У грудні 1937 р. Італія вийшла з Ліги Націй, і при цьому Муссоліні заявив, що його країна ніколи туди не повернеться.

У вересні 1938 р. Муссоліні взяв активну участь в укладанні мюнхенських угод, подавши цим Гітлеру значну допомогу в розчленуванні Чехословаччини. Зі свого боку, Муссоліні у квітні 1939 р. поставив перед албанським королем Зогу ультиматум, після чого італійські війська окупували Албанію. 22 травня 1-939 р. Італія та Німеччина підписали "Сталевий пакт", що зобов'язував обидві сторо­ни в разі виникнення війни підтримувати одне одного "на суші, на морі та у повітрі". Таким чином, попередні угоди було перетворено на військовий союз, який сам Муссоліні назвав "знаряддям завоювання, а не оборони". Італійський фашизм своїми акціями на міжнародній арені активно наближав початок світової війни.

3. Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки

Лігу Націй — міжнародну організацію — було створено на Паризькій мирній конференції. Ідея організації Ліги Націй була висунута в роки Першої світової війни паци­фістськими колами Швейцарії, Великої Британії, Голлан­дії та США як засіб боротьби проти війни та воєнної небезпеки. Статут Ліги Націй, розроблений спеціальною комісією під головуванням президента США В. Вільсона, було схвалено пленарним засіданням Паризької мирної конференції в лютому 1919 р. і включено до складу Вер­сальського та інших мирних договорів. Статут було підпи­сано 44 державами. Реальне співвідношення сил в цій організації призвело до того, що панівне становище в ній зайняли Велика Британія і Франція. Тому США відмови­лися ратифікувати Статут і не увійшли до Ліги Націй.

У преамбулі Статуту і низці його статей говорилося, що завданнями цієї міжнародної організації є боротьба за мир, співробітництво і безпека народів, однак Лізі Націй не судилося стати гарантом миру між народами.

Статут передбачав обмеження озброєнь (ст. 8), взаємну гарантію територіальної цілісності та незалежності членів Ліги (ст. 10), заходи по боротьбі з агресором (ст. 11), вирішення суперечностей між державами шляхом третей­ського розгляду (ст. 12-15). Одна з найважливіших статей (ст. 16) передбачала застосування колективних заходів — економічних і політичних санкцій проти агресора. В реальній політичній обстановці керівники Ліги Націй протегували агресорам і порушникам міжнародного права, фактично підтримували гонку озброєнь та розв'язання Другої світо­вої війни.

За час свого існування Ліга Націй не покарала жодного агресора, не подала допомоги жодній жертві агресії, не мала засобів впливу на розвиток міжнародних відносин і займала примиренську, а інколи безпринципну позицію щодо подій, які відбувалися. Фактично не Ліга Націй впливала на окремі держави, а навпаки, керівники розви­нених країн ставили цю міжнародну організацію перед фактами, що вже відбулися.

Друга світова війна фактично звела нанівець роль Ліги Націй. Формальне рішення про її розпуск було прийнято у квітні 1946 р. Асамблеєю Ліги.

Запитання і завдання

1. Доведіть, спираючись на факти, що у 30-ті роки зростає мілітаризація Японії.

2. Яку позицію займали Велика Британія, Франція, США у зв'язку з японською агресією проти Китаю?

3. Схарактеризуйте основні напрямки політики Німеччини після приходу до влади Гітлера.

4. Як відбувався процес інтенсивного озброєння в Німеччи­ні?

5. Чим, на ваш погляд, пояснюється прагнення Німеччини "придивитися до земель Сходу"?

6. У чому ви бачите суперечливість діяльності Ліги Націй?

7. Розташуйте в хронологічному порядку такі події: ° вихід Німеччини з Ліги Націй;

° вступ німецьких військ до Рейнської демілітаризованої зони;

° окупація Маньчжурії Японією;

° підписання англо-німецької морської угоди.

