Угода "дев'яти держав" (США. Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) була присвячена дотриманню принципу відчине­них дверей у Китаї та скерована проти домагань Японії на монопольне панування на морі. її було укладено 6 лютого 1922 р. Угода констатувала тимчасовий баланс американо-японського суперництва у Китаї. Напередодні Вашинг­тонської конференції та в період її діяльності японське керівництво зробило спробу зміцнити своє становище в Китаї; його агентура у Пекіні в грудні 1921 р. змусила піти у відставку китайський уряд, що перебував під англо-американським впливом. Новий уряд Китаю зайняв на конфе­ренції прояпонську позицію. Натомість китайська делега­ція відмовилася коритися інструкціям свого уряду. Японія була змушена евакуювати війська з кількох територій Китаю, однак у Токіо і далі наполягали на "спеціальних інтересах" у Китаї та відхилили вимоги Китаю про виве­дення японських військ з Південної Маньчжурії. "Угода дев'яти", крім того, проголошувала суверенітет та ціліс­ність Китаю. Великі держави взяли на себе зобов'язання не домагатися поділу Китаю на сфери впливу й дотриму­ватись принципів "відчинених дверей" та "рівності можли­востей".

Вашингтонська конференція продемонструвала зрос­тання впливу США у міжнародних відносинах та у Тихо­океанському регіоні зокрема. Водночас рівновага, що склалася внаслідок зустрічі у столиці США, була нестій­кою. Вже в ході самої конференції США зробили заяву про недостатність японських поступок у Китаї. Японія відразу ж після закінчення конференції стала на шлях перегляду рішень, що створювало новий, небезпечний осередок май­бутньої конфронтації на Далекому Сході.

3. Завершення складання Версальсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі сторони

Великі держави виявили зневагу до можливих еконо­мічних наслідків договорів, що обтяжували світове госпо­дарство непомірними репараційними сплатами та штуч­ним припиненням міжнародних зв'язків, які складалися впродовж століть. Версальсько-Вашингтонська система за клала основи повоєнних міжнародних відносин. її ство­рення забезпечило вихід з війни, дало змогу зменшити повоєнну напруженість та закласти основу для відносно стабільних міжнародних відносин у 20-ті роки. Рішення Паризької та Вашингтонської конференцій містили прин­ципово нові положення в міждержавних відносинах — визнання права на самовизначення народів та відмову від війни як засобу вирішення конфліктів. Важливою подією стало створення Ліги Націй — першої міжнародної органі­зації для координації відносин між державами. Було прий­нято позитивні рішення про Китай, що дозволили зберегти цілісність цієї країни. Деякі європейські країни отримали незалежність і суверенітет.

Разом з тим Версальсько-Вашингтонська система по­воєнних відносин виявилася нестійкою та суперечливою.

Запитання і завдання

1. З'ясуйте, які протиріччя сформувалися на Тихому океані та на Далекому Сході між СІЛА, Великою Британією та Японією.

2. Які завдання прагнули вирішити США на Вашингтон­ській конференції?

3. Дайте оцінку угодам, підписаним на конференції.

4. Яка угода проголошувала суверенітет Китаю:

• чотирьох?

• п'яти?

• дев'яти держав?

5. Зробіть аналіз наслідків Вашингтонської конференції.

Документи і матеріали

1. Трактат між Сполученими Штатами Америки,

Британською імперією, Францією, Італією та

Японією по обмеженню морських озброєнь (витяг)

Вашингтон, 6 лютого 1922 р.

"Стаття 1. Держави, що домовляються, погоджуються обмежити свої озброєння на морі відповідно до обумовленого в цьому трактаті...

Стаття 4. Загальний тоннаж лінійних суден як такий, що може підлягати заміні, не повинен перевищувати для Сполучених Штатів — 525 000 тонн, для Британської імперії — 525 000 тонн, для Франції —175 000 тонн, для Італії —175 000 тонн, для Японії — 315 000. Стаття 5. Жодна з держав, що домовляються, не буде намагатися придбати, або збудувати, або доручати будува­ти й дозволяти у межах своєї території будівлю лінійних суден, що становлять більше ніж 35000 тонн водотоннаж­ності.

Стаття 6. Жодне лінійне судно будь-якої з держав, що домовляються, не буде озброєне гарматами калібру більшого ніж 16 дюймів (406міліметрів)...

Стаття 12. За винятком лінійних суден, жоден військо­вий корабель держав, що домовляються, не буде мати гар­мат калібру більшого ніж 8 дюймів (203 міліметри)".

Запитання до документа

1. На що скерована угода "п'яти держав"?

2. Інтереси якої держави враховувалися при складанні уго­ди ? Свою відповідь обґрунтуйте.

2. Вашингтонська угода щодо Китаю (витяг)

6 Лютого 1922 р.

"Стаття 1. Інші, окрім Китаю, держави, що домов­ляються, згодні:

1) Поважати суверенітет, незалежність та терито­ріальну й адміністративну недоторканість Китаю...

