; 8) пропонувати відпочинок з ціллю попередження перевтоми. Одним з важливих напрямків виховної роботи є створення необхідних умов для оптимальної активності дітей: вірне розміщення обладнання іграшок, посібників; новизна ігрового матеріалу; достатне площа для ігор; обладнання фізкультурного куточку; в якому мають бути дитячі тренажери, м’ячі, обручі, скакалки, рухові іграшки і інші. Керівництво режимом рухової активсноті передбачає: диференційований підхдів до кожної дитини; - стимулювання прової діяльності у малорухливих дошкільників залучати їх до виконання основних ріхів та вправ спортивного характеру під час прогулянок; - зниження рухової активності або підвищення; активізація самостійності кожної дитини; створення позитивних емоцій; стимулювання індивід.можливостей кожної дитини; - проведення р/ігор, ігор спорт. характеру, естафет, застосовувати різноматіні вправи в основних рухах.
Дні здоров’я проводяться 1раз на місяць. Проводять протягом всього дня різними фіз..захадами: Ранок 0 1. Р/гра малої рухливості «Вокв у ямі» - стрибки «Заборонення рух» - повторення рухів за вихователем; «Мишоловка» - підлізання. 2. Ранково гімнастика; 3. Заняття з фізкультури (інші заняття в цей день не проводяться). Прогулянка – естафети «Принеси предмет», «Доведи м’яч», «Передай м’яч». Виконання фіз..вправ в р/іграх: 1) «Ведмідь і бджоли» - лазіння по гімнаст.драбині; 2) «Вудочка - стрибки». ІІ половина дня. 1) Гігієнічна гімнастика після сну. 2). Загартовуючі заходи: миття рук по лікоть. 3) спортивні розваги «Прокоти м’яч у ворітця», «Збий кеглю» 4) Естафети «Передай м’яч».
Р/гра «Птахи в клітці». Вихователь має вивчити : - зміст гри; - правила гри; - вірші, що її супроводжують. «Пташко, пташко, люба пташко! - Як на волю хочеш? - Тож збираєшся втекти, - Та лишися у клітці» - Відпрацювати рухи, що будуть показуватися дітям; (підлізання). - Провести спостереження за птахами на прогулянці; - пояснити зміст гри; - правильно розмістити дітей, під час пояснення (півколом), щоб дітям не всітило сонце в очі; щоб не засліплювало, це буде їх відволікати; - пояснення має бути чітким, виразним, коротким, емоційно – образним,; - у ході гри правила роз’язнюються і уточнюються; - закріплення правил, ставиться кілька запитань щодо змісту і правил; - важливим моментом є вибір ведучого. В даній грі дітей ділимо на 2-ві команди, одна підгрупа, узявшись за руки, шикуються в коло, зображуючи «клітку», а інші діти – птахи. Вони розмішуються за «клітою». Команди мають бути рівними за силами і складом. Р/гра починається за умовним сигналом. Це можуть бути слова вихователя. «Гру почали», або свистоку. Гру починаємо, коли побачимо, що всі діти добре засвоїли правила гри і зайняли відповідні місце. – під час гри робимо зауваження, але не зупиняємо гри. Якщо правила порушуємо більшість, тоді гру зупиняємо і провозимо повторне пояснення правил. Для регулювання фіз..навантаженнь застосовуємо прийоми: - зібільшежння або зменшення тривалості гри; - змінюємо кількість повторень самої гри, або її етапів; - введення гру слід, коли діит отримають належне навантаження, а перед цим дітям слід повідомити кількість повторень; - Після гри вихователь підводить підсумок, відначає дітей, які активно грали і не порушували првила. Під час гри «Пташки – діти» залітають», «вилітають із клітки». За сигналом вихователя «Клітка зачиняється», дітки опускають руки вниз і присідають. Діти лишились у «клітці» стають вколо «клітку» гра триває поки не впійманих лишиться двоє – троє дітей.