Документи і матеріали

1. З виступу Гітлера на секретній нараді

5 Листопада 1937 року

"Для Німеччини питання стоїть таким чином: де можна добитися максимального виграшу ціною найменших втрат? Німецькі політики повинні рахуватися з наявністю заклятих ворогів: Англії і Франції, для яких потужний німецький колос V самому центрі Європи — як сіль в оці. Обидві ці держави виступили проти подальшого посилення Німеччини як в Єв­ропі, так і поза неї..."

Запитання до документа

І. Враховуючи зміст параграфа і документа, поясніть, чому Німеччина вважала Францію і Велику Британію "заклятими ворогами".

2. З виступу Гітлера

"Ми ніколи не зможемо займатися великою політикою без міцного, загартованого, могутнього ядра, утвореного вісімдесяттю або ста мільйонами німців, що проживають у замкненому поселенні. Отже, першим завданням є створення Великої Німеччини. Навколо Великої Німеччини ми створимо систему дрібних і середніх васальних держав, до яких увій­дуть прибалтійські держави, Польща, Фінляндія, Угорщина, Югославія, Румунія, Україна й численні південноросійські та кавказькі держави. Це буде федеративна німецька імперія. Ці території треба заселити німецькими селянами, слов'ян по­трібно частково знищити, а частково переселити до Азії, у інших треба відняти землю і перетворити їх на служників панівної німецької раси. На Сході ми повинні поширити свою владу до Кавказу або Ірану, на Заході нам необхідні Фландрія і Голландія, але ми не відмовимось і від Швеції. Або Німеччина пануватиме над Європою, або вона розпадеться на безліч дрібних держав".

Запитання до документа

1. Як вирішувалися завдання створення федеративної німецької імперії?

2. Схарактеризуйте ставлення Гітлера до слов 'янських на­ родів.

Запам'ятайте дати:

• 18 вересня 1931 р. — початок японської окупації Маньчжурії.

• 1932 р. — проголошення Маньчжоу-го.

• 16 березня 1935 р. — прийняття закону про будівництво вермахту.

• 2 травня 1935 р. — підписання директиви про напад на Чехословаччину.

• 6 червня 1935 р. — укладення англо-німецької морської угоди.

• 7 березня 1936 р. — вступ німецьких військ до Рейнської зони.

• серпень 1936 р. — видання Гітлером "Меморандуму про завдання чотирьохрічного плану".

КОНСОЛІДАЦІЯ СИЛ АГРЕСОРІВ

1. Напад Італії на Ефіопію

Підготовка Італії до загарбання Ефіопії розпочалася, за визнанням Муссоліні, ще 1925 р. Спочатку припускалося анексувати її мирним шляхом за допомогою договору про дружбу (1928 р.). Однак це не вдалося. Тоді, починаючи з осені 1932 р., італійські фашисти розпочали ретельну роз­робку планів збройного вторгнення й поневолення ефіоп­ської держави. Після цього розпочалася безпосередня підготовка до нападу на Ефіопію. В Ерітреї, Сомалі та Лівії (італійських колоніях) зосереджувалися війська, будували­ся й реконструювалися морські порти, аеродроми, військо­ві бази. За три роки в метрополії і колоніях було розгорнуто збройні сили до 13000 чоловік. Для ведення війни Італія різко збільшила закупівлю у США озброєння, літаків, нафти, сировини та інших стратегічних товарів. Велика Британія збільшила постачання вугілля, нікелю. Фран­цузькі заводи Рено постачали для італійської армії танки, проте найбільш істотну допомогу Італії подавала Німеччина.

Німеччину цілком задовольняло, що експансія Італії спрямована на південь, і, отже, її увагу до Центральної і Південно-Східної Європи, де інтереси Німеччини та Італії перехрещувалися, буде надовго відвернуто.

