Материал: Частина 3

Внимание! Если размещение файла нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Теорія стійкості вирішень диференціальних рівнянь є одним з розділів якісної теорії диференціальних рівнянь, яка присвячена не знаходженню якого – або вирішення рівняння, а вивченню характеру поведінки цього рішення при зміні початкових умов або аргументу.

Цей метод особливо важливий, оскільки дозволяє робити вивід про характер рішення без безпосереднього знаходження цього рішення. Тобто навіть в тих випадках, коли вирішення диференціального рівняння взагалі не може бути знайдене аналітично.

Хай є деяке явище, описане системою диференціальних рівнянь:

dyi

= f

i

(t, y , y

2

,..., y

n

);

(i =1,2,..., n)

(1)

 

dt

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

і початкові умови: yi (t0 ) = yi0 .

Для конкретного явища початкові умови визначаються досвідченим шляхом і тому неточні.

Теорема. (про безперервну залежність рішення від початкових умов)

Якщо права частина диференціального рівняння безперервна і по змінній у має обмежену приватну похідну (f y′ ≤ N ) на області прямокутника, обмеженого, то

рішення

y(t) = y(t,t0 , y0 ) що задовольняє початковим умовам, безперервно залежить від початкових даних, тобто для будь-якого, при якому якщо

y0 y0 < 0, то y(t,t0 , y0 ) y(t,t0 y0 ) < ε за умови, що

 

 

t0 t

 

 

< T;

T < T0 , де

 

 

 

 

 

1

 

 

 

b

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

T0

= min a,

 

,

 

 

 

,

M = max

f (t, y)

.

 

 

 

 

 

N

 

 

 

M

(t, y) D

 

 

Ця теорема справедлива як для одного диференціального рівняння, так і для системи рівнянь.

Визначення. Якщо ϕ(t) = {ϕ1 (t),ϕ2 (t),...,ϕn (t)} - вирішення системи

диференціальних рівнянь, то це рішення називається стійким по Ляпунову, якщо для будь-якогоε > 0 ∆ > 0 , таке, що для будь-якого вирішення y(t) = {y1 (t), y2 (t),..., yn (t)} тієї ж системи, початкові умови якого задовольняють нерівностям

 

yi (t0 ) −ϕi (t0 )

 

< ∆

 

 

 

i = (1, n

)

 

 

справедливі нерівності

t [t0 ,)

 

yi (t) −ϕi (t)

 

< ε

 

 

(Ляпунов Олександр Михайлович (1857 – 1918) академік Петерб. АН)

Тобто можна сказати, що рішення (t) ϕстійке по Ляпунову, якщо близькі до

нього за початковими умовами рішення залишаються близькими і при t t0.

 

Якщоlim

 

yi (t) −ϕi (t)

 

 

 

то рішення (t) ϕназивається асимптотика

 

= 0, i = (1, n

) ,

t→∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

стійким.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дослідження

 

на

стійкість

по

Ляпунову

довільного

вирішення

ϕ(t) = {ϕ (t),ϕ

2

(t),...,ϕ

n

(t)}

системи

dyi

= f

i

(t, y , y

2

,..., y

n

);

(i =1,2,..., n) можна

 

1

 

 

 

 

 

 

 

dt

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

звести до дослідження на стійкість рівного нулю рішення деякій іншої системи, яка отримана з даною заміною невідомих функцій:

51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“Курс вищої математики. Частина 3.”

 

 

 

 

xi (t) = yi (t) −ϕi (t),

 

i =1,..., n.

 

 

 

 

Тоді:

 

 

 

dyi

 

 

dxi

 

dϕi

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

+

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

dt

 

dt

 

 

 

 

 

dxi

 

 

 

 

 

 

 

dt

 

 

 

 

 

= f

[t, x

+ ϕ (t),..., x

n

+ ϕ

n

(t)]f

[t,ϕ (t),...,ϕ

n

(t)],

i =1,..., n.

(2)

 

 

 

dt

i

1

1

 

 

 

 

 

i

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Система (2) має тривіальне (рівне нулю) рішення xi (t) = 0.

Теорема. Вирішення ϕ(t) = {ϕ1 (t),ϕ2 (t),...,ϕn (t)} системи (1) стійке по Ляпунову

тоді і тільки тоді, коли стійко по Ляпунову тривіальне вирішення системи (2).

Це тривіальне рішення називається положенням рівноваги або точкою спокою.