Взимку, щоб діти не переохолоджувались під час поясненн та показу, на заняттях доцільно використовувати вже засвоєні вправи і ігри. Заняття такі доцільно проводить в кінці прогулянки, щоб діти могли швидко переодягнутися в разі спітніння. 1. Діти одни за одним розбігаються і ковзають по льодовій доріжці. Ускладнення: «проїхати» у ворітця, які зроблені із лижних палок. 2. Діти по черзі катають одни одного на санчатах. 3. Гра «Хто швидше проведе санчата». Діти шикуються в 3 колони і стають біля лінії. По команді вони руками штовхають санки перед собою, об’їжджають клубок із снігу, швидко повертаються і передають санки іншому. 4. Р/гра «Кидай далі» - діти ліплять по 2 сніжки, стають біля однієї лінії, кидають снижки правою і лівою рукою за другу лінію / відстано 5 м. 5. Вихователь відзначає найактивніших, найвідважніших дітей і тих, що добре виконували правила. Діти повертаються в групу.
Розміри фізкультурного майданчика залежать від того, яку площу можна використати на території дитячого садка для його обладнання. Орієнтовні розміри майданчика 20×30 м для дітей молодшого віку та 30×40 м – старшого. Фізкультурне обладнання розміщують на ньому по боках так, щоб основна площа його була вільною. Це надає змогу проводити на ній загальнорозвиваючі вправи, метання предметів на дальність, рухливі ігри та вправи спортивного характеру. Покриття фізкультурного майданчика може бути трав’яне або ґрунтове з утрамбованою сумішшю цегли, глини та вапняку з піском. Для посіву рекомендують таку суміш трав (у відсотках): м’ятлик луговий – 20, овсяниця червона – 60, клевер білий – 8, гребеник звичайний — 12. Норма висіву насіння на 1 м2 – 15-20 г при гарному проростанні (95%), на ґрунті, який захаращено бур’яном, норми посіву збільшуються до 25-30 г на 1 м2. Найбільш сприятливі строки посіву – з початку весни і до середини червня. Перший раз траву косять при її висоті понад 10 см. Рівень ґрунту фізкультурного майданчика повинен бути на 10 см вище оточуючої землі і трохи знижуватися до його меж, що забезпечує стікання дощової води. Фізкультурний майданчик обладнується різноманітними при¬ладами, які створюють відповідні умови для виконання основних рухів. Для стрибків у довжину та висоту обладнують яму з піском (розміри 2,5×6 м, глибина ЗО см), стінки її укріплюються дошками на рівні землі.) На відстані 40 см від краю ями закопують брусок або товсту дошку шириною 20-30 см, довжиною, що дорівнює ширині ями. Брусок (дошку) фарбують білою або жовтою фарбою. Для вправ у стрибках у висоту поряд з краями ями вкопують дві короткі труби (довжиною 20-30 см, діаметром 3-4 см). У них встромляють дерев’яні стояки 60-70 см, до яких закріп¬люється гумова тасьма. Через кожні 5 см на стояках ставлять певні позначки, щоб можна було орієнтуватися, на яку висоту поставити тасьму. Під час стрибків у висоту та довжину з розбігу пісок у ямі розпушують, щоб діти приземлялися на м’яку опору. Для вправ у рівновазі встановлюють колоду (поперечний розріз 15 х 15 см, висота – 30-40 см, довжина – 5-6 м для дітей молодшого віку, 6-8 м — старшого) з драбинкою для сходження на одному кінці. Пеньки або парканчик з пеньків різного діаметра (20-30 см) та різної висоти (від 25 до 40 см). Довжина парканчика 8-10 м. Пеньки вкопують уземлю на глибину 60-70 см (впритул або на відстані 10—15 см). Автомобільні покришки (10-12 шт.) вкопують в землю впритул або на незначній відстані, їх фарбують нітрофарбою у різні кольори. Для старших дошкільників встановлюють балансири різної конструкції: а) колода (діаметр 25-30 см, довжина 3,5-4 м) закріплюється на одній осі; висота робочої поверхні балансира над землею 50-60 см; б) на двох дерев’яних стовпчиках (висотою 40-50 см) підвішується колода (довжиною 2,5-3 м) за її кінці. Нижній край колоди знаходиться на висоті 10-15 см, що дозволяє дитині у разі втрати рівноваги зійти з неї. Для вправ з лазіння, перелізання та підлізання встановлюється по прямій лінії вздовж майданчика або під прямим кутом (2 про¬льоти х 2) гімнастична стінка (висота 2,2 м для молодших дітей, 2,5 м — для старших дошкільників, ширина прольоту -80 см, відстань між рейками 15-20 см). Дугоподібні драбинки – ліани для старших дошкільників з відстанню між рейками 20-25 см. Дуги для підлізання (6-8 шт.) висотою 40-60 см, поставлені на відстані 1 м. Гімнастичне містечко – порівняно складна, але дуже потрібна споруда для виконання дошкільниками вправ з лазіння. Конструкція для підвішування приладів складається з двох стовпів (висота 3-3,5 м) і перекладиною між ними (довжина 5-6 м). До перекладини кріплять підвісне приладдя (2-3 канати, мотузяну драбинку) за допомогою спеціальних гаків. Кінці їх треба закрутити у вигляді спіралі, щоб при розгойдуванні канат або драбинка не зірвалися з кріплення. Гаки обов’язково кріплять гайкою і контргайкою. Ігрова стінка (висота 1,8 м, ширина 5-6 м) виготовляється з дощок або цегли (товщина 25 см). З одного боку стінки малюють олійною фарбою мішені (діаметр 60 см), з другого – вбивають скоби для кріплення гімнастичних драбинок з металевих труб або з дерева для лазіння дітей. Крім стаціонарного фізкультурного обладнання, необхідно також мати переносне: гімнастичні дошки, драбинки, дуги, ворота для гри у футбол та хокей (шириною 2,5-3 м, висотою 1,2-1,5 м). Фізкультурне обладнання має заохочувати дітей своєю формою та фарбою. Дерев’яні прилади фарбують олійною фарбою або лаком, це захищає їх від впливу вологи. Усі частини, які знаходяться в землі, покривають бітумним лаком з метою запобігання гниття. Обладнання, яке зроблено з металу, слід встановлювати на міцному фундаменті. Його фарбують нітроемаллю світлих кольорів з тим, щоб влітку воно менше нагрівалося. Під гімнастичною стінкою, рукоходом, колодою необхідно зробити м’яку подушку з піску заввишки 20-30 см.
Дошкільнята будь-якого віку залюбки катаються на санках, особливо з гірок. Піднімаючись з санками на гірку, дитина отримує певне фізичне навантаження (посилюється обмін речовин, діяльність дихальної та серцево-судинної систем). Спускаючись з гірки, діти привчаються переборювати відчуття страху, набувають вміння володіти собою. Крім того, під час катання на санках дошкільнята вчаться дотримуватися певних правил, бути дисциплінованими: спокійно чекають своєї черги, з’їжджають, коли доріжка звільниться. Цей вид вправ спортивного характеру можна проводити з дітьми всіх вікових груп дитячого садка, враховуючи вимоги програми та фізичну підготовленість дітей. Катання на санках проводять під час ранкової або після обідньої прогулянки при температурі повітря не нижчій – 12°С, одяг звичайний. Спочатку дітей вчать возити санки за мотузку, а потім показують, як треба сідати на них. Вихованці молодших дошкільних груп можуть возити вдвох одну дитину на певну відстань (10-15 м), періодично міняючись ролями. Наприклад, якщо двоє везуть одного (один спереду за мотузку, а інший ззаду підштовхує), то вони міняються місцями так: той, хто був ззаду, сідає на санки, той, хто сидів, їде вперед і тягне за мотузку, а той, хто йшов попереду, іде назад. Коли діти навчаться кататися на рівній місцевості, їх навчають спускатися з невеликих схилів. Тоді на території дитячого садка обладнують гірку. Якщо є природна земляна гірка, то на схилі її втоптують сніг і трохи поливають водою. Дітям 3-4 років вихователь допомагає сісти на санки, а дея¬ким з них – підняти на гірку. Якщо дитина боязка, перед нею на санки садять сміливішу