Криза охопила не тільки трудящі маси, а й буржуазію. У 1930-1935 рр. збанкрутувало 3 тис. промислових під­приємств, серед них і багато великих фірм. Усі ці біди дуже загострили соціальне становище країни. Криза не обмежилася тільки промисловістю, а захопила також тор­гівлю, кредитну систему, валюту, сферу ділових зобов'я­зань тощо.

За умов економічної кризи й політичного терору на­родні маси вели боротьбу проти диктатури.

Загалом режим санації в першій половині 30-х років помітно еволюціонував праворуч. Головні положення но­вої конституції 1935 р. відбивали ідеї Пілсудського про державу як вищу інстанцію, якій повинно прислуговувати суспільство. За цією конституцією президент відповідав тільки перед Богом та історією: всі інші органи влади — уряд, сейм, сенат, суди, збройні сили — підкорялися пре­зидентові, що обирався вузькою колегією. Уряд ставав незалежним від парламенту. Конституція вводила таким чином авторитарний режим, що зберігав лише незначні залишки парламентської демократії.

Незабаром після прийняття конституції в травні 1935 р. Пілсудський помер. Після його смерті політична обстанов­ка в країні погіршилася, соціальні протиріччя посилилися. Ліві сили Польщі, запобігаючи загрози фашизму в країні, намагалися у 1935-1937 рр. створити Народний фронт. Хоча ці спроби не мали успіху, головним чином через внутрішньопартійні суперечки, антифашистський рух, у якому взяли участь широкі народні маси, перешкодив перетворенню Польщі на державу, подібну до гітлерівської Німеччини або фашистської Італії.

Запитання і завдання

1. За яких обставин було відновлено незалежність Польщі?

2. Яке місце посідало "польське питання" на Паризькій мирній конференції?

3. Яка роль Юозефа Пілсудського в історії Польщі?

4. Коли й за яких обставин Польща захопила західно­ українські землі?

5. Назвіть особливості періоду польської історії 1922 — 1926рр.

6. Як відбувся державний переворот 1926 р. ?

7. У чому сутність режиму санації?

Документи та матеріали

2. Визначення кордонів. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини

Остаточно кордони Чехословаччини було визначено у 1919-1920 рр. Версальським, Сен-Жерменським, Тріанонським мирними договорами. До складу чехословацької держави увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словакія та Закарпатська Україна. Територія Чехословаччини ста­новила 140 тис. кв. км, населення — біля 13,6 млн. чол. Серед них: чехів — біля 7 млн., німців — 3 млн., словаків — 2 млн., угорців — 750 тис, українців — 500 тис, поляків — 100 тис. До складу Чехословаччини в січні 1919 р. всупереч рішенням Народного з'їзду Закарпаття про возз'єднання з Радянською Україною ввійшла Закарпатська Україна. Че­хословацький уряд не виконав своїх зобов'язань щодо забезпечення автономії Закарпатської України, хоча доко­рінне населення тут не відчувало такої сильної національ­ної дискримінації, як в Румунії та Польщі. З усіх створених держав Східної Європи Чехословаччина була найдемократичнішою, але це не означало, що стосунки між централь­ним урядом і населенням Закарпаття були безконфліктними. Питання про автономію завжди призводило до зростання напруги між Прагою та її східними провінціями.

3. Конституція 1920 р.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Кон­ституцію Чехословацької республіки, що декларувала ос­новні демократичні свободи. Президент, якого обирали Національні збори терміном на 7 років, наділявся велики­ми повноваженнями, разом з урядом він здійснював вико­навчу владу. Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам. Прийняттям Конституції заверши­лося створення Чехословацької республіки.

Формально всі нації користувались однаковими права­ми, але включення до Конституції положення про "єдину чехословацьку націю" означало, що не бралась до уваги національна самобутність словаків. Суперечності в різнома­нітних сферах життя між чехами і словаками, то явні, то приховані, мали місце протягом всього існування Чехосло­вацької республіки й були вирішені на початку 90-х рр. XX ст. створенням двох самостійних держав — Чехії та Словакії.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту, що виявилася важливою ланкою системи військово-політичних союзів під егідою Франції.