Стурбовані військовими приготуваннями Італії в Аф­риці, Велика Британія і США 1935 р. оголосили заборону на експорт зброї як до Італії, так і до Ефіопії, не розріз­няючи агресора та його жертву. Вночі на 3 жовтня 1935 р. без оголошення війни італійські війська напали на Ефіопію. Зазнаючи гострої нестачі в постачанні, озброєні головним чином гвинтівками застарілих зразків, мисливськими руш­ницями та списами, ефіопські війська чинили загарбникам, що використовували танки, літаки й, отруйні речовини, героїчний опір протягом семи місяців.

Столиця Ефіопії Аддіс-Абеба упала 5 травня 1936 р. Імператор Хайле Селассіє змушений був залишити країну. В телеграмі генеральному секретарю Ліги Націй він писав, що зробив це лише через неспроможність продовжувати опір агресорові, й просив не визнавати загарбання фашист­ською Італією території країни. 9 травня 1936 р., коли італійці захопили не більше третини території Ефіопії, Муссоліні оголосив про остаточне її завоювання. Велика фашистська рада у Римі поспіхом видала декрет про пере­творення Італії на імперію й додання до титулу італійського короля титулу імператора Ефіопії. Ефіопія фактично перетворилася на італійську колонію.

2. Вторгнення Японії до Центрального Китаю

Загарбання Китаю повинно було, з точки зору япон­ських керівників, відкрити для Японії нові джерела сиро­вини, ринки збуту, можливість використати дешеву робочу силу і створити надійний тил для нападу на Радянський Союз.

У жовтні 1935 р. Японія проголосила свою політику стосовно Китаю. Вона полягала в "трьох позиціях", викла­дених японським міністром закордонних справ Хіротой:

• союз Китаю з Японією для придушення комунізму в Азії;

• відхід Китаю від співробітництва з "варварами" (тоб­то усіх держав, окрім Японії);

— встановлення економічного співробітництва між Японією, Маньчжоу-го і Китаєм.

Цілком очевидно, що наслідування цим принципам означало втрату Китаєм політичної та економічної неза­лежності.

Правлячі кола Японії розраховували на те, що військо­во-технічна відсталість Китаю, слабкість його центрального уряду, якому часто-густо не підкорялися місцеві генерали, забезпечать перемогу за 2-3 місяці.

7 липня 1937 р. Японія розпочала війну проти Китаю. На липень 1937 р. для дій у Китаї японці виділили 12 піхотних дивізій (250-500 тис. солдатів і офіцерів), 1200 літаків, біля 1000 танків і бронемашин, понад 1500 гармат. Від окремих боїв і сутичок японські війська незабаром перейшли до відкритого наступу на міста Бєйпін і Тяньцзінь і оволоділи і ними за короткий час. Водночас із наступом на Півночі * японці розгорнули військові дії у Центральному Китаї, розпочавши 13 серпня 1937 р. наступ на Шанхай. Після захвату Шанхая та Нанкіна у японців утворилися два ізольованих фронти — Північний та Центральний. Після двох "генеральних наступів" їм вдалося об'єднати ці фрон­ти й заволодіти важливими залізничними комунікаціями Китаю. До кінця року японські війська захопили Тянь­цзінь, Пекін, Нанькоу, Шанхай і тогочасну столицю краї­ни Нанкін.

20 лютого 1938 р., виступаючи у рейхстазі, Гітлер за­явив про визнання Німеччиною маріонеткової держави Маньчжоу-го і схвалив дії японських військ у Китаї. В квітні 1938 р. гітлерівський уряд припинив продаж зброї Китаю, а після цього відкликав своїх військових радників. Продовження агресії Японії завдало серйозних збитків інтересам західних країн, передусім США і Великій Брита­нії. Було цілком очевидно, що японська буржуазія піде тепер на швидке витіснення британських і американських конкурентів з китайського ринку. Однак якогось ефектив­ного опору Японії західні країни не чинили. Більше того, побоюючись конфронтації з Японією і всупереч закону про нейтралітет, США продавали агресорові стратегічну сировину.