Стаття 3. З метою більш дієвого застосування принципу "відчинених дверей", тобто рівності можливостей, що від­криваються у Китаї для торгівлі й промисловості всіх націй, інші, крім Китаю, держави, що домовляються, згодилися в тому, що вони не будуть шукати, а також, не будуть підтримувати своїх громадян у пошуках:

а) угод, що могли б сприяти встановленню на їхню користь будь-якої зверхності у правах щодо торговельного або економіч­ного розвитку в будь-якому певному районі Китаю;

б) таких монополій або переваг, що могли б позбавити громадян будь-якої іншої держави права займатися у Китаї законною торгівлею або промислом або можливості брати участь спільно з китайським урядом або з будь-якою місце­вою владою у суспільних підприємствах усякого роду або підприємствах, що за своїми завданнями, діяльністю або географічним становищем були б розраховані на паралізуван­ня практичної можливості застосування принципу рівних можливостей.

Встановлено, що постанови, які передують цій статті, не повинні розумітися в значенні заборони придбання власності або прав, що необхідні для ведення особливого роду комерційного, промислового або фінансового підприємництва або для заохочення досліджень та розробок.

Китай зобов'язується керуватися принципами, що вста­новлені у викладених вище постановах цієї статті, при розгляді заявок на економічні права і переваги з боку урядів або громадян усіх іноземних держав, незалежно від того, є вони учасниками нинішнього трактату чи ні ".

Запитання до документа

1. Якими були позиції держав, що домовлялися, щодо Ки­таю?

2. Яке значення мала угода для Китаю?

Запам'ятайте дати:

• 12листопада 1921 р.-

6 лютого 1922 р. — Вашингтонська конференція.

• 13 грудня 1921 р. — угода "чотирьох держав".

• 6 лютого 1922 р. — угода "п'яти держав".

6 лютого 1922 р. — угода "дев'яти держав".

Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках

1. Невдоволеність переможених країн повоєнним розпо­ділом територій і сфер впливу

Деякі держави (Німеччина, Японія, Італія, Чехословаччина, Югославія, Румунія та ін.) були поставлені у такі умови, що змушені були боротися проти цієї системи. Країни Антанти уклали мирні угоди і висунули жорсткі вимоги вже фактично іншим державам, які повалили режими, винні у розв'язуванні світової бойні (Німеччина, Австрія та ін.). А новим, молодим демократіям дописувалася провина їхніх тоталітарно-монархічних попередників. Умови миру вияви­лися кабальними, не зовсім справедливими, тим більше, що ці країни не капітулювали перед державами Антанти. На час закінчення війни на території Німеччини не було жодного ворожого солдата. Розміри репарацій перевищували можли­вості переможених країн. Вони зазнали глибокого націо­нального приниження, що створювало сприятливий грунт для агресивного націоналізму та реваншизму.

Кордони в Європі було визначено довільно, з ураху­ванням інтересів Антанти, принципи самовизначення на­родів було грубо знехтувано. Внаслідок такого перерозподілу кордонів виникли райони з компактним проживанням національних меншин — угорців у Румунії (Трансільванії), Словаччині, Югославії; німців у Польщі та Чехословаччині; австрійців у Італії; українців та білорусів у Польщі, — що опинилися у тих державах часто-густо всупереч своїй волі, історичним та етнічним традиціям. Важко було очі­кувати на підтримку Версальсько-Вашингтонської системи з боку цих країн та народів.

Осібно поставало питання про Радянську Росію. її представників не було запрошено ані до Парижа, ані до Вашингтона. Між тим, більшовики отримали перемогу і як найбільша держава у світі примусили рахуватися з Росією, а потім і з СРСР усі держави. Прибічники світової револю­ції, російські комуністи дуже негативно поставилися до нової системи міжнародних відносин. На боротьбу проти "нових порядків" у світі постали також народи колишніх колоній Німеччини, Туреччини, британські та французькі колонії, території, що перебували під контролем США.

Економічні наслідки повоєнних угод багато в чому зруйнували стару систему господарських зв'язків, розпочалася гостра боротьба за нові джерела сировини та ринки збуту між учорашніми союзниками. Створена країнами-переможницями нова система міжнародних відносин, по­ява в Європі цілої низки нових держав, що мали взаємні претензії одна до одної, створювали обстановку нестабіль­ності та напруженості.

До Версальсько-Вашингтонської системи було закла­дено багато передумов, які призвели до розв'язування нової світової війни.

2. Генуезька конференція 1922 р.

Для вирішення економічних та фінансових питань у повоєнному світі було скликано міжнародну конференцію у Генуї (Італія), яка тривала з 10 квітня по 19 травня 1922 р. і в якій брали участь представники 29 держав. Офіційною метою конференції був пошук засобів "економічного від­родження Центральної та Східної Європи". Однак на її засіданнях переважало "російське питання".

Західні країни домагалися, щоб Радянська Росія визна­ла всі борги царського і Тимчасового урядів, повернула підприємства, що були націоналізовані, або відшкодувала їх вартість, ліквідувала монополію зовнішньої торгівлі.

