6. Втручання тоталітарних держав до подій в Іспанії

Для здійснення своїх агресивних планів Гітлер потре­бував стратегічної бази (якою був Піренейський півострів), щоб опинитися в тилу Франції, поставити під контроль шляхи до Африки і на Схід, використати близькість півост­рова до Американського континенту. Західні країни, роз­в'язуючи руки Німеччині та Італії, проголосили політику "невтручання" щодо подій в Іспанії. Муссоліні направив до Іспанії 150 тис. солдатів, італійський військово-морський флот контролював узбережжя країни. Гітлер, зі свого боку, надав Франко значну кількість літаків, танків, артилерії, засобів зв'язку та тисячі офіцерів, що повинні були навча­ти та організовувати франкистську армію. Той факт, що 23113 німецьких військовослужбовців було нагороджено Гітлером за заслуги у війні в Іспанії, свідчить про розмах німецької інтервенції. Великі монополії СІЛА надали значну матеріальну й фінансову допомогу режимові Фран­ко. Водночас США заборонили продавати зброю, літаки і пальне Іспанській республіці.

Ставлення СРСР до війни в Іспанії було подвійним. З одного боку, Кремль, користуючись своїм впливом на компартію Іспанії, яку очолювали X. Діас і Д. Ібаррурі, прагнув експортувати соціалістичну революцію до Іспанії. З Радянського Союзу республіканському урядові було на­дано 1000 літаків, 900 танків, 300 бронемашин, 1550 оди­ниць артилерії. З іншого боку, радянські люди, щиро підтримуючи республіканців в їхній боротьбі проти фа­шизму, брали участь у бойових діях на полі бою в Іспанії (понад 2 тис. добровольців, головним чином льотчики й танкісти), надсилали продовольство й медикаменти. Бага­то іспанців та їхніх дітей знайшли у СРСР другу батьків­щину, рятуючись від фашистських переслідувань. Що­правда, у СРСР влада влаштовувала їм перевірки на лояльність до ідеалів соціалізму, і значна частина емігран­тів зазнала на собі "виховну" дію сталінського ГУЛАГу.

У жовтні—листопаді 1936 р. було сформовано перші Інтернаціональні бригади, що були втіленням антифашист­ської солідарності народів 54 країн світу. Республіці дово­дилося переборювати великі внутрішні труднощі, пов'язані з відсутністю достатньої згуртованості та єдності в лавах Народного фронту. У травні 1937 р. спалахнув швидко придушений путч анархістів і троцкистів, безпосередньою метою яких було захоплення влади в Каталонії. 17 травня 1937 р. було організовано новий уряд Народного фронту за участю ІСРП, КПІ та республіканців (його очолив соціаліст X. Негрін). Уряд ужив низку заходів по наведенню порядку в тилу, зміцненню регулярної армії, створенню військової промисловості.

У перебігу війни дедалі виразнішою ставала згубність для Іспанської республіки наслідків міжнародної блокади та італо-німецької інтервенції. Після падіння Каталонії (лютий 1939 р.) уряди Великої Британії та Франції оголо­сили про розрив дипломатичних відносин з республікан­цями та про визнання фашистського уряду Франко (27 лю­того). Опір республіки було зломлено 6 березня 1939 р. після державного перевороту, що передавав владу Націо­нальній хунті оборони (на чолі з полковником С. Касадо), яка потім прийняла вимогу Франко про беззастережну капітуляцію. 28 березня 1939 р. фашистські війська увій­шли до Мадрида.

7. Встановлення диктатури ф. Франко

Після поразки республіканців у березні 1939 р. влада Франко була поширена на всю територію країни. Єдиною політичною партією Іспанії стала Іспанська фаланга тра­диціоналістів. Франкісти оголосили недійсними всі законо­давчі акти республіки. 25 березня та 7 вересня 1939 р. було видано накази про скасування аграрної реформи й повер­нення землі поміщикам. Автономні права Каталонії та Басконії було ліквідовано. Диктатура фактично закрила профспілки. Замість них було створено примусові т. з. "вер­тикальні профспілки". Страйки оголосили "злочином проти батьківщини". Основні закони, видані під час диктатури Франко, закріпили за ним величезні повноваження. Десятки тисяч республіканців було кинуто до концентраційних табо­рів. Біля 500 тис. іспанців після поразки республіки емігру­вали. Довгі роки фашистський режим визначав суспільно-політичний та економічний розвиток Іспанії.

Запитання і завдання

1. Дайте характеристику економічного та політичного розвитку Іспанії після Першої світової війни.

2. Чим, з вашої точки зору, зумовлене прагнення правлячих кіл встановити в країні режим твердої влади ?

