4. Політика умиротворення агресорів

Політика умиротворення — це намагання Великої Британії та Франції, з мовчазної згоди США, не вживати щодо Гітлера силових методів, котрі дали б йому привід розпочати війну, до якої західні держави були не готові, а піти йому на поступки, тим більше, що Гітлер після задо­волення чергової вимоги кожного разу заявляв, що більше ні на що не претендуватиме.

Проведення цієї політики має певні причини. По-перше, між Британією і Францією на початку 30-х років існували протиріччя. На думку багатьох істориків, Брита­нія і Франція могли зупинити Гітлера ще в 1933-34 рр., якби мали бажання і рішучість діяти спільно. Франція на певному етапі мала можливість зробити це завдяки пере­вазі своїх збройних сил. Проте чисельна (694 000 чол.) французька армія викликала тривогу у Британії, яка не хотіла збільшення ваги Франції на континенті й бачила у Німеччині реальну противагу їй. Того вечора, коли закон про повноваження Гітлера пройшов крізь рейхстаг, Ентоні Іден від імені британського уряду заявив, що завданням британської політики є змусити Францію скоротити армію до 400 000 чоловік.

По-друге, ця політика була пов'язана з тим, що західні держави в 30-х роках вирішили пом'якшити жорстокі умо­ви Версальського договору для Німеччини. Тому вони спокійно поставились до відмови Гітлера від тих статей договору, які були найбільш образливими для Німеччини. Коли в березні 1935 р. в Берлині було опубліковано декрет про введення загальної військової повинності, західні де­мократії промовчали. В березні 1936 р. німці окупували демілітаризовану Рейнську зону, — реакція також була дуже стриманою. 10 років потому гітлерівський міністр економіки Я. Шахт заявив: "Коли розпочалося озброєння Німеччини, інші країни нічого не заподіяли проти цього. Порушення Версальського договору Німеччиною було сприйнято абсолютно спокійно".

По-третє, тогочасні західні політики ще не знали, на що здатний Гітлер, дехто з них вважав, що з ним цілком можливо вести справи. Вся мерзгнна сутність нацизму ще не була відома світові. Європейські народи були ще далекі від жахливого окупаційного "нового порядку", концтаборів смерті, знищення цілих народів або перетворення їх на безправних рабів.

В-четверте, ця політика відповідала настроям громад­ської думки цих країн: США робили вигляд, ніби європей­ські події їх не обходять; Велика Британія, відокремлена від континенту Ла-Маншем, відчувала себе у цілковитій безпеці; Франція поки що сподівалася на систему союзів (Мала Антанта та інші), а також на захисну лінію Мажіно.

Найбільш активним прихильником політики вмиротворення був прем'єр-міністр Великої Британії Н. Чембер-лен. Він вважав, що головна небезпека криється не в діях Німеччини, а у втраті контролю над розвитком подій. Перша світова війна, заявляв Чемберлен, виникла саме тому, що великі держави втратили контроль над розвитком подій. Це дозволило локальному сербо-австрійському кон­флікту перерости у велику війну. Щоб запобігти такій небезпеці, необхідно не втрачати контактів з усіма учасни­ками конфлікту й намагатися вирішувати його шляхом поступок. На практиці це означало, що після обговорення чергових претензій Гітлера західні країни кожного разу робили йому дедалі більші поступки за рахунок третіх країн. Тодішнє керівництво Радянського Союзу теж несе відповідальність за таку політику, оскільки воно активно сприяло переозброєнню німецької армії та нарощуванню Німеччиною військових м'язів.

5. Загарбання Німеччиною Австрії

Після оформлення блоку агресивних держав розпочався новий етап агресії нацистської Німеччини. Гітлер вдається до перегляду кордонів з метою включення до складу Ні­меччини всіх населених німцями регіонів. Першою жерт­вою відкритої агресії стала Австрія — батьківщина Гітлера. В листопаді 1937 р. гітлерівське керівництво прийняло рішення про форсовану підготовку до загарбання цієї країни. Ще раніше, 6 вересня 1937 р., у ході переговорів з Муссоліні в Берліні Гітлер отримав згоду італійського дик­татора на "аншлюс" Австрії.

11 березня 1938 р. за вказівкою Гітлера було підготов­лено директиву про вторгнення німецьких військ до Ав­стрії. Того ж дня німецьке керівництво в ультимативній формі зажадало від австрійського уряду скасувати всена­родне голосування, піти у відставку й передати правління "фюрерові" австрійських фашистів Зейс-Інкварту. Австрій­ський уряд виконав ці вимоги і віддав наказ своїм військам не чинити опору німецьким збройним силам, якщо вони вступлять до країни. Однак формального приводу для окупації Австрії у гітлерівців ще не було. Тоді Герінг телефоном увечері 11 березня дав вказівку Зейс-Інкварту, щоб той звернувся до Німеччини з проханням про "допо­могу" для встановлення в країні "порядку і спокою".