4. Внутрішня політика т. Масаріка та е. Бенеша

Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового по­тенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш роз­винених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної Європи. Важливе значення для неї мало завоювання зовнішніх ринків, боротьба з конкуренцією промислово розвинених держав. На кінець 1923 р. еконо­міка країни вийшла з повоєнної економічної кризи. Чесь­кому монополістичному капіталу вдалося завоювати багато ринків, особливо в Центральній Європі, де раніше провід­ні позиції займали німецький та австрійський капітали. Чеські монополії підпорядкували собі економіку Словаки та Закарпатської України, перетворивши їх на аграрно-сировинні додатки економічно розвинених чеських зе­мель. В багатьох чехословацьких концернах сильні позиції належали англійському, французькому, бельгійському ка­піталам.

Промислове виробництво Чехословаччини неухильно збільшувалося і у 1927-1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20%. Чехословаччина за вивозом взуття, бавовня­них тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за вивезенням цукру — перше місце. У вирішенні політичних питань велику роль відігравала "група Града", що дістала свою назву від резиденції президента в Празі. Президент Чехословаччини Т. Масарік був найдосвідченішим політи­ком, мав великий авторитет в країні. У нього були міцні зв'язки з банками, монополіями як у себе в країні, так і за кордоном. З Масаріком тісно співпрацював один з ідеологів національно-соціалістичної партії, що обіймав в усіх урядах пост міністра закордонних справ, — Е. Бенеш. "Град" впливав на вирішення найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики через "П'ятірку" — лідерів чеських партій, включаючи соціал-демократію, хоча між ними ви­никали розбіжності та конфлікти в зв'язку з прагненням "П'ятірки" до незалежності від "Града".

У Чехословаччині в 20-ті та на початку 30-х років на відміну від держав Центральної та Південно-Східної Єв­ропи істотних змін демократичного устрою вбік диктатор­ського правління не сталося. Хоча тенденції до таких змін існували, демократичні інститути влади та традиції чехо­словацької держави не дозволили прийти до влади пред­ставникам авторитарного напрямку.

У липні 1918 р. всі чеські політичні партії створили Національний комітет, пов'язаний з Чехословацькою На­ціональною Радою в Парижі, який очолив видатний полі­тичний діяч Томаш Масарік.

28 жовтня 1918 р., коли стало відомо, що австро-угорський уряд погодився прийняти запропоновані президентом Вільсоном умови миру, Національний комітет проголосив створення чехословацької держави. 30 жовтня Словацька Національна Рада оголосила про відділення Словаччини від Угорщини та приєднання її до чеських земель. Створення чехословацької держави завершило тривалу боротьбу двох братерських народів за національне звільнення. 14 листо­пада 1918 р. Національні збори, що сформувалися шляхом розширення складу Національного комітету, проголосили Чехословаччину республікою та обрали президентом Томаша Масаріка.

Томаш Гарріг Масарік (1850-1937 рр.) — чехосло­вацький політичний та державний діяч, один з твор­ців чехословацької держави. Народився у м. Годонін (Моравія). Закінчив гімназію в м. Брно та Віден­ський університет. В 1879-1882 рр. — доцент Віден­ського університету, в 1882-1914 рр. — професор філософи Празького університету. Засновник та ідео­лог ліберальної Чеської народної партії, що_ була перейменована 1905 р. на Прогресивну парта, яка виступала за автономію Чехії в складі Австро-Угор­щини. Масарік кілька разів обирався до австрійського парламенту. В грудні 1914 р. емігрував з Австро-Угорщини, очолив чеські емігрантські організації, що підтримували Антанту. Послідовно відстоював ідеї незалежності та суверенітету Чехословаччини. 1916 р. очолив Національну раду чеських і словаць­ких земель в Парижі. Автор низки праць із соціології та філософії, критично ставився до марксистської теорії. Творець та перший президент (1918-1935 рр.) Чехословацької республіки. 1935 р. склав з себе пов­новаження президента й відійшов від політичного життя.