дитину. Поступово такі діти стають сміливішими і спускаються з гірки самостійно. Дошкільнята люблять кататися з гірки, лежачи на санках на животі. Це досить небезпечно. Під час зіткнення можна вдаритися головою або тулубом. Тому не слід дозволяти дітям так кататися. Найзручніше й найбезпечніше – сидіти верхи, поставивши напівзігнуті ноги вперед і тримати натягнуту мотузку в руках. Якщо під час спуску треба повернути санки на широкому схилі гірки, то опускають ногу на п’яту з того боку, в який треба повернути. Можна застосовувати й інший спосіб: міцно тримаючись за мотузку і притискаючи колінами санки, відхилити тулуб назад і трохи в той бік, куди їх треба спрямувати. Загальмувати рух можна так: опустити на сніг п’яти і, натягуючи мотузку, відхилити тулуб назад, щоб трохи підняти передню частину санок. Разом з ногами гальмуватимуть і задні кінці полозків. Катаючись на санках, діти витрачають багато енергії, але так захоплюються, що не помічають втоми. От чому катання з гірки треба регламентувати. Після спуску потрібна коротка пауза (1—1,5 хв) для відпочинку. Підніматися на гірку слід повільно, не бігти, не обганяти інших дітей, дотримуватися своєї черги й чекати, поки попередня дитина не з’їде до кінця схилу. Забезпечуючи відповідний порядок під час катання, вихова¬тель попереджає дітей, щоб вони не піднімалися по схилу назустріч тим, хто з’їжджає, не перебігали доріжку, коли по ній хтось спускається. Підніматися на гірку тільки по спеціально зробленій для цього доріжці. Загальна тривалість катання на санках у молодших групах – 40-45 хв, старших — 45-60 хв. Після цього дітям пропонують інші види діяльності. Починаючи з середньої групи, діти люблять катати по рівній місцевості своїх товаришів, везучи санки за мотузок або підштовхуючи їх ззаду. Треба стежити за тим, щоб дитина, старша завіком, або двоє возили тільки одну дитину, а не кілька, і щоб діти частіше мінялися ролями (через кожні 3-5 хв). Під час катання на санках по рівній місцевості з дітьми стар¬шої та підготовчої до школи груп можна влаштовувати цікаві змагання між окремими дітьми або підгрупами (командами). Наприклад, кілька дітей, спираючись на санки ззаду, за сигналом вихователя намагаються якнайшвидше довезти свої санки до прапорця, який поставлено на відстані 8-10 м від стартової риски. В іншому варіанті діти сідають на санчата спиною вперед і, відштовхуючись ногами, просуваються якнайшвидше до позначеного місця. Вихователь визначає переможців (за правилами естафетних ігор). Катаючись на санках з гірок, можна виконувати багато цікавих ігрових завдань. «Підніміть предмет». Насередині схилу гірки кладуть предмет (гілочку, шишку, прапорець). Спускаючись з гірки, треба схопити його. «Сніговик». На схилі гори ставлять сніговика. З’їжджаючи на санчатах, дитина, тримаючи в руці снігову грудку, намагається влучити нею в сніговика. «Арка». На середині схилу ставлять арку (ворота) з двох-трьох лижних палиць або прутиків. Завдання — проїхати під аркою, не зачепивши її. «Хто швидше?» Кілька (3-4) дітей сідають на санки, які стоять паралельно на вершині гірки на відстані 2-3 кроків. За сигналом вихователя діти одночасно відштовхуються. Переможцем вважається той, хто першим перетне риску, накреслену на снігу біля підніжжя гірки. «Хто далі проїде?» Кілька дітей (6-8) по черзі з’їжджають з гірки, а внизу рискою на снігу відмічають місце, де зупинилися санки. Переможцем буде той, хто проїде далі. «Хто більше збере прапорців». На схилі гірки ставлять 5-6 прапорців на одній лінії на відстані 2-3 кроків один від одного. Дитина, спускаючись з гірки, намагається зібрати якомога більше прапорців. Переможцем вважається той, хто зібрав більше прапорців, 2-3 рази спускаючись з гірки.
