1. Предмет економічної теорії. Цілі та функції економічної теорії.

Економісти різних часів, різних напрямків і шкіл економічної теорії по-різному підходять до визначення предмету економічної науки. У меркантилістів об'єктом дослідження була сфера обміну, у фізіократів - сільське господарство, у представників класичної школи - процес виробництва. Предметом вивчення марксистсько-ленінської політичної економії стала сукупність суспільно-економічних відносин, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Кейнсіанці вивчають методи державного регулювання економіки. В „Економіксі" П.Самуельсона сказано, що це - „наука про те, як люди, що взаємодіють в суспільстві, вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, які можуть мати багатоцільове призначення, для того, щоб виробити різноманітні товари і розподіляти їх тепер або в майбутньому для споживання різних індивідів і груп суспільства ". Усі ці визначення певною мірою зберігаються, оскільки так чи інакше вони з різних боків характеризують економічну діяльність суспільства, спрямовану на реалізацію людських потреб. Оскільки потреби безмежні, а ресурси для їх задоволення в кожний даний період обмежені, то економісти намагаються знайти способи оптимізації виробництва матеріальних благ і послуг при обмежених ресурсах. Вони вивчають економічні зв'язки між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, виробляють принципи управління, знаходять шляхи впливу держави на економічну діяльність господарських суб'єктів. Тому можна сказати, що предметом економічної науки є вивчення проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини. Всі конкретні економічні проблеми - інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, бідність, нерівність в доходах, соціальна несправедливість та ін. - зрештою впираються в проблему ефективного використання ресурсів. Розв'язуючи проблему обмеженості ресурсів, економічна теорія повинна допомогти суспільству вирішити три головних завдання:

1. Які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості; 2) як ці товари і послуги треба виробляти; 3) для кого виробляти.

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції: пізнавальна, методологічна, практична, прогностична, виховна.

Пізнавальна (евристична) функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства. Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності. Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання. Економічна політика - це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем. Між економічною теорією і практикою існує тісний-взаємозв'язок .

Будь-яка теорія без зворотного зв'язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії. Практика - критерій істинності економічних знань. Вона веде до знання, знання - до передбачення, передбачення - до раціональних дій, дія - до вдосконалення практики. Такий цикл зв'язків постійно повторюється, щоразу піднімаючись на вищий рівень. Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів. Виховна функція - полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прояву підприємливості та ініціативи, прийняття та обґрунтування рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії в умовах конкуренції.

2. Економічні закони, їх об’єктивний характер. Використання економічних законів.

Економічний закон – це зв’язок, взаємозалежність явищ і процесів економічного життя, що є необхідними, суттєвими і постійно повторюються. Закони відображають суттєві аспекти економічної реальності, а в економічних явищах сутність скрита, спотворена (аналогія – Сонце начебто рухається навколо Землі, а насправді все навпаки). Економічні закони об’єктивні, вони внутрішнє притаманні виробничим відносинам, згідно з цими законами здійснюється розвиток виробничих відносин. Економічні закони не залежать від волі та свідомості людей, їх неможливо створити або відмінити. На відміну від законів природи, які є вічними, існували ще до появи людей, економічні закони – історичні, проявляються лише в економічній діяльності людей, і деякі з них існують лише на певних відрізках історичного розвитку людства. Існують такі види економічних законів: 1. загальні економічні закони, що діють на всіх етапах розвитку суспільства (закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил, закон підвищення потреб людей, закон зростання продуктивності праці); 2. економічні закони, що діють в декількох способах виробництва (закон вартості); 3. економічні закони, що діють тільки в межах одного способу виробництва, специфічні (закон додаткової вартості). Економічні закони і закони природи мають як загальні властивості (мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості людей), так і відмінності. Закони природи: можуть діяти поза людським суспільством (наприклад, закон всесвітнього тяжіння); діють довічно і завжди; відкриття та використання відбуваються відносно спокійно, не виключаючи суттєвих соціально-економічних суперечностей. Економічні закони: є законами економічної діяльності людей і поза нею не існують; мають історично минущий характер; відкриттю та використанню їх людиною протидіють сили суспільства, що сходять з історичної арени. Економічні закони реалізуються не так чітко, як закони природи, а виступають як панівні тенденції економічного розвитку суспільства, як основний напрям цього розвитку. Яким він буде, залежить від механізму використання економічних законів, характеру їх дії . Економічна діяльність людей є і процесом дії, і процесом використання економічних законів. Хоч економічні закони незалежні від свідомості, проте їх дія завжди опосередковується свідомою діяльністю людей - способами та методами використання властивостей економічних законів Пізнання людьми властивостей економічних законів змінює механізми їх дії, форми суспільного розвитку. Якщо люди пізнали властивості економічних законів і підпорядковують їм свою діяльність, то економічні закони, не втрачаючи своєї об'єктивності, здійснюються не стихійно, а свідомо. Передумовою свідомого використання економічних законів є теоретичне пізнання їх сутності, змісту, форм вияву, конкретних умов дії в конкретний період розвитку суспільства, розкриття взаємозв'язку між окремими економічними законами як елементами системи економічних законів. Свідоме використання економічних законів передбачає суспільну діяльність щодо організації та управління економічними, соціальними процесами. Через створення відповідних організаційних і управлінських структур, використання певних форм та інструментів управління господарськими процесами відбувається реалізація економічної політики, тобто узгодження практичних дій держави і господарюючих суб'єктів з економічними законами суспільства.

