5. Роль економічної теорії в підготовці та професійній діяльності спеціалістів сфери ФКіС.

6. Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія. Роль ФКіС в якісному вдосконаленні людини як головного фактору суспільного виробництва.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови- фактори виробництва. Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. В економічній науці поряд з поняттям "фактори виробництва" використовується і така категорія як "ресурси виробництва". Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва - це "працюючі ресурси". Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи . В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва. Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуаль-вих здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов. Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб'єкти суспільства. Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класових, ідеологічних поглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий в будь-якому суспільстві. У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий - підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва. Чотири факторна класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює І доповнює класифікацію факторів виробництва. Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства. Людський капітал - сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва. Капітал - це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг. Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили. Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі. При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак: - по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором виробництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею суші нашої планети і становить лише 29 % від її загальної площі. В Україні площа землі становить 61 млн га, в тому числі площа сільськогосподарських угідь - 42 млн га; - по-друге, земля є невідтворюваним фактором виробництва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини природного багатства його практично неможливо штучно відтворити; - по-третє, земля, на відміну від інших факторів виробництва, є фізично непереміщуваним фактором виробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілю сільськогосподарського виробництва для суб'єктів господарювання; - по-четверте, земля як фактор виробництва при належному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально; - по-п'яте, земля широко використовується і в несільськогосподарському виробництві як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин та ін. В надрах землі України знаходиться близько 20 тис. родовищ 113 видів корисних копалин. За вартістю розвідані запаси цих родовищ оцінюються в 7,5 трлн дол. США. Запаси залізних руд становлять понад 14 % загальносвітових, марганцевих - більше 43 %. Провідні позиції у світі Україна посідає і за запасами вугілля, титану, урану, графіту, сірки, калійних солей, каоліну, декоративного каменю тощо. Все сказане вище дозволяє зробити висновок про те, що землю як специфічний та невідтворюваний фактор виробництва необхідно берегти та раціонально використовувати. Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства. Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва (працю, капітал, підприємницькі здібності, інформацію, природокористування), збагачує їх якісно новим змістом. Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом, інформація справляє суттєвий вплив на розвиток економічних процесів. Завдяки розвитку інформації відбувається переоцінка ролі та місця матеріально-речових факторів суспільного виробництва. Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційно-місткість виробництва, праці та продукту. У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція переростає в інформаційну революцію, яка стає вирішальним фактором економічного та соціального розвитку сучасного суспільства. І в цих умовах те суспільство, яке не стало на шлях інформатизації та радикальної трансформації на її основі господарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відставання та поступову деградацію.

7. Продуктивність та інтенсивність праці. Роль фКіС у підвищенні продуктивності праці.

Продуктивність - це ефективність використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів та ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукцію. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Інтенсивність праці - характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. При цьому необхідно визначати нормальну інтенсивність праці, яка означає таку витрату життєвої енергії людини упродовж робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними і психічними можливостями людського організму. Також на рівень продуктивності праці на підприємстві впливають: 1) рівень екстенсивного використання праці - показує міру її продуктивного використання та її тривалість упродовж робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, тим менше простоїв та інших втрат робочого часу, чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і, відповідно, її продуктивності. 2) техніко-технологічний стан виробництва. Вихід України з економічної кризи і вирішення стратегічних завдань, які стоять перед її народом зі створення національної економіки, можливі за умови значного підвищення ефективності всієї сукупної праці суспільства. Від цього залежить ступінь задоволення потреб її громадян і місце у світовому співтоваристві. А це, в свою чергу, не можливе без подальшого підвищення продуктивності. Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. При цьому, підвищення продуктивності праці повинно переслідувати дві взаємопов'язані мети: 1) підвищення життєвого рівня населення - за рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня; 2) підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників. В умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виражається у: - зниженні трудомісткості; - зниженні затрат зарплати на 1 грн. продукції: - зниженні частки витрат на зарплату у собівартості продукції; - зниженні часу виробництва; - підвищенні якості продукції; - збільшенні маси і норми прибутку. Отже, підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Для створення в Україні конкурентоспроможних виробництв та продукції необхідно ефективно використовувати ресурси на кожному робочому місці, підприємстві. А для цього необхідна реформа системи управління, виробництва і реалізації продукції, яка повинна бути узгоджена з процесами приватизації, реструктуризації та адаптації до міжнародних стандартів.