Здіснюючи педагогічний контроль за виконанням прогами, методист і завідуюча відвідують заняття з фізичної культури й аналізують їх. Перед тим, як побувати на занятті, визначають мету відвідування. Це може бути загальне ознайомлення з методикою роботи вихователя, перевірка ефективності розв’язання виховних задань нанятті, оцінка моторної щольності тощо. Для визначення ефективності заняття, його зальної й моторної щільності використовують метод, хронометрування: фіксування часу (секундоміром або шаховим годинником), затраченого на рухову діяльність дитина ( ходьбу, біг, виконання вправ, ігри і т.д.); показ і пояснення вправ, установку й прибирання фізкультурного інветаря; відпочинок і простій (тривале очікування своєї черги, невиправданий показ, занадто тривале пояснення). Зальну й моторну щільність заняття визначають за схемою, рекомендованою кандидатом педагогічних наук Д.В.Хухлаєвою. У першій графі- види діяльності – записують усі види діяльності у тій послідовності, в якій вони даються на занятті (протягом занятя спостерігають за однією дитинию) у другій графі відмічають показники секундоміра 9гдинника). Фіксують початок заняття і його закінчення. У сфемі відзначають початок кожного виду діяльності дитини, за якою проводять спостереження. Кінець його є початком новго виду діяльності. По закінченні заняття визначають час, затраченй на виконання вправ, інші види діяльності, простій та інше. Щоб визначити загальну щільність заняття, підсумовують час, затрачений на всі види діяльності, крім часу простою, і обчислюють процентне відношення їхньої суми до загальної тривалості заняття. Наприклад, заняття тримало 30хв., з них 25 хв. використано раціонально. Загальна щільність становить 25*100=83%. 30 Моторна щільність визначається відношенням часу, затраченого на безпосереднє виконання прав, до всього часу заняття. Наприклад, привалість 30 хв., діти виконували загально розвиваючі вправи, основні рухи, брали участь у рухливій грі, перешикування – 18 хв. моторна щільність дорівнює 18*100 = 60%. 30
Прихований дзвіночок Цю гру можна проводити і на вулиці, і в кімнаті. Визначивши того, хто водитиме, всі стають по колу або по прямій лінії. Тримаючи руки за спиною, гравці обережно, так, щоб дзвіночок не задзвенів, передають його один одному, а той, хто водить, старається визначити, у кого знаходиться дзвіночок та вихопити його. Якщо він стоїть далеко від дзвіночка, гравці можуть задзеленчати, щоб подражнити його. Водити починає той, у кого дзвіночок забрали. Дзвіночок тут У центр кола виходять троє гравців: двом із них зав'язують очі, а третьому дають дзвіночок. Гравець час од часу дзвонить, а двоє інших намагаються його вихопити. Той, в чиїх руках дзвіночок, може створювати такі ситуації, коли гравці з пов'язками на очах ловлять один одного. Коли хтось із учасників упіймає того, хто носиться з дзвіночком, вони міняються ролями. Дзвін У цій грі можуть брати участь 20—30 чоловік. Перед початком гри один із учасників за жеребкуванням починає водити, його називають «язичком». Інші учасники гри беруться за руки й утворюють коло, тобто «дзвін», і починають повільно рухатися то в праву, то в ліву сторону. У цей час «язичок» намагається роз'єднати руки гравців, — розбити «дзвін», і вирватися з кола. Якщо йому це не вдалося з першого разу, він має право на ще дві спроби, віднайшовши найбільш слабкі місця в колі. Тільки-но «язичкові» вдасться вирватися з кола, він прагне добігти до прапорця, платка або шапки, покладеної від кола на відстані 50 м, а всі, хто стояв у колі, біжать за ним і стараються торкнутися до нього рукою, перед тим, як він ухопить прапорець. Хто це