Материал: Фінансове забезпечення і фінансування охорони здоров’я в Україні

Пояснювати таку розбіжність можна по-різному: або надзвичайною ефективністю української системи охорони здоров'я і медичного обслуговування, яка за відносно невеликі затрати працює з добрим результатом, або ж недостовірними даними щодо витрат на охорону здоров'я, які насправді є значно більшими, аніж декларуються. Однак якщо облік коштів державного бюджету (суспільних) провадиться з достатньо високою точністю, то можна припустити, що приватні (особисті) витрати населення виглядають заниженими. Таким чином, система охорони здоров'я, забезпечуючи своє функціонування, починає фінансуватися за рахунок приватних коштів в умовах обмеженості суспільних ресурсів.

Ці розбіжності підтверджуються дослідженнями рівня тінізації української економіки при наданні медичної допомоги і свідчать, що медичні послуги і ліки доводиться оплачувати самим хворим або їхнім родинам. Так, було виявлено, що у 2000 р. лікування у стаціонарі було цілковито безоплатним лише для 2% пацієнтів. Також не віднайдено жодної закономірної залежності величини неофіційних виплат за лікування у стаціонарі від того, в якій саме лікарні лікувались респонденти - відомчій чи муніципальній. В результаті дослідження, проведеного в Одесі у 1998-2000 pp., визначено рівень приватних витрат населення на медичну допомогу, який на той час більше, ніж вдвічі перевищував офіційний бюджет міста на охорону здоров'я.

Таблиця 2.2. Видатки на охорону здоров'я та основні демографічні показники східноєвропейських країн

Отже, очевидною стає невідповідність практики фінансування системи охорони здоров'я в Україні з основними, узагальненими на основі світового досвіду І. Шейманом, вимогами до фінансування національних систем охорони здоров'я, а саме: 1) система фінансування не повинна бути витратною; 2) витрати на фінансування мають бути передбачуваними; 3) система фінансування повинна забезпечувати збалансованість обсягів фінансування й обсягів медичної допомоги, що надається.

Важливим інструментом фінансової статистики, який у розвинутих країнах дає змогу політикам та особам, що ухвалюють рішення, оцінювати загальні витрати на охорону здоров'я та їх фактичне використання, є національні рахунки в охороні здоров'я (НРОЗ).

НРОЗ - це визнаний у світовій практиці метод обрахування, опису й аналізу фінансування національних систем охорони здоров'я. Нині він застосовується у понад 50 країнах з середнім або низьким доходом. За цим методом насамперед політики і керівники галузі мають змогу розробляти, впроваджувати та відстежувати стратегії реформування та функціонування системи охорони здоров'я. Особливо корисний він на першому етапі стратегії охорони здоров'я - встановленні мети і завдань. Також НРОЗ дають змогу порівнювати фінансування національної системи охорони здоров'я та інших країн. Інформація НРОЗ у поєднанні з нефінансовими відомостями (рівень захворюваності та смертності, доступність медичної допомоги тощо) допомагає політикам ухвалювати обґрунтовані рішення та уникати потенційно загрозливих. Завдяки методиці НРОЗ (на основі наявних фінансових та статистичних інформаційних потоків) можна встановити: джерела коштів на систему охорони здоров'я (державні, приватні та донорські), розпорядників коштів (фінансувальних агентів), організації, що надають медичні послуги (провайдерів) та розподіл цих коштів за конкретним функціям охорони здоров'я, що надаються провайдерами за рахунок цих коштів [29, c. 127-129]. Доволі цікавими, з огляду на структуру загальних витрат на охорону здоров'я в Україні, видаються попередні дані проекту із впровадження національних рахунків в охороні здоров'я в Україні, який виконується за підтримки USAID агентством PHRplus протягом 2012-2013 pp. (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Попередні дані щодо структури загальних витрат на охорону здоров'я в Україні

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості галузі з розрахунку на одного жителя збільшено на 40,9% порівняно з поточним роком. Місцевим бюджетам збільшено видатки на підвищення заробітної плати з нарахуваннями, придбання ліків, продуктів харчування, оплату комунальних послуг, енергоносіїв тощо. Це в цілому. Але якщо проаналізувати розкладку того підвищення, то виявиться, що збільшення видатків на охорону здоров'я відбувається в основному за рахунок підвищення заробітної плати, обсяги ж коштів на придбання ліків, продуктів харчування, обладнання тощо лишаються майже без змін. Ось розшифрування структури видатків місцевих бюджетів у 2011 році: заробітна плата з нарахуваннями - 72,7%, придбання медикаментів - 10,6%, продуктів харчування - 4,2%, комунальні послуги та енергоносії - 7,7%, придбання обладнання - 3,5%, інші видатки - 1,2%.

Нині багато що робиться для розвитку сільської медицини, яка, як відомо, перебуває у скрутному становищі - і економічному, і кадровому. У спеціальному фонді Державного бюджету України на 2012 рік передбачено субвенцію місцевим бюджетам на оснащення сільських амбулаторій та ФАПів у розмірі 100 млн грн.

Міністерство охорони здоров'я звернулося до Уряду з пропозицією щодо збільшення обсягів субвенції ще на 150 млн грн. Таке збільшення справді потрібне, щоб видати відчутну допомогу сільській медицині, на якій особливо позначилося недофінансування минулих років.

Щодо бюджету на охорону здоров'я самого міністерства. Обсяги видатків загального фонду МОЗ у проекті Державного бюджету України на наступний рік становлять 2965 млн грн, що на 26% більше проти року нинішнього. Однак не враховано потребу МОЗ у розмірі 1493 млн грн, зокрема на оплату праці - 85,6 млн грн, комунальних послуг та енергоносіїв - 43,8 млн грн, інші видатки споживання - 406,1 млн грн, видатки розвитку - 958 млн грн.

