Материал: Відповіді до заліку. Економічна теорія. Туризм

101. Міжнародна економічна інтеграція : суть та форми розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція - процес зближення та об'єднання економік різних країн в єдиний господарський комплекс на основі поглиблення стійких взаємозв'язків у виробництві і розподілі праці, взаємодії відтворювальних структур на різних рівнях національних господарств, що зумовлює зближення згідно з міждержавними угодами господарських механізмів і узгоджене регулювання міждержавними органами . Міжнародна економічна інтеграція - процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямованих на створення єдиного господарського механізму Інтеграція має наступні рівні: 1) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення транснаціональних корпорацій); 2) взаємодія на рівні держав, партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн; 3) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання. Еволюція міжнародної економічної інтеграції відбувалася у кілька етапів. Кожен етап інтеграції має свої особливості Загальна особливість цих етапів полягає в тому, що між країнами, які вступили у той чи інший етап інтеграції, ліквідуються певні (залежно від рівня їх розвитку) економічні бар'єри. Внаслідок цього у межах інтеграційного об'єднання формується відносно замкнутий ринковий простір. Під дією ринкових регуляторів (цін, відсотків тощо) у ньому виникає ефективніша територіальна і галузева структура виробництва. Це забезпечує країнам-учасницям суттєву перевагу, оскільки зростає продуктивність праці, зникає необхідність у витратах на митний контроль за зовнішньоекономічними операціями . Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань.

Серед них виділяють: - у Західній Європі - Європейський союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) ; - у Північній Америці - Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА) ; " - в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС). У процесі інтеграції окремі групи країн створюють одна одній більш сприятливі умови у внутрірегіональній торгівлі, наданні послуг, переміщенні факторів виробництва і загалом стимулюють розвиток міжнародних економічних відносин у рамках інтеграційних об'єднань. Учасники інтеграційного процесу здійснюють глибший поділ праці, інтенсивніше обмінюються товарами, послугами, капіталами і робочою силою. 3. На західноєвропейських теренах міжнародна економічна інтеграція реалізується як трьохрівнева модель, що охоплює: - мікрорівень (рівень корпорацій): окремі фірми вступають у прямі господарські зв'язки, розгортають інтеграційні процеси; - міждержавний рівень: цілеспрямована діяльність держави щодо сприяння процесам переплітання праці і капіталу в межах групи країн; - наднаціональний рівень: країни-учасниці добровільно передають союзу (наприклад, у ЄС; на початку 2010 р. кількість країн-учасниць ЄС - 27) певні політико-економічні функції, відмовляючись від суверенітету в цих галузях. Основними чинниками західноєвропейської інтеграції є: приблизна однаковість рівнів економічного розвитку і ринкової зрілості; географічна близькість і тісні, історично сформовані економічні зв'язки країн, що інтегруються; спільність економічних та інших проблем у певних галузях (фінансів, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо); демонстраційний ефект економічних зрушень Принципи діяльності ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів ЄС: за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу; немає наднаціональних органів; країни-члени не відмовляються від свого суверенітету. З моменту створення ЄАВТ у 1960 р. ця організація дуже змінилася в плані складу держав-учасниць. Спочатку, в 1973 р., вийшли з її складу, у зв'язку з приєднанням до ЄС, Данія і Велика Британія, в 1986 р. - Португалія, а в 1995 р., з тих же причин, - Австрія, Фінляндія, Швеція. Таким чином, із держав-засновників ЄВАТ залишаються Швейцарія, потім до неї ввійшли Ісландія, Ліхтенштейн (Бочан І. О. Глобальна економіка: Підручник. - К. : Знання, 2007. - С. 158-159). 4. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА) - Канада, Мексика, США. її частка у світовій торгівлі становить 18,7 %. У 1991 р. утворено Південний спільний ринок (МЕРКОСУР) - Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай. Його частка у світовій торгівлі становить 1,5 %. 5. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) - Австралія, Бруней, В'єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршалові острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Республіка Корея, Росія, Сінгапур, СІНА, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. На його долю припадає 60 % світового ВВП, 40 % світової торгівлі. У країнах з перехідною економікою: Співдружність Незалежних Держав (СНД). У деяких регіонах світу утворюються торгові блоки, функціонують організації з реалізації спільних проектів. Особливо активно останнім часом діють економічні валютні союзи. Координувати економічну політику щодо обсягів виробництва відповідних товарів і політики цін покликані ОПЕК, Асоціація країн-експортерів залізної руди (АІЕК) та ін. Можливості цих організацій залежать від особливостей поточної фази відтворення у світовому господарстві, кон'юнктурних коливань, політики торгово-промислових корпорацій, які монополізують ринок або ціну. Майже всі інтеграційні об'єднання вирішують подібні завдання, які зводяться до використання переваг масштабної економіки, утворення сприятливого зовнішньополітичного середовища, оптимізації торговельної політики, максимального сприяння структурній перебудові економіки, підтримання молодих галузей і забезпечення необхідних умов для створення нових. Економічне зближення країн у регіональних межах створює сприятливі умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, певною мірою захищає їх від конкуренції з фірмами третіх країн.