Перший уряд республіки було створено на основі все­народної коаліції чеських та словацьких партій. Уряд обі­цяв провести "соціалізацію" промисловості, встановити 8-годинний робочий день, визнати право робітників на страйки, поширити соціальне страхування. У квітні 1919 р. в умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановлював максимум земельного володіння у 250 га землі або 150 га орної площі. Ця реформа була насамперед спрямована проти австрійського та угорського поміщицького землево­лодіння й мала на меті зміцнити позиції національного капіталу.

На території Словакії 1919 р. за активної допомоги Угорської Червоної Армії було здійснено спробу створення Словацької радянської республіки за російським зразком, але, не маючи соціальної бази, ця республіка проіснувала недовго.

Чехословацька держава розпочала відлік перших років своєї історії.

6. Становище українського населення

1921 р. у Чехословаччині мешкало біля 455 тис. карпатоукраїнців. З них на чеській частині знаходилось 370 тис, а 85 тис. населяли околиці м. Пряшева у словацькій части­ні країни. Прагнучи модернізувати всі регіони нової держави, центральний уряд намагався піднести рівень життя й Закарпаття. В 20-ті роки було поділено великі угорські маєтки, і біля 35 тис. селянських родин отримали додаткові ділянки розміром більше двох акрів. Разючим контрастом порівняно з Польщею та Румунією була та обставина, що чеський уряд у свої території, населені українцями, вкла­дав більше коштів, ніж отримував. Проте цих інвестицій було вкрай мало, щоб якось покращити життя в регіоні.

З точки зору створення і культури політика Чехосло­вацької республіки являла собою довгоочікувані зміни після інтенсивної мадяризації. Насамперед різко зросла кіль­кість освітніх установ. Між 1914 і 1938 рр. кількість почат­кових шкіл зросла з 525 до 851, а гімназій — з 3 до 11. Більше того, чеський уряд дозволив населенню користува­тися в школах мовою на власний розсуд. Такий лібералізм сприяв широкому зростанню культурних товариств, таких як "Просвіта", "Товариство русофілів ім. Духновича". Процвітали театральні трупи та хори. Культурному відрод­женню сприяла творчість письменників Василя Гренджа-Донського, Андрія Карабєлєша, Олександра Маркуша.

З поширенням освіти та в міру залучення населення до демократичних процесів на перший план почали виступа­ти питання національної самобутності, що на той час були вирішені в більшості українських земель.

Запитання і завдання

1. За яких обставин виникла чехословацька держава ?

2. Які факти свідчать про те, що Чехословаччина була однією з найдемократичніших держав Європи?

3. Назвіть основні положення нової конституції Чехосло­ваччини.

4. Як ви вважаєте, Чехословаччина в 1918-1938 рр. була унітарною чи федеративною державою? Відповідь обґрунтуйте.

5. Проаналізуйте обставини виникнення "судетської про­блеми". Яким чином її було вирішено?

6. Поясніть особливості міжнаціональних відносин у Чехо­словаччині міжвоєнного періоду. Порівняйте становище західноукраїнських земель у складі Чехословаччини та Польщі.

7. З якими партіями, подіями, періодами історії країни пов'язані прізвища:

• Т. Масарік; • Е. Гаха; • Є. Бенеш;

•Р. Беран; • Я. Сирови; • К. Генлейн?

Документи та матеріали

З. Мартінської декларації словацької Національної

ради

ЗО жовтня 1918 року

"Представники всіх словацьких політичних партій.., що організувалися в словацьку Національну раду словацької гілки єдиної чехословацької нації, наполягають на принципі права націй на самовизначення, прийнятому всім світом. Націо­нальна рада заявляє, що лише цей орган уповноважений робити заяви й приймати рішення від імені чесько-словаць­кого народу.