Визначення. Точка спокою

 

 

xi (t) = 0 системи (2) стійка по Ляпунову, якщо для

будь-якого ε > 0 (ε) > 0 таке, що з нерівності

 

слідує

 

xi (t0 )

 

< ∆(ε)

 

(i =1,...,n)

 

 

 

xi (t)

 

 

 

 

 

(i =1,...,n)

t t0 .

 

 

 

 

< ε

 

 

 

 

Теорема. (Теорема Ляпунова). Хай задана система

 

dyi

= f

(t, y , y

2

,..., y

n

);

(i =1,2,..., n)

 

 

 

dt

 

i

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

що має тривіальне рішення yi (t) = 0 .

Хай існує функція, що диференціюється, задовольняє умовам:

1)v( y1 ,..., yn ) 0 і v = 0 тільки при у1 = у2 = . = уn =0, тобто функція v має мінімум на початку координат.

2)Повна похідна функції v уздовж фазової траєкторії (тобто уздовж вирішення yi(t) системи (1)) задовольняє умові:

 

dv

 

n

v

 

yi

 

n

v

 

 

 

=

 

 

=

fi (t, yi ,..., yn ) 0

при

 

 

 

 

t

 

 

dt

=

y

i

 

=

y

i

 

 

 

 

i 1

 

 

 

 

i 1

 

 

Тоді точка спокою yi 0,

i =1,..., n

стійка по Ляпунову.

 

Якщо ввести додаткову вимогу, щоб зовні скільки завгодно малій околиці

початку координат (y12 +... + yn2

 

≥ ∆) виконувалася умова

 

 

 

 

 

 

 

 

v

≤ −β < 0, (t t0 ),

 

 

 

 

 

 

 

 

t

 

 

 

 

 

де β - постійна величина, то точка спокою yi 0, i =1,..., n

асимптотика стійка.

Функція v називається функцією Ляпунова.

Класифікація точок спокою.

Розглянемо систему двох лінійних диференціальних рівнянь з постійними коефіцієнтами

dxdt = a11 x + a12 y

dy = a21 x + a22 ydt

Характеристичне рівняння цієї системи має вигляд:

52

“Курс вищої математики. Частина 3.”

 

a11 −λ

a12

 

= 0

 

 

 

a21

a22 −λ

 

 

Розглянемо наступні можливі випадки:

1) Коріння характеристичного рівняння дійсне, негативне і різне.

λ1 < 0, λ2 < 0, λ1 ≠ λ2 .

Точка спокою x = y 0 буде стійка. Така точка спокою називається стійким вузлом.

2) Коріння характеристичного рівняння дійсне і

λ1 = 0, λ2 < 0 або λ1 = λ2 < 0 .

В цьому випадку точка спокою також буде стійка.

3) Хоч би один з коріння λ1 ,λ2 позитивний.

В цьому випадку точка спокою x = y 0 нестійка, і таку крапку називають нестійким сідлом.

4) Обидва корені характеристичного рівняння позитивні λ1 > 0, λ2 > 0 .

В цьому випадку точка спокою x = y 0 нестійка, і таку крапку називають нестійким вузлом.

 

 

λ1t

 

 

λ2t

 

Якщо отриманого вирішення

x = C1α1e

+ C2

β1e

системи виключити параметр t, то

 

 

 

 

 

 

λ1t

 

 

 

λ2t

 

 

 

 

 

 

 

 

y = C1α2 e

+ C2β2 e

 

 

 

 

 

отримана функція y = ϕ(t) дає траєкторію руху в системі координат XOY.

Можливі наступні випадки:

 

 

 

 

 

 

 

 

β

 

 

 

 

 

 

β

 

α α

Стійкий вузол. Нестійкий вузол. Сідло.

5) Коріння характеристичного рівняння комплексне λ1 = p +iq, λ2 = p iq .

Якщо р = 0, тобто коріння чисто уявне, то точка спокою (0, 0) стійка по Ляпунову. Така точка спокою називається центром.

Якщо p< 0, то точка спокою стійка і називається стійким фокусом. Якщо p > 0, то точка спокою нестійка і називається нестійким фокусом.

Рівняння математичної фізики.

Рівняння в приватних похідних.

53

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Визначення. Диференціальним рівнянням в приватних похідних називається рівняння щодо невідомої функції декілька змінних, її аргументів і її приватних похідних різних порядків.