3. Основні етапи становлення та розвитку економічної теорії як науки.

Люди завжди прагнули усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності. На це наштовхували їх життєві потреби. Отже, економікою люди цікавилися з давніх-давен. Економічна діяльність досліджувалася ще мислителями стародавньої Індії, Китаю, Греції, Єгипту та Риму. Істотного розвитку економічна наука досягла в працях Ксенофонта (430—355 pp. до н.е.), Платона (427—347 pp. до н.е.), Арістотеля (384—322 pp. до н.е.). Але ні в стародавньому світі, ні в період середньовіччя ще не було самостійної економічної науки. В окрему галузь економічна наука виділилась у XVII—XVІІІ ст. У 1615 р. французький економіст А. Монкретьєн опублікував працю "Трактат політичної економії". З цього часу економічна наука розвивалась під назвою "політична економія". Назва походить від грецьких слів: поліс — місто, держава в стародавній Греції, ойкос — дім, господарство і номос — закон (буквально: господарські закони суспільного розвитку). Головна заслуга Монкретьєна в тому, що він уперше виділив предмет дослідження економічної науки. Саме з часу опублікування зазначеної праці в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської діяльності та економіку як систему знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці з одного боку формуються теоретичні економічні науки, а з іншого — прикладні. Відтоді економічна наука розвивається в систему дисциплін про економіку. Провідною серед них є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту або методологічної основи інших економічних наук.