зробить, той і починає водити, тобто стає «язичком» і займає місце в центрі кола. Якщо ж той, хто водить, добіг до прапорця і ніхто його не впіймав, то він повертається на своє місце, і гра продовжується спочатку. Хто шепоче? На середину кола або кімнати виходить один із гравців з пов'язкою на очах. До нього по черзі підходять усі інші та кожен щось шепоче на вухо. Потрібно по голосу дізнатися, хто шепоче, назвати його ім'я, і тільки тоді можна зняти пов'язку та помінятися з ним ролями. Щоб не бути впізнаним, кожний старається змінити голос і манеру розмови, і це дуже ускладнює задачу. Потрібно бути дуже уважним, щоб навіть у зміненому голосі вловлювати знайомі інтонації та визначати, хто шепоче. Гілочка У грі можуть одночасно брати участь 15—20 і більше чоловік. Для гри потрібна гілочка верби або іншого дерева. Учасники гри утворюють погано зімкнене коло. Руки тримають за спиною та передають один одному гілочку. Уцентрі кола — той, хто водить. Його задача — знайти та захопити гілочку. Задача нелегка. Якщо той, хто водить, трішки повернеться спиною до того, у кого гілочка, то останній швидко проводить гілочкою по його спині, відразу ж гілочку забирає назад і передає по колу. Якщо тому, хто водить, вдається захопити гілочку, він перестає водити та стає в коло. На його місце стає той гравець, у якого була виявлена гілочка. Якщо під час передачі гілочки по руках вона впаде на підлогу чи на землю та той, хто водить це помітить, тоді гравець, у якого впала гілочка, замінює того, хто водить. Рибки Для цієї гри потрібна «вудочка», тобто довга мотузка. «Вудочку» одним кінцем прив'язують до загорожі, стіни дерева або спеціально вбитої в центрі майданчика палиці. Один із гравців за жеребкуванням обирається «приманкою». Узявшись за вільний кінець мотузки, він старається, не випускаючи мотузку з рук, торкнутися когось із гравців, тобто впіймати «рибку». Інші гравці намагаються «клюнути приманку» — легенько вдарити того, хто водить, щоб «приманка» його не впіймала. Гравець, упійманий «приманкою», стає до «вудочки» і робиться «приманкою», після чого продовжується гра. Біла паличка У цій грі всі учасники діляться на дві команди та вибирають із свого середовища двох капітанів. Це зазвичай найсильніші та найспритніші гравці, які вміють відстояти свою команду. У кожної команди своя паличка. Вона має довжину 40—50 см і товщину 2—3 см. Зовні палички однакові, але кожна має свій розпізнавальний знак, який повинні знати всі члени команди. Суддя, який слідкує за правилами гри, шикує обидві команди з капітаном попереду та подає сигнал. За першим сигналом капітани міняються своїми паличками. За другим сигналом вони кидають паличку якомога далі. Суддя ж слідкує за тим, щоб ніхто не виходив за лінію і не вибігав раніше. Після того, як палички кинуті, гравці обох команд біжать уперед, стараючись швидше добігти до своєї палички. Задача капітанів — якомога далі закинути палички, щоб гравці команди «суперника» не встигли раніше доставити їх судді. Команда, яка змогла першою віддала паличку, вважається переможцем. Але передавати її судді може тільки капітан. Тому той, хто перший піднімає паличку, повинен встигнути її передати як естафету капітанові, а той уже біжить із нею до судді. Сірий вовк (5-7 років) За загальною згодою діти вибирають "вовка". Він, згорбившись, сідає на килимку і мовчить. Діти не чіпають його, а удають, що рвуть біля нього горішки. Промовляють: Рву, рву горішечки, Не боюсь вовка нітрішечки. Після цих слів удають, що кидають у вовка горішками, тоді розбігаються. Вовк їх доганяє. Кого вхопить —той стає вовком. Гра продовжується. Не можна вибігати за межі окресленої тер.