8. Суспільне виробництва та його структура.

Природа не дає в готовому вигляді всього того, що необхідно для задоволення людських потреб. Усе це люди добувають у процесі виробництва. Таким чином, виробництво є основою життя людського суспільства. Політична економія має справу не з будь-яким конкретним виробництвом. Вона визначає закономірності функціонування суспільного виробництва. Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) у їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємообумовленості та взаємозалежності Суспільне виробництво - це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку Суспільне виробництво включає в себе чотири стадії: - безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг); - розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті (в натурі або в певній сумі грошей); - обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; - споживання - тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу.

Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе два види (сфери) виробництва: матеріальне та нематеріальне виробництво. Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки: - завжди є суспільним виробництвом; - має безперервний характер розвитку, постійно повторюється, тобто відтворюється; - у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми; - є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи. Найважливішою складовою процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця - свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб. Основні моменти процесу праці: робоча сила (особистий фактор виробництва; предмети праці, засоби праці (речовий фактор виробництва). У нематеріальному виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художника, скульптора, письменника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їхньої праці, як і в матеріальному виробництві, є створення матеріалізованих благ - книг, картин, скульптур, кінострічок, фотографій. Але все ж таки духовне виробництво відноситься до нематеріального виробництва, оскільки головним у ньому є не матеріальна частина створення речі, а її естетична цінність, глибина духовного відображення реального світу через талант людини. Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми "товару-послуги", яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва Ознаки товару-послуги: 1) сутність послуги, як правило, полягає не в матеріально-речовій формі, а в корисному ефекті певної трудової діяльності; 2) процесі виробництва послуги збігається з моментом її споживання в часі й просторі (послуга лікаря, вчителя, музиканта, тренера, перукаря тощо); 3) послуга, як правило, не може накопичуватись і транспортуватися. У сучасних умовах значення сфери нематеріального виробництва і послуг значно підвищується, його зростання стає закономірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особливо розвинутих цивілізованих держав. Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг розвинутих країн зайнято понад 55 % працездатного населення й виробляється від 60 до 75 % валового національного продукту. Це свідчення високого рівня життя людей та зміни пріоритетів у задоволенні їх потреб.

Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів: власне виробництво; розподіл; > пофазна структура виробництва обмін; споживання. Ці елементи називають фазами виробництва, тому дану структуру можна назвати пофазною структурою виробництва. Фази між собою тісно взаємопов'язані, хоч кожна з них відносно відокремлена, тобто має певні характерні особливості. Насамперед, тісно взаємозумовлені власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і особисте. Виробниче споживання - це споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно-необхідного продукту. Отже, цей вид споживання фактично означає виробництво. З цим пов'язане і особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає спосіб споживання. Отже, власне виробництво і споживання, відрізняючись певним чином за своїми функціями і роллю тісно між собою пов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виділити особисте споживання як процес задоволення потреб суспільства і кожного його члена в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має носити споживацький характер, тобто кінцевою метою передбачати створення продукції для задоволення особистих потреб всіх членів суспільства. Якщо ж зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою, або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не для споживання. Сучасна економічна ситуація в Україні значною мірою обумовлена деформованою структурою економіки, для якої характерна надзвичайно мала частка галузей споживчого сектора. Так, у 2006 р. в структурі реалізованої продукції промисловості питома вага харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів становила 15,5%, а галузей легкої промисловості (текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та хутряних виробів; виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів) - всього 1,5%. Тому одним з важливих завдань структурних перетворень на найближчі роки має стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, які задовольняють споживчий попит населення. Перш ніж увійти у фазу споживання продукт має пройти стадії розподілу і обміну. Розподіл виступає в трьох видах: а) розподіл засобів виробництва; б) розподіл трудових ресурсів; в) розподіл предметів споживання. У процесі розподілу встановлюється частка певного суб'єкта (трудового колективу чи окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Але щоб одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потреб суспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, продукт має пройти стадію обміну. Обмін виступає в трьох видах: а) обмін діяльністю і здібностями; б) обмін засобами виробництва; в) обмін предметами споживання. Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дозволяє розкрити зміст економічного ладу як субординованої системи економічних відносин. Сфери суспільного виробництва.