Аудитом встановлено, що протягом останніх п'яти років фінансування заходів охорони здоров'я населення України за рахунок бюджетних коштів складало від 3 до 4,5 відс. видатків Державного бюджету України. Такі обсяги фінансування зберігаються навіть за умов, що, відповідно до Основ законодавства про охорону здоров'я, державне фінансове забезпечення галузі не може бути меншим 10 відс. національного доходу. Однак, з 2010 року по 2011 рік і ці видатки були профінансовані, в середньому, лише на 83 відсотки[12, c. 90-92].

У зведеному бюджеті фінансування охорони здоров'я складає близько 3,5 відс. ВВП. (Довідково: за висновками Всесвітньої організації охорони здоров'я, за умов, коли витрати на охорону здоров'я становлять менше п'яти відсотків від ВВП, система охорони здоров'я не здатна виконувати свої функції).

Проведений Рахунковою палатою аналіз свідчить, що 20 із 23 державних цільових програм у галузі охорони здоров'я не відповідають вимогам чинного законодавства. Зокрема, вони не передбачають загального обсягу коштів, необхідних для виконання програм; не містять вартісних та часових показників виконання кожного заходу; не розмежовують джерела фінансування програм; не мають розрахунків очікуваних результатів. Отже, вони не цільові, оскільки не зорієнтовані на досягнення кінцевої мети - підтримки здоров'я громадян України. Тож маємо просте фінансування окремих медичних установ за бюджетні кошти, замість забезпечення державних пріоритетів у галузі охорони здоров'я.

Видатки загального фонду на охорону здоров’я встановлено у розмірі 29 млрд гривень, що на 5,9 млрд гривень більше у порівнянні з 2012 роком.

Видатки місцевих бюджетів на охорону здоров’я на 2013 рік - 22,6 млрд грн, що на 4,8 млрд грн (27%) більше планових призначень 2012 року.

Обсяги видатків на виконання державних цільових програм та комплексних заходів у 2013 році збільшено на 309,2 млн грн і визначено сумою 1737,4 мільйонів гривень.

Видатки на охорону здоров'я на 2013 рік враховано у проекті Державного бюджету України в сумі 32,1 млрд грн: загальний фонд - 29,0 млрд грн, спеціальний фонд - 3,1 млрд грн.

Питома вага видатків загального та спеціального фондів Держбюджету на охорону здоров'я становить 3,6% у загальному обсязі ВВП (2011 р. - 3,6%, 2012 р. - 3,5%).

Загальний фонд зведеного бюджету охорони здоров'я збільшено на 5,9 млрд грн (25,7%) порівняно з 2012 р. і розподілено таким чином:

державний бюджет - 6,5 млрд грн (22,4% від обсягу зведеного бюджету на охорону здоров'я);

місцеві бюджети становлять 22,6 млрд грн (77,6%) - збільшено на 26,7% порівняно з минулим роком.

Бюджет МОЗ на охорону здоров'я становить 4,0 млрд грн, або 60,9% видатків загального фонду Держбюджету на охорону здоров'я (2012 р. - 3,6 млрд грн). На виконання державних програм та комплексних заходів передбачено 1,7 млрд грн (у 2012 р. - 1,4 млрд грн). Упродовж першого кварталу буде переглянуто фінансування всіх програм і визначені пріоритетні напрями. Видатки на охорону здоров'я із загального фонду бюджету на душу населення у 2013 році становитимуть 689,3 грн, що на 159,2 грн більше, ніж у нинішньому році. Заробітна плата на кінець наступного року в сільській місцевості досягне близько 2,5 тис. грн у лікарів та 2 тис. грн у медпрацівників середньої ланки. Міністерство пропонує встановити 100-відсоткову надбавку медикам, які працюють у селах та селищах[29, c. 130].

.2 Структура фінансових ресурсів закладів охорони здоров"я

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Бюджетне фінансування забезпечує рівний доступ до медичної допомоги, можливість оптимізації системи охорони здоров'я в національному масштабі, відносну простоту технологій фінансування й оплати праці в цій сфері.

Заклади охорони здоров'я поряд із державним фінансуванням розвивають інші джерела фінансових надходжень, серед яких - страхові благодійні платежі, надходження від лікарняних кас, надання платних послуг, компенсаторні оплати, а також застосовують дозволені госпрозрахункові механізми.

Крім того, в загальній структурі фінансування охорони здоров'я розвивається приватний сектор надання медичних послуг.

Згідно з бюджетною класифікацією витрати на утримання установ охорони здоров'я плануються за розділом "Охорона здоров'я", що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров'я.

До видатків державного бюджету на охорону здоров'я належать видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

д) інші заклади охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У табл. 2.4. наведено дані про видатки державного бюджету на охорону здоров'я у 2009-2013 рр.

Таблиця 2.4. Видатки державного бюджету на охорону здоров’я у 2009-2013рока, млн..грн

Як видно з таблиці, видатки державного бюджету на охорону здоров'я у 2013 р. збільшилися на 16,2 %, або на 1224,1 млн грн, порівняно з 2012 р. найбільша частина бюджетних коштів спрямовувалася на фінансування лікарень та санаторно-курортних закладів - 48,8 %; санаторно-профілактичних та протиепідемічних заходів і закладів - 23,3 %. Разом з тим видатки на профілактичні та протиепідемічні заходи порівняно з 2013 р. зменшилися на 233,0 млн грн. Це свідчить про перенесення пріоритетів у фінансуванні саме на лікування хвороб, а не їх профілактику.