Материал: Всесвітня історія (1914 - 1939)

1. Ліквідація чехословацької держави

Друга республіка — так стали називати залишки чехо­словацької держави — в економічному й політичному від­ношеннях виявилася залежною від гітлерівської Німеччини. Населення втратило довіру до керівників колишніх політич­них партій. Президент Бенеш залишив свій пост і емігрував до Англії, його місце посів колишній великий австрійський чиновник Е. Гаха. Чеські політичні партії припинили існу­вання. Була створена єдина партія фашистського гатунку "Національна єдність", лідер якої — Р. Беран — став на чолі нового уряду. Уряду Другої республіки не вдалося зберегти єдність країни.

У жовтні 1938 р. у Словакії було створено автономний уряд на чолі з католицьким священиком І. Тісо. Водночас проголосила автономію й Закарпатська Україна. Незва­жаючи на активну протидію празького уряду, 14 березня 1939 р. словацький сейм проголосив незалежність Словzкії. 23 березня було підписано договір, за яким Німеччина брала на себе "охорону незалежності та інтегральності Словаки", що перетворювало її на сателіта гітлерівців. 15 березня 1939 р. проголосила незалежність і Закарпат­ська Україна, але до її території, за згодою Гітлера, вдерли­ся угорські війська.

За таких обставин Гітлер викликав Гаху і зажадав підписання акта про ліквідацію республіки та передання долі чеського народу до рук Німеччини, погрожуючи в разі відмови наразити на бомбардування Прагу. 15 березня Гаха виконав волю фюрера і, всупереч конституції, ліквідував державну незалежність країни. Того ж дня частини вермах­ту вторглися на територію Другої республіки, що припини­ла своє існування. Гітлерівці оголосили окуповані землі "протекторатом Богемія та Моравія". Уряди Британії і Франції обмежилися формальними протестами проти по­рушення Мюнхенської угоди. Так було ліквідовано чехо­словацьку державу.

2. Німецькі претензії до Литви і Польщі

Через тиждень після окупації Чехії та Моравії німецькі війська зайняли Мемельську область (нині Клайпеда), від­торгнувши її від Литви. За Версальським договором Мемельська область підлягала управлінню Лігою Націй, але в січні 1923 р. була приєднана до Литви. Це було єдиним місцем виходу Литви до моря, і тому Мемель користувався широкою місцевою автономією. Тут проживала значна німецька меншина (в самому місті — більшість), і завдяки підтримці Берліна сам Мемель перетворився на оплот₃ нацизму. Ті нацисти, що виступали за об'єднання з Рей­хом, мали більшість у місцевих органах влади.

21 березня 1939 р. Німеччина оголосила Литві ульти­матум про передачу міста і порту Мемеля, а 22-го було підписано відповідний пакт.

Загарбання Німеччиною Чехословаччини та Мемельської області призвели до того, що Польща виявилася з трьох боків охоплена військами агресора. Окупацією Че­хословаччини, говорив пізніше Гітлер своїм генералам, "було створено основу для дій проти Польщі".

21 березня 1939 р. міністр закордонних справ Німеччи­ни Ріббентроп у бесіді з польським послом знов висунув вимоги щодо Гданська (Данціга), а також права на будів­ництво екстериторіальної залізниці та автостради, що з'єд­нали б Німеччину зі Східною Пруссією. Коли польський уряд відхилив ці претензії, з ситуації вирішив скористатися Гітлер, який лише шукав приводу, щоб позбутися німець­ко-польського пакту про ненапад та отримати щодо Поль­щі свободу дій.

Велика Британія і Франція, стурбовані зростанням агресивності Німеччини на Сході, зробили заяву про на­дання Польщі гарантій для захисту її незалежності. Західні країни прагнули зміцнити свої стратегічні позиції в Цент­ральній Європі, утримати свій вплив у Польщі, інших країнах регіону, змусити Німеччину рахуватися із собою як з реальною силою, нейтралізувати схвильовану громад­ськість, яка вимагала відставки "вмиротворювачів".

З квітня було визначено термін готовності німецьких збройних сил до нападу на Польщу — 1 вересня 1939 р. 11 квітня Гітлер підписав "Директиву про єдину підготовку вермахту до війни 1939-1940 років", спеціальний розділ якої передбачав великомасштабну підготовку війни проти Польщі — операцію "Вайс". З цього документа випливало, що керівники Німеччини ще в квітні 1939 р. твердо вирі­шили розгромити Польщу. Загарбання цієї країни розгля­далося як необхідна передумова вирішальної сутички з Великою Британією і Францією, як засіб створення плац­дарму для майбутнього походу на схід. Враховувалася при цьому і ймовірна реакція з боку західних держав на агресію проти Польщі, В директиві, зокрема, зазначалося: "З огляду подій у Франції, що наближаються до критичної точки розвитку, й зумовленої цим стриманості Англії, сприятли­ва для вирішення польського питання обстановка може виникнути в недалекому майбутньому".

Гучномовні заяви про захист незалежності Польщі та інших країн сприймалися в Берліні лише як блеф. На­справді у Британії та Франції не було іншого виходу, як цього разу повною мірою виконати свої обіцянки гарантій: дипломатичні поразки у Східній Азії, Ефіопії, Іспанії, Австрії, Мюнхені, Чехословаччині підірвали престиж цих країн, нове зрадництво остаточно позбавило б їх політич­ного кредиту, посилило Німеччину і призвело до втрати довіри їхніх власних народів. У серпні 1939 р., незадовго перед війною, британські та французькі дипломати з пов­ною відповідальністю говорили про готовність своїх країн надати воєнну підтримку Польщі в разі агресії проти неї Німеччини.

Однак у Берліні до останніх днів розраховували на невтручання західних держав у разі війни з Польщею; у Лондоні і Парижі — на можливість домовитися з Німеччи­ною, віддавши їй лише Данціг і "коридор"; у Москві виходили з ймовірності змови між державами вісі й захід­ними демократіями, як це було в Мюнхені. Фактично ж Німеччина не бажала приставати на англійські умови, а Британія й Франція не могли не виступити на захист Польщі. Війна стала неминучою.

3. Англо-франко-радянські переговори 1939 р.

Зближення Британії та Франції, з одного боку, і СРСР, з іншого, на спільній платформі протистояння агресивним діям нацистської Німеччини в Європі було останнім шан­сом відвернути світову катастрофу. Однак після Мюнхена кожна із сторін діяла винятково у власних інтересах, не дбаючи про колективні дії, спрямовані на приборкання агресорів, використовуючи переговорні процеси як ширму для таємних домовленостей з Гітлером, прагнучи відвести від себе удар на якомога довший термін. СРСР після тривалих вагань приєднався до "гарантій" західних країн Польщі, а у квітні 1939 р. одночасно з пропозицією Вели­кої Британії та Франції розпочати тристоронні переговори запропонував Німеччині встановити тісні відносини. До­сить згадати про підписання в Берліні 19 серпня 1939 р. радянсько-німецької торговельно-кредитної угоди про на­дання СРСР 200 млн. марок на 7 років і закупівлю Німеччиною радянських товарів на суму 180 млн. марок. Що­правда, її було укладено після явного зриву переговорів із західними країнами. Не відставала й Велика Британія, що водночас із переговорами в Москві таємно вела подвійну гру з Гітлером. Тому переговори, розпочаті у квітні 1939 р. в Москві між Британією, Францією та СРСР, були прире­чені на провал.

Протягом березня—липня 1939 р. британський кабінет неодноразово обговорював хід московських переговорів, але ані Чемберлен, ані Галіфакс при цьому не сказали жодного слова на підтримку тристороннього договору. По суті, члени кабінету вели гру в переговори. В середині липня 1939 р. переговори зайшли в безвихідь. Британія і Франція дали згоду включити балтійські країни до сфери "східної гарантії" за умови "західних гарантій" для Голлан­дії, Швейцарії та Люксембургу. Однак без підписання військової конвенції ці наміри лишалися ілюзією.

Радянський уряд не без підстави закидав західним країнам зволікання й запропонував розпочати військові переговори. 25 липня англо-французька сторона відповіла згодою, але до складу британської та французької делега­цій входили другорядні особи, які не мали повноважень на підписання документів і не володіли достатньою компе­тенцією на ведення переговорів. Тільки 11 серпня 1939 р. делегації прибули до Москви. Вони не змогли вирішити ключове питання переговорів: пропуску Червоної Армії через території Польщі та Румунії. СРСР заявляв, що може розгорнути для спільних дій 120 стрілецьких, 16 кавале­рійських дивізій, 9-Ю тис. танків, передати 5,5 тис. бойових літаків, але західні країни були добре обізнані з військово-технічними можливостями СРСР і зустріли ці запевнення без ентузіазму. Знову переговори зайшли у безвихідь. Польща категорично відмовлялася дати дозвіл на пропуск радянських військ через свою територію, а Британія й Франція не могли справити на неї необхідний вплив. СРСР запропонував перенести зустріч на більш пізній термін, але відповідальність за зрив переговорів несли всі сторони.

4. Радянсько-німецьке зближення. Радянсько-німецький пакт від 23 серпня 1939 р. Та таємний додатковий протокол до нього

Політика сталінської дипломатії полягала в тому, щоб спробувати лавірувати, фати на протиріччях між Великою Британією та Францією, з одного боку, і Німеччиною — з-іншого, а принагідно нейтралізувати і японську загрозу, залишаючись осторонь втягнення до ймовірних воєнних дій. Одначе, провадячи цю політику, сталінське керівниц­тво віддавало перевагу таємній дипломатії, тим більше, що у серпні 1939 р. відкривалися чудові перспективи для переговорів з Німеччиною.

12 серпня 1939 р. німецький уряд було повідомлено, що СРСР готовий обговорити з Німеччиною характер нових відносин. Ця заява була відповіддю на німецьку пропозицію, зроблену ще на початку серпня міністром закордонних справ Ріббентропом.

А до цього дня події розвивалися таким чином. На початку серпня німецький уряд прийняв рішення "розкри­ти карти". 2 серпня високопоставлений чиновник МЗС Німеччини повідомив посла в Москві Шуленбурга, що в "політичному аспекті російська проблема розглядається як надзвичайно термінова" і нею опікується не лише Ріббентроп, але й Гітлер. 2 серпня радянського повпреда у Берліні Астахова було запрошено до Ріббентропа, який виклав свої погляди на розвиток радянсько-німецьких відносин. "Ми вважаємо, — сказав міністр, — що протиріч між нашими країнами немає на всьому просторі від Чорного моря до Балтійського. З цих питань можна домовитися; якщо ра­дянський уряд поділяє передумови, то можна обмінятися думками більш конкретного порядку".

Значення цього кроку німці підкреслили тим, що на­ступного дня, 3 серпня, за терміновою вказівкою з Берліну Ф. Шуленбург відвідав В. Молотова — нового наркома закордонних справ, який змінив на цьому посту М. Литвинова. Повторивши основне висловлювання Ріббентропа, посол повів далі: "Німеччина має намір поважати інтереси СРСР у Балтійських країнах, Життєвим інтересам СРСР у Прибалтійських країнах Німеччина не заважатиме. Що стосується німецької позиції щодо Польщі, то Німеччина не має наміру робити щось, що суперечить інтересам СРСР".

Перший крок до поділу сфер впливу в Європі було зроблено.

Після заяви радянського уряду про готовність вести переговори 12 серпня, переговори розпочалися 15 серпня 1939 р. 16 серпня Шуленбург, відвідавши Молотова, зачи­тав інструкцію, яка оголошувала, що "Німеччина готова укласти з СРСР пакт про ненапад". 19 серпня Шуленбург констатував, що існує небезпека конфлікту між Німеччи­ною і Польщею. "Становище настільки загострилось, — заявив посол, — що досить невеликого інциденту, щоб виникли серйозні наслідки. Ріббентроп вважає, що ще до виникнення конфлікту необхідно з'ясувати взаємовідно­сини між СРСР і Німеччиною, оскільки під час конфлікту зробити це буде важко".

Тим часом у Німеччині завершувалася підготовка до нападу на Польщу. До початку війни залишалося 10 днів. У цій обстановці радянське керівництво дало згоду на приїзд Ріббентропа до Москви 26-27 серпня. У ніч з 19 на 20 серпня в Берліні було підписано вже згадувану радян­сько-німецьку кредитну угоду, про що повідомила преса. Одначе Гітлер квапився. 20 серпня він звернувся до Сталі­на з особистим посланням, наполягаючи на приїзді Ріб­бентропа до Москви 22-го або, найпізніше, 23 серпня, на що було дано згоду. Переговори з Ріббентропом 22^24 серпня вели Сталін і Молотов. Єдиною проблемою, що виникла у ході переговорів, була вимога Сталіна визнати за ним право на балтійські порти Лібава (Лієпая) та Віндава (Вентспілс), про які раніше мова не заходила. Гітлер без вагань погодився на це.

У договорі про ненапад, підписаному близько 2 години 24 серпня, передбачалося, що СРСР ї Німеччина зобо­в'язуються утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії одне проти одного як окремо, так і спільно з іншими країнами. Договір було укладено терміном на 10 років.

Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом

23 серпня 1939 року

"Уряд СРСР і Уряд Німеччини, керовані бажанням зміцнювати справи миру між СРСР та Німеччиною і вихо­дячи з основних положень договору про нейтралітет, укла­деного між СРСР і Німеччиною в квітні 1926 року, дійшли такої угоди:

Стаття 1. Обидві Сторони Договору зобов'язуються утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії і всякого нападу одна щодо одної як окремо, так і спільно з іншими державами.

Стаття 2. В разі, якщо одна із Сторін Договору виявиться об'єктом воєнних дій з боку третьої держави, інша Сторона Договору не буде в жодній формі підтримувати цю державу

Стаття 3. Уряди обох Сторін Договору залишаться надалі в контакті одна з одною для консультацій, щоб інформувати одна одну про питання, що зачіпають їхні спільні інтереси.

Стаття 4. Жодна із Сторін Договору не братиме участі в будь-якому угрупованні держав, що прямо або непрямо спрямоване проти іншої Сторони.

Стаття 5. В разі виникнення суперечок або конфліктів між Сторонами Договору з питань того чи іншого роду обидві сторони розв'язуватимуть ці суперечки або кон­флікти винятково мирним шляхом у порядку дружнього обміну думками або в необхідних випадках шляхом ство­рення комісій з врегулювання конфлікту.

Стаття 6. Цей договір укладено терміном на десять років з тим, що, оскільки одна із Сторін Договору не денонсує його за рік до закінчення терміну, термін дії договору вважатиметься автоматично продовженим на на­ступні п'ять років.

Стаття 7. Цей договір підлягає ратифікації в найкоротший можливий термін. Обмін ратифікаційними грамотами має відбутися в Берліні. Договір набуває чинності негайно після його підписання. Складений у двох оригіналах, ні­мецькою та російською мовами, в Москві.

Москва, 23 серпня 1939 р.

За уповноваженням Уряду СРСР В. Молотов

За Уряд Німеччини Й. Ріббентроп".

Однак існував секретний додатковий протокол, в яко­му йшлося про долю Польської держави, а фактично про сфери впливу СРСР і гітлерівської Німеччини в Європі. Нечиста політична гра, в якій кожна з трьох сторін нама­галася добути безпеку за рахунок інших, призвела до того, що програли народи всіх країн.

Секретний Додатковий Протокол

"При підписанні договору про ненапад між Німеччи­ною і Союзом Радянських Соціалістичних Республік ниж­чепідписані уповноважені Обох Сторін обговорили в суворо конфіденційному порядку питання про розмежу­вання сфер обопільних інтересів у Східній Європі.

Це обговорення привело до нижчевикладеного резуль­тату:

1. В разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віденської області визнаються обома сторонами.

2. В разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до складу Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР проходитиме приблизно по лінії рік Нарева, Вісла і Сан. Питання, чи є в обопіль­них інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і які будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясовано лише протягом подальшого політич­ного розвитку. В кожному випадку обидва Уряди вирішу­ватимуть це питання у порядку дружньої обопільної згоди.

3. Стосовно південного сходу Європи з радянського боку підкреслюється зацікавлення СРСР у Бессарабії. З німецького боку заявляється про її повну політичну неза­цікавленість у цих областях.

4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворому секреті.

Москва, 23 серпня 1939 р.

За уповноваженням Уряду СРСР В. Молотов

За Уряд Німеччини Й. Ріббентроп".

Оригінали протоколу не виявлено ані в радянських, ані в зарубіжних архівах. Однак численні експертизи копій, порівняльний аналіз документів підтверджують факт його підписання та існування. Цей факт підтверджує документ вищого органу влади СРСР — Постанова З'їзду народних депутатів Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 24 грудня 1989 р. "Про політичну і правову оцінку радян­сько-німецького договору про ненапад від 1939 р.". Тексти, що перебувають у науковому обігу, мають своїм першо­джерелом мікрофільми, зроблені наприкінці війни. На допиті в Нюрнберзькій в'язниці, що відбувся 19 лютого 1947 р., німецький дипломат доктор Пауль Отто Шмідт розповів, що мікрофільмування почалося за вказівкою Ріббентропа в 1943-1944 рр. Після цього мікрофільми ра­зом з частиною архівів МЗС Німеччини було вивезено спочатку до Крюмхюбеля (Сілезія), а потім - до Мюльхаузена (Тюрінгія). Навесні 1945 р. надійшла вказівка знищи­ти архіви. Цим зокрема займався радник і перекладач канцелярії міністра Карл фон Леш. На свій страх і ризик він не став знищувати мікрофільми, а поклав до бляшаної коробки, обмотав її промащеною ганчіркою й зарив у парку замку Шенберг під Мюльхаузеном. 12 травня 1946 р. фон Леш розповів про сховану коробку британському підполковнику Роберту Томсону. Останній ввів у курс справи американців. 14 травня коробку було викопано, 19 травня доставлено до Лондона, де американці зробили дублікати всіх мікрофільмів. Всього виявилося 20 котушок, на яких було зазнято 9725 сторінок документів. Серед них документи, підписані в Москві 23 серпня 1939 р., включаючи й додатковий Протокол.