Основне виробництво, виробнича і соціальна інфраструктури За сферами економічної діяльності людей в суспільному виробництві можна виділити три великих блоки галузей: 1) основне виробництво; 2) виробнича інфраструктура; 3) соціальна інфраструктура. Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від цих галузей, від їх технічного рівня. Це: сировинний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, металургійний комплекс, агропромисловий комплекс, хімічно-лісовий комплекс, виробництво товарів народного споживання, інвестиційний комплекс. Наприклад, на сьогодні в Україні лише в промисловості нараховується близько 55 тис. підприємств, які виробляють промислову продукцію. У галузях основного виробництва зосереджується основна маса ресурсів. Так, у валовому національному продукті сфера промислового виробництва в Україні посідає 55,8%, у той час як у Великобританії - 29,8%, Франції - 29,6%, США - 26,2%, Японії -33,8%. Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. До цих галузей відносяться: - транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; - спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.). Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично рівнозначна примноженню суспільного багатства. Тому розширення виробничої інфраструктури і перетворення її в крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки. У розвинутих країнах сфера виробничих послуг - це велика і високоефективна галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США в цій сфері створюється більше 1/5 частини валового внутрішнього продукту. З наведених даних переконливо випливає такий важливий висновок: у сучасних умовах важливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва в Україні має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому складають сферу матеріального виробництва. Але із розвитком суспільства зростають потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері. Це обумовлює існування соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку трудящих, примноженні їх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня. Тривалий час в економічній літературі ця сфера людської діяльності відносилася до невиробничої сфери. Підставою такого висновку було те, що в ній не створюються матеріальні блага. Звичайно, невиробнича сфера існує: держапарат, апарат управління громадських рухів, армія, міліція. Проте всю соціальну інфраструктуру віднести до невиробничої сфери не можна. Тут створюються послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей. Праця, що створює послуги, є суспільно необхідною і суспільно корисною. Вона є рівноцінною праці у сфері матеріального виробництва, тому її слід визнати продуктивною працею. Тому соціальна інфраструктура - це сфера нематеріального виробництва, і її не можна ототожнювати з невиробничою сферою. Соціальна інфраструктура включає такі галузі: - охорона здоров'я і фізична культура; - загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища освіта, система; - підвищення кваліфікації і т.п.; - житлово-комунальне господарство; - пасажирський транспорт і зв'язок; - побутове обслуговування; - культура і мистецтво. Згідно з прийнятою у статистиці практикою обліку до соціальної сфери належить наука, так як вона є однією з форм суспільної свідомості, одним з головних факторів духовного розвитку людини. Але прикладна наука має включатися в процес матеріального виробництва: вона виступає як безпосередня продуктивна сила. Такий розподіл характерний і для торгівлі, транспорту, зв'язку: ці галузі належать як до матеріального виробництва (в міру продовження в них процесу виробництва), так і до нематеріального виробництва (у сфері обслуговування людей). Охорона навколишнього середовища може бути віднесена до матеріального і нематеріального виробництва не так безпосередньо: до матеріального виробництва - так як впровадження природоохоронних технологій здійснюється шляхом вдосконалення виробництва; до соціальної сфери - так як покращення навколишнього середовища безпосередньо пов'язане зі створенням сприятливих умов для життя людини. Оптимальне співвідношення матеріального і нематеріального виробництва дозволяє забезпечувати поєднання матеріального добробуту і духовного розвитку людини. Досвід показує, що соціальна інфраструктура в розвинутих країнах поступово перетворюється в основну сферу людської діяльності. Так, у США у сфері соціальних послуг створюється більше половини валового внутрішнього продукту, в Україні цей показник складає 33,6%. Обсяг і якість соціальних послуг яскраво характеризує економічний прогрес суспільства та рівень життя населення. Тривалий час недооцінка ролі цієї сфери обумовлювала значне відставання розвитку у нас саме тих галузей, які сьогодні визначають рівень цивілізованості суспільства, характер соціальної спрямованості суспільної діяльності: охорона здоров'я, побутове обслуговування населення, матеріально-технічна база науки, вищої і середньої освіти та ін. Тому сьогодні важливим стратегічним завданням економіки має бути прискорений розвиток соціальної інфраструктури. Важливою складовою частиною суспільного виробництва є також його організація і управління. Не потребує доказу те, що кожний економічний процес має бути певним чином організований. Причому в умовах посилення усуспільнення виробництва, розвитку поділу праці, спеціалізації і кооперування зростає значення чіткої організації всіх ланок економіки. Суспільна організація виробництва має відповідати таким вимогам: - створювати широкі можливості для природно-історичного процесу економічного розвитку з оптимальним поєднанням ринкових і державних методів регулювання економіки, не допускаючи волюнтаристського втручання у виробництво; - реалізувати останні досягнення науково-технічного прогресу і бути адекватною наявному рівню реального усуспільнення виробництва. Лише за цієї умови організація виробництва сприятиме економічному розвитку та підвищенню його ефективності.

9. Фізкультурно-спортивні послуги та їх економічний зміст.

10. Валовий суспільний продукт і його складові частини.

Валовий суспільний продукт — вартість створених у суспільстві матеріальних благ, які за винятком проміжного продукту, використовують на задоволення матеріальних потреб населення. За вартістю валовий суспільний продукт складається з вартості перенесених засобів виробництва, або фонду заміщення, і національного доходу, або новоствореної вартості. Фонд заміщення складається з вартості заміщених основних виробничих фондів сфери матеріального виробництва, які переносять свою вартість на новостворений продукт частинами в міру зношування (або амортизації), та вартості заміщення оборотних виробничих фондів, які повністю переносяться на новостворений продукт. Результатом суспільного відтворення, незалежно від його типу, є сукупний суспільний продукт (ССП). Він являє собою виражений у :Ш ринкових цінах обсяг товарів і послуг, створених протягом певного часу (як правило, року). ССП перебуває в постійному русі, вихідним пунктом якого є виробництво, а кінцевим - споживання. Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між значною кількістю виробників і споживачів ССП. Вони відображенні у схемі економічного кругообігу доходів і витрат в національній економіці. В умовах товарного виробництва суспільне відтворення (як і суспільне виробництво) передбачає відтворення сукупного суспільного продукту у натурально-речовій і вартісній формах, тобто мас двоїстий характер. Цим визначається необхідність відшкодування спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (ресурсів) як в натурально-речовій, так і вартісній формі. За таких умов велике значення має структура сукупного суспільного продукту, його окремих частин, формування необхідних пропорцій суспільного виробництва, досягнення ринкової рівноваги, функціональне призначення його складових частин. З цією метою ще у XVIII ст. Ф. Кене створив добревідому економічну таблицю, у якій виокремив у складі сукупного суспільного продукту продукцію сільського господарства і промисловості, де розмежував засоби виробництва і предмети споживання. А. Сміт також виділяв у складі ССП засоби виробництва і предмети споживання. Взявши до уваги цю обставину К.Маркс обгрунтував поділ сукупного суспільного виробництва на два підрозділи: І - виробництво засобів виробництва; II - виробництво предметів споживання. Нині висувають пропозиції щодо виділення підрозділу, який створює засоби оборони та виробництва послуг. При аналізі суспільного відтворення такого підходу дотримувався і Дж. М. Кейнс, використовував його лише щодо сфери обігу. При визначенні обсягів споживання Дж. М. Кейнс відраховував з цієї сукупності продуктів засоби виробництва (як визначав Кейнс, те, що підприємці купують один в одного). Це дає змогу отримувати обсяг реалізації предметів споживання. Відповідно до натурально-речової форми та функціонального призначення відповідних благ сукупний суспільний продукт поділяється на засоби виробництва та предмети споживання. У промисловості виокремлюють групи "А" (виробництво засобів виробництва) та групу "Б" (виробництво предметів споживання). В усі часи існування матеріального виробництва вони виконували різні функції у процесі суспільного відтворення. Перші з них призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, а другі - для відтворення вартості робочої сили. Цей поділ зумовлений тим, що продукція І підрозділу за своїм натурально-речовим складом є такою, що не може бути безпосередньо спрямована на відтворення вартості робочої сили, яка була витрачена