Материал: Відповіді до заліку. Економічна теорія. Туризм
Цей принцип передбачає взаємну допомогу всіх учасників системи соціального захисту. Така взаємодопомога реалізується у вигляді перерозподілу коштів між різними соціально-економічними та соціально-демографічними групами населення. Можна виділити три складові цього принципу. Соціальна солідарність забезпечується об'єднанням різних ризиків при однакових страхових внесках (саме тут присутній зв'язок із правилом перерозподілу принципу соціального страхування). Соціальна солідарність передбачає інтертемпоральний (міжчасовий) перерозподіл. Мова йде про так званий договір поколінь, згідно з яким відбувається перерозподіл прибутків від працездатних молодих до непрацездатних старих членів суспільства. Соціальна солідарність є основою інтерперсонального (міжособистісного) перерозподілу. В даному разі перерозподіл прибутків здійснюється:
між найбагатшими й найбіднішими соціальними групами;
безпосередньо між застрахованими суб'єктами;
між застрахованими й незастрахованими учасниками системи соціального захисту.
Сутність світового господарства. Об’єктивні умови його становлення та етапи розвитку.
Світове́ господа́рство— глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах. Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК). Світове господарство має властивості, які не притаманні жодному з національних господарств. На відміну від територіально визначених, більш-менш однорідних за рівнем розвитку, більшою чи меншою мірою керованих національних господарських систем (комплексів) світова економіка має різнорівневу за розвитком, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну (через нерівноправність відносин) будову. Етапи формування світового господарства: 1 етап — зародження світового господарства в XVI-XVIII століттях на основі виникнення світового ринку та розвитку економічних відносин 2 етап — формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії та транспорту 3 етап — становлення нового виробництва, посилення економічної інтеграції, зміна структури світової торгівлі, формування провідних галузей господарства. Формування суспільного капіталу не обмежується лише національними кордонами. На певному етапі історичного розвитку суспільства починає формуватись -світове господарство. У зв'язку з цим постає проблема відтворення капіталу в межах супермакросистеми, тобто в межах світового господарства. В загальному плані під світовим господарством розуміється сукупність національних господарств та економічних зв'язків між ними. Виникнення світового господарства - не випадковий процес, а об'єктивна закономірність розвитку суспільства, зумовлена формуванням в ході історичного розвитку суспільного виробництва матеріальних передумов цього процесу. Що це за передумови? 1. Перш за все - це міжнародний поділ праці, який визначає необхідність спеціалізації виробництва країн відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що забезпечує підвищення ефективності виробництва, економію затрат суспільної праці, раціональне розміщення продуктивних сил. Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу праці були природні фактори: відмінність між країнами за наявністю природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри трудових ресурсів. Але, починаючи з другої половини 19 ст., в умовах розгортання НТР, фактором формування міжнародного поділу праці стає також рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан науки й техніки. Це особливо очевидно на прикладі Японії й нових індустріальних країн -Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру та ін. Нині номенклатура продукції, особливо промислових" галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Досвід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систему міжнародного поділу праці. 2. Спеціалізація на певному етапі породжує процес інтернаціоналізації виробництва й всього господарського життя (тобто кооперування у світовому масштабі). Отже, інтернаціоналізація" виробництва стає економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Однією з найважливіших форм інтернаціоналізації виробництва виступили транснаціональні корпорації 3. Інтернаціоналізація в свою чергу передбачає розвиток економічної інтеграції, яка зумовлює тенденцію до економічної єдності світу на основі зближення й взаємопереплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Суть міжнародної економічної інтеграції можна виразити через такі її найважливіші характеристики: 1. Міждержавне регулювання економічних процесів. 2. Поступове формування міжнаціонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення. 3. Усунення адміністративних і економічних бар'єрів, що перешкоджають вільному руху товарів, робочої сили і фінансових ресурсів в межах регіону. 4. Зближення внутрішніх економічних умов держав, що беруть участь в інтеграційних об'єднаннях. У сучасних умовах економічна замкненість національних господарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відокремленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Тому тенденція до дедалі більшого зв'язку національних економік на сучасному етапі стала об'єктивно необхідною, а світове господарство все більше набуває ознак цілосності. Основними факторами, які об'єктивізують цей процес (утворення світового господарства), є: 1. Розгортання науково-технічної революції, що вимагає об'єднання зусиль для використання сучасних досягнень науки і техніки. 2. Прагнення народів до мирного співіснування в умовах загрози ядерної війни. 3. Необхідність об'єднувати зусилля при вирішенні глобальних проблем.
