Материал: Відповіді до заліку. Економічна теорія. Туризм
Система розподілу доходів кооперативних підприємств.
Кооператив — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. В Україні кількість членів кооперативу залежить від його виду та галузі діяльності. У Німеччині, наприклад, мінімальна кількість членів будь-якого кооперативу становить сім осіб. Вважається, що головною метою створення кооперативів є не стільки одержання прибутку, скільки фінансове, організаційне сприяння господарській діяльності та задоволення економічних потреб його членів. Кооператив має всі ознаки підприємства: самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, виконавчі органи. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут. Засновниками та членами кооперативу можуть бути лише резиденти України. Членом кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу (чи спілки), визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами. Вступний внесок — внесок фізичної або юридичної особи в грошовій формі понад пай при вступі в кооператив для організаційного забезпечення його діяльності в розмірах, встановлених статутом. Вступний внесок зараховується в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається. Статутний капітал кооперативів формується за рахунок пайових внесків. Пай — майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток капіталу кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в т. ч. грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Розміри пайових внесків встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності. Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу (якщо інше не передбачено статутом) відповідають за зобов’язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.
Розрізняють три основні види кооперативів:
виробничі, що здійснюють виробництво товарів, продукції, робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам (діяльність таких кооперативів ґрунтується на засадах обов’язкової трудової участі його членів у процесі виробництва);
споживчі (обслуговуючі) — задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у фінансово-кредитному, торговельному й побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів тощо;
універсальні, які розвивають різноманітну виробничу діяльність, а також здійснюють різного роду обслуговування своїх членів.
Вітчизняним законодавством передбачена можливість створення сільськогосподарських, обслуговуючих, промислових, транспортних, житлових та будівельних кооперативів, багатофункціональних товариств у системі споживчої кооперації; кредитних спілок, кооперативних банків і товариств для взаємного страхування.
До основних принципів діяльності кооперативів можна віднести такі:
добровільність членства в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;
обов’язкова трудова участь членів кооперативу у діяльності виробничого кооперативу;
обов’язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу;
демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом «один член кооперативу — один голос»;
розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу;
контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом.
Основними правами членів кооперативу є:
участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом;
користування послугами кооперативу;
одержання кооперативних виплат — частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами;
одержання частки доходу на пай (додатковий пай);
одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу.
Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством. Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належить правління кооперативу. Правління або виконавчий директор кооперативу використовує фінансові ресурси відповідно до кошторисів або інших документів, зокрема бюджетів, затверджених органами управління кооперативу згідно з їх компетенцією. У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду Найпоширенішими в Україні є сільськогосподарські та споживчі кооперативи, а також такий їх різновид, як кредитні спілки. Законодавчими та нормативними актами передбачено ряд особливостей у фінансовому забезпеченні діяльності кожного з цих напрямів кооперації. Сільськогосподарські кооперативи. Членами сільськогосподарського кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, що здійснюють свою діяльність у сфері сільського господарства. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний капітал. Неподільний капітал утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи (які досягли 16-річного віку), а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу. Члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, справляється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами. За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускається. Дохід сільськогосподарського кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Порядок використання доходу кооперативу встановлюється статутом. Кооперативні виплати і виплата часток доходу на паї членам кооперативу та асоційованим членам до оплати праці не належать. Кооперативні виплати — це частина доходу кооперативу, яка розподіляється між його членами пропорційно їх участі у накопиченні цього доходу та з урахуванням трудової та іншої участі членів кооперативу в його діяльності. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку. Відповідно до рішення загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися грішми, товарами, цінними паперами, збільшенням паю тощо. У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки — в натурі (на місцевості). Для виконання статутних завдань сільськогосподарські кооперативи та їх об’єднання можуть створювати підприємства різних видів (кооперативні підприємства). Кооператив може реорганізовуватися в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників) у порядку, визначеному статутом. У разі реорганізації кооперативу всі його права та обов’язки переходять до правонаступників. Споживчі кооперативи. Споживча кооперація — це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності (торговельної, заготівельної, виробничої) з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Членство у споживчому товаристві може бути індивідуальним і колективним. Індивідуальне членство в споживчому товаристві реалізується в такому ж порядку, як і в інших видах кооперативів. Колективними членами споживчого товариства можуть бути селянські (фермерські) господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси. Фінансові ресурси споживчої кооперації, відповідальність її членів за борги кооперативу, фінансово-кредитні відносини є аналогічними тим, що регламентовані для кооперативів як форми організації бізнесу. Споживчі товариства та їх спілки, виходячи зі статутних вимог, мають право створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об’єкти, вступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об’єднань для розв’язання господарських і соціальних завдань. Реорганізація та ліквідація споживчого товариства провадиться за рішенням загальних зборів його членів або за рішенням господарського суду. У разі ліквідації товариства майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства. Кооперативні банки та кредитні спілки. Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачена можливість створення кооперативного банку, який є кредитною установою, що забезпечує коштами розвиток кооперативу, проводить касово-розрахункове обслуговування, репрезентує його інтереси в господарських і фінансових органах. Кооперативні банки мобілізують вільні кошти кооперативів та їх членів на договірних засадах і можуть брати участь своїми коштами в господарській діяльності кооперативів. Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Статутний капітал такого банку формується за рахунок паїв, які вносяться його учасниками. Цікавим є те, що кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю. Одним з різновидів кооперативів є кредитні спілки, які можна розглядати як спрощену форму кооперативного банку. Кредитна спiлка — це неприбуткова органiзацiя, заснована фiзичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членiв у взаємному кредитуваннi та наданнi фiнансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внескiв членiв кредитної спiлки. Після реєстрації місцевими органами державної влади кредитна спілка стає юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку, штампи, бланки та інші реквізити. Членами кредитної спілки, в тому числі її засновниками, можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, досягли 18 років, не обмежені у дієздатності. На відміну від сільськогосподарських та споживчих кооперативів, кредитні спілки не можуть утворюватись юридичними особами і не можуть бути засновниками суб’єктів підприємницької діяльності. Кредитна спілка створюється у складі не менше ніж 50 осіб і об’єднує громадян за місцем їх роботи, проживання, а також за професійною ознакою, ознаками членства у громадській організації, належності до релігійної організації тощо. Членові спілки, який вибуває, кредитна спілка виплачує всі його членські внески разом з належним доходом після відрахування його заборгованостей перед спілкою.
До основних видів фінансової діяльності кредитної спілки можна віднести:
приймання внесків від членів спілки;
надання позичок членам спілки та іншим кредитним спілкам;
надання поручительств щодо виконання членами спілки зобов’язань перед третіми особами.
Члени спілки несуть фінансову відповідальність щодо її зобов’язань перед державними установами, кооперативними, громадськими об’єднаннями та фізичними особами в межах своїх членських внесків. У кредитній спілці за рішенням загальних зборів створюється кредитний комітет, який складається не менше ніж з трьох членів спілки. Цей орган відповідає за реалізацію кредитної політики, визначеної правлінням, та приймає рішення про надання позичок або готує відповідні подання до розгляду правління. Кошти кредитної спілки утворюються здебільшого із вступних і членських внесків її членів. Вступний внесок сплачується членом одноразово при прийнятті в спілку і не повертається при припиненні членства. Членський внесок, який належить членові спілки на правах власності, визначає його частку в майні та його особисту фінансову відповідальність за зобов’язаннями спілки. За рахунок коштів спілки формується позичковий (використовується для надання позичок) та резервний (використовується для покриття втрат від неповернення позичок) капітал. Якщо кредитний комітет приймає рішення про надання позички, то між кредитною спілкою та позичальником укладається кредитна угода, в якій визначаються строк та умови повернення позички. Одному членові кредитної спілки не може бути надано позичку, що перевищує 10 % від позичкового фонду кредитної спілки (на момент подання заяви). Одноразова позичка, що перевищує визначений у статуті розмір, надається обов’язково під заставу майна або майнових прав. У разі наявності в кредитній спілці вільних коштів та відсутності незадоволеного попиту на позички спілка має право надавати позички іншим кредитним спілкам та асоціаціям кредитних спілок. У разі ліквідації кредитної спілки кожному її членові виплачуються членські внески разом з належним доходом, а також пропорційна кількості його членських внесків частина резервного фонду, але лише після того, як кредитна спілка розрахується за своїми зобов’язаннями перед третіми особами.