Ще до того, як Зейс-Інкварт виконав цю вказівку, Гітлер підписав директиву, згідно з якою 200 тис. німець­ких військ вранці 12 березня 1938 р. безперешкодно всту­пили до Австрії. Наступного дня було сформовано з нацис­тів новий австрійський уряд, що прийняв закон, у якому Австрія проголошувалася "німецькою землею". Вже на по­чатку квітня 1938 р. Велика Британія, Франція і США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні, тим самим визнавши "аншлюс". Така позиція західних держав не могла не надихнути Німеччину на активізацію агресивних Дій.

6. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини

Після "аншлюсу" Австрії гітлерівський уряд почав готу­вати загарбання Чехословаччини. Гітлер висунув вимогу про передачу Німеччині Судетської області, де більшість населення становили німці і де активно діяла організація судето-німецьких нацистів (з 1935 р. — так звана судето-німецька партія), котра під гаслом боротьби за право судетських німців на суверенітет домагалася приєднання Судетської області до Німеччини. На Гітлера відверто орієнтувалася і глінківська партія в Словакії.

У Берліні було розроблено план загарбання країни ("Грюн"); приводом для вторгнення мало стати вбивство гітлерівською агентурою німецького посла у Празі.

Враховуючи настрій народу, уряд Чехословаччини 20 травня 1938 р. оголосив часткову мобілізацію. Чехословаччина володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер змушений був відступити. Однак становище Чехословаччини було вкрай ускладнене позицією її захід­них союзників. Уряди Великої Британії, Франції, США від самого початку кризи домагалися капітуляції Чехословач­чини перед агресором. 22 квітня 1938 р. французький уряд повідомив Чехословаччину, що Франція не зможе подати їй допомоги в разі нападу Німеччини і що не варто також розраховувати й на допомогу Великої Британії. Західні країни наполегливо радили урядові Чехословаччини піти на поступки гітлерівцям. Вони рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили більш 50% насе­лення. Американські дипломати заявляли, що США нічого не робитимуть з приводу цього питання, визнаючи за Німеччиною свободу дій у Східній та Південно-Східній Європі. У червні 1938 р. глава судето-німецької партії К. Генлейн висунув нову серію вимог, виконання яких призвело б до ліквідації суверенної чехословацької держави.

Правлячі кола Чехословаччини під тиском Великої Британії, Франції і США вирішили капітулювати й прий­няти пропозиції генлейнівців. У відповідь у Чехословаччині розпочався загальний страйк. За узгодженням з Берліном Польща і Угорщина також висунули претензії до Чехословаччини. СРСР заявив польському урядові, що у разі нападу Польщі на Чехословаччину радянсько-польський пакт про ненапад буде денонсовано.

25 вересня радянський уряд повідомив уряд Франції, що ЗО стрілецьких дивізій наблизилися до західного кордону СРСР, авіацію й танкові частини приведено до бойової готовності. Одначе всі зусилля врятувати Чехословаччину і мир у Європі не були підтримані західними державами, а керівники самої Чехословаччини не звернулися по допомогу до СРСР. У ці дні президент США Ф. Рузвельт звернувся до Гітлера із закликом до мирного врегулювання судетської проблеми. Однак послання було складене у вкрай м'яких тонах, і втручання США, за словами американського істори­ка Ф. Санборна, "зіграло роль головного вмиротворювача".

Долю Чехословаччини було вирішено на Мюнхенській конференції 29-30 вересня 1938 р. У конференцій брали участь Гітлер, французький прем'єр Далад'є, лідер фашист­ської Італії Муссоліні та британський прем'єр-міністр Чемберлен. Чехословацьку делегацію було запрошено ли­ше для того, щоб вислухати вирок.

Мюнхенська угода передбачала передачу Німеччині у термін з 1 по 10 жовтня 19.38 р Судетської області Чехо­словаччини зі всіма спорудами і укріпленнями, фабрика­ми, заводами, запасами сировини, шляхами сполучення (1/5 частина території, майже 40% промислового потенціа­лу), задоволення за рахунок Чехословаччини протягом З місяців територіальних вимог Польщі та Угорщини, "гаран­тію" учасниками угоди нових кордонів Чехословаччини.

ЗО вересня чехословацький уряд прийняв без згоди Національних зборів умови Мюнхенського договору. Пре­зидент Бенеш залишив свій пост і емігрував до Великої Британії, його місце посів колишній австрійський чинов­ник Є. Гаха.

Угода, підписана в Мюнхені, була одним з найбільш яскравих проявів політики "вмиротворення", що провади­лася напередодні Другої світової війни й остаточно роз­в'язала руки нацистським агресорам Нав'язана Чехосло­ваччині силою, у порушення норм міжнародного права і законів Чехословаччини, Мюнхенська угода стала важли­вою віхою у підготовці війни. Згідно з договором між ЧРСР і ФРН (грудень 1973 р.), його учасники вважали Мюнхенську угоду, "маючи на увазі свої взаємні відносини згідно і нинішнім договором, нікчемною"

Так було покладено початок ліквідації чехословацької держави. До початку Другої світової війни залишалися лічені місяці.

