1. Чому Сенат США не ратифікував Версальський договір?

4. Які умови Версальського договору, договорів з союзниками Німеччини?

5. За яких обставин виникла Ліга Націй ? Як ви вважаєте, чи виконала вона свою місію?

7. Чому стабілізація виявилася нетривалою?

8. Які основні притіни світової кризи ? У чому її відзнака від інших криз міжвоєнного періоду?

9. Складіть хронологічний ланцюжок перебування при владі американських президентів у міжвоєнний період.

10. Чому Ф. Д. Рузвельт, як виняток, чотири рази обирався президентом США?

11. Які зміни відбулися в США у роки "нового курсу"?

12. Чому нацизм переміг у Німеччині конституційним шля­хом? Які уроки можна дістати з подій 1932-1933 рр.?

13. Чому фашисти не прийшли до влади у Франції, Великій Британії, США?

14. У чому полягають уроки діяльності Народного фронту у Франції та Іспанії?

15. У чому сутність політики "вмиротворення"?

16. Чому комуністичні та соціал-демократичні партії не знайшли спільної мови в 20-х роках?

17. В яких країнах відбувалася політична діяльність:

• Асаньї;

• Франка — Бріана — Блюма;

• Ллойд-Джорджа — Клемансо — Гувера;

• Макдональда — Хіраля;

• Чіано — Деладьє.

Які офіційні пости вони обіймали ?

18. Розкрийте значення поняття "просперіті"; чому 20-ті роки вважаються для США "золотими "?

19. Складіть порівняльну таблицю розвитку індустріальних країн за схемою:

20. В чому полягають головні відмінності між демократич­ними й тоталітарними державами ?

21. Порівняйте форми та методи боротьби національно-визвольного та робітничого рухів.

20. Знайдіть правильну фразу:

• План Дауеса поставив німецьку економіку у залежність від американського капіталу.

• План Дауеса повинен був допомогти економічному від­родженню Франції та Великої Британії.

23. Визначте роки громадянської війни в Іспанії:

• 1936-1938рр.

• 1937-1940 рр.

• 1936-1939 рр. • 1935-1938 рр. • 1934-1940 рр.

24. Розкрийте поняття:

• республіка;

• конституційна монархія;

• фашистська диктатура;

• президентська республіка;

• парламент;

• двопартійна система;

• радянська республіка;

• парламентська республіка.

Т Е М А V

Країни центральної та східної європи польща

1. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудськнй

Внаслідок поділу Польщі наприкінці XVIII ст. між Росією, Австрією та Пруссією польський народ надовго втратив свою державність. Всі наступні роки минули під знаком національно-визвольного руху на польських зем­лях з метою відновлення суверенітету й незалежності поль­ської держави. Повалення царату в лютому 1917 р. активі­зувало польські патріотичні сили. Об'єктивні передумови досягнення суверенітету містили положення "Декларації прав народів Росії", де проголошувалося право народів на "самовизначення та створення самостійних держав".

На початку 1918 р. у Королівстві Польському, що раніше входило до складу Росії, а з 1915 р. було окуповано австро-німецькими військами, спостерігалося піднесення національно-визвольного руху. Революції в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині створили сприятливі умови для від­новлення незалежності країни. За умов краху австро-німецької окупації в ніч на 7 листопада 1918 р. представники лівих партій — Польської соціалістичної партії (ППС), галицької соціал-демократії та партії людової (селянської) — створили в Любліні незалежний від окупантів уряд, який очолив депутат австрійського рейхсрату, лідер галицької соціал-демократії Ігнаці Дашиньський. Цей уряд проголо­сив Польщу Народною республікою, обіцяв передати на розгляд Установчих зборів низку демократичних реформ, але проіснував недовго. 10 листопада до Варшави повер­нувся, звільнившись із в'язниці в Магдебурзі (Німеччина), Юозеф Пілсудський, у якому представники польського капіталу і правих партій вбачали людину, здатну відродити польську державність.

Юозеф Пілсудський (1867-1935 рр.) — польський державний і політичний діяч. Народився в маєтку Зулов (поблизу Вільно) в шляхетній родині. Член Польської соціалістичної партії з 1892 р., а після її розколу в 1906 р. — лідер правого крила ППС. Один з ідеологів і провідних політиків польського визволь­ного руху, виступав за відновлення сильної поль­ської держави, здатної протистояти сусіднім країнам. Під час Першої світової війни — командир польського легіону, що воював проти Росії на боці Німеччини. Минуле соціаліста та відмова 1917 р. присягати на вірність німецькій зброї створили йому в народних масах репутацію діяча, здатного задо­вольнити їхні сподівання. В 1918-1922 рр. "начальник" (диктатор) польської держави. Один з ініціаторів польсько-радянської війни. 1926 р., бувши прибічни­ком сильної державної влади, здійснив військовий переворот і встановив режим особистої диктатури — "санації". Здійснював політику всілякого зміцнення держави, придушення революційного руху, націо­нального пригнічення неполького населення. 1934 р. уклав угоду з гітлерівською Німеччиною, що багато у чому зірвало спробу створення системи колектив­ної безпеки в Європі.

Створена окупантами у Варшаві Регентська рада 11 лис­топада 1918 р. передала Пілсудському владу з "метою збереження порядку в країні". За вимогою Пілсудського уряд Дашиньського пішов у відставку, а замість нього було створено новий на чолі з правим соціалістом Є. Морачевським, що був повністю підлеглий Пілсудському, проголо­шеному "начальником держави".

Відновлення незалежності Польщі в листопаді 1918 р. завершило національно-визвольну боротьбу польського народу, що тривала більше 120 років.

2, Польсько-українське протистояння у Галичині.

Польські правлячі кола завжди розглядали Східну Га­личину як невід'ємну частину своєї території, що завжди призводило до конфронтації між Польщею та Західною Україною. Новий конфлікт виник 1918 р. у перебігу ство­рення незалежної Польщі. Внаслідок збройної боротьби між Польщею та Західноукраїнською Народною Республі­кою (ЗУНР), що забрала життя 15 тис. українців і 10 тис. поляків, Польща встановила контроль над територією Східної Галичини.

3. "Польське питання" на Паризькій мирній конференції

Польське питання на Паризькій конференції було над­то важливим, бо воно перепліталося з питанням про відношення до Радянської Росії та Німеччини — двох фактично нових держав на карті Європи.

Питання про польсько-німецький кордон виявилося частиною проблеми, пов'язаної з тим, хто ж із держав-переможниць зуміє отримати найбільше зиску з поразки Німеччини. Зменшивши територіальні претензії Польщі, правлячі кола Великої Британії та США тим самим схиля­лися до підтримки Німеччини проти свого французького союзника. Внаслідок цього Польща отримала лише 45 тис. кв. км території замість бажаних 84 тис. Гданськ було перетворено на "вільне місто", що опинилося під опікою Ліги Націй; таким чином, найголовніший та єдиний поль­ський морський порт, якого домагалися поляки, було ві­дірвано від країни. Загалом Паризька мирна конференція при вирішенні польсько-німецьких питань відверто пішла шляхом ігнорування інтересів Польщі.

Версальський договір залишив відкритим питання про східні кордони Польщі. Водночас з укладенням цього до­говору відбулося підписання Польщею, Великою Брита­нією, Францією, США та іншими країнами особливого дого­вору "Про захист прав національних меншин" у польській державі. Згідно з цим договором Польща зобов'язувалася забезпечити свободу й рівноправність національним менши­нам, що мешкали на її території. Комісія Камбона встановила лінію, яка визначала кордон, за межами якого поляки не становили більшості населення. Згодом вона дістала наймену­вання "лінія Керзона". На неодноразові вимоги польського уряду конференція послів Антанти 14 березня 1923 р. прийня­ла остаточне рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі за умови надання українському населенню автономії.

4. Польсько-більшовицька війна 1920 р.

Польські правлячі кола прагнули відновити Річ Поспо­литу "від моря й до моря" (від Балтики до Чорного моря). До цієї держави передбачалося включити Литву, Білорусь та Україну. 1919 р. польські війська окупували Білорусь, Західну Волинь, райони Полісся.

Після розгрому денікінських військ почалася передис­локація частин Червоної Армії на створений для боротьби з поляками Західний фронт. Польська армія за допомогою Антанти стала однією з найчисленніших в Європі й налі­чувала 738 тис. чоловік.

Не маючи виходу з важкої військової та політичної ситуації, Голова української Директорії Петлюра пішов на зближення з поляками. 21-23 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було підписано Варшавський договір. Польща визнавала Директорію на чолі з Петлюрою як головну владу УНР, оформлювався союз для боротьби з більшови­ками, надалі вся Правобережна Україна мала відійти до Польщі. 24 квітня 1920 р. було укладено військову конвен­цію між УНР і Польщею. Збройні Сили УНР переходили під польське командування. Залізницями в Україні опіку­валася польська адміністрація, матеріальне забезпечення військ покладалося на Директорію, озброєння петлюровських військ — на польський уряд. Петлюра фактично жертвував територією ЗУНР, щоби відстояти УНР у боротьбі з більшовиками. Наступного дня розпочався спільний на­ступ військ Польщі та УНР з метою з'єднання з військами Врангеля.

7 травня 1920 р. поляки здобули Київ, однак обіцяне Петлюрою Пілсудському народне антибільшовицьке пов­стання не відбулося. Хоча в травні польсько-українські війська зайняли Житомир, Вінницю, Київ і Директорія переїхала до столиці, між поляками і УНР відносини почали загострюватися.

У цей час війська Радянської Росії розпочали наступ проти поляків у напрямі України та Білорусі. 12 червня було взято Київ. 13 червня вони зайняли Житомир, Вінни­цю, Коростень, а наприкінці місяця Західний фронт ви­йшов на варшавський напрям. Запеклі бої розгорнулися на підступах до Варшави і Львова. 15 серпня 1920 р. польські війська перейшли до контрнаступу під Варшавою й розгро­мили частини Червоної Армії. Радянська сторона була змушена укласти в жовтні Ї920 р. перемир'я у Ризі. За його умовами припинялися бойові дії, встановлювався кордон між Польщею, Росією та Україною. Проте війська УНР не визнавали перемир'я і зайняли Вінницю. В жовтні 1920 р. петлюрівські дивізії вели запеклу боротьбу з переважаючи­ми силами Червоної Армії. В листопаді війська УНР зму­шені були відступити за річку Збруч, на територію, зайняту поляками. Тут армію УНР було роззброєно, а її особовий склад інтерновано в польські табори. Західна Україна та Західна Білорусія залишились у складі польської держави за Ризьким мирним договором, що був підписаний 18 берез­ня 1921 р. РСФСР, УРСР і Польщею. Польща визнала УРСР, а Східна Галичина перебувала в складі польської держави до 1939 р.

5. Режим "санації" ("оздоровлення")

У березні 1921 р. після тривалих дискусій сейм прий­няв конституцію Польської республіки, що мала демокра­тичний характер.

Пілсудський, незадоволений тим, що конституція об­межувала повноваження глави держави, відмовився бало­туватися на пост президента. Більшістю голосів президен­том було обрано підтриманого лівими партіями й партіями національних меншин професора Г. Нарутовича. Проте через тиждень після виборів його було вбито. Новим пре­зидентом було обрано С. Войцеховського,. за молодих літ пов'язаного з ППС.

Економічне становище Польщі характеризувалося значним зростанням цін і падінням вартості польської валюти. Інфляція призвела до падіння реальної заробітної плати, розгулу спекуляції. Пілсудський демонстративно пішов з поста начальника генерального штабу, але вино­шував плани приходу до влади.

12 травня 1926 р. війська, якими командували вірні Пілсудському генерали та офіцери (багато хто з них у роки світової війни служив під його керівництвом у легіонах), розпочали похід на Варшаву. У вуличних боях вони відрі­зали столицю від західних воєводств, де уряд мав великі сили. Проти уряду виступив робітничий клас. 14 травня страйк залізничників перетворився на загальний. Комуніс­ти, що вважали тодішній уряд фашистським, підтримали Пілсудського.

Як Пілсудський, так і уряд не мали бажання перетво­рювати конфлікт на громадянську війну, побоюючись, що це може призвести до виступу народних мас з революцій­ними гаслами. 14 травня президент Войцеховський та уряд Вітоса склали повноваження. ППС закликала до припи­нення загального страйку. Главою нового уряду за вказів­кою Пілсудського було призначено професора К. Бартеля. Сам же Пілсудський абсолютною більшістю голосів депу­татів сейму і сенату був обраний президентом, але демон­стративно відмовився прийняти цей вибір, обійнявши пост військового міністра й головного інспектора армії. За вимогою Пілсудського президентом став професор Львів­ського політехнічного інституту Ігнаці Мосцицький.

Успіх перевороту зумовлювався масовою підтримкою офіцерства, робітників, лівих сил. Вельми невизначене гасло "санації" (оздоровлення), проголошене Пілсудським, його минуле соціаліста подавали надію на те, що прихід до влади останнього приведе до повного оздоровлення полі­тичного й економічного життя. ППС висунула гасло: "Де­мократія з Пілсудським, Пілсудський з демократією". Однак Пілсудський, діставши перемогу за допомогою лі­вих сил, не збирався спиратися на них надалі, а тим більше, здійснювати їхні соціальні програми.

Отримавши владу, він підкреслював, що не належить до жодної партії, що стоїть поза класів і партій. Він не приховував своєї зневаги до парламентської демократії й, хоча зберіг парламент, значно обмежив його можливості контролювати діяльність уряду. Фактично він здійснював контроль за внутрішньою й зовнішньою політикою дер­жави.

Прихід Пілсудського до влади збігся з частковою стабілізацією польської економіки. Стабілізацію було до­сягнуто не в останню чергу за допомогою іноземного капіталу. Польща 1927 р. отримала великі позики від англійських і американських банкірів. У лаві польських підприємств і банків значно зросла частка іноземного капіталовкладення: 1928 р. вона становила 33% загального капіталу акціонерних компаній у Польщі. У 1926-1929 рр. було створене 105 нових картелей. Підвищення рівня про­мислового виробництва привело до значного скорочення безробіття, сприяло послабленню соціальних конфліктів. Однак репресії санаційного режиму проти лівих сил, вбив­ства ряду супротивників Пілсудського спричинили незадо­волення в країні. Напередодні виборів до сейму й сенату, призначених на березень 1928 р., Пілсудський створив Безпартійний блок співробітництва з урядом. Його підтри­мали і магнати польського капіталу, і католицька церква. Це було спробою об'єднання прибічників навколо свого "вождя" на основі соціальної солідарності всього народу. Проте Безпартійний блок отримав 25% голосів виборців до сейму і 31,7% до сенату. Ліві партії отримали таку ж кількість голосів. Новий парламент виявився неспромож­ним у боротьбі з урядом і змушений був надати йому можливість здійснювати політику, накреслену Пілсудським.

Проте вже 1926 р. у Польщі почали з'являтися перші ознаки кризи, яка тяжко вразила економіку 1928 р. Криза, що зачепила усі сфери економічного життя, була більш глибокою, ніж в багатьох європейських країнах, і тривала аж до 1935 р. 1931 р. кількість безробітних становила біля 700 тис. чоловік, а разом з родинами — 1,5 млн.

1. З Конституції Польської республіки.

17 березня 1921 року

"Розділ І. Республіка.

Ст. 2. Вища влада в Польській Республіці належить народові.

Розділ П. Законодавча Влада.

Ст. 10. Право законодавчої ініціативи належить уряду і сейму.

Ст. 11. Сейм складається з депутатів, що обираються на п'ять років загальним, таємним, прямим, рівним і пропор­ційним голосуванням.

Ст. 12. Право обирати має кожний польський громадянин без різниці статі, якому виповнилося на день виборів 21 рік.

Ст. 35. Кожний проект закону, прийнятий сеймом, передається на розгляд сенату.

Розділ III. Виконавча влада.

Ст. 39. Президента республіки обирають на сім років абсолютною більшістю голосів сейм і сенат, що об'єднані у Національні збори.

Ст. 44. Кожний урядовий акт президента республіки вимагає підпису голови ради міністрів і відповідного міністра, котрі, підписавши акт, беруть відповідальність за нього на себе.

Ст. 45. Президент республіки призначає та відкликає голову ради міністрів, за його пропозицією призначає мініст­рів, а за законодавчо передбаченою пропозицією ради мініст­рів призначає на громадянські та військові посади.

Розділ V. Загальні громадянські обов'язки та права.

Ст. 95. Польська республіка гарантує на своїй території повну охорону життя, свободи і майна всім без різниці походження, національності, мови, раси або релігії.

Ст. 99. Польська республіка визнає будь-яку власність...

Ст. 114. Римсько-католицьке віросповідання, що є релі­гією переважної більшості народу, посідає в державі провідне становище серед рівноправних віросповідань".

Запитання до документа

1. Схарактеризуйте обсяг прав громадянина Польської рес­публіки.

Запам'ятайте дати:

• з 6 на 7 листопада 1918 р. — створення в Любліні незалежного уряду на чолі з І. Дашиньським.

• листопад 1918 р. — відновлення незалежності Польщі.

• 28 червня 1919 р. — підписання мирного договору з Німеччиною.

• 21-23 квітня 1920 р.— підписання Варшавського договору між Польщею та УНР.

• 18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору.

• березень 1921 р. — прийняття конституції Польської республіки.

• 12 травня 1926 р. —початок походу на Варшаву Пілсудського.

• липень 1932 р. — укладення пакту про ненапад з СРСР.

Чехословаччина

1. Утворення Чехословаччини

До 1918 р. чеські землі та Словаччина входили до складу багатонаціональної Австро-Угорської імперії, в якій пану­вала династія Габсбургів. Впродовж декількох сторіч чехи та словаки були позбавлені національної самостійності й перебували під чужоземним гнітом. Чеські землі були еко­номічно більш розвиненою частиною імперії: на їхній території було зосереджено понад 70% всього промислово­го виробництва Австро-Угорщини. По всій Європі була відома промислова продукція підприємств Праги, Брно, Моравської Острави, Пльзеня, Кладно.

Перша світова війна викликала в чеських землях і Словаччини широкий антивоєнний рух і посилення боротьби проти прогнилого режиму імперії. Чехи, словаки, закар­патські українці, призвані до австрійської армії, не бажали помирати за імператора, переходили на бік супротивників Австро-Угорщини. Всередині країни посилився саботаж, почастішали страйки, зріс опір австрійським чиновникам.

У перебігу війни серед чеської та словацької буржуазії сформувалося два крила. Певна її частина, економічно пов'язана з імперією, орієнтувалася на перемогу німецько-австрійського блоку. Інша частина, на чолі якої стояли Т. Масарік і Е. Бенеш, прагнучи суверенітету й незалеж­ності, орієнтувалася на перемогу країн Антанти. Ці патріо­тичні сили й очолили національно-визвольний рух у Чехії та Словаччині. Першим його великим проявом був загальний страйк у січні 1918 р. У Чехії він проходив під гаслами "Право націй на самовизначення!", "Національна та дер­жавна самостійність Чехословаччини!".