Основні риси та тенденції розвитку сучасного світового господарства.
Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.
Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:
світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв´язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;
світове господарство — сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;
сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об´єктивним законам ринкової економіки; • світове господарство — це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв´язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.
Ці формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв´язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство — це сукупність національних господарств, взаємопов´язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління. Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов´язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.
Характерними рисами сучасного світового господарства є:
розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;
зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.
Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво. Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн. Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв´язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об´єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства. Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв´язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.
Структура світового господарства.
Світове господарство має певну структуру. Вона формувалась протягом багатьох століть. У сучасних умовах ця структура достатньо складна й характеризується наявністю цілої низки суперечностей, що притаманні міжнародним економічним відносинам. Як найважливіші структурні елементи світового господарства слід виділити національні економіки країн світової співдружності. Вони відрізняються одна від одної цілою низкою особливостей, але визначальною ознакою їх групування є рівень економічного розвитку. За цією ознакою виділяють три великі групи країн: високорозвинені країни; країни, що розвиваються, і, нарешті, країни з перехідною економікою. До першої групи належать країни, які мають високий рівень розвитку економіки, а відтак, і значні досягнення в соціальному розвитку. їх характеризує потужний динамізм у розвитку продуктивних сил, інтенсивний тип відтворення, висока якість і стандарти життя населення. Найбільш узагальненим критерієм належності країн до цієї групи є значний обсяг (більше 12тис. дол. США) виробництва ВВП на душу населення. До цієї групи належить відносно невелика (близько 30) кількість країн. Більшість з них входить в об'єднання країн, яке має назву "Організація економічного співробітництва й розвитку" (ОЕСР). Це надзвичайно потужний елемент світового господарства. Достатньо зазначити, що на початку XXI ст на них припадає більше половини усього ВВП і більша частина світового торговельного обороту. Другу групу країн представляють країни, що розвиваються. їх часто ще називають слаборозвиненими, і це достатньо точне визначення рівня розвитку їх економіки. Але ця велика за кількістю група країн (їх більше 120) досить неоднорідна. Так, сюди входять країни, які характеризуються зовні сучасною структурою економіки, значним виробництвом ВВП у розрахунку на душу населення. До них належать країни Перської затоки та деякі країни Латинської Америки. Проте в цих країнах зберігається багатоукладність економіки, часто їх характеризує великий рівень безробіття і наявність гострих соціальних суперечностей. До цієї групи входять і ті країни, які є малорозвиненими. їх ознакою є монокультурна економіка й високий рівень бідності та безробіття. Ці країни, як правило, не мають достатньої кількості ресурсів для забезпечення свого існування, часто їм притаманні: високий рівень захворюваності і смертності, незначний термін тривалості життя, зубожіння і голод. Сьогодні таких країн налічується до 50, і розташовані вони здебільшого (32 країни) у Тропічній Африці, а також в Океанії, Латинській Америці та Азії. Суб'єктом світового господарства є і країни з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють складний перехід від планової, адміністративно-командної економіки до ринкової. До них належать усі колишні республіки СРСР, а також країни, які раніше входили до соціалістичного табору (Угорщина, Чехія, Болгарія й інші країни Центральної і Східної Європи), а також азіатські країни, як-то Китай, В'єтнам та Монголія. Це досить потужна група країн, частка яких у світовому ВВП наближається до 20 %, але вони ще мають не дуже розвинуту економіку, яку характеризують застарілі технології, низький рівень продуктивності праці, малосучасні способи організації виробництва тощо. Загальну структуру світового господарства, як вона подана окремими групами країн, характеризує надзвичайно велика нерівномірність економічного розвитку. Достатньо сказати, що такі три країни, як США, Японія та Німеччина, у яких проживає всього близько 10 % населення планети, акумулюють половину світового доходу. Така нерівномірність розвитку країн веде до виникнення гострих глобальних суперечностей, робить процес функціонування