Акціонерні підприємства : сутність, форми становлення та функціонування.
Розвиток ринкової економіки супроводжується зміною конкретно-історичних форм капіталу, спричинених розвитком продуктивних сил. На межі XIX - XX ст. виникла ситуація, коли індивідуальних капіталів, навіть досить потужних, було недостатньо для здійснення таких масштабних проектів, як будівництво залізниць, каналів, освоєння нових регіонів на земній кулі тощо. Не допомагала при їх реалізації можливість використання позичкового капіталу у вигляді банківських кредитів. По-перше, банківський кредит надається окремому підприємцю-капіталісту в розмірах, котрі не перевищують вартості Його власного майна, адже повернення позики необхідно гарантувати. По-друге, такий кредит надається на обмежений термін. Тому для розв'язання суперечностей цього етапу розвитку продуктивних сил виникли акціонерні товариства як своєрідна форма централізації капіталів. Акціонерні товариства (корпорації) - це підприємства, капітал яких складається з грошових коштів різних вкладників, об'єднаних шляхом продажу цінних паперів. Так виникають підприємства з колективним, асоційованим капіталом. Організацією акціонерного товариства (AT) займається ініціативна група — засновники, котрі вивчають можливості та умови майбутнього застосування капіталу у певній галузі, його необхідний обсяг і більш-менш реальну норму прибутку на вкладений капітал. Первинний капітал акціонерного товариства формується як з капіталу засновників (внутрішні джерела), так і шляхом продажу цінних паперів (акцій та облігацій) населенню (зовнішні джерела). Після формування акціонерного капіталу, який відповідає обсягам, передбаченим у статуті, реєстрації у відповідних органах, скликаються загальні збори акціонерів, на яких обираються: правління товариства, наглядова рада і ревізійна комісія. Процес утворення акціонерних товариств регулюється законодавством кожної країни. Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи, які придбають акції. Воно може бути створено і однією особою або складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Для створення акціонерного товариства засновники мають здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію товариства. Установчим документом акціонерного товариства є його статут (положення). Він має містити відомості про найменування товариства і його місцезнаходження; мету і предмет діяльності; розмір статутного капіталу; умови щодо категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; органи управління контролю, їх склад і компетенцію та порядок ухвалення ними рішень, а також інші відомості, передбачені законодавством. Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів (не менше одного разу на рік), на яких кожний з учасників має кількість голосів, пропорційну до кількості звичайних акцій ( відповідно до принципу "одна акція - один голос"). Якщо хтось із акціонерів володіє найбільшою (порівняно з іншими) часткою акцій, то це означає, що він є власником контрольного пакету акцій. Контрольний пакет - це така частка капіталу акціонерного товариства, котра забезпечує її власнику більшість голосів на зборах акціонерів і, внаслідок цього, дає йому можливість повного розпорядження майном та контролю за діяльністю корпорації. Теоретично контрольний пакет дорівнює 50% акцій плюс одна. Насправді така умова не завжди обов'язкова. Інколи контрольний пакет акцій може складати 20-25% і менше від їх обсягу. Це пов'язано з тим, що, по-перше, не всі акції дають право голосу його власнику; по-друге, трапляється розпорошення акцій внаслідок значного зростання кількості акціонерів; по-третє, в загальних зборах товариства, як правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх власників акцій, а також ті, що мешкає в інших або віддалених населених пунктах та за кордоном. Тому для великих корпорацій величина контрольного пакету акцій складає 3-5%, що дає змогу їх власникам значно розширити сферу свого панування над чужим капіталом за допомогою системи участі. Володіючи контрольним пакетом акціонерного товариства, можна „по ланцюжку" розпоряджатися капіталами всіх залежних одне від одного акціонерних товариств на засадах обмежено? відповідальності і у повній відповідності зі статутом корпорації. Управління поточними справами AT між зборами акціонерів здійснює рада директорів, котра обирається на загальних зборах. Своєю чергою рада директорів визначає штат керівних та інших працівників товариства, структуру і цілі функціонування корпорації. Отже, володіння власністю, управління і розпорядження нею в AT розділені, що створює можливості для різноманітних маніпуляцій з акціонерним капіталом. В залежності від здатності акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються на публічні та приватні. Здатність акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і контролю у товаристві, гнучкості інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма товариств може бути використана лише для тих товариств, число акціонерів в яких не перевищує певну величину. До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009–2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий — здатність акцій вільно обертатись. Акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.). Відсутність у законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечує можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби „повстання“ неорганізованих „рабів“ без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання». Станом на початок 2010 р. в Україні зареєстровано 20.4 тисячі закритих (приватних) акціонерних товариств, що становить дві третини від загальної кількості зареєстрованих в країні акціонерних товариств. Анонімне акціонерне товариство — акціонерне товариство з акціями на пред'явника. Публічне акціонерне товариство Особливостями публічного акціонерного товариства є:
акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства;
товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій;
при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством
товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі;
річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком);
обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії публічного товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування;
окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів. Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати число голосів, якими вирішуються інші питання.
