Материал: Всесвітня історія (1914 - 1939)

5. Складіть порівняльну таблицю найбільших битв війни за схемою:

6. Яку роль відіграли в історії війни ці особи?

• Франц-Фердинанд • Г. Принцип • Фош

• Жоффр • Брусилов • Конрад

• Людендорф • Гінденбург • Вільсон

7. Які події відбувалися в цей час?

• 28 червня 1914 р.

• 5—12 вересня 1914 р.

• 4 червня — 1 серпня. 1916 р.

• 16 квітня 1917 р.

• 18 липня 1917 р.

• 8 серпня 1917 р.

8. Складіть хронологічний ланцюжок капітуляцій країн Четвертного союзу.

9. Які підсумки війни справили на вас найбільше враження? Відповідь обґрунтуйте..

10. В яких художніх творах події Першої світової війни зображено найбільш реалістично?

Тема II

ОБЛАШТУВАННЯ ПОВОЄННОГО СВІТУ

ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ

1. Наміри головних держав-переможннць на конференції

Перша світова війна скінчилася 11 листопада 1918 р., коли було підписано Комп'єнський мирний договір. За його умовами Німеччина повинна була залишити всі загар­бані нею території на Заході та вивести війська за Рейн. Зі Східної Європи німецька армія повинна була піти в разі прибуття туди військ Антанти Всі військовополонені та військове майно підлягали передачі союзникам.

Після підписання Комп'єнського договору гармати замовкли. Боротьба за переділ світу переміщувалася до тиші дипломатичних канцелярій, за столи переговорів. Представники держав-переможниць з'їхалися до столиці Франції — Парижа — для остаточного підбиття підсумків війни.

18 січня 1919 р. президент Франції Р. Пуанкаре офіцій­но відкрив Паризьку мирну конференцію. "Панове, — заявив він, — рівно сорок вісім років тому у Дзеркальній залі Версальського палацу було проголошено Германську імперію. Сьогодні ми зібралися тут для того, щоб зруйну­вати та змінити все, що було створено того дня". Пленарні засідання конференції мали формальний характер, бо всі важливі питання вирішувались представниками США, Франції, Великої Британії, Японії та Італії. По два пред­ставники цих країн склали Раду десятьох, яка на своїх засіданнях мала вирішувати головні проблеми повоєнного устрою світу. Головою Паризької конференції було обрано французького прем'єра Жоржа Клемансо.

Країни Антанти дуже негативно поставилися до Ра­дянської Росії й не визнавали самого факту її існування, оскільки більшовики прийшли до влади незаконним шля­хом внаслідок Жовтневого перевороту 1917 р. Вони мали намір створити "санітарний кордон" навколо Радянської Росії й поділити її на сфери впливу. Особливі зусилля докладалися, аби не допустити зближення Німеччини з Росією. Конференція почала працювати в умовах нового співвідношення сил на міжнародній арені. США виходили на передові позиції в світі, їхня економічна й військова міць у період війни дуже зросла. Якщо раніше американці, дотримуючись заповітів свого першого президента Дж. Вашингтона, намагалися не втручатися до справ неспокійної Європи, то після закінчення світової війни США претен­дували вже на роль лідера повоєнного світу.

Президент В. Вільсон вважав, що США здатні стати рятівником і гарантом миру. Своє бачення нових принци­пів міжнародних відносин він втілив у "14 пунктах", опри­люднених 8 січня 1918 р. Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплав­ства, визнання прав народів на самовизначення, стверджу­вали необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення вільного демократичного ладу і були новим словом у між­народних відносинах. "14 пунктів" великою мірою визна­чили хід Паризької конференції.

Велика Британія ще до початку конференції домоглася однієї з головних цілей своєї участі в війні: німецький флот припинив існування і стояв на приколі в англійській гавані Скапа-Флоу. Британія вже встигла захопити німецькі ко­лонії в Африці та турецькі на Близькому Сході, але водно­час вона була зацікавлена у збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил в Європі.

Однак становище Великої Британії було аж ніяк не безхмарним: домініони дістали більшу самостійність, зі світового кредитора вона перетворюється на боржника, економіку послаблено, фінанси та торгівля дезорганізова­ні. У Лондоні з тривогою спостерігали за зростанням потужності американського флоту.

Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на низку дрібних держав, що полегшувало здійснення її головних намірів: загарбання значної части­ни турецьких і німецьких колоній, розширення своїх кор­донів у Європі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та Лотарингії. Франція мала намір отримати понад 50% загальної суми репарацій від Німеччини. Не відмовлялася вона й від своєї провідної ролі в Європі.

Італійські представники домагалися низки територій на Балканах, що входили до складу Австро-Угорщини. Японія вимагала передати їй Шаньдун та німецькі колонії в Тихому океані. Японію підтримувала Велика Британія, вбачаючи в союзі з нею противагу США.

2. Створення Ліги Націй

Створення Ліги Націй американський президент В. Віль

сон вважав попередньою умовою ведення переговорів. Необхідність створення всесвітньої організації держав, по­між обов'язків якої були б контроль за дотриманням між­народного права, запобігання війнам та забезпечення не­залежності всіх народів світу, президент СІЛА висловив у 14-му пункті програми повоєнного мирного врегулювання. Він зображував Лігу Націй як єдиного гаранта майбутнього миру й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Вільсон пропонував вирішити через Лігу Націй питання про колишні володіння Османської імперії та долю німецьких колоній.

Його пропозиції наштовхнулися на заперечення, особ­ливо з боку британських делегатів. На засіданнях Ради десятьох точилися нескінченні суперечки. Поширилися чутки, що Вільсон збирається залишити конференцію. "Здавалося, що все пішло нанівець", — занотував напри­кінці січня помічник президента. Насилу вдалося узгодити компромісний проект Ліги Націй.

Головними цілями нової організації, згідно зі статутом, вважалися "розвиток співробітництва між народами та га­рантія миру й безпеки". Однак сенат США узяв курс на самоізолювання від європейських справ і відмовився рати­фікувати угоду про вступ США до Ліги. Без економічної й військової міці США Ліга Націй виявилася надто слабкою організацією. Провідну роль в її діяльності відіграли Вели­ка Британія та Франція. Протягом 20-30-х рр. представни­ки 42 держав щороку збиралися на Асамблеї Ліги, однак вона так і не змогла стати гарантом миру й захистити народи від держав-агресорів, хоча стаття 16 Статуту перед­бачала можливість застосування Лігою Націй економічних і військових санкцій проти них.

3. Версальський договір з Німеччиною

У квітні було завершено розробку договору з Німеччи­ною, її делегацію було викликано до Парижа для вручення тексту договору. Спроби німецьких делегатів будь-що за­перечувати було відхилено.

Версальський мирний договір, що офіційно завершив Першу світову війну, було підписано у Версалі (18км від Парижа) 28 червня 1919 р. Німеччиною, що зазнала поразки у цій війні, з одного боку, та переможцями, "союзника­ми та державами, що об'єдналися" — США, Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болі­вією, Бразилією, Кубою, Еквадором, Грецією, Гватема­лою, Таїті, Хіджазом, Гондурасом, Ліберією, Нікарагуа, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сер-бо-хорвато-словенською державою, Сіамом, Чехословаччиною та Уругваєм, з іншого.

Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору, оскільки США не бажали зв'язувати себе участю в Лізі Націй. Замість Версальського договору США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною окремий договір, майже ідентичний з Версальським, але такий, що не містив статей про Лігу Націй.

Версальський договір набув сили закону 10 січня 1920 р. після ратифікації його Німеччиною й чотирма головними союзними державами: Великою Британією, Францією, Італією, Японією.

Версальський мирний договір складався з 440 статей одного протоколу. Він поділявся на 15 частин, які, у свою чергу, були поділені на відділи.

Кордони Німеччини, відповідно до статей договору, зазнали значних змін. Французькі провінції Ельзас і Лота­рингія, загарбані Німеччиною 1870 р., передавалися Фран­ції. До неї також перейшли копальні у Саарській області. Союзники окуповували ліве узбережжя Рейну на 15 років. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній деміліта­ризації. Бельгії дісталися округи Ейпен і Мальмеді. До Данії переходила північна частина Шлезвігу. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної та Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії, Гданськ (Данциг) ставав "вільним містом" під урядуванням Ліги Націй. Німецькі колонії Того й Камерун перейшли до Великої Британії та Франції. Велика Британія отримала також Танганьїку (ко­лишню німецьку Східну Африку), Бельгія — Руанду та Бурунді. За Японією було закріплено Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, а також китайська область Цзяочжоу та концесія у Шаньдуні.

За Версальським договором, винуватцями у війні було оголошено Німеччину та її союзників. На них було покла­дено виплату репарацій. Сума репарацій була узгоджена лише 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд. золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10% загальної суми.