світового господарства дуже далеким від бажаного ідеалу. Унаслідок цього міжнародні економічні відносини характеризуються наявністю складної ієрархієї гострих суперечностей. Світове господарство - це сукупність національних економік, які тісно пов'язані між собою. Характер цих зв'язків, як це вже відзначено, визначається, перш за все, рівнем розвитку економіки кожної конкретної країни. Але структурна побудова світового господарства подана не тільки цим. Вона визначається також від загальної функціональної спрямованості національної економіки конкретних країн. З цього погляду виділяють такі групи країн, як індустріальні, аграрно-індустріальні й аграрні. Належність країн до конкретної групи обумовлює і специфіку тих міжнародних відносин, які складаються між конкретною країною й іншими учасниками світового господарства. Так, становлення аграрних країн дуже суттєво залежить від зовнішніх чинників, як клімат, погодні умови тощо. Важливим чинником, який обумовлює їх становище на світовому ринку, є і той факт, що продукція таких країн, а вона подана переважно сільськогосподарськими товарами, має досить обмежені терміни зберігання й уразлива до хвороб та бактерій, що можуть її псувати під час зберігання. Як економіка окремої країни, так і світове господарство мають певні первинні господарські ланки. Це виробники - як правило, великі компанії, що діють у світовому просторі. Особливість їх функціонування у світовому господарстві полягає в тому, що вони мають потужну підтримку з боку національних урядів, які намагаються здебільшого політичними методами відстояти їх інтереси або створити таким виробникам певні преференції на світовому ринку. Але при цьому панівною організаціонно-виробничою ланкою в структурі світового господарства в сучасних умовах є транснаціональні корпорації (ТЕЖ). Вони можуть базуватися як на національному, так і на інтернаціональному капіталі. Саме ці утворення уособлюють процес усуспільнення світового господарства і надають певних рис процесу функціонування міжнародного економічного співтовариства. За великим рахунком, це монополії, але вже транснаціональні, які не тільки відображають внутрішню глибинну суть монополії як такої, а й набули нових специфічних ознак.
Міжнародний поділ праці та закономірність його розвитку.
Міжнародний
поділ праці (МПП) - спеціалізація країн
на виробництві певних видів товарів
відповідно до їхніх природно-кліматичних,
історичних та економічних умов.
Сучасний етап розвитку МПП характеризується: - розвитком спеціалізації та кооперування виробництва на-укомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей); - поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації; - інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг із виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією; - загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг. Міжнародний поділ праці (МПП) - це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості. У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, "Нових індустріальних країн" _ Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.
Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:
природно-географічні умови;
технічний прогрес;
соціально-економічні умови.
Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП. Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:
почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;
з'явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;
скористався виробничий цикл;
розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).
Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:
досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;
механізм організації національного виробництва;
механізм організації зовнішньоекономічних відносин.
На сучасному етапі вплив перших чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть. Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару. Основні тенденції міжнародного поділу праці Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей. До них належать такі: 1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються. Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обраної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинути країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих "драконів" - Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до "нових індустріальних країн". 2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо по детальної та технологічної спеціалізації. 3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між 3-ма основними центрами - США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП. 4. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на іншій основі. 5. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі. 6. Посилюються інтеграційні процеси, інтеграціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об'єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій - МВФ, МИРР тощо. 7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що привело до змін в структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн. 8. Зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП та МЕВ в цілому. Вони не можуть розвиватись стихійно, тому, що це може призвести до непередбачених наслідків.