Тема і перша світова війна 1914-1918 рр. Початок першої світової війни. 1914 р.

1. Липнева криза 1914 р. У міжнародних відносинах

Напередодні Першої світової війни в Європі існувало два військово-політичних союзи: Троїста угода між Німеч­чиною, Австро-Угорщиною та Італією та Антанта, до якої входили Франція, Велика Британія та Росія. Між учасни­ками союзів існували гострі суперечності в економічній, військовій і колоніальній сферах. Особливо гостре еконо­мічне суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною, яка наприкінці XIX — на початку XX ст. випередила Велику Британію за темпами індустріалізації, а її частка в світовому промисловому виробництві переви­щила частку Британії. Якщо останній 1870 р. належало 31,8% світового обсягу промислового виробництва, то 1914 р. — лише 14%; частка Німеччини збільшилася за цей час з 13,2 до 14,3%. Між ними також існувало гостре військово-морське суперництво. Тоннаж військових ко­раблів Німеччини збільшився з 1880 по 1914 рр. у 15 разів, а Великої Британії — в 4 рази. Німецький флот за всіма показниками став другим у світі після британського, і різниця між ними постійно скорочувалась. За п'ять перед­воєнних років (1909-1913 рр.) Німеччина збільшила свої військові витрати майже на 33% і на 1914 р. довела їх до 2 млрд. марок, що становило половину всіх бюджетних витрат. На 1914 р. Німеччина разом зі своєю союзницею Австро-Угорщиною мала добре озброєну восьмимільйонну армію. Ще 1900 р. німецький рейхстаг ухвалює нову про­граму морських озброєнь з метою досягти перемоги над володаркою морів Британією. На 1915 р. Німеччина розра­ховувала мати 34 лінкори, 45 крейсерів і близько 100 ес­мінців.

Загострювались протиріччя між цими державами і в колоніальній сфері, особливо у Східній та Південно-Схід-ній Африці, Китаї.

Німеччина мала також територіальні претензії до Франції, прагнула відібрати у неї промислово розвинені північно-східні провінції; у Росії відторгнути Прибалтику, "Донську область", Крим і Кавказ. Правлячі кола Великої

Британії, в свою чергу, хотіли відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Франція розраховувала повернути собі Ельзас і Лотарин­гію, приєднати лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн. Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії (Волинь, Поділля) і балканських країн — Сербії, Боснії, Герцеговини

Росія прагнула приєднати Галичину й оволодіти чор­номорськими протоками Босфор і Дарданелли. 1914 р. Італія почала відходити від Австро-Німецького блоку й вступила у переговори з Антантою. Уряди держав Антанти пообіцяли італійському королю значні території (Трентіно, Трієст і Валона) за рахунок Австрії, а також певні території за рахунок Туреччини. Крім того, всі провідні країни світу вже тривалий час готувалися до війни. Військові витрати Німеччини 1913 р. становили більше 2 млрд. марок, тобто половину всього державного бюджету. Військові витрати Австро-Угорщини з 1900 по 1913 рр. зросли більше ніж на 70% і досягли 1913 р. 583 млн. крон. В Італії військові асигнування становили у 1911-1912 рр. 396,1 млн. лір. У Франції на військові потреби 1914 р. було виділено 1,5 млрд. франків, що становило 38% всіх бюджетних витрат. У Великій Британії військові витрати також досягли величез­ної суми — 77,1 млн. ф. ст. Посилено готувалася до війни і Росія.

Формальним приводом до розв'язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. 19-річним студентом Гаврилою Принципом в столиці Боснії Сараєво наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда та його дружини. Гаврилу Принципа було схоплено на місці. Він виявився членом таємної організації "Молода Боснія", до якої входили й вищі офіцери сербської армії. Ця організація боролася за приєднання Боснії до Сербії. Легко зрозуміти, як у монархічній Європі сприйняли цю подію, — австрійці пережили шок. Виникла чергова балканська криза.