Радянський уряд погоджувався сплатити колишні бор­ги Росії, якщо західні країни візьмуть на себе зобов'язання відшкодувати збитки від іноземної інтервенції, а також подадуть економічну допомогу, нададуть вигідні кредити та підпишуть торговельні угоди. Зазначена сума збитків від інтервенції (39 млрд. золотих карбованців) значно переви­щувала борги царської Росії та Тимчасового уряду (18496 млн.). Така пропозиція не влаштовувала західні країни, і конференція припинила свою діяльність. Питання врегулювання взаємних фінансово-економічних претен­зій, а також питання про роззброєння, що були поставлені радянською делегацією, не було вирішено.

3.Радянсько-німецький договір у Рапаллой початок зближення між двома країнами

Відчувши себе в Генуї у становищі ізгоїв, РРФСР та Німеччина в містечку Рапалло 16 квітня 1922 р. уклали сепаратний договір між Радянською Росією та Німеччи­ною про відновлення дипломатичних відносин, взаємну відмову від претензій, встановлення торговельно-еконо­мічних зв'язків. Свої підписи під угодою поставили комі­сар закордонних справ Росії Г. Чичерін та його німецький колега В. Ратенау (24 червня 1922 р. був убитий терориста­ми за участь у німецько-радянському зближенні).

Радянсько-німецькі економічні відносини почали роз­виватися у напрямі створення змішаних компаній та на­дання німецьким фірмам концесій у Радянській Росії. Особливістю радянсько-німецьких відносин того періоду було військове співробітництво, яке старанно замовчува­лося довгі роки. Версальська угода забороняла Німеччині виробляти зброю, тому треба було знайти форми для тако­го співробітництва. У квітні 1921 р. Копп, радянський представник у Берліні, після секретних переговорів з рейх­свером привіз до Москви план виробництва у Радянській Росії силами німецьких фірм гармат та снарядів, літаків і підводних човнів. У будівництві в Росії підводних човнів було відмовлено. Проте незабаром німецькі заводи в Росії почали виробляти гармати, снаряди, літаки. До цієї про­грами було включене й виробництво танків, розпочалися також експерименти у галузі розробки хімічної зброї. Вся продукція потрапляла як до рейхсвера, так і до Червоної Армії. Пізніше німецькі офіцери почали готувати кадри для танкових частин і військової авіації Червоної Армії. Загальновідомо, що німецький генерал Г. Гудеріан отри­мав у 20-ті роки освіту в СРСР, а майбутній Маршал Радянського Союзу М. Тухачевський навчався в Берліні. Усе це відбувалося за умов надзвичайної секретності.

Незважаючи на таємне та поспіхом здійснене підпи­сання Рапалльської угоди в квітні 1922 р., і Росія, і Німеч­чина забезпечили собі вигідні умови подальшого співробіт­ництва.

4. Наслідки реалізації планів Дауеса (1924 р.) та Юнга (1928 р.)

План Дауеса

Наприкінці 1922 — на початку 1923 рр. протиріччя між Німеччиною і країнами-переможницями загострилися. Найбільш гострим залишалося питання про репарації. Обсяг репарацій, встановлений у 1921 р., виявився для Німеччини понад силу. Скориставшись з невиконання Німеччиною репараційних зобов'язань у січні 1923 р., Франція та Бельгія окупували Рурський басейн та Рейн­ську область. Окупація Рура, де була зосереджена важка промисловість Німеччини, призвела до загострення еконо­мічної кризи в країні. Тисячі підприємств припинили діяльність через відсутність сировини, зросло безробіття, зменшилась заробітна плата, збільшилася інфляція. Криза набула міжнародного характеру, але ані СІЛА, ані Велика Британія не підтримали Францію, не бажаючи її посилен­ня в Європі. Франція (а також і Бельгія) мусила вивести свої війська та згодитися на перегляд репараційних зо­бов'язань Німеччини. Лондонська конференція, що відбу­лася в серпні 1924 р., схвалила доповідь, розроблену комі­сією експертів під керівництвом американського банкіра Чарльза Дауеса ("план Дауеса").

Згідно з цим планом Франція евакуювала свої війська з Рурської області. Німеччина щороку сплачувала певну суму репарацій (поступово збільшуючи її з 1 млрд. марок у 1924 р. до 2,5 млрд. у 1928-29 рр.). В якості головних джерел покриття репарацій передбачалося використовувати при­бутки державного бюджету за рахунок запровадження висо­ких непрямих податків на товари широкого вжитку, що викликало вкрай незадовільну реакцію більшості німець­ких громадян. План Дауеса ставив економіку Німеччини у залежність від іноземного капіталу й передусім американ­ського. Німеччині надавалося 800 млн. марок у вигляді позики від США. План був розрахований на те, що німець­кі підприємства та фірми перенесуть свою зовнішньо­економічну діяльність до Східної Європи, передусім до СРСР. США, Велика Британія та Франція мали наміри таким чином позбавитися потенційного конкурента в Єв­ропі.

План Дауеса готував грунт для реваншизму і нацизму в Німеччині, сприяв її експансії на схід. Прийняття плану Дауеса свідчило про посилення позицій США в Європі та провал спроб Франції встановити свою гегемонію.