Національна рада чесько-словацької нації, що мешкає на території Угорщини, заявляє:

1. Словацька нація в мовному та культурно-історичному відношеннях є частиною чесько-словацької нації...

2. По відношенню до чесько-словацької нації ми вима­гаємо необмеженого права на самовизначення на основі повної незалежності.

3. Вимагаємо негайного укладення миру на загальнолюд­ських і християнських принципах, такого миру, який би за допомогою міжнародних гарантій зробив неможливим про­довження війни та озброєнь".

Запитання до документа

1. Чого прагнула Словацька національна рада?

Запам'ятайте дати:

• ЗО жовтня 1918 р. — відділення Словаки від Угорщини та приєднання до чеських земель.

5. Судетська проблема

Серед національних меншин у найбільш привілейова­ному становищі перебували німці, але в умовах гострої конкуренції посилилися античеські настрої серед німець­ких підприємців, торговців, дрібних власників. Після при­ходу до влади в Німеччині Гітлера було створено Судетонімецьку партію на чолі з К. Генлейном, що спочатку декларувала курс на лояльність по відношенню до Чехо­словаччини, але потім стала на шлях приєднання до "тре­тього рейху".

Президентом Чехословацької республіки обрано близь­кого до Т. Масаріка (за станом здоров'я пішов у-відставку) беззмінного керівника зовнішньої політики країни — Едуарда Бенеша. Уряд чехословацько-німецької коаліції очолив видний діяч аграрної партії Мілан Годжа. У вирі­шенні питань внутрішньої та зовнішньої політики респуб­ліки посилився вплив правого крила аграрної партії, пов'язаної з фінансовим капіталом і великою аграрно-про­мисловою буржуазією. Вона виступала за зближення з нацистською Німеччиною.

У 1936-1938 рр. посилилась активність генлейнівців і словацьких, угорських, польських сепаратистів. За вказівкою Гітлера Генлейн від первісних помірних вимог "націо­нальної рівноправності" перейшов до вимоги далекосяжної автономії Судетської області, що було лише прикриттям справжньої мети розчленування Чехословаччини та при­єднання Судет до гітлерівської Німеччини. На Гітлера відверто орієнтувалася й глінківська партія в Словаччини Після "аншлюса" Австрії, коли Німеччина отримала спіль­ний кордон з Угорщиною та Італією, Гітлер затвердив "зелений план" нападу на Чехословаччину, що передбачав координацію дій вермахту з фашистською "п'ятою колоною" в республіці — генлейнівцями та словацькими сепаратис­тами. Однак у березні 1938 р. у відповідь на концентрацію частин вермахту на кордонах Чехословаччини її уряд від­повів частковою мобілізацією. Чехословаччина володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер змуше­ний був відступити.

Уряди Великої Британії та Франції справляли постій­ний тиск на Прагу, вимагаючи прийняття неухильно зрос­таючих вимог генлейнівців. Вони рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили більше 50% насе­лення. Чехословаччина мала всі можливості чинити опір нацистським домаганням, але 21 вересня 1938 р. уряд країни заявив, що приймає пропозицію Великої Британії та Франції. Після бурхливих демонстрацій протесту уряд Годжи був змушений піти у відставку. Наступного дня було сформовано позапартійний уряд на чолі з генералом Я. Сирови. Новий уряд прийняв диктат західних країн, гітле­рівської Німеччини та фашистської Італії.

Внаслідок мюнхенської угоди (мюнхенського зговору), під якою поставили свої підписи Чемберлен, Даладьє, Гітлер і Муссоліні, Судетську область було передано Ні­меччині. Чехословаччина втратила 1/5 частину території та частину населення. Кордон її з Німеччиною проходив тепер за 40 км від Праги. Однак нещастя на цьому не закінчилися. Мюнхенська угода зобов'язала Чехословач­чину задовольнити претензії Польщі та Угорщини: спочат­ку було передано Тешинську область, потім — частину Словаччини та Закарпаття.