102. Міжнародна торгівля : сучасні види та структура.

Міжнародні економічні відносини - це система економічних зв'язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств ; це економічні відносини в системі світового господарства До основних форм МЕВ відносять: міжнародну торгівлю товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародну міграцію робочої сили; науково-технічне співробітництво; валютно-кредитні відносини. Міжнародна (світова) торгівля - форма МЕВ, що основується на глибокому міжнародному поділі праці, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, географічними та іншими умовами. На частку торгівлі припадає нині приблизно 80% всього обсягу міжнародних економічних відносин Світовий ринок - це розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на міжнародному поділі праці. Характерною ознакою світового ринку є існування особливої системи - світових цін. Для зовнішньої торгівлі важливе значення має конкурентоспроможність товарів, які продаються на світовому ринку. Зовнішня торгівля відбувається за світовими цінами, хоча на однаковий товар у межах світового ринку вони можуть бути різними. Головними елементами зовнішньої торгівлі є експорт та імпорт. Експорт - продаж товарів та послуг зарубіжному контрагенту. Імпорт - придбання (купівля) в іноземного контрагента товарів та послуг. Сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний оборот. Різниця між вартісними обсягами експорту та імпорту складає торговельне сальдо, яке буває позитивним або активним (коли вартість вивезених товарів і послуг перевищує вартість ввезених) і від'ємним (за зворотного співвідношення). Основними формами міжнародної торгівлі є: біржова, аукціонна, міжнародні торги. Реальну результативність зовнішньої торгівлі відображає платіжний баланс, який складається з двох колонок - надходжень і платежів, тобто включає дві групи показників: надходження від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з інших країн (нерезидентів) і зовнішні видатки (платежі) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності даної країни (резидентів). Якщо надходження платежів перевищує видатки, то платіжний баланс вважається активним (має позитивне сальдо); у протилежному випадку - пасивним (має від'ємне сальдо). Фундаментом платіжного балансу є зовнішньоторговельний баланс, який розраховується на основі даних статистики митних служб (враховуючи обсяги товарів, які реально перетинають кордони), тоді як платіжний баланс - за результатами експортних та імпортних надходжень. Часто виникають складнощі при розрахунку платіжного балансу, оскільки платежі та надходження до нього можуть у часі не збігатися з рухом товарів (послуг), а також у зв'язку зі здійсненням розрахунків у різних валютах за різними курсовими співвідношеннями Внутрішня структура як торговельного, так особливо платіжного балансу, динамічна і мінлива. На їх стан впливає багато зовнішніх і внутрішніх факторів: циклічність економічного розвитку, динаміка світових цін (особливо на сировину), зміна курсів валют, зростання або зниження внутрішнього попиту на споживчі та інвестиційні товари, зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на зростання чи стримування експорту та імпорту Особливості сучасного етапу розвитку світової торгівлі: перевищення темпів зростання світової торгівлі над темпами зростання ВВП; зміна структури товарообігу світової торгівлі за рахунок зростання питомої ваги продукції переробної промисловості; зниження частки сировинних товарів; щорічне оновлення більш ніж на третину асортименту продукції обробних галузей, насамперед електроніки; зростання частини взаємної торгівлі індустріально розвинених країн; зростання темпів торгівлі машинами та обладнанням на базі поглиблення міжнародного виробничого кооперування; розвиток ринку наукомісткої продукції, патентів, ліцензій, ноу-хау; множинність цін; зростання питомої ваги та значення світового ринку послуг Основними суб'єктами міжнародної торгівлі є транснаціональні корпорації (ТНК), які контролюють понад 2/3 світової торгівлі. За об'єктами міжнародна торгівля поділяється на торгівлю товарами і торгівлю послугами. В цілому товарна структура міжнародної торгівлі групується відповідно до Стандартної міжнародної товарної класифікації ООН

103. Міжнародна міграція капіталу та робочої сили.

