Зміст
Вступ
. Теоретичні засади формування фінансових ресурсів закладів охорони здоров"я
.1 Поняття, принципи, та форми фінансового забезпечення охорони здоров"я
.2 Джерела формування фінансових ресурсів для забезпечення охорони здоров"я
.3 Нормативно - правове регулювання фінансового забезпечення закладів охорони здоров"я
. Сучасний стан фінансового забезпечення закладів охорони здоров"я в Україні
.1 Аналіз формування фінансових ресурсів закладів охорони здоров"я
.2 Структура фінансових ресурсів закладів охорони здоров"я
.3 Оцінка використання фінансових ресурсів закладів охорони здоров"я
. Удосконалення процесу формування фінансових ресурсів закладів охорони здоров"я в Україні
.1 Проблеми формування фінансових ресурсів закладів охорони здоров"я в Україні
.2 Шляхи оптимізації фінансових ресурсів закладів охорони здоров"я
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність теми. Охорона здоров’я населення є важливою сферою суспільного життя, внутрішньою функцією і частиною соціальної політики держави. Однак, слід зауважити, що за роки незалежності показники стану охорони здоров’я населення в Україні надзвичайно низькі і незадовільні. Безперечно, в першу чергу це пов’язано із складною економічною і політичною ситуацією в державі, гострою екологічною кризою і вкрай недостатнім фінансуванням.
Недосконала з економічної та управлінської точки зору успадкована від колишнього СРСР модель системи охорони здоров’я в нових економічних умовах виявилася неефективною і зумовила зменшення доступності медичної допомоги для широких верств населення України. Істотний дефіцит бюджету галузі, що спостерігається протягом п’ятнадцяти років, призвів до значного погіршення якості медичного обслуговування і стану здоров’я нації.
Наявність цих та інших проблем обумовили актуальність теми дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання вищезазначеної проблеми, підтверджує, що ситуація, в якій опинилася система охорони здоров’я України, вимагає негайних заходів з її реформування. Дослідженню питань фінансового забезпечення та використання ресурсів у галузі охорони здоров’я присвячені праці українських вчених М.Г. Вовк, О.В. Галагана, О.М. Голяченка, В.І. Євсєєва, М.П. Жданової, В.І. Журавля, В.М. Лєхан, А.С. Немченко, Т.В. Педченка, А.В. Підаєва, В.М. Пономаренка, Я.Ф. Радиша, В.М. Рудого, В.Г. Черненка та ін. Більшість із них розглядає процеси фінансування галузі переважно на регіональному рівні, з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх впливів й суперечностей. Однак у науковій літературі ще бракує сталих уявлень, що поєднують поняття державного управління фінансовим забезпеченням галузі охорони здоров’я та управління системою охорони здоров’я в контексті стратегічного управління та формування державної політики в ній. Враховуючи думки зазначених авторів, можна в узагальненому вигляді окреслити основні проблеми та недоліки діючої на сьогодні в Україні системи фінансування галузі охорони здоров’я, а саме:
недостатнє фінансування галузі охорони здоров’я, яке проявляється, крім усього іншого, ще й значними особистими видатками громадян на медичні послуги;
відсутність визначеного законодавством і нормативно-правовими актами чіткого переліку медичної допомоги, що повинна надаватись у державних і комунальних закладах охорони здоров’я безкоштовно на кожному рівні надання медичної допомоги та при відповідному стані фінансування цих закладів;
відсутність зв’язку між фінансуванням державних і комунальних закладів охорони здоров’я і кінцевими результатами їх роботи;
неможливість ефективного управління обмеженими ресурсами в умовах існуючої системи постатейного фінансування громадських лікувально-профілактичних закладів;
фінансування лікувально-профілактичних закладів різного рівня з бюджетів різного рівня, що додатково ускладнює координацію надання допомоги.
Метою дослідження є оцінка організаційно-правових та практичних аспектів фінансування охорони здоров’я в Україні.
Об’єкт дослідження - здійснення фінансування охорони здоров’я в Україні та світі.
Предмет дослідження - фінансове забезпечення і фінансування охорони
здоров’я в Україні.
1. Теоретичні засади формування фінансових ресурсів закладів охорони
здоров"я
.1 Поняття, принципи, та форми фінансового забезпечення охорони
здоров"я
Забезпечення належних темпів розвитку охорони здоров’я в Україні та наближення її до євростандартів вимагають пошуків нових підходів до функціонування галузі, фінансування системи за рахунок різних джерел. Оскільки на сьогодні основним джерелом фінансового забезпечення охорони здоров’я є кошти державного та місцевих бюджетів, розвиток цієї сфери суспільних відносин є обмеженим і не задовольняє потреби населення.