Запитання і завдання

1. Як ставилися країни Західної Європи до експансії Італії в Ефіопії? Чим можна пояснити таке ставлення ?

2. Які задачі прагнула вирішити Японія, приймаючи "Ос­новні принципи національної політики"?

3. Складіть план доповіді "Агресія Японії у Китаї".

4. З якою метою було створено вісь Берлін— Рим—Токіо?

5. Чим, на ваш погляд, пояснюється політика вмиротворення агресорів?

6. Яку позицію займав австрійський уряд відносно "аншлюса" Австрії з Німеччиною ?

7. Які чинники та обставини призвели до Мюнхенської угоди?

8. Чому стали можливими розчленування та окупація Чехословаччини?

9. Складіть хроніку агресивних дій Німеччини, Італії, Японії у другій половині 30-х років.

Документи і матеріали

1. Витяг з додаткового протоколу

"Антикомінтернівського пакту"

"При підписанні Угоди проти комуністичного "Інтерна­ціоналу" повноважні представники відносно цієї угоди домо­вилися про таке:

1. відповідні влади обох Високих Сторін, що домовляються, підтримуватимуть тісне співробітництво у справі обміну ін­формацією про діяльність комуністичного "Інтернаціоналу", а також з приводу прийняття роз’яснювальних і оборонних захо­дів у зв'язку з діяльністю комуністичного "Інтернаціоналу";

2. відповідні влади Високих Сторін, що домовляються, вживатимуть у межах чинного законодавства суворі заходи проти осіб, які прямо або побічно, всередині країни або за кордоном перебувають на службі комуністичного "Інтерна­ціоналу" або служб його підривної діяльності;

3. з метою полегшення означеного в пункті І співробіт­ництва між відповідними владами обох Високих Сторін, що домовляються, буде засновано постійну комісію, в якій будуть вивчатися й обговорюватися подальші оборонні заходи, необхідні для запобігання підривної діяльності комуністичного "Інтернаціоналу'-'"

Запитання до документа

1. Чим було зумовлено підписання даного пакт

2. До яких наслідків в&но призвело?

2. Мюнхенська угода (витяг).

29 Вересня 1938 року

"Німеччина, З'єднане Королівство, Франція та Італія, згідно з уже принципово досягнутою угодою відносно поступ­ки Судето-німецької області, домовилися про такі умови і форми цієї поступки, а також про необхідні для цього заходи, й проголошують себе на виконання цієї угоди відповідальними кожна зокрема за забезпечення заходів, необхідних для її виконання:

1. Евакуація починається з 1 жовтня.

2. З'єднане Королівство, Франція, Італія згодилися з тим, що евакуацію території буде закінчено до 10 жовтня, причому не буде вдіяно жодних руйнацій споруд, що існують, і що чехословацький уряд несе відповідальність за те, що евакуацію області буде проведено без пошкодження означених споруд.

3. Форми евакуації буде встановлено в деталях міжна­родною комісією, що складається з представників Німеччини, З'єднаного Королівства, Франції, Італії та Чехословаччини

4. Поетапне зайняття німецькими військами районів з переважаючим німецьким населенням починається і І жовт­ня. Інша область, Що має здебільшого німецький характер, буде негайно визначена згаданою вище міжнародною комісією, і вона буде шйнята німецькими військами до 10 жовтня.

5. Згадана у параграфі 3 міжнародна комісія визначає райони, в яких має відбутися плебісцит Ці райони до закін­чення плебісциту будуть зайняті міжнародними військовими частинами. Ця ж міжнародна комісія повинна визначити порядок проведення плебісциту, причому за основу слід узяти порядок проведення плебісциту в Саарській області- Міжнародна комісія призначить також: день проведення плебісциту одначе цей день не повинен бути призначений пізніше кінця листопада"

Запитання до документа

1. Виходячи з наведених положень, визначіть, яку мету переслідували країни, укладаючи дану угоду; як можна схарактеризувати їхні дії.

Запам'ятайте дати:

• жовтень 1935 —

травень 1936 р. — італійсько-ефіопська війна; загарбання Італією Ефіопи.

• 23 жовтня 1936 р. — підписання договору про співробітництво між Німеччиною та Італією (вісь Берлін

— Рим).

• 25 листопада 1936 р .- укладення "Антикомінтернівського пакту" Німеччиною та Японією.

• липень 1937 р - розв'язання Японією великомасштабної війни проти Китаю.

• серпень 1937 р- - укладення пакту про ненапад між Китаєм і СРСР

• 6 листопада 1937 р. — приєднання Італії до "Антикомінтенівського пакту".

• 11-12 березня 1938 р. - окупація Австрії німецькими військами, загарбання її Німеч­чиною ("аншлюс").

• 29-30 вересня 1938 р. — Мюнхенська угода між Великою Британією, Францією, Італією, Німеччиною.

• 15 березня 1939 р. — окупація Чехословаччини німецькими військами.

ПЕРЕДДЕНЬ ВІЙНИ