Міжнародний рух капіталів (міжнародна міграція капіталу) визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Причини вивозу капіталу: 1) відносний надлишок капіталу у країнах-експортерах; 2) неможливість вигідного застосування капіталу в межах власної національної економіки; 3) зростання попиту на вільний капітал з боку країн, що не мають в достатній кількості власних джерел його нагромадження; 4) можливість одержання за допомогою вивезеного капіталу додаткових прибутків за рахунок дешевої сировини, робочої сили, використання готової інфраструктури, проникнення на нові ринки збуту Отже, вивіз, або міграція капіталів за межі національної економіки вигідна тоді, коли є можливість отримати в інших країнах більший прибуток, ніж у власній. Функції міжнародного ринку капіталу: забезпечення економіки готівкою; надання можливостей корпораціям та окремим особам отримувати дохід від розміщення їхніх тимчасово вільних грошових коштів; перерозподіл ресурсів у глобальному масштабі. Є країни, які зацікавлені в залученні капіталу для вирішення своїх соціально-економічних проблем. З цією метою вони заохочують його надходження в країну шляхом підвищення банківського проценту і дивідендів, забезпечення правової захищеності закордонних інвесторів та гарантій одержання прибутку. Міжнародну міграцію капіталу залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації, традиційно поділяють на ряд форм. Основні форми міжнародного вивозу капіталу наведені в таблиці. Позичковий капітал - це надання коштів у борг заради отримання прибутку у формі процента; це: 1) банківські депозити і кошти на рахунках інших фінансових установ; 2) позики і кредити. Вивіз позичкового капіталу здійснюється шляхом надання позик державам, споживачам, сфері бізнесу. Формою такого руху позичкового капіталу є міжнародний кредит. Власник позичкового капіталу зберігає тільки право власності на переданий у позику капітал. Право використання цієї форми капіталу переходить до імпортера підприємницького капіталу здійснюється шляхом зарубіжних інвестицій. Експорт підприємницького капіталу у вигляді цінних паперів - акцій - приносить дивіденд, а при вивозі позичкового капіталу у вигляді цінних паперів - облігацій - процент. За способом застосування іноземні інвестиції здійснюються у двох формах: 1) прямі інвестиції; 2) портфельні інвестиції. Прямі інвестиції забезпечують реалізацію довгострокових інтересів за рахунок отримання інвестором права бути власником підприємства або мати вирішальний голос в управлінні ним. Як правило, прямі інвестиції є приватним підприємницьким капіталом, вкладаються переважно в акції промислових, торговельних та банківських підприємств, що забезпечує володіння або певний контроль вкладника над діяльністю цих підприємств. Перевагою прямих інвестицій є те, що експортер повністю розпоряджається своїм капіталом протягом всього періоду функціонування цих вкладень. Позичковий капітал на весь строк надання позики перебуває у розпорядженні імпортера Основна частина прямих інвестицій (приблизно 3/4) припадає на розвинені країни світу, а решта (приблизно 1/4) - на країни, що розвиваються Портфельні інвестиції здійснюються шляхом придбання акцій іноземних підприємств у розмірах, які не забезпечують право власності або контроль над ними. Портфельні інвестиції здійснюються також у тому разі, коли прямі інвестиції робити невигідно на умовах чинного законодавства країни-імпортера капіталу. Вивіз позичкового капіталу становить основу сучасної міжнародної кредитної системи. Його функціонування і розвиток дає змогу країнам-імпортерам вирішити цілий ряд складних соціально-економічних проблем. Трапляється, що кредити отримують країни, які внаслідок нерозвиненості економіки нездатні повернути борг або хоч сплачувати процент. Це породжує кризи світової заборгованості. Останні проявляються в тому, що окремі країни або їх група оголошують про неможливість виплачувати свої зовнішні борги. Сучасні міжнародні економічні відносини нерозривно пов'язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, рееміграція населення Міжнародна (зовнішня) міграція існує у різних формах: трудовій, сімейній, туристичній тощо. Провідна роль в умовах глобалізації належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили. Міжнародна міграція робочої сили - це процес стихійного або організованого переміщення робочої сили в межах міжнародного ринку праці. Міграція робочої сили, коли населення переміщується між окремими регіонами в межах своєї країни, складає внутрішню міграцію. Зовнішню міграцію утворює переїзд робочої сили з однієї країни в іншу на тривалий строк, як правило, не менше року. Зовнішня міграція здійснюється як еміграція та як імміграція. В сучасних умовах у цей процес втягнута абсолютна більшість населення країн світу. На початок XXI ст. сформувалися наступні центри, що визначають сучасні напрямки міжнародної міграції робочої сили: 1) США, Канада, Австралія - приймають переважно кваліфікованих спеціалістів; 2) країни Західної Європи, де на непрестижних, важких і шкідливих для здоров'я роботах постійно використовується значна кількість іноземних працівників, в тому числі з України; 3) нафтовидобувні країни Близького Сходу, в яких охоче беруть на роботу іноземних фахівців, а також некваліфікованих працівників з сусідніх арабських країн; 4) індустріальні країни Південно-Східної Азії, де мігрує в основному населення цього регіону світу У результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили, який залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили. Причини, що породжують міграцію робочої сили: загальні (інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в національних економіках, пов'язані з НТР) і специфічні (відмінності у рівні соціально-економічного розвитку країн, що породжує відмінності в рівнях оплати праці, житлових умовах, розвитку соціальної сфери тощо; дефіцит певних спеціальностей; відмінності між країна в умовах професійного зростання працівників тощо). Міграція робочої сили викликає неоднозначні соціально-економічні наслідки для країн-експортерів та країн-імпортерів працівників. Таблиця. Соціально-економічні наслідки від міграції робочої сили

104. Основні міжнародні економічні організації.

105. Сучасна структура економіки України та її динаміка.

106. Економіка України в системі міжнародного поділу праці та проблеми її інтеграції в світовий ринок.

107. Економічне забезпечення самостійності України та проблеми економічних відносин з державами СНД.

108. Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України з промислово-розвиненими країнами. Та країнами що розвиваються.

109. Роль сучасних економічних реформ в інтеграції України у світове господарство.