3. Вісь Берлін—Рим—Токіо

Ускладненню обстановки у світі сприяло й сформуван­ня блоку агресивних держав. Доброзичлива позиція Німеч­чини під час італійської агресії проти Ефіопії та спільна італійсько-німецька інтервенція в Іспанії призвели до зближення позицій сторін. 21 жовтня 1936 р. до Берліна прибув міністр закордонних справ Італії Г. Чіано, де він був прийнятий одним із лідерів нацистів Нейратом. 23 жовт­ня вони поставили свої підписи під конфіденційним про­токолом, що був першим офіційним актом встановлення німецько-італійського союзу. Згідно з протоколом, Німеч­чина визнавала загарбання Італією Ефіопії. У відповідь на це італійський уряд зобов'язався провадити у Лізі Націй вигідну для Німеччини політику, зокрема підтримувати її "зусилля на придбання колоній". Обидві сторони домови­лися поширювати воєнну допомогу путчистам в Іспанії, погоджувати політику щодо Великої Британії та Франції, розділити сфери впливу на Балканах і в Дунайському басейні. В протоколі містилися твердження "про загрозу з боку комунізму миру та безпеці в Європі". На прийомі у Гітлера Г. Чіано був поінформований про те, що Німеччи­на прагне зближення з Японією, фюрер радив італійському урядові визнати маріонетковий уряд Маньчжоу-го. З цього часу співробітництво двох тоталітарних держав дістало на­зву вісь "Берлін—Рим", а їхні учасники — "держави вісі". В своєму виступі 1 листопада 1936 р. Муссоліні говорив про "вертикаль Берлін-Рим", подібну вісі, навколо якої повин­ні будуть групуватися інші європейські країни.

25 листопада 1936 р. у Берліні було підписано німець­ко-японську "Угоду проти Комуністичного Інтернаціоналу" і додатковий протокол. У документах містилися міркуван­ня про підривну діяльність Комінтерну, що загрожує не лише "спокою, суспільному добробуту й соціальному ладу", але й "миру в усьому світі". Сторони, що домовляються, зобов'язалися протягом 5 років "підтримувати співробіт­ництво в справі обміну інформацією про діяльність Комін­терну" і "вживати суворих заходів проти осіб, які прямо або побічно, всередині країни або за кордоном перебувають на службі Комінтерну". Водночас у Берліні було підписано німецько-японську "Додаткову секретну військову угоду". У ній обидві сторони зобов'язалися "не вживати ніяких заходів", що могли б сприяти полегшенню становища СРСР в разі його "неспровокованого" нападу на Німеччину або Японію, а також "без взаємної згоди" не укладати із СРСР будь-яких договорів, що суперечили б духові угоди. Таким чином виник "Антикомінтернівський пакт". Він стимулював посилення агресивності Японії в Азії, яка розпочала у липні 1937 р. великомасштабну війну проти Китаю.

Восени 1937 р. посилилася дипломатична активність Італії, що домагалася вступу до "Антикомінтернівського пакту" не як другорядний член, а як "перша велика держа­ва, що усвідомила загрозу більшовизму". Цю вимогу було задовільнено. 6 листопада 1937 р. у Берліні відбулося під­писання протоколу про приєднання Італії до "Антикомін­тернівського пакту". Виникло об'єднання трьох агресивних держав, що дістало назву "вісь Берлін—Рим—Токіо". Хоча офіційно цей блок був спрямований проти СРСР і лівих сил всередині країн-учасниць, насправді він становив серйозну небезпеку й для західних держав — США, Вели­кої Британії та Франції. За день Г. Чіано писав у своєму щоденнику: "Три нації зобов'язалися піти одним і тим же шляхом, що, певно, приведе їх до війни, до неминучої війни".

Так завершився перший етап формування агресивного блоку. 1939 р. вони підписали договір про військовий союз — так званий "Сталевий пакт".