при виробництві засобів виробництва. Для цього використовуються предмети споживання, які за натуральною формою є продукцією II підрозділу. Для поновлення виробництва цієї продукції треба відновити зношені засоби виробництва. Продукція яка виробляється в І підрозділі, не може бути в ньому об'єктом особистого споживання. Але її створюється більше, ніж потрібно для виробничого споживання у І підрозділі. Частина засобів виробництва спрямовується у II підрозділ для обміну на предмети споживання. Подібно до цього вся продукція II підрозділу не може повністю використовуватися для виробничого споживання в ньому, але її створюється більше, ніж потрібно для особистого споживання в цьому підрозділі. Тому певну її частину спрямовують у І підрозділ для обміну на засоби виробництва для II підрозділу, потреба в яких визначається необхідністю поновлення використаних засобів виробництва та розширення виробництва. Крім сфери матеріального виробництва, виділяється також сфера нематеріального виробництва, до складу якої належать галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності) й надаються нематеріальні послуги (освіта, наукове обслуговування, охорона здоров'я). Сукупність виробництва матеріальних благ і нематеріальних послуг утворює сферу послуг. У західній економічній літературі крім поділу на матеріальне і нематеріальне виробництво, існує також поділ на первинне, вторинне, третинне виробництво відповідно до характеру виробничих функцій. Щодо первинного виробництва, то до нього належать видобувні галузі та сільське господарство (землеробство, тваринництво, кормовиробництво і т. п.). Основою вторинного виробництва є первинне. Воно є похідним та залежним від первинного і охоплює всі галузі обробної промисловості, а також будівництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вторинного та пов'язане зі створенням і наданням різноманітних послуг. Послуги поділяються на ті, що обслуговують виробництво, і ті, що обслуговують окремих осіб, тобто існує поділ на виробничі та особисті послуги. Нормальне протікання процесу суспільного відтворення неможливе без наявності виробничого транспорту, зв'язку, а також торгівлі, фінансово-кредитних установ. Сукупність галузей, які обслуговують суспільне відтворення, складають виробничу інфраструктуру. Економічно розвинені країни світу мають постійно зростаючу виробничу інфраструктуру з високим рівнем ефективності. Важливою характеристикою сукупного суспільного продукту є його вартісна структура. Досить повне уявлення щодо цієї економічної категорії надав К. Маркс у другому томі "Капіталу". Він довів, що структура вартості сукупного суспільного продукту, так само як і окремого товару, складається з двох частин: матеріальних затрат (с) і новоствореної вартості (V + т). Остання охоплює необхідний продукт К, що використовується для відтворення робочої сили, і додатковий продукт т, який іде на розширення виробництва та задоволення суспільних потреб. Натурально-речова та вартісна структура суспільного продукту перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. Кожному елементу вартісної структури суспільного продукту має відповідати той або інший натурально-речовий елемент. Для нормального протікання процесу суспільного відтворення кожний елемент його натурально-речового складу мас відновитися та реалізуватися. Для цього з урахуванням якісних змін у розвитку засобів та предметів праці, особистого фактора виробництва, охорони навколишнього середовища, підвищення ефективності господарювання необхідно постійно підтримувати такі загальні пропорції розширеного відтворення: