Існують такі етапи навчання дітей основних рухам: спочатку розучування рухової дії; поглиблення розучування, закріплення і удосконалення рухової дії. Завданням І-го етапу є ознайомлення дітей з новими руховими діями, треба створити цілісне уявлення про весь рух, сформувати вміння виконувати його в загальних рисах. Вихователь дає дітям правильний чіткий показ зразка, виконується в належному темпі з початку до кінця. Діти сприймають цілісний образ руху в його динаміці, зацікавлюються, виникає бажання виконати його. На цьому етапі формується вміння виконувати дію в загальних рисах. ІІ-й етап більш тривалий – відбувається усунення помилок, подальше оволодіння структурою руху. На цьому етапі формується вміння виконувати дію з необхідною дією, чіткістю. На цьому етапі чим більше дитина вправляється, тим чіткіше стає рух. Це має бути 4 або більше занять. ІІІ-й етап заключний на цьому етапі утворюється рухова навичка. Завданням цього етапу є закріплення та удосконалення навичок оволодіння технікою рухової дії, стимулювання діток до самостійного виконання руху, використовувати його в іграх і в повсякденному житті. Показником удосконаленої рухової навички є не тільки швидкість, легкість і точність виконання руху, але й доцільне його застосування. Так говорила Потєхінаю є два види рухових вмінь: вміння поступово переходять у навичку, це у одних діток. У інших рухова діяльність завжди усвідомлена і характерна творчим застосуванням вже знайомих рухів. Вільчковський говорить про те, що процес формування рухових навичок та вмінь залежить від індивідуальної особливостей дітей. Формування рухових навичок залежить від того як вихователь, чим емоційніше, веселіше і чіткіше він покаже рухи, тим діткам буде цікавіше і вони краще їх засвоять. Ще краще допоможе музика засвоїти їх. Вільчковський говорив, що інтервал між повтореннями має бути короткими, тому що новоутворенні рефлекси швидко згасають.
Дослідження з цієї проблеми. З активною руховою діяльність дітей д/в органічно пов`язана педагогічна робота з фіз.. виховання яка передбачає вирішення оздоровчих та освітніх завдань. Затвердженням психологів Рубіншейна, Запорожця, Виготського розвиток особистості і удосконалення фіз.. здібностей відбувається в процесі виховання навчання лише при активній діяльності дитини. отже, для того, щоб виховання було насамперед розвиваючим необхідно активізувати діяльність дитини. Рухова активність включає в себе осях активних рухових дій, які виконуються ним на протязі дня. Потреба в рухах є однією з особливостей розвитку дитини дошкільника. Рухова активність визначається як біологічна потреба в рухах пов`язаних з механізмом саморегуляції активності: за Сухарєвим. Розрізняють: довільну рухову активність, самостійна рухова активність дітей, цілеспрямовану – організовані форми роботи з фізичного виховання. Обсяг та зміст довільної та цілеспрямованої рухової активності дітей під час перебування їх в дошкільних закладах складають руховий режим д/с. активна рухова діяльність підростаючого організму є фактором, який сприяє розвитку в вихованню особливості дитини в цілому. Без м’язових рухів неможливе ні пізнання природи, ні праці, ні удосконалення самої людини в процесі вихо-ня за Биковим. Тільки в процесі оволодіння різноманітними руховими вміннями та навичками удосконалюються психомоторні та вегетативні ф-ції, покращується якісна сторона рухової діяльності, розвиваються фіз.. можливості дітей. На думу Вільчковсього рухова активність дошкільників в визначається не тільки біологічною потребою, але й спрямованим пед.. впливом на дітей. За дослідженнями Смірнової, Карманової і інших діти з більш високою активностю і моторною рухливістю у порівнянні з менш активними і енергійними мають кращий фіз..розвиток. Дослідженнями фізіолога Аршавського обґрунтовано, що діяльність фізіологічних систем зростаючого організму знаходиться в прямій залежності від функціонування м`язів. М`язова активність стимулює розвиток центральних регуляторних механізмів внутр. Органів. У дослідженнях Запорожця, так же та інших показана наявність тісного взаємозв`язку між кількістю та якістю рухової активності проявленням сприйняттям, пам`яті, мислення у дітей д/віку. Аркін вважав активну рухливість малюка його природною стихією. Таким чином результати багатьох досліджень переконують нас, що оптимальний рівень рухової активності сприятливе зміцненню здоров`я, покращенню психічного і фізичного розвитку дітей лише за умови планомірного та систематичного проведення роботи з фізичного виховання.
Рухливі ігри є засобом для розвитку у дітей самостійності і організованості, кмітливості і творчості. Тому вихователям особливо в страшій групі треба змінювати варіанти ігор. Русова радила вихователям обирати ігри яка б була корисна і в фізичному і духовному плані. Завдання вихователів зарядити дітей своїм веселим настроєм разом з дітьми обмірковувати порядок гри, дати дітям змогу висловити свої думки і побажання. Русова говорила, у грі не має бути примусу, диктату, гра має проводитись з ініціативи дітей. Про це говорив і Ушинський . Вихователь спочатку бере участь у грі, а потім залишає дітей , і тільки спостерігає за ними, за ходом гри. Аркін у своїй книзі «Дошкільний вік» підкреслює що гра є благотворною силою і в грі необхідне досвідчення керівництво нею. Вихователь має слідкувати, щоб у грі дитина проявила свою активність. У молодших групах закінчивши гру, вихователь має пропонувати перейти до дій спокійно характеру, а з середнього віку, може запропонувати дітям ходьбу з рухами рук. Гру треба створити так, щоб досягти позитивного результатів фіз. розвитку. Під час р/гри треба слідкувати за діями дітей і не допускати тривалих статичних положень, бо це призводить до зжимання грудної клітини та порушення кровообігу. Вих-ль обов`язково має регулювати фізичне навантаження. Активно-рухова діяльність під час гри повинна становити 2/3 всього часу, і лише1/3 на пояснення і виправлення помилок. Педагог Лесгадот високо оцінював виховане значення ігор, говорив що під час гри здійснюється єдність фізичного і психічного розвитку дітей. Він був з р/ігри з правилами, бо дотримання правил виховує в дошкільнят чесність рішучість, сміливість, колективізм, самостійність і ініціативу. Р/ігри ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають уточнити уявлення про навколишній світ. Імітуючи рухи в царстві тварин, птахів, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих живих істот. Також розвивається увага, сприймання, творча фантазія, пам`ять, мислення.
Народні ігри можна класифікувати за такими видами: дидактичні, рухливі і обмеженим мовленнєвим текстом, рухливі хороводні, ігри мовленнєвої спрямованості, обрядові та звичаєві, ігри історичної спрямованості, ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу. Д/ігри – це ігри розумової спрямованості. Для них характерне використання раніше набутих знань, мислительної діяльності. Народні д/ігри вчать дитину ненав’язливо, захоплювати змістом так, щоб вона не помітила що це навчання(«Сорока-Ворона», «Кую-кую чобіток»). Н/р/ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, перегукування. («На чім стоїш», «Панас»). Рухливі хороводні супроводжуються пісенним текстом. Спочатку – слова, нескладні рухи /ходіння по колу); а потім можливий біг. («Галя по садочку ходила»), «Подоляночка»). Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя укр.. народу: великодні, купальські, веснянки та інші; ігри історичної та соц.. спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. Ігри побутової спрямованості – це ігри в яких передається буденне життя людей («Жили у бабусі»).
Серце у дітей дуже швидко збуджується. З одного боку воно має здатність швидко, пристосуватися до фіз.навантаження і відновлює свою працездатність, а з іншого – його діяльність нестійка. Тривалі фізичні і психічні напруження можуть негативно вплинути на діяльність серця, привести до її порушень. Тому треба дозувати фізичне навантаження, відповідно до вікових особливостей і стану здоров’я дитини. Виняткове значення має посилення тренування серця дитини шляхом систематичних занять фізичною культурою, проведення р/ігор на свіжому повітрі. Правильні фіз.. виховання неможливе без урахування психологічних особливостей. Діти ще не можуть свідомо зосереджуватися втома головний ворог уваги. Особливо швидко втомлюються діти від. Одноманітних фіз..вправ. Процес збудження в ЦНС дитини переважають над процесами гальмування. Тому слід поступово виробляти у малюків уміння стримувати себе, обмежувати свої бажання, привчати до слухняності, виконувати вимоги вихователя під час виконання фіх.вправ. удошкільників велика потреба в активній руховій діяльності. Діти можуть довго, не стомлюватись бігати, стрибати, гратись. Але це активність розвивають дуже обережно допомагаючи долати нестійкість та імпульсивність. Під впливом фіз.виховання саме й формуються витримка й свідома поведінка. Система фіз.. вих-ня в дошкільних закладах має ґрунтуватися на знаннях анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей дітей різних вікових груп. Тільки при їх урахування можна створити необхідні пед.. умови але гармонійного розвитку дітей та організації навч. діяльності, спрямовано на засвоєння знань формування рухових умінь та навичок. Регулювати навантаження необхідно через певний час після початку виконання вправ. Прийому регулювання: - кількість повторень вправи: - амплітуда виконання вправ; - умови виконання вправ; - опір пар партнера і самоопір: зміна ваги вантажу, швидкість виконання виконання вправ; - тривалість перерв і зміна їхнього характеру, - ускладнення вправ; - часткова зміна способу виконання вправ; - темп виконання вправ; - в.п., за певних ознак перевтоми, треба змінити навантаження і дати змогу відпочити.
За базовим компонентом основне завдання педогогічної роботи – привернути увагу дошкільника до своєї зовнішності, власного тіла, як оболонки, внутрішніх органів і систем. Уособлення фіз..вправності, сили, м’язової радості, здорового способу життя, витривалості. Основні складники досвідченості дошкільника: зовнішність тіло, внутрішні органи, розвиток, організму, гігієна тіла праці, рухова активність статева ідентифікація та диференціація, здоров’я, хвороба, безпека життядіяльності. У дошкільному віці малюк починає цікавитися, відкривати особливості власної тіло будови. З 3 років формується деякі контрольовані вирази обличчя, дитина охоче освоює тілесні дії. У дошкільному особливо старшому віці дитина приділяє увагу своїй зовнішності – не лише з погляду її охайності, а й привабливості але інших. Треба навчити дитину приймати себе з власними фізичними характеристиками, не комплексувати, не пліткувати. Слід навчити дитину усвідомлювати, що поруч з ним живуть і діють різні люди, які істотно різняться між собою фізичним характеристиками, , що зміни в тілесній організації людини пов’язані з одного боку, з об’єктивними законами природи, а з другого , з умінням дбати про своє тіло, доглядати його. Суттєву увагу слід, приділяти навчанню користування гігієнічними засобами, гігієні праці дошкільника. Згідно з Базовим компонентом дитина має оволодіти набором добірних вікові умінь і навичок з основних рухів, пов’язаних з ходьбою, бігом, стрибками в висоту і довжину, киданням предметів в ціль, р/іграм і т.д. стереотипи чол.. і жін.. поведінки входять у самосвідомість дитини через наслідування та емоційну причетність до представників своєї статі. Слід розвинути у дітей уміння самостійно вирізняти основні небезпечні чинники довкілля: на вулиці, на воді, на льоду, на спортивному майданчику. БЖД дошкільника означає відсутність у досвіді малюка цигарок, алкогольних напоїв, наркот. речовин, статевих домагань. Як і будь-яка програма, Базовий компонент, висуває ряд завдань, що стосуються навчанню і виховання дітей раннього та дошкільного віку: