1. Порівняйте бойові дії в Галичині в 1915 й 1916 рр.

Запам'ятайте дати:

• 23 травня 1915 р. — вступ Італії у війну на боці

Антанти.

• 14 жовтня 1915 р. — вступ Болгарії у війну на боці

Німеччини.

• лютий— — битва під Верденом, грудень 1916 р.

• 4 червня — — наступ російських військ 1 серпня 1916 р. (Брусилівський прорив).

• липень —

листопад 1916 р. — битва на р. Соммі.

• серпень 1916 р. — вступ Румуни у війну на боці Антанти.

ПОДІЇ 1917-1918 рр.

1. Вплив революції в Росії на хід війни

Перша світова війна стала суворим випробуванням для Росії. Значну частину країни було окуповано ворогом, внаслідок чого загальні втрати промислового потенціалу досягли 20%. 1917 р. війна коштувала Росії 30 млрд. крб., третину цих витрат складали зарубіжні кредити. В країні катастрофічно зростала інфляція. Офіційний курс карбо­ванця знизився, а його купівельна спроможність становила всього 22 копійки. Посівні площі скоротилися на 10%, зменшилося виробництво м'яса та інших продуктів харчу­вання. З сільського господарства було вилучено основну частину робочої сили та робочої худоби. Рівень споживан­ня російського робітничого класу в 1916-1917 рр. змен­шився й становив усього лише 47% довоєнного. Величезні маси населення недоїдали, голодували. Становище трудя­щих дедалі гіршало, класові суперечності поглиблювались.

Все це зумовило піднесення революційної активності трудящих, які в лютому 1917 р. спромоглися скинути царя, ліквідувати самодержавний лад і проголосити парламент­ську республіку. Владу в країні здійснював Тимчасовий уряд, який продовжував війну, але поряд з цим було створено інші органи влади — Ради робітничих, селян­ських і солдатських депутатів, які не хотіли продовження війни. Фактично у країні існувало двовладдя.

Ситуація, що виникла у Росії, страшенно не подобала­ся урядам країн Антанти, котрі наполягали на продовженні війни. Олександр Керенський, який очолив у липні Тим­часовий уряд, запевнив союзників, що Росія буде дотриму­ватися зобов'язань і виконувати союзницькі обов'язки. Проте рішення про продовження війни було найбільш непопулярною його акцією й загострило ситуацію в країні. В Росії була сила, яка могла скористатися з помилок уряду і прийти до влади. Такою силою була більшовицька партія, її вождь Володимир Ульянов (Ленін) під час Першої світо­вої війни перебував у Швейцарії, але, оскільки піднесення революційного руху могло привести до революції, про яку мріяли і яку готували більшовики, він повертається до Росії. Для цього Леніну та його соратникам необхідно було проїхати через усю Німеччину. Німецький генеральний штаб, який робив усе можливе, щоб вивести Росію з війни, зрозумів, що діяльність більшовицьких вождів приведе саме до цього, тому всіляко сприяв транспортуванню "за пломбованого" вагона через територію своєї країни до Швеції. Звідти Ленін та його соратники добралися до Росії. Прибувши в країну, Ленін виголосив свої квітневі тези, лейтмотивом яких був вихід Росії з війни. Більшовицький переворот у жовтні 1917 р. зумовив вихід Росії з війни, оскільки, прийшовши до влади, більшовики оголосили "мир без анексій і контрибуцій", тобто без територіальних надбань та без грошової компенсації за втрати.

5 грудня 1917 р. між Росією та Центральними держава­ ми було підписано перемир'я і розпочато мирні перегово­ри. В ході переговорів більшовики були змушені визнати незалежність УНР, яка ще раніше, 27 січня 1918 р., уклала мирну угоду з союзом Центральних держав, пристати на висунуті австро-німецькі вимоги і поступитися величезни­ми територіями (Польща, Прибалтика, Фінляндія, Украї­на, Дон), віддати німцям Чорноморський флот.

За умовами миру німці окупували понад 1 млн. кв. км території колишньої Російської імперії, на якій проживало 62 млн. чоловік населення, видобувалося 3/4 російської залізної руди і вугілля, розміщувалося 1/2 її промислового потенціалу, 1/3 посівних площ. Такою ціною більшовиць­ка Росія вийшла з війни для того, щоб зосередити всі сили на придушенні національно-визвольних рухів і вберегти "єдину й неподільну" імперію Романових — тепер уже під червоним прапором.

Цей крок більшовиків було розцінено як пряму зраду і змову з німецьким командуванням, яке надало більшо­вицьким лідерам для проведення антивоєнної пропаганди в Росії 5 млн. золотих марок.

Коли на Заході дізналися про підписання сепаратного миру і односторонній вихід Росії з війни, лідери Великої Британії і Франції були в стані, близькому до розпачу. Німецька сторона вважала, що тепер, нарешті, зможе за­безпечити собі перемогу в Європі.

2. Вступ у війну сіла

6 квітня 1917 р. Сполучені Штати оголосили війну Німеччині, і таким чином остання велика держава, що не брала участі у війні, відмовилася від політики нейтралітету. Приводом до цього стала необмежена підводна війна, яку вела Німеччина проти нейтральних, в тому числі й амери­канських, цивільних суден. Проте причини вступу США у війну саме в цей час були набагато глибшими. По-перше, американські правлячі кола надавали велику матеріальну допомогу країнам Антанти, що приносило їм величезні прибутки. Тільки 48 найбільших корпорацій США в своїх звітах за 1916 р. показали прибутки в сумі 965 млн. дол. Політика нейтралітету в перші роки війни виявилася над­звичайно вигідною для Сполучених Штатів. Вони постача­ли свої товари в ослаблені й знекровлені країни Антанти, перетворившись з боржника цих країн на їхнього кредито­ра. Так, країни Антанти отримали від США до квітня 1917 р. кредитів на 2 млрд. дол. На початок 1917 р. Сполучені Штати виявилися вже сильно економічно пов'язаними з країнами Антанти, хоча готові були торгувати і з Німеччи­ною. Поразка Великої Британії та Франції у війні завдала б американським корпораціям величезних збитків.

Другою причиною було те, що у випадку поразки Антанти Німеччина перетворювалася на найбільш небез­печного й могутнього конкурента. Крім того, в плани США входило послаблення Японії — суперниці на Дале­кому Сході.

Третя причина вступу Сполучених Штатів у війну саме 1917 р. полягала у тому, що громадськість цієї країни була налаштована пацифістські, тобто проти війни. Різку анти­воєнну позицію займали профспілки, різні товариства, клуби, асоціації. За визнанням американських істориків, урядові президента В. Вільсона серйозно доводилося раху­ватися з такою позицією американського суспільства. Пре­зидент змушений був дуже обережно вести підготовку до війни, і тільки варварські дії німецького підводного флоту щодо цивільних суден схилили громадськість США до думки про необхідність покарати Німеччину за ці дії.

Американська армія чисельно була невеликою, але добре озброєною й навченою. Військово-морський флот на момент початку війни налічував 197 кораблів. Амери­канський уряд вирішив направити свої війська до Європи лише влітку 1917 р. Проте воювали американці хоробро, треба віддати їм належне.

3. Воєнні дії на Західному фронті

На початок 1917 р. збройні сили Німеччини потребу­вали поповнень, однак їх не було, — людські ресурси виявилися повністю вичерпаними. Наступальний потен­ціал військ ослаб. Після поразки у морських битвах ні­мецький флот відійшов під захист своїх берегових укріп­лень. Надалі Німеччина вдавалася до підводної війни. її жертвами стали тисячі моряків.

Майже в усіх арміях відбулися зміни у командному складі. На місце Жоффра було призначено генерала Нівеля, а німецьке командування очолили Гінденбург і Людендорф. У липні 1917 р. головне командування в Росії очолив генерал Корнілов. Німецьке командування знову змінило стратегічний курс, перейшовши до позиційної війни в Європі.

Союзники спробували перейти в наступ проти німець­ких військ і взяти штурмом лінію Зігфріда, або, як її тоді називали, "лінію Гінденбурга", але оборонна стратегія Гін-денбурга виправдала себе. Німці знову завдали союзникам величезних втрат (400 тис. чоловік), тоді як німецькі втрати становили 250 тис.

16 квітня 1917 р. війська Антанти підготували наступ у районі м. Аррас. Німеччина, відчувши недобре, відвела свої війська, а позиції замінувала. Англійці й французи потрапили на мінні поля і під артобстріл. Цей наступ коштував їм 280 тис. убитими.

Бої точилися також на території Італії, але для неї були безуспішними. При Капоретто італійці втратили 130 тис. убитими і пораненими й близько 300 тис. полоненими. Лише терміново перекинуті із Ніцци 14 англійських і французьких дивізій запобігли виходу Італії з війни і стабі­лізували фронт. Антанта мала здобутки лише на Близькому Сході, де англійські війська зайняли Багдад і вигнали німецькі армії з колоній Східної Африки.

На Східному фронті російські війська зазнали поразки насамперед через те, що солдати відмовлялися воювати.

4. Антивоєнні виступи

Узимку 1914—15 рр. і навесні 1915 р. стихійні протести проти війни набрали форми братання солдатів на фронті і "голодних бунтів" трудящих проти спекулянтів. 1915 р. всупереч зусиллям військової влади робітники руйнували "громадянський мир". У Росії, Німеччині, Франції та Ан­глії страйкувало близько 1,1 млн. робітників. Наступного року чисельність страйкарів тільки в цих країнах зросла майже до 2 млн. чол. 1 травня 1916 р. у Берліні та деяких інших містах Німеччини антивоєнні демонстрації з ініціа­тиви соціалістів висунули революційні гасла.

Революційну пропаганду вели соціал-демократи Поль­щі, сербські соціал-демократи, болгарські тісняки, багато соціалістів Італії. У США Ю. Дебс закликав: "Геть війну і геть правлячий клас!" До протесту проти війни та шовінізму закликали трудящих угорські, чеські, австрійські, ру­мунські, голландські ліві соціал-демократи, ліві діячі робіт­ничого руху Франції та Великої Британії.

У квітні 1917 р. на військових заводах Німеччини страйкувало понад 300 тис. чоловік. Багато хто з них вимагав миру і за прикладом Росії намагався створити Ради. Політичного характеру набрали Першотравневі де­монстрації та проведені влітку страйки. У серпні вибухну­ли заворушення матросів німецького військового флоту — вони вимагали припинення війни. Навесні 1917 р. страйк охопив Чехію. Робітники вимагали припинити чужу їм війну.

Навесні масові виступи робітників та солдатів потряс­ли Францію. Кількість страйків порівняно з попереднім роком подвоїлась. Трудящі вимагали миру. Французькі солдати, обурені тяжкими втратами на фронті й нападами поліції на трудящих у тилу, відмовлялися воювати. Завору­шення охопили понад сто полків. У них створювалися солдатські комітети. Два полки зі зброєю під гаслом "Геть уряд! Хай живе революція!" вирушили до Парижа. їх ото­чили і роззброїли. Сотні солдатів-"заводіїв" було розстріляно. Проте заворушення солдатів тривали і влітку. Відмовилися воювати й солдати російського корпусу, що перебував у Франції. За це їхній табір у вересні було піддано артиле­рійському обстрілові. Тих, хто лишився живими, вивезли до Північної Африки.

В Італії популярним стало гасло "Наслідуймо приклад Росії!". З травня почалися страйки і демонстрації, учасники яких вимагали припинення війни. У серпні в Туріні робіт­ники спорудили барикади. Частина міста опинилася в їхніх руках. До них приєдналися деякі солдати. Страйк переріс у повстання. Придушити його вдалося тільки після двох днів кровопролитних боїв.

Навесні в Англії почалися страйки робітників воєнної промисловості, У 1917 р. страйкарів було вдвічі більше, ніж у 1916 р.

5. Закінчення війни

На середину березня 1918 р. німецьке командування зосередило на Західному фронті 13 армій (193 піхотні дивізії, в тому числі й ті, що було перекинуто зі Східного фронту). їх підтримувало 15,7 тис. гармат, 2,8 тис. літаків. Німецьким військам протистояла 171 піхотна і 8 кавале­рійських дивізій союзників (15,4 тис. гармат, майже 3,8 тис. літаків і, що найголовніше, майже 800 танків, яких у противника ще не було).

Німецький наступ розпочався 18 березня проривом на англійському фронті. Протягом місяця німці розбили 2 ан­глійські армії, захопили 80 тис. полонених, але скинути англійців у море і взяти Ам'єн їм не вдалося, хоча втрати їхні становили 180 тис. чол. (британські втрати сягали 174 тис).

9 квітня німці завдали ще одного удару по військах союзників у Фландрії, а 27 травня вони прорвали фран­цузьку оборону на р. Ена і вдруге вийшли на р. Марну, загрожуючи Парижу. Вони обстрілювали столицю Франції з величезних гармат, прозваних "Великими Бертами". 15 липня завдали ще одного, останнього удару в тому ж напрямку, але без результатів.

Воєнні дії на Західному фронті в 1918 р

Н а четвертому ропі війни союзники, нарешті, дійшли згоди і у квітні 1918 р. створили одне командування. Головнокомандуючим усіма союзними військами на Захід­ному фронті було призначено маршала Фоша, якому тим­часово присвоїли звання Генералісимуса. 18 липня 1918 року розпочався контрнаступ проти німців (друга битва на Мар­ні). Кровопролитні бої, завдяки перевазі союзників у танках, зрештою завершилися тим, що німецький фронт подався. Багато штабів потрапило в полон, керівництво військами порушилось. Протягом двох тижнів німців відкинули дале­ко назад.

8 серпня союзні війська під командуванням маршала Фоша розпочали наступ у районі Арраса і, прорвавши фронт, упродовж дня розгромили 16 ворожих дивізій. Це був "найчорніший день в історії німецької армії". У вересні війська Антанти перейшли у наступ на всьому фронті.

Загальний наступ Антанти вже остаточно довів Гінденбургу, що війну програно. 14 серпня він заявив імперато­рові Вільгельму II про необхідність добиватися закінчення війни дипломатичним шляхом, поки німецькі війська ще знаходяться на території ворога. Тим часом становище Четвертного союзу й на інших фронтах стало ще більш критичним.

15 вересня союзні сили нанесли удар по Болгарії й австро-угорським військам на Салонікському фронті. 28 ве­ресня болгари запросили миру. Болгарія стала першою країною з Четвертного союзу, яка вийшла з війни. Після цього війська Антанти розпочали наступ через Албанію в Чорногорію, через Сербію на Будапешт і через Болгарію на Румунію. Австро-Угорщина 29 жовтня запросила пере­мир'я, яке було підписано З листопада. На Азійському фронті британці просувалися вздовж р. Тигр і вийшли до суто турецьких територій. У вересні розпочався рішучий наступ на Палестинському фронті. Османська імперія фактично розвалилася. Туреччина була змушена підписати перемир'я з Антантою на вельми кабальних умовах.

6. Комп'енське перемир'я

За цих умов розпочала переговори про перемир'я й Німеччина. 29 вересня Гінденбург і Людендорф поставили перед кайзером вимогу негайно укласти перемир'я. Ні­мецький уряд очолив принц Макс Баденський, який звер­нувся до американського президента Вудро Вільсона з пропозицією про перемир'я на основі його 14 пунктів. Згодом до Німеччини приєдналась і Австро-Угорщина. Переговори між сторонами точилися протягом місяця.

Після капітуляції усіх союзників становище Німеччи­ни стало безнадійним. З листопада в країні вибухнула революція. Кайзер зрікся престолу. Вранці 11 листопада 1918 р. німецька делегація підписала акт про перемир'я у штабному вагоні маршала Фоша в Комп'єнському лісі, неподалік станції Ретонд. Комп'єнське перемир'я стало завершальним актом світової війни 1914—1918 рр. Воно передбачало припинення воєнних дій, евакуацію протягом 14 днів окупованих німецькими військами районів Франції, Бельгії та Люксембургу, а також Ельзаса і Лотарингії. Війська Антанти займали лівий берег Рейна (причому забез­печення окупаційної армії цілком покладалося на Німеччи­ну), а на правому березі передбачалася демілітаризована зона. Німеччина зобов'язувалася негайно повернути на батьківщи­ну всіх військовополонених, а також евакуювати свої війська з територій країн, що входили раніше до складу Австро-Угорщини, з Румунії, Туреччини й Східної Африки.

Німеччина повинна була видати Антанті велику кіль­кість озброєння та військової техніки, в тому числі 2 тис. літаків, 10 тис. вантажних автомобілів, а також значну частину кораблів військово-морського флоту. Умови пе­ремир'я були дуже важкими, але німецька делегація була змушена їх підписати. Об 11 годині ранку 11 листопада 1918 р. залунали перші залпи салюту на честь завершення Першої світової війни.