Приватне акціонерне товариство Особливостями приватного акціонерного товариства є:
максимальна кількість акціонерів становить 100 осіб;
товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій;
статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;
акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії;
акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону;
статутом товариства може встановлюватися коло питань, вирішення яких вимагає більшої кількості голосів акціонерів, ніж проста більшість або кваліфікована більшість;
обрання членів наглядової ради приватного акціонерного товариства здійснюється або за принципом представництва у складі наглядової ради представників акціонерів або шляхом кумулятивного голосування;
товариство не зобов'язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку, хоча зобов'язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.
Приватні АТ і ТОВ При обговоренні законопроекту «Про акціонерні товариства» НУ «ЮАУ ім. Я. Мудрого» було надано зауваження щодо доцільності поділу акціонерних товариств на публічні і приватні. Інститут, зокрема, зазначав, що «у випадку, коли [акції приватних акціонерних товариств] розповсюджуються виключно між акціонерами АТ, то вони нічим, за своєю суттю, не будуть відрізнятися від, наприклад, свідоцтва, яке отримує кожен учасник товариства з обмеженою відповідальністю, після внесення в повному об'ємі своєї частини вкладу до статутного капіталу товариства. І взагалі, в таких випадках, різниця між товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та приватним АТ нівелюється». Здається, що це твердження Інституту є помилковим. Існує принаймні дві принципові відмінності між приватними АТ і ТОВ:
Учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Ця суттєва відмінність робить приватне акціонерне товариство значно стабільнішою формою ведення спільного бізнесу;
Кількість учасників ТОВ не може перевищувати 100 осіб.
Режим обертання акцій приватних АТ і часток ТОВ є схожим в тому, що стосується переважного права інших акціонерів (учасників) на придбання акцій (часток) при їх відчуженні акціонерами або учасниками. Відчуження часток у ТОВ ускладнене тим, що для завершення переходу права власності необхідно змінити статут ТОВ і зареєструвати зміни в державному реєстрі. Істотна відмінність приватних АТ і ТОВ полягає в порядку збільшення капіталу і залучення додаткових інвестицій. Випуск додаткових акцій приватними АТ підлягає реєстрації регулятором (Державною комісією з цінних паперів), який має право відмовити в реєстрації у разі виявлення навіть несуттєвого недотримання процедури. Збільшення статутного капіталу ТОВ здійснюється без залучення регулятора. Це надає ТОВ значну перевагу перед приватними АТ, оскільки погодження бюрократичних формальностей з регулятором може бути тривалою справою із складно передбачуваним результатом. В індустріально розвинених країнах, в тому числі в країнах ЄС, участь регулятора в процесі збільшення капіталу компаніями (публічними або приватними) не передбачена, крім випадків залучення публічними компаніями інвестицій на організованих ринках капіталу. Різне ставлення регулятора до збільшення капіталу товариствами в залежності від виду товариства (а не особливостей залучення інвестицій) є економічно необґрунтованим і завдає шкоди учасникам ринку і інтересам державного регулювання.