Основними причинами, що негативно впливають на розв’язання проблем з охорони здоров’я в Україні, є організаційна та функціональні. Організаційні причини зумовлені, з одного боку, не ефективними діями або бездіяльністю державних структур на рівні суспільства, а з іншого - недоліками організації діяльності кожної конкретної медичної установи. Не розроблена ефективна система фінансового менеджменту, дієва нормативно - правова основа функціонування та розвитку охорони здоров’я. Мають місце непоодинокі факти фінансових зловживань, нецільового використання бюджетних коштів. Неофіційні платежі є показниками зростання корупції[2, с. 94].
Сутність регулювання економічних та фінансових відносин у державному управління галузі охорони здоров’я України досліджували Я.Ф. Радиш, Л.А. Ляховченко, О.В. Поживілова, З.М. Лободіна, Я. Буздуган, Г.С. Рожков.
Велике значення таких благ, як життя і здоров’я людини, зумовлює необхідність їх охорони. Забезпечення населення лікувально-профілактичною допомогою в достатньому обсязі та високої якості залежить від адекватності матеріально - технічної бази закладів охорони здоров’я, професіоналізму та кваліфікації лікарів, компетентності керівників, психологічної готовності населення піклуватися про стан свого здоров’я.
Але однією з обов’язкових умов, що забезпечить належну якість медичного обслуговування, є фінансове забезпечення як один із основних чинників, що впливає на розвиток охорони здоров’я та соціально-економічну результативність галузі.
Основними формами фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні є [1, с. 77]: бюджетне фінансування, добровільне медичне страхування, самофінансування, благодійництво, інвестування і кредитування. Крім того, в період переходу до ринкової економіки державним та комунальним установам охорони здоров’я було дозволено некомерційну господарську діяльність (медичну і немедичну) і, таким чином, залучати додаткові фінансові ресурси. У результаті цього значно поширилася така форма фінансового забезпечення, як некомерційне самофінансування.
Традиційно найвагомішим джерелом фінансового забезпечення охорони здоров’я є кошти державного і місцевих бюджетів. Тому основною формою фінансового забезпечення охорони здоров’я виступає бюджетне фінансування.
Саме з бюджетним фінансуванням пов’язані глибокі теоретичні дослідження розподільчих процесів, організації грошових відносин з приводу використання централізованого фонду грошових коштів держави. В процесі фінансування найбільш повно розкривається призначення державного бюджету, його спрямованість на виконання функцій держави, характеризується рівень корисності цих функцій для суспільства, стратегічний напрям руху суспільства та його траєкторія, відповідні тенденції та динаміка розвитку.
Функціонування механізму бюджетного фінансування пов’язане з використанням його різних форм та методів. Виділяють такі форми бюджетного фінансування: кошторисне фінансування, бюджетні інвестиції, бюджетні кредити, державні трансферти[1, с. 78].
Аналізуючи наведені форми, можна зауважити, що окремі з них лише частково відповідають принципам організації бюджетного фінансування.
Кошторисне фінансування - найпоширеніша форма, яка полягає у виділенні бюджетних коштів установами соціально-культурної сфери, оборони та управління в межах їхніх кошторисів доходів і видатків.
Функціонування такої форми бюджетного фінансування, як кошторисне фінансування, протягом останніх років зазнало певних змін, що були зумовлені реформуванням бюджетної сфери і формуванням нової системи відносин у даному секторі економіки. Сучасний бюджетний заклад є суб’єктом господарювання, якому надано право мобілізовувати кошти шляхом надання платних послуг та здійснення іншої господарської діяльності, дозволеної законодавством. Власні надходження, які отримує бюджетний заклад, включають до спеціального фонду кошторису і використовують на його потреби за цільовим призначенням.
Звичайно, фінансова свобода бюджетних закладів є відносною, у законодавстві закріплено зв’язок джерел надходження коштів до спеціального фонду з напрямами їх використання, і заклад не може вільно, на власний розсуд розпоряджатися ними. Кошти, які залучають бюджетні заклади охорони здоров’я до спеціального фонду кошторису, поки що не відіграють значної ролі в їх фінансовому забезпеченні.
Кредитні ресурси використовуються приватними закладами охорони здоров’я. Бюджетним установам згідно БК України ст. 21 кредити заборонені.
Основним із напрямів підвищення ефективності охорони здоров’я в Україні та альтернативним джерелом фінансового забезпечення галузі є поетапне впровадження системи медичного страхування, яке має забезпечити формування принципово нової, адаптованої до ринкової економіки, соціальної інфраструктури, створити прозорі механізми правових, соціально - економічних і фінансових відносин між виробниками та споживачами медичних послуг.
Для розвитку медичного страхування в Україні необхідно[4, с.59]:
. Прийняти Закон України «Про обов’язкове державне соціальне медичне страхування». При цьому слід враховувати досвід країн з розвинутою ринковою економікою, власні економічні умови;
. Вдосконалити законодавче поле у сфері медичного страхування, що має регламентувати процеси накопичення доходів населення відповідно до реалій сьогодення в економічному просторі, включати повний механізм надання страхових послуг із виваженою системою контролю за діями посадових осіб цього процесу;
.Відпрацювати механізм фінансування процесів медичного страхування змішаної форми: вільні кошти населення для недержавних страхових організацій;; максимізація частки бюджетних коштів для охорони здоров’я, які сприятимуть розвитку обов’язкового медичного страхування; залучення частки прямих іноземних інвестицій, що отримуються для функціонування галузі «охорона здоров’я та соціальна допомога»;
.Уточнити окремі положення податкового законодавства з метою впровадження стимулів для медичного страхування;
.Підвищити страхову культуру населення у сфері надання медичних послуг шляхом введення дієвого контролю за їх виконанням;
.Розширити систему підготовки фахівців медичного страхування, які повинні володіти базовими знаннями, які повинні володіти базовими знаннями з маркетингу, менеджменту та фінансів.
Добровільне медичне страхування слід розвивати як доповнення до обов’язкового медичного страхування.
Але з огляду на політичні, економічні, соціальні проблеми в Україні, наша країна ще не готова до страхової медицини. Варто зауважити, що за страхової медицини внески на медичне страхування формуватимуться з відрахувань від доходу працівників та нарахувань на фонд заробітної плати для роботодавців, розмір яких і так досить високий. Результатом запровадження додаткових нарахувань може бути незацікавленість працедавців в утриманні персоналу з наступним зростанням рівні безробіття або ж поширення практики видачі зарплати “в конверті”. Згідно даних на 01.01.2010 офіційно безробітними є 531,6 тис. громадян, а документально засвідчений роз мір заробітної шати працівників комерційного сектору в більшості випадків занижений і не відповідає дійсності. Тож, обіцяючи певний пакет послуг за умови сплати податків із заробітної плати, держава буде не в змозі його забезпечити: за підрахунками експертів реально вона зможе зібрати лише 20% коштів, потрібних для того, щоб усі, кому буде гарантовано послуги в рамках програми, їх отримували.
Основними формами фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні є: бюджетне фінансування, добровільне медичне страхування, самофінансування, благодійництво та спонсорство. Такі форми, як кредитування й інвестування, характерні для юридичних і фізичних осіб, котрі займаються приватною медичною практикою. Крім того, у період переходу до ринкової економіки державним і комунальним закладам охорони здоров’я дозволили некомерційну господарську діяльність (медичну та немедичну), аби в такий спосіб вони мали змогу залучити додаткові фінансові ресурси. У результаті набула значного поширення така форма фінансового забезпечення, як некомерційне самофінансування. Останнє полягає в тому, що його здійснюють на принципах самоокупності й воно передбачає просте відтворення витрат, пов’язаних із наданням медичної допомоги.
Традиційно найвагомішим джерелом фінансового забезпечення охорони здоров’я є кошти державного та місцевих бюджетів, тоді як кошти, отримані з інших джерел, - лише додатковий фінансовий ресурс. Тому основною формою фінансового забезпечення охорони здоров’я виступає бюджетне фінансування. Саме з ним пов’язані глибокі теоретичні дослідження розподільчих процесів, організації грошових відносин з приводу використання централізованого фонду коштів держави. У процесі фінансування найповніше розкривається призначення державного бюджету, його спрямованість на виконання функцій держави, рівень корисності цих функцій для суспільства, стратегічний напрям руху суспільства та його траєкторія, відповідні тенденції й динаміка розвитку [8, c. 149].
Вітчизняна економічна енциклопедія дає таке визначення бюджетному фінансуванню: це - надане в безповоротному порядку грошове забезпечення, виділення (асигнування) коштів із державного (місцевого) бюджету на витрати, пов’язані з виконанням державних замовлень, державних програм, утримання державних організацій.
Наприклад, А. Берлач визначає бюджетне фінансування як фінансування, здійснюване за рахунок бюджетів різних рівнів у двох формах:
) фінансування бюджетних установ, котрими є орган, установа чи організація, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади АРК чи органами місцевого самоврядування та повністю утримувані за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів;
) фінансування державних і муніципальних підприємств та організацій, економічно й фінансово самостійних. Ці господарюючі суб’єкти мають основні та оборотні кошти, завдяки яким фінансують виробничі та соціальні витрати. Для цього вони також залучають кредити комерційних банків, а в окремих, передбачених законодавством, випадках використовують бюджетні асигнування [2, c. 219].
Л. Воронова вважає, що «бюджетне фінансування - це безповоротний безвідплатний відпуск коштів з Державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ та організацій» [6, c. 335].