Версальський договір забороняв загальну військову по­винність у Німеччині, не дозволяв їй тримати підводний флот, військову та морську авіацію. Чисельність армії, що скликалась на добровільних засадах, не повинна була пере­вищувати 100 тис. чол.

4. Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумка­ми Першої світової війни

На конференції було вироблено також мирні договори з союзниками Німеччини — Австрією, Болгарією, Угор­щиною та Туреччиною. В договорах було зафіксовано державні кордони, що з'явилися з утворенням нових на­ціональних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Югославії та ін.

За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 верес­ня 1919 р. колишня Австро-Угорська монархія припинила існування. Частина Південного Тиролю переходила до Італії; Чехія та Моравія ставали частинами нової держави — Чехословаччини; Буковина передавалася Румунії (незва­жаючи на рішення Народного віча від 3 листопада 1918 р. про возз'єднання з Україною). Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Забо­ронялося об'єднання Австрії та Німеччини.

За мирним договором з Болгарією, складеним 27 лис­топада 1919 р. у Нейї, частина її території відійшла до Югославії та Румунії. Чисельність армії обмежувалася 20 тис. чол.

4 липня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці у Версалі було складено мирний договір з

Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка та західна частина Баната передава­лися Югославії; Трансільванія та східна частина Баната — Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна — Чехословаччині. Угорщині дозволялося мати армію не більше ніж 33 тис. чол., до того ж вона повинна була сплачувати репарації переможцям.

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., оформлював розподіл Турецької імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансіорданію, Іран, Сирію, Ливан та інші території). За чорноморськими протоками було встановлено міжнародний контроль країнами Ан­танти (головним чином, Великою Британією). Протоки роззброювалися, а будь-які нечорноморські держави ді­ставали право безборонного проходу крізь них своїх військових кораблів. Туреччину, яку обмежували части на півострова Мала Азія та смужка європейської території з містом Константинополем, по суті, було зведено до стану колоніальної залежності.

Загалом договори країн Антанти з союзниками Німеч­чини мали суперечливий характер і містили умови та причини майбутніх конфліктів.

5. Українське питання на конференції

За умов формування державності для України у 1917--1920 рр. винятково важливого значення набули відносини з іноземними державами, далекими й близькими сусідами. Керівники Центральної Ради домагалися офіційного ви­знання УНР Антантою. Проте Антанта щодо України про­вадила подвійну політику. З одного боку, вона повністю підтримувала російську контрреволюцію. Водночас, праг­нучи утримати УНР від переговорів з Німеччиною, Фран­ція та Велика Британія у грудні 1917 р. визнали уряд УНР, але допомоги від них у складних умовах війни Україна так і не дістала.

9 лютого 1918 р. між УНР, Німеччиною та її союзни­ками було складено мирний договір, за яким Україна, якщо повністю відокремиться від Росії, визнавалася дер­жавами Четвертного союзу. За цим договором, стан війни між Україною та країнами Четвертного союзу було припи­нено, Німеччина та Австро-Угорщина зобов'язувалися по­дати допомогу Україні. З іншого боку, уряд УНР брав на себе зобов'язання постачати до Німеччини та Австро-Угорщини продукти харчування. Брестський договір був великим успіхом молодої української держави і поклав початок міжнародно-правовому визнанню України.

Урядові П. Скоропадського та Директорії вдалося роз­ширити міжнародні зв'язки. Україну визнало багато дер­жав, однак не вдалося налагодити нормальні відносини з тими, від яких залежала її доля, — з Радянською Росією та Польщею. Додаткову складність у становище України внесла поява на півдні військ Антанти. Після поразки німецько-австрійського блоку Антанта спробувала взяти під свій контроль перебіг подій на всіх територіях, що були залишені військами супротивника. Однак вторгнення військ Антанти до України не сприяло вирішенню жодного з питань, навколо яких точилася запекла боротьба.

Не вирішила їх і Паризька мирна конференція, на яку в січні 1919 р. прибула об'єднана делегація УНР та ЗУНР. Причому посли обох українських держав діяли самостійно. Жодна з делегацій не заручилася підтримкою країн Антан­ти, Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні Польщі як противага Німеччині на Сході. Зі свого боку, польська делегація прагнула переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної української держави цілком в інтересах німців та австрійців, що українці охоплені більшовицькими настроями.