2. Австро-сербський конфлікт

У Сербії існував конфлікт з Австро-Угорщиною з 1908 р., коли остання в жовтні того ж року захопила провінції Бос­нію та Герцеговину, значну частину населення яких стано­вили серби. В Сербії набув розвитку рух за об'єднання всіх балканських слов'ян в єдину державу під егідою Сербії.

Це призвело до боснійської кризи. Сербія категорично виступила проти цього, її підтримала Росія, яка прагнула впливу на православне населення Балкан. Розпочалися воєнні приготування, проте Росію в той момент не підтри­мали її союзники Франція та Велика Британія. Росія зму­шена була відступити, оскільки не була готова до війни.

1914 р. ситуація була іншою. Сербія зміцнила свої позиції в перебігу балканських воєн 1912-1913 рр., Німеч­чина й Австро-Угорщина були готові до війни. Вони розра­ховували, що конфлікт із Сербією не залишиться ло­кальним, до нього обов'язково втрутяться Росія і Франція, які ще не були готові до війни, і це принесе Німеччині та її союзникам легку перемогу.

Напередодні сараєвських подій німецький імператор Вільгельм II зустрічався з Францем-Фердинандом, відо­мим своєю ворожістю до Сербії. Це сталося 12 червня 1914 р у замку Конопіште. На цій зустрічі узгоджувалися плани війни проти Сербії, створення проти неї коаліції за участю Туреччини, Румунії, Болгарії. Поблизу сербського кордону було призначено військові маневри. Проте життя внесло свої корективи.

Урочистий в'їзд до Сараєво було призначено на день загальнонаціональної жалоби "Видовдан", яку щорічно відмічав сербський народ Це було розцінено в Сербії й слов'янських землях Австрійської монархії як свідому про­вокацію з боку Австрії.

На другий день після вбивства Франца-Фердинанда начальник генерального штабу австро угорської армії Конрад заявив міністрові закордонних справ Берхтольду про необхідність приступити до мобілізації армії. На це Берхтольд відповів, що настав час для "вирішення серб­ського питання".

Розуміючи, що до конфлікту з Сербією ^може втрутити­ся Росія, престарілий імператор Франції Йосип надіслав 4 липня особисте послання Вільгельму II і меморандум уряду про балканську політику, які були вручені Вільгель­му 5 липня. Вільгельм заявив, що у разі війни Австрії з Росією Німеччина виконає свої зобов'язання перед союз­никами.

Отримавши такі запевнення Німеччини, Австрія 23 лип­ня 1914 р. оголосила Сербії ультиматум, який зачіпав суверенітет останньої й означав відверте втручання до її внутрішніх справ. На відповідь давалося лише 48 годин. Неприйняття цього ультиматуму в цілому означало розрив дипломатичних відносин і початок воєнного конфлікту Час для вручення ультиматуму (6 година вечора) було

обрано не випадково. Цього дня об 11 годині вечора з Петербурга вирушав додому президент Франції Пуанкаре, котрий перебував у Росії з візитом. Про ультиматум Сербії у Петербурзі мали дізнатися вже після від'їзду гостя, й таким чином союзники — Росія та Франція — не могли б швидко домовитися про спільні дії.

Отримавши ультиматум, сербський уряд в першу чергу звернувся за допомогою до Росії. Водночас розпочалася евакуація Белграда, розташованого на австро-сербському кордоні, а 25 липня в Сербії було підписано указ про мобілізацію. Сербську відповідь на австрійський ультима­тум було передано австрійському посланцеві 25 липня о 5 годині 50 хвилин вечора, за десять хвилин до крайнього строку. Сербія приймала всі умови, окрім однієї: вона не погоджувалась на участь австрійської поліції в розслідуван­ні на території Сербії сараєвських подій, посилаючись на те, що це суперечить сербській конституції. Проте, це було використано як формальний привід для розриву диплома­тичних стосунків, і о 6 годині 10 хвилин австрійське посольство у повному складі вирушило на вокзал з метою залишити Белград. Того ж вечора було підписано наказ про часткову мобілізацію австрійської армії, а 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну.

3. Вступ у війну Німеччини, Австро-Угорщини, Росії, Франції, Великої Британії

Ще 24 липня, як тільки став відомим зміст австрій­ського ультиматуму, в Росії розпочалися попередні приго­тування до мобілізаційним заходів. 30 липня військовий міністр, міністр іноземних справ та начальник генерального штабу переко­нали царя Миколу II в необхідності мобілізації. Той пого­дився. Першим днем мобілізації було призначено 31 липня.

На ці дії німецький уряд ще 29 липня відповів попе­редженням, що подальші мобілізаційні дії російської армії приведуть до мобілізації в Німеччині. Об 11 годині 40 хвилин 31 липня в Берлині стало відомо про російську мобіліза­цію. Хоча сама Німеччина у той час була повністю готова до війни, І серпня в країні було оголошено загальну мобілізацію. Німецький посол в Росії о 7 годині вечора того ж дня вручив російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням війни, в якій відповідальність за розв'язування війни було покладено на Росію.

1 серпня стало першим днем світової війни. Проте, за німецькими планами, війну треба було розпочинати на заході, а не на сході. Німецька дипломатія використала штучний привід для оголошення війни Франції. О 6 годині вечора 3 серпня німецький посол в Парижі передав фран­цузькому урядові ноту з оголошенням війни. Причина полягала в тому, що нібито французькі літаки порушили нейтралітет Бельгії, літали над німецькими містами Карлсруе та Нюрнберг і скинули бомби на залізничні полотна, а французькі війська в декількох місцях перейшли німець­кий кордон.

Насправді ж ще 2 серпня німецький уряд направив ультиматум бельгійському урядові з вимогою пропустити війська для ведення воєнних дій з Францією. В разі відмо­ви, говорилося в ультиматумі, Німеччина розглядатиме Бельгію як ворога.

Нейтралітет Бельгії був визнаний міжнародними дого­ворами 1839-го і 1870 рр. і гарантувався іншими європей­ськими країнами. З серпня Бельгія в спеціальній ноті відкинула німецькі вимоги про пропуск військ і звернулася за допомогою до Великої Британії. 4 серпня німецькі війська вдерлися на територію Бельгії. Британський уряд висунув Німеччині ультиматум, в якому ставилася вимога поважати нейтралітет Бельгії. Берлін нічого не відповів на це. Тоді німецькому послу в Лондоні було оголошено про те, що з 11 години вечора 4 серпня 1914 р. Велика Британія вважає себе у стані війни з Німеччиною. Вступ у війну Британії з її колосальними колоніальними володіннями призвів до того, що війна дійсно стала світовою.

6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії, а через декілька днів вона опинилася у стані війни з усіма держава­ми, з якими воювала Німеччина. Таким чином, із ворожих військово-політичних блоків лише одна Італія не вступила у війну. За попередні роки вона налагодила стосунки із Францією й втратила зацікавленість у Троїстому союзі, тим більше, що у неї були гострі територіальні розбіжності з Австро-Угорщиною. До того ж Італія була ослаблена війною в Африці і знову втручатися у велику війну просто не мала сил. З цієї причини Італія проголосила нейтралітет, а потім, у травні 1915 р., після великих територіальних обіцянок Антанти, вступила у війну на її боці.

Японія скористалася з моменту й оголосила війну Німеч­чині 23 серпня 1914 р., після чого успішно захопила німецькі колоніальні володіння у Китаї. Таким чином, впродовж чотирьох років у війну включилося ще три десятки держав. Усього в Першій світовій війні брало участь 36 країн.

4. Стратегічні плани противники.

Росія, як і інші європейські держави, почала розробляти план війни ще з кінця XIX ст. Мобілізаційний розклад 1890 р. передбачав два варіанти дій, які зумовлювались географічним чинником. Очевидно, в цей час Росія покладала надії нате, що головний удар кайзерівська вояччина спрямує проти Франції. В такому випадку вона планувала вести воєнні операції, спрямовані головним чином проти Австро-Угорщини.

Проте, 1900 р. було розроблено новий план, згідно з яким всі російські військові сили на випадок війни об'єд­нувалися у дві групи: Північний фронт проти Німеччини, Південний — проти Австро-Угорщини. Цей план був ціка­вий тим, що в ньому вперше пропонувалося створення проміжної інстанції управління військами на території воєнних дій —.командування фронтами.

На Чорноморський флот покладалася блокада Босфо­ру, а в разі необхідності він мав бути готовим до активних бойових дій.

Французький план війни, який ще з 1872 р. неоднора­зово зазнавав змін, на перший погляд, хоч і був проникнутий наступальним духом, але насправді носив пасивно-вичіку­вальний характер. Зокрема він передбачав взаємодії з ан­глійським флотом. 10 лютого 1913 р. між Британією і Францією було підписано морську угоду, згідно з якою головний тягар бойових операцій на Середземному морі було покладено на французький флот.

Участь Великої Британії у можливій війні проти Німеч­чини повністю визначилася вже з 1904 р., коли між Брита­нією і Францією було підписано договір. Тривалий час Британія не мала чіткого плану дій сухопутної армії, оскільки її обмежені сили не могли мати вирішального значення у війні на материку. Основним завданням її морських сил на Середземному морі був захист своїх комунікацій, а також допомога союзникам у боротьбі з флотом Троїстого союзу.

Розроблюючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного веден­ня її на двох фронтах — проти Росії й проти Франції.

У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу генерал фон Шліффен, призначений на цю посаду 1891 р., дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це страте­гічне рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. В меморан­думі Шліффена відбилася доктрина "бліцкригу".

Німеччина розраховувала вести війну проти Росії не одна, а спільно із своїм союзником — Австро-Угорщиною. Німецький генеральний штаб покладав також надію на союз з Румунією, яка 1883 р. підписала відповідну таємну конвенцію з Австро-Угорщиною.

Про "план Шліффена" країни Антанти дізналися через свою агентуру ще до війни. Дізнався про нього 1904 р. під час візиту до Берліна й бельгійський король Леопольд II від імператора Вільгельма II. Він настільки розхвилювався, що, від'їжджаючи з Берліна, вирушив на вокзал у касці, вдягненій задом наперед — гербом назад.

Генералітет Німеччини, розроблюючи план війни на Північному морі, виходив з того, що сильніший британ­ський флот здійснюватиме ближню блокаду німецького узбережжя. Це дасть змогу німецькому флоту, ведучи "малу війну", послабити сили ворога, а потім знищити його в генеральній битві. На відміну від плану на суходолі, де з самого початку пропонувалося вести рішучий наступ проти Франції, військово-морському флоту надавалася пасивна роль. Однією з причин обережності німецького морського командування було побоювання можливої загрози з боку російського Балтійського флоту, який у разі ослаблення німців у боротьбі з британськими військово-морськими силами міг перейти до активних наступальних дій.

Австро-Угорщина ще з часу укладання союзного дого­вору з Німеччиною в 1879 р. своїми ворогами вважала Росію, Сербію і Чорногорію. Згідно з остаточним варіан­том плану, на Австро-Угорщину покладалось основне зав­дання боротьби проти Росії. Відповідно до плану сухо­путні сили Австро-Угорщини у складі 1 100 батальйонів (до 1,5 млн. чол.) розподілялися на три великі групи, що створювало загрозу розгрому їх частинами.

Стратегічний задум Відня проти Росії полягав у тому, щоб частиною сил наступати на північ, а потім повернути на сад і спільно з правим крилом австро-угорського угрупування розбити зосереджені у Проскурові (нині Хмельницький) російські війська. Це б дало змогу відкинути основні сили росіян до Чорного моря або до Києва. При цьому у Відні розраховували на наступ німців із Східної Пруссії.

5. План Шліффена та його крах

План Шліффена, як уже було сказано, виходив з того, що Німеччина повинна розгорнути головні сили проти Франції, обмежившись на сході невеликим заслоном про ти Росії. Конкретно розгортання воєнних сил мало відбу­тися в обхід укріпленої ділянки кордону від Вердена до Бельфора через Люксембург і Південну Бельгію. Ця ідея стала основою меморандуму Шліффена 1905 р. "Війна проти Франції". Намічалося здійснити наступ на захід від Парижа, притиснути французьку армію до її східних кор­донів і швидко розгромити. 1908 р. начальник генерально­го штабу Мольтке-молодший, який змінив Шліффена, залишив план без змін, зробивши деякі уточнення. Таким чином, Німеччина збиралася розгромити Францію за 6-8 тижнів, використавши широкий наступ через Бельгію в обхід французьких прикордонних укріплень. Проте, ці розрахунки не справдилися.

На початку серпня німецька армія вторглася до Бельгії й натрапила тут на несподіваний для себе жорстокий опір. Одинадцять днів (6-16 серпня) героїчно оборонялися фор­ти міста Льєж; три тижні, набагато повільніше, ніж перед­бачало командування, німецькі війська просувалися через Бельгію до французького кордону. Залишки бельгійської армії, які 20 серпня мусили здати столицю Брюссель, відійшли до Антверпена, який оборонявся до жовтня.

У Бельгії німці застосували гігантські гармати надзви­чайної за своїми руйнівними наслідками сили, які вико­ристовувалися при штурмі фортець. На фортецю Льєж 6 серпня вперше було здійснено повітряний наліт, скинете 13 бомб, які призвели до загибелі 9 мирних жителів. У Бельгії вперше було застосовано найбільш варварські ме­тоди ведення війни, »— німці брали в заручники мирних жителів і десятками розстрілювали їх. У місті Лувене було знищено міську ратушу і церкву святого Петра — па­м'ятки раннього середньовіччя, а також бібліотеку, по­будовану 1426 р. "Хто ви, нащадки Гете чи Аттіли?" — запитував у відкритому листі відомий французький пись­менник Ромен Роллан німецького письменника Г. Гаупт-мана.

21 серпня німці вийшли на франко-бельгійський кордон й розпочали стрімкий наступ на Париж. На кінець серпня їхні війська опинилися в 25 милях від столиці Франції. Президент і уряд 2 вересня покинули Париж і вирушили до Бордо. Німецькі війська вийшли на річку Марна з метою оточити французів. Тут і відбулася перша битва на Західному театрі воєнних дій, що тривала з 5 по 12 вересня. В ній з обох боків взяло участь 1,5 млн. чоловік. Обопільні втрати склада­ли 600 тис. убитими й пораненими.

Німецьке командування виявилося неспроможним ко­ординувати дії своїх наступальних сил, що швидко просу­валися вперед. Скориставшись із цього, французький го­ловнокомандуючий генерал Жоффр стрімко перекинув свіжі сили з інших фронтів і, знайшовши слабке місце в обороні німецьких військ, завдав контрудару. Маючи знач­ну перевагу над німцями, які до того ж були виснажені тривалим наступом, Жоффр змусив їх починаючи з 9 верес­ня відходити до річки Ена.

Результатом битви на Марні став остаточний провал "блискавичної війни" — основи плану Шліффена.

Воєнні дії на Західному фронті в 1914 р.

Ослаблена німецька армія почала зариватися в окопи. Західний фронт, що розтягнувся від Ла-Маншу до швей­царського кордону, на кінець 1914 р. стабілізувався. Армії, що протистояли одна одній, приступили до будівництва земляних та бетонованих укріплень. Широку смугу перед окопами було заміновано й укрито колючим дротом. Війна на Західному театрі всупереч всім планам перетворилася з маневрової на позиційне виснажливе протистояння.