 

 

 

 

 

 

 

u

 

u

 

u

 

 

k u

 

 

 

 

F x

, x

 

,..., x

 

,

 

,

 

 

,...,

 

 

,...,

 

 

 

 

 

 

= 0

 

 

x

x

 

x

 

 

 

 

1

 

2

 

n

 

 

2

 

n

 

k1

kn

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

x1

...

xn

 

 

Порядком диференціального рівняння в приватних похідних називається порядок старшої похідної, що входить в це рівняння. Вирішенням рівняння буде деяка функціяu = u(x1 , x2 ,..., xn ) , яка обертає рівняння в тотожність.

Лінійні однорідні диференціальні рівняння в приватних похідних першого порядку.

Диференціальне рівняння в приватних похідних першого порядку від функції u = u(x1 , x2 ,..., xn ) можна в загальному вигляді записати як

 

 

 

u

 

u

 

u

 

 

 

, x2

,..., xn ,

,

,...,

 

= 0

x

x

 

x

 

F x1

2

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

n

 

Лінійне рівняння в приватних похідних має вигляд:

X

 

(x , x

 

,..., x

n

)

u

+ X

 

(x , x

 

,..., x

n

)

u

+... + X

n

(x , x

 

,..., x

n

)

u

= 0 ,

(1)

 

 

x

 

 

x

 

 

x

 

 

1

1

2

 

 

 

2

1

2

 

 

2

 

1

2

 

 

n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

де Xi – деякі задані функції.

Очевидно, що одним з вирішень такого рівняння буде функція u = C.

Розглянемо систему рівнянь:

 

dx1

 

 

 

dx2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

dxn

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

 

 

= ... =

;

 

 

 

(2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X n

 

 

 

 

 

або

dx1

=

X1

;

dx2

=

X 2

; ...

 

 

 

dxn1

 

=

X n1

- така система називається нормальною.

 

 

dxn

 

 

 

 

dxn

 

 

 

 

dxn

X n

 

X n

 

 

 

 

 

 

 

 

X n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальне вирішення цієї системи має вигляд:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x

 

 

 

= f

(x

n

,C ,C

2

,...,C

n1

)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x2

 

= f2 (xn ,C1 ,C2 ,...,Cn1 )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

..........................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x

n

1

=

f

n1

(x

n

,C ,C

2

,...,C

n1

)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо вирішити ці рівняння щодо постійних З, отримаємо:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ

(x , x

2

,..., x

n

)

= C

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ2 (x1 , x2 ,..., xn ) = C2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ϕ

n1

(x , x

2

,..., x

n

) = C

n1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кожна з функцій ϕ є інтегралом системи (2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теорема.

Якщо ϕ(x1 , x2 ,..., xn )

 

 

 

 

 

-

 

інтеграл

системи (2), то функція

u = ϕ(x1 , x2 ,..., xn ) - вирішення рівняння (1).

54

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Класифікація основних типів рівнянь математичної фізики.

1) Хвилеве рівняння. (Рівняння коливань струни, електроколивання, крутильні коливання валу і ін.) Це просте рівняння гіперболічного типу.

2u

= a

2 2u

t 2

x2

 

2) Рівняння теплопровідності. (Рівняння Фурье) Це просте рівняння параболічного типу. Описує процеси теплопровідності, фільтрації рідини і газу, деякі питання теорії вірогідності.

u = a2 2u t x2

3) Рівняння Лапласа. Це просте рівняння еліптичного типу. Описує магнітні і електричні поля, гідродинаміку, дифузію і ін.

2u

+

2u

= 0

x2

y2

 

 

У цих рівняннях функція u залежить від двох змінних, проте, завдання може бути розширена для випадку три змінних:

1)

Хвилеве рівняння:

2u

= a

2 2u

+ a

2

2u

;

 

 

 

t 2

 

x

2

 

y2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2)

Рівняння теплопровідності:

u

= a

2

 

2u

+ a

2

2u

;

t

 

 

x2

 

y2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3)

Рівняння Лапласа:

2u

+

2u

+

2u

 

= 0

 

 

 

 

 

x2

y

2

z 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянемо докладніше кожне з цих рівнянь.

Рівняння коливань струни.

Визначення. У математичній фізиці струною називається тонка нитка, в якій можливе виникнення напруги тільки в подовжньому, але не в поперечному напрямі.

Хай кінці натягнутої струни закріплені в точках х = а і x = b, напругу, що виникає в ній, позначимо Т. Будем також вважати, що щільність струни постійна на всьому її протязі.

Допустимо, що у момент t0 = 0 струна виведена із стану рівноваги і здійснює малі коливання.

Відхилення струни в кожній крапці з координатою х у момент часу t позначимо

як

u = u(x,t)

a x b, t 0

u

C

55