У процесі розвитку політичної економії можна виділити декілька етапів. Політекономія як наука формувалась у процесі розвитку капіталістичного ладу, тому об'єктом її вивчення була економіка капіталістичного способу виробництва. А оскільки капіталістичні відносини спочатку зародились у торгівлі, то в той період економісти досліджували саме сферу торгівлі, їхнє завдання полягало в тому, щоб з'ясувати джерела багатства. А багатство вони ототожнювали з грошима. Виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства. Безпосереднім джерелом багатства вважали торгівлю, бо там товари на основі нееквівалентного обміну перетворювались у гроші й виникав прибуток. Однак джерелом багатства вважалася тільки зовнішня торгівля. Звідси робився висновок: треба менше купувати і більше продавати. Продуктивною вважали лише працю в торгівлі. Цей перший напрямок політичної економії почав формуватися ще в останній третині XV ст. (рис. 1.1). Широкого розвитку він набув з другої половини XVI ст. Його називають меркантилізмом (від італійського мерканте — торговець, купець). Головними представниками цієї школи були англійські економісти Томас Мен (1571—1641), Вільям Стаффорд (1554—1612) і француз Антуан Монкретьєн (1575—1621). З розвитком капіталізму капітал проникає у сферу виробництва. Зі зростанням ролі виробництва основні положення меркантилізму про те, що джерелом багатства є торгівля, втрачають свою актуальність. Це призводить до того, що на зміну меркантилізму поступово приходить новий напрям в економічній науці — школа фізіократів у Франції і класична школа в Англії. Фізіократи (назва походить від грецьких слів фізис — природа і кратос — влада) вважали, що джерелом багатства є виробництво, яке обмежували землеробством. Промисловість вони розцінювали як непродуктивну сферу. Визначними представниками школи фізіократів у Франції були Франсуа Кене (1694—1774), Жак Тюрго (1727—1781) і Віктор Мірабо (1715—1789). Найбільшого розвитку на цьому етапі політична економія досягла в працях класичної школи, яка сформувалася в Англії в XVII—XVIII — на початку XIX ст. її представниками були Вільям Петті (1623— 1687), Адам Сміт (1723—1790) і Давід Рікардо (1772—1823). Предметом їхнього дослідження було виробництво. У ньому, на їхню думку, полягало джерело багатства. Вони прагнули виявити глибинні закономірності суспільного життя. Так вони започаткували теорію трудової вартості. З середини XIX ст. розвиток політичної економії йшов у двох протилежних напрямах — прагматичному і марксистському. Прагматичний напрям марксисти називають вульгарним. Назва походить від латинського vulgaris — грубий, спрощений. Представники прагматичного напряму основну увагу зосередили на використанні основних факторів виробництва для одержання прибутку та економічного зростання.

Видатними представниками прагматичного напряму були Томас Роберт Мальтус (1766—1834), Джеймс Міль (1773— 1836) в Англії, Жан-Батіст Сей (1766—1832) у Франції. У XX ст. — Джон Кейнс, Фрідріх фон Гаек в Англії, Веслі Мітчел та Поль Самуельсон у США. Як противага прагматичній політекономії в середині XIX ст. виникає марксистська політекономія. її основи заклали Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895). Вони зосередили свою увагу на дослідженні суперечностей капіталізму і намагалися довести неминучість його загибелі. Історія не підтвердила доказів і передбачень К. Маркса. Основним питанням, яке розмежувало, зробило протилежними прагматичну і марксистську політекономію, було питання власності. Прагматики відстоюють приватну, а марксисти — суспільну власність на засоби виробництва. У другій половині XIX ст. в економічній науці з'явився цілий ряд шкіл або течій. Це пов'язано з тим, що економічна наука зачіпає інтереси всіх верств населення, класів, соціальних групі владних структур. Тому в її межах завжди формувалися різні концепції, школи, напрямки, які предмет науки та її окремі проблеми пояснювали з позицій інтересів свого класу, групи чи владної структури. У сучасних умовах виділяються такі основні течії: Економічний лібералізм (теорія економічної свободи). Його представники виступають проти втручання держави в економіку, природним регулятором вважають ринок. Найбільше прихильників — у СІЛА. Економічний дирижизм. Представники цього напряму вказують на важливість регулювання економіки державою. Вони допускають націоналізацію та утворення державного сектора, державне фінансування, планування економіки та адміністративний контроль над кредитом, цінами та заробітною платою. Неолібералізм. Його представники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки і вільної конкуренції. Кейнсіанство — один із провідних напрямів економічної думки, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку. Він сформувався в 30-х роках XX ст. Головним його представником е англійський економіст Дж. Кейнс. У 1936 р. він опублікував монографію "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Неокласицизм. Узяв на себе функцію захищати капіталізм від марксизму. Його представники роблять спробу сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції. Досить впливовим напрямом є монетаризм. Монетаристи надають вирішального значення в регулюванні економіки грошовій системі. Головною умовою стійкого розвитку вони вважають планове (4—5% на рік) зростання грошової маси в обігу. Монетаристська концепція лежить в основі діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ). Монетаризм є основою офіційної економічної політики і в Україні.

4. Методи вивчення соціально-економічних процесів. Критерії істинності економічних знань.

Дослідження економіки, як і будь-якої іншої природної чи соціальної системи, насамперед передбачає певну технологію, тобто послідовність цього дослідження. В економічній теорії дослідження має чотири стадії. На першій відбувається накопичення фактів, що характеризують певні економічні явища. Це здійснюється шляхом спостереження. На другій стадії аналізуються та узагальнюються зібрані факти. Здійснюється їх класифікація, з них відбираються найістотніші факти. Третя стадія зводиться до встановлення взаємозв'язків між проаналізованими фактами, визначення узагальнень, на підставі яких формуються певні поняття та закони, тобто створюється теорія. Завершальна стадія передбачає перевірку правильності розроблених теоретичних висновків шляхом співставлення їх з реальністю, тобто тим, що відбувається в економічному житті. Критерієм істинності виступає відповідність створених теоретичних конструкцій реаліям життя. Фундаментальним принципом методології економічної теорії є системність. Окремі явища та процеси економічної сфери суспільства в реальній дійсності перебувають у нерозривному взаємозв'язку і взаємодії, функціонують як єдиний організм, цілісність. Тому і дослідження внутрішніх причинно-наслідкових, структурно-функціональних прямих і зворотних зв'язків має здійснюватись системно. Завдання процесу пізнання і полягає в тому, щоб систематизувати отримані знання та висновки, виявити між ними взаємозв'язки, встановити координацію і субординацію, які були б адекватні цілісному економічному організму, що реально функціонує. У процесі дослідження економічного життя суспільства використовуються такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, індукція і дедукція. Аналіз передбачає виокремлення в предметі дослідження складових частин, їх вивчення, виявлення істотних ознак та зв'язків. А синтез зводиться до поєднання розрізнених раніше складових частин у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними. Тобто синтез дає змогу одержати цілісну уяву про досліджуваний предмет. Так, у розділі позитивної економіки саме на основі аналізу економічних явищ і визначаються закономірності розвитку економіки на досліджуваному етапі. Метод індукції означає формулювання узагальнень, теоретичних висновків на основі вивчення окремих фактів. При його використанні спочатку досліджуються окремі факти, на підставі чого робляться теоретичні узагальнення. Цей метод доповнюється методом дедукції, що передбачає побудову узагальнюючих теоретичних висновків, істинність яких перевіряється аналізом явищ, стосовно яких цей висновок зроблений. Він застосовується, як правило, після того, як накопичено та охарактеризовано з погляду теорії емпіричний матеріал з метою його систематизації, послідовнішого виведення усіх висновків із первісного узагальнення. Цей метод широко використовується у нормативній економічній теорії при визначенні на основі проаналізованих фактів і їх узагальнень тенденцій розвитку економіки в майбутньому. При цьому слід зазначити, що ці два методи взаємопов'язані і взаємообумовлені, і лише в такій якості є методами пізнання дійсності. Отримання істинного знання про економіку передбачає обов'язкове використання діалектичного методу, основи якого закладені давньогрецькими мислителями і детально розкриті Гегелем. Метод діалектики спирається на певні принципи. По-перше, всі явища та відносини реального життя перебувають у процесі постійного розвитку та змін. По-друге, розвиток будь-якого явища відбувається від простого до складного, від нижчих форм до вищих. Складне відношення чи форма можуть проявитись лише тоді, коли отримало розвиток те відношення чи явище, на основі яких виникло складне відношення чи явище. По-третє, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей, внутрішні суперечності явища. Застосування діалектичного методу в економічній теорії передбачає, що процеси та явища у сфері економічного життя суспільства перебувають у постійному русі, виникають, розвиваються і зникають, ніколи не знаходяться у стані спокою. Діалектичний метод дослідження економіки передбачає застосування методу наукової абстракції, що означає відволікання, відмову від одиничного, випадкового в досліджуваному явищі або процесі, виділення у них стійкого, типового, постійного. Дослідник виділяє найсуттєвіші сторони процесу, що вивчається, абстрагується від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім розглядаються конкретні прояви цього явища. Таким чином, найзагальніша (проста) економічна форма розгортається у цілісну систему економічних явищ, відповідно до власної внутрішньої логіки останньої. Те, від чого на початковому етапі абстрагувались з метою виявлення глибинніших суттєвих відносин, тепер підлягає роз'ясненню. В результаті конкретне виявляється не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою економічного життя. При використанні методу абстракції необхідно дотримуватись певних меж такого абстрагування. Відволікання від конкретного, що перебуває на поверхні життя, повинно бути достатньо глибоким, щоб виявити суттєвий зв'язок між явищами у чистому вигляді. Водночас воно не повинно переходити ту межу, за якою зникає реальний зміст досліджуваного явища. Тому метод абстракції тісно пов'язаний із поняттям конкретного, бо сама абстракція є лише сходинкою до пізнання конкретного. Вона є однією з граней конкретного і тому являє собою його протилежність. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних рис і граней, кожна з яких після її виокремлення за допомогою аналізу може бути розкрита у певному визначенні. Процеси, що відбуваються в економіці, мають як якісні, так і кількісні параметри. Тому їх дослідження зумовлює і використання статистичних методів як методів кількісного аналізу. Вони необхідні тому, що логічні висновки і узагальнення неможливо зробити, не переконавшись, насамперед, що досліджуване явище чи процес є масовим або типовим. Суть цих методів полягає у порівнянні економічних величин, що випливають з якоїсь теоретичної моделі, з дійсними кількісними характеристиками, зумовленими практикою життя. Економічне існування суспільства є постійно змінюваним процесом, що здійснюється як у просторовому, так і у часовому вимірах. Тому і дослідження його потрібно здійснювати в тій історичній послідовності, в якій відбувався розвиток економіки. Такий підхід забезпечується історичним методом, суть якого полягає у порівнянні досліджуваних явищ на різних етапах історичного розвитку і врахування результатів такого порівняння при формуванні теоретичних висновків щодо його стану на досліджуваному етапі. Історичний метод дає можливість розглядати економічні системи у послідовності їх історичного розвитку. Цей метод широко використовує як класична, так і марксистська політекономія. Але історичний підхід до аналізу господарської діяльності має й певні недоліки. Велика кількість описового матеріалу і випадкових історичних явищ може ускладнити серйозне вивчення економіки. Таким шляхом неможливо виявити типові риси економічних систем. Тому необхідно використовувати логічний метод, який дозволяє правильно застосовувати загально значимі думки (поняття, судження, висновки) і засоби мислення (визначення, закони мислення, що обґрунтовують правила переходу від одних понять і висновків до інших). Це допомагає досягти істинності обгрунтованих положень та висновків. З огляду на це історичний метод дослідження потрібно поєднувати з логічним, який за висловом одного з відомих економістів минулого, є нічим іншим, як історичним, але звільненим від історичної форми і зайвих випадковостей. У сучасних умовах розвитку економіки нерідко застосовується метод економічного експерименту. Він полягає у теоретичному обгрунтуванні певних закономірностей і напрямів розвитку економіки чи її окремих складових. За великих масштабів економічної діяльності реалізація обгрунтованих положень у межах усієї економіки у разі їх помилковості може призвести до великих збитків. Щоб цього уникнути і водночас на практиці визначити істинність теоретичних висновків і рекомендацій, здійснюється їх апробація на певному числі об'єктів економічної діяльності. Такий підхід дає змогу апробувати теоретичні моделі практикою економічного життя. Прикладом використання цього методу на практиці була апробація в декількох районах України єдиного податку в сільськогосподарському виробництві країни. За результатом експерименту такий порядок оподаткування було запроваджено в усьому аграрному секторі. З методом економічного експерименту тісно пов'язаний метод економічного моделювання. Це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ за допомогою економіко-математичних способів, що формалізовано відображають реальну картину економічного життя. Економічні моделі дають можливість з погляду науки дослідити основні риси і закономірності реальної економічної діяльності. Важливу роль у дослідженні економічної сфери суспільства відіграє метод порівняння. Його використання зумовлено тим, що жодне явище економіки не можна оцінити окремо. Все пізнається лише у порівнянні, бо пізнати невідоме можна, лише використавши як критерій те, що вже відоме, пізнане раніше. Саме способом порівнянь можна виявити як окремі ознаки досліджуваного предмета, так і їх взаємодію та форми прояву на різних етапах розвитку.