3. Наведіть факти, що свідчать про запровадження Прімо де Ріверою диктаторського режиму.

4. Вкажіть позитивне та негативне в реформах уряду М. Асаньї.

5. Чому було встановлено диктатуру Франко? Відповідь аргументуйте.

6. Визначте ставлення до війни в Іспанії:

• Німеччини, СРСР;

• Італії, США.

7. Назвіть причини поразки республіканців у громадянській війні.

8. Поясніть поняття:

• національно-революційна війна;

• військово-фашистська диктатура;

• Народний фронт.

Документи та матеріали

1. "Генералісимус Франко і його час" (витяг із статті

С. П. Пожарської)

"Військові перемоги сприяли зміцненню "націоналістичної Іспанії" на дипломатичній арені. За відомостями міністерства закордонних справ у Бургосі, резиденції "національного" уряду Франко, протягом 1937-1938 рр., тобто до закінчення війни, його було визнано де-юре дев'ятьма країнами, серед них Німеч­чина, Італія, Ватикан, Японія, Португалія, Угорщина. Тих, що визнавали де-факто, було ще більше — 16, серед них — Велика Британія, Югославія, Греція, Швеція, Голландія, Норвегія, Да­нія, Фінляндія, Польща, Чехословаччина, Естонія.

15 жовтня 1938 р., коли вже не було сумнівів у тому, що Франко виграє війну, Берлін в меморандумі британському Міністерству закордонних справ висловив свою позицію: "Ми зацікавлені у створенні сильної Іспанії, що тяжіє до вісі Берлін — Рим. Зрозуміло, що наше становище в разі європей­ського конфлікту буде набагато сприятливішим, якщо на нашому боці буде сильна у військовому відношенні Іспанія. Однак Іспанія, що вийшла з компромісного миру між білими та червоними, не була б сильною. Тому ми зацікавлені у цілковитій перемозі Франко".

Запитання до документа

1. Чим би ви пояснили зацікавленість Німеччини в перемозі Франко?

2. "Доля інтербригад в Іспанії" (витяг

із статті М. Т. Мєщерякова)

"... Виконком Комінтерна будь-яких рішень про створен­ня інтербригад не приймав до середини вересня 1936 р. Секре­таріат ІККІ18 вересня прийняв рішення про відправлення до Іспанії добровольців-комуністів, що мали бойовий досвід. Про розмах добровольчого руху можна судити з таких даних: з жовтня 1936 р. по вересень 1938 р. через базу в Альбасете пройшло не менше 51 тис. іноземних бійців і офіцерів. Кому­ністична партія та Комінтерн прагнули максимально вико­ристати в Іспанії ситуацію, що склалася, для того, щоб пропустити через "іспанський плацдарм "якомога більше своїх активістів для набрання бойового досвіду, який вони змогли б використати в майбутніх революціях. Інтербригади взяли участь практично в усіх скільки-небудь великих операціях народної армії республіки. У тих боях вони несли великі втрати, зазнавали величезних труднощів, але не втрачали притаманних їм високого бойового духу, стійкості, завзят­тя.

Після перших ударів, що їх було завдано змовниками, війна могла скінчитися, якби вона велася в національних рамках. Проте на допомогу реакції прийшли Гітлер і Муссоліні, що послали до Іспанії війська, оснащені за останнім словом техніки. Внаслідок іноземної інтервенції війна для іспанського народу перетворилася на національно-революційну, яку він вів проти фашизму, за незалеж­ність, волю та демократію. Війна в Іспанії зачіпала інтере­си багатьох країн, урядів і народів.

Образно про прагнення й настрої інтернаціоналістів ска­зав командувач 13-ї бригади Сверчевський: "Всіх об'єднувала велика, найвища та революційна мета — збройна боротьба з фашизмом, і заради неї німці, італійці, поляки, євреї, пред­ставники національностей всього світу включаючи негрів, японців, китайців уміли домовитися між собою, знаходили загальну мову, терпіли рівні незгоди, офірували життям, помирали героями, були сповнені однієї й тієї ж ненависті до загального ворога".

Запитання до документа

1. З якою метою було створено інтербригади?

Запам'ятайте дати:

• 13 вересня 1923 р. — захоплення Прімо де Ріверою влади в Барселоні.

• 28 січня 1930 р. — падіння диктатури Прімо де Рівери.

• 15 жовтня 1931 р. — перемога на виборах республіканців на чолі з Мануелєм Асанья.

• 9 грудня 1931 р. — прийняття Конституції, оголошення Іспанії демократичною республікою.

• 5 жовтня 1934 р. — загальний політичний страйк в Астурії.

• 15 січня 1936 р. — "Пакт про Народний фронт".

• 16 лютого 1936 р. — перемога на виборах Народного

фронту на чолі з М. Асанья.

• 17 липня 1936 р. — заколот у Марокко.

• 17 травня 1937 р. — створення нового уряду Народ-

ного фронту на чолі з X. Негріном.

• 28 березня 1939 р. — вступ фашистських військ до Мадрида, встановлення авторитарного режиму Ф. Франко.

Повторювально-узагальнюючий урок

1. Розвиток країн Західної Європи та США у між­ воєнний період пройшов кілька етапів: етап революційно­го піднесення (1918-1923 рр.); стабілізації економіки (1924-1928 рр.); "великої депресії" (1929-1933 рр.), а також підготовки Другої світової війни (1934-1939 рр.).

Кожний з цих періодів наклав свій відбиток на внут­рішню й зовнішню політику провідних країн Заходу.

2. Величезне значення для всіх провідних держав Єв­ропи та США мали результати Першої світової війни, що докорінно змінила співвідношення сил на міжнародній арені, а також Версальсько-Вашингтонська система дого­ворів, що закріпила нерівноправне становище Німеччини і не задовольнила Італію та Японію, внаслідок чого названі країни стали на шлях боротьби за переділ світу.

3. Після бурхливих повоєнних років, які були сповнені соціальними конфліктами й революційними потрясіння­ ми, в середині 20-х років почався період стабільності та порядку, що характеризується швидкими темпами розвит­ку економіки, появою нових галузей промисловості, вті­ленням у життя нових наукових відкриттів і технологічних винаходів, період достатньо благополучний (особливо для США), що дістав назву "золоті 20-ті роки".

4. Водночас у міжвоєнний період виникає й досягає свого апогею таке жахливе в історії цивілізованих народів явище, як фашизм. Італія стала колискою фашизму, тут було випробувано перші моделі фашистської держави, еко­номічного розвитку, відшліфовано ідеологію фашизму. Після приходу до влади Гітлера 1933 р. Німеччина пере­творилася на тоталітарну державу.

Німецький націонал-соціалізм мав багато спільного з італійським фашизмом, але були й значні відмінності в ідеології та практиці цих різновидів тоталітаризму.

5. Найстрашнішим для народів Європи і США був період великої депресії, коли мільйони людей втратили засоби до існування. Вихід з кризи уряди різних країн шукали різноманітними шляхами:

США втілили у життя серію реформ, яка отримала назву "новий курс" Ф. Рузвельта", що символізувало дер­жавне регулювання економіки демократичним шляхом в інтересах широких мас населення;

у Німеччині було встановлено нацистську диктатуру, економіку підпорядковано державі зі збереженням приві­леїв вірних режимові великих приватних власників;

в Італії створено "корпоративну систему";

у Франції та Іспанії до влади прийшли Народні фрон­ти, що шукали вихід із соціально-економічного стану шля­хом збільшення прав трудящих, розширення соціального законодавства, націоналізації окремих підприємств і бан­ків. Цей шлях виявився малоефективним, і незабаром Народний фронт припинив існування.

6. Боротьба фашизму та демократії у 20-30-ті рр. XX ст. — стрижнева лінія розвитку більшості країн світу. У внутріш­ній політиці вона проявилася в появі та прагненні до влади фашистських партій, у зовнішній — в боротьбі за переділ світу, за сфери впливу.

Такі країни, як Велика Британія, США, Франція, де склалося громадянське суспільство й існували сильні де­мократичні традиції, уникнули приходу до влади фашизму, хоча окремі фашистські партії та рухи існували і в цих країнах. Іспанія, де демократичні традиції виявилися знач­но слабшими, стала ареною боротьби авторитарних і де­мократичних сил. Амбіції, непомірне прагнення до влади як правих, так і лівих лідерів рухів, ввергли країну у вир громадянської війни.

Тоталітарні режими Італії та Німеччини, а також ста­лінське керівництво СРСР надавали всіляку підтримку сторонам, що протиборствували, тоді як уряди демокра­тичних країн оголосили про свій нейтралітет і невтручан­ня. Таким чином, перший бій з фашизмом було програно.

Запитання і завдання

1. У чому причини краху Російської, Австро-Угорської, Ні­мецької, Османської імперій? Які нові держави з'явилися на карті Європи після Першої світової війни?

2. Складіть порівняльну схему наслідків Першої світової війни для провідних країн в економічній, політичній та соціальній сферах.

3. У чому полягали головні суперечності Версальсько-Вашингтонської системи?