Материал: Відповіді до заліку. Економічна теорія. Туризм
Форми та методи державного регулювання ринкової економіки.
Економічні функції державного регулювання розвитку ринкової економіки реалізуються шляхом використання декількох основних форм. Серед них важлива роль належить бюджетно-податковому регулюванню, спрямованому на забезпечення функціонування державних фінансів, формування державного бюджету та державних витрат. Не менш важливою формою є грошово-кредитне регулювання, яким передбачається забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою, підтримання рівноваги на валютному ринку. За допомогою такої форми, як цінове регулювання, держава впливає на процеси ціноутворення в ринкових умовах. Адміністративно-економічна форма регулювання ринкової економіки реалізується за допомогою заходів адміністративного та економічного плану, спрямованих на створення умов для ефективного функціонування і розвитку ринкових відносин та досягнення соціальних цілей суспільства. До складових цієї форми належить правове регулювання економічних і соціальних процесів і явищ, коли держава встановлює на основі законодавчих норм правові засади підприємницької діяльності, сприяє формуванню правового середовища для економічного розвитку суспільства. Охарактеризовані форми державного регулювання, функціонування і розвитку ринкової економіки грунтуються на використанні значної кількості методів. Під методами державного регулювання ринкової економіки мають на увазі способи впливу держави за допомогою законодавчих актів і виконавчих органів на підприємницьку діяльність, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою забезпечення їх ефективної діяльності відповідно до інтересів суспільства. Економічною наукою охарактеризовано зміст та здійснено класифікацію методів регулювання ринкової економіки, яка подана на рисунку.
Економічні методи державного регулювання ринкової економіки передбачають формування державою матеріальних та фінансових стимулів для ефективної підприємницької діяльності шляхом впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання, що визначає поведінку останніх. Ці методи передбачають використання ставки оподаткування, зміну облікової ставки центральним банком країни, регулювання цін і тарифів, валютне регулювання, норми амортизації. Адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні сили державної влади шляхом примусу, заборони або дозволу. Ці методи охоплюють і правові, якими визначаються "правила гри" суб'єктів господарювання. Адміністративні методи регулювання ринкової економіки застосовуються для попередження тенденцій до монополізму у сфері охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення та захисту національних інтересів держави на міжнародній арені, реалізації державних програм. Для цього використовуються закони, укази, декрети, ліцензування, квотування, фіксування рівня цін, різноманітні стандарти і нормативи, контроль за дотриманням законодавства, санкції за їх порушення. Методи державного регулювання ринкової економіки, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер, належать до індикативних. Індикативними є економічні методи, які можна зарахувати до опосередкована засобів державного впливу на функціонування і розвиток ринкової економіки. У практиці регулювання ринкової економіки широко використовуються прямі методи регулювання. Це відбувається тоді, коли держава безпосередньо втручається у протікання економічних процесів, що характерно для адміністративних методів (крім правових, які належать до непрямих методів державного регулювання ринкової економіки). Для | цього використовуються такі інструменти, як державні контракти, замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду. Специфічним інструментом державного регулювання ринкової економіки є державний сектор. Держава використовує для опосередкованого впливу на приватний сектор та для вирішення тих економічних, соціальних і й інших проблем, які виникають на певному етапі розвитку суспільства. Отже, для державного регулювання ринкової економіки використовується значна кількість методів, здатних забезпечити її ефективне функціонування і розвиток в інтересах усього суспільства.
Роль держави в регулюванні соціальних відносин. Проблеми та державні заходи по соціальному захисту трудящих.
Форми державного регулювання ринкових відносин в сфері ФКіС.
Сутність, умови формування та функції підприємництва.
Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою формою ведення господарства незалежно від соціального устрою суспільства. Підприємництво — це гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, на найновіші досягнення НТП, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці. Тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізуються тільки великими фірмами. Сучасний розвиток передових країн доводить, що НТП і впровадження його досягнень неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва. Підприємництво здійснюється в певних правових, економічних, соціальних і політичних умовах. Правові умови підприємницької діяльності в Україні визначаються законом України "Про підприємництво". Згідно з цим законом, вести підприємницьку діяльність можуть громадяни України, інших держав і юридичні особи всіх форм власності. Водночас цей закон забороняє ведення підприємницької діяльності військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути підприємцями також ті особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші економічні злочини. Такі обмеження зумовлені необхідністю забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб мобілізовувати ресурси, організовувати виробництво, реалізувати товари та позбавити можливості осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законів, державних замовлень, впливати на підприємницьку діяльність і мати від цього певні вигоди. Сутність підприємництва глибше розкривають його основні функції: новаторська, мотиваційна, творча, ресурсна.
Новаторська функція полягає у впровадженні різних інновацій, нових комбінацій виробничих факторів у виробництві нових видів товарів та послуг, застосуванні нових технологій, нових ресурсів, джерел і форм фінансування, освоєнні організаційних та управлінських нововведень, а також у проникненні на нові ринки збуту. Мотиваційна функція виражається в тому, що основними мотивами підприємницької діяльності є одержання більшого доходу, посилення економічного впливу, розширення визнання своєї діяльності, прагнення по-новому використовувати рідкісні ресурси, створити нові цінності. Творча функція — це генерування й активне використання новаторських ідей і проектів, готовність до ризику, гнучка форма організації виробництва, оперативне реагування на потреби ринку і найновіші досягнення НТП. Ресурсна функція передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів, їх оптимальне поєднання і раціональне використання. Підприємництво має багатовікову історію. Воно завжди розвивається в певному соціально-економічному середовищі. Отже, для його відтворення необхідні й певні економічні, політичні та інші передумови. Серед них, як найважливіші, можна виділити такі: 1. Наявність певних майнових прав на умови і результати виробництва. Підприємець обов'язково повинен бути власником виробленого продукту і доходу, одержаного від реалізації продукції. Тільки при цих умовах виникає відповідна зацікавленість до ведення підприємницької діяльності. Що ж стосується капіталу і землі, то вони можуть бути власністю підприємця або орендовані. За нинішніх умов більшість фірм поєднують використання власних і залучених (орендованих) засобів. 2. Наявність відповідного економічного, правового і політичного середовища. Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві існували різні власники — приватні, кооперативні, державні. Це створює умови і можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків і вибір господарських контрагентів. Політичні передумови підприємництва передбачають створення сприятливого політичного клімату для підприємництва, тобто гарантованість усім суб'єктам господарювання збереження їхньої власності, виключення можливості націоналізації, експропріації та інших утисків. Владні структури повинні захищати всі види власності, а також створювати сприятливі економічні умови діяльності, проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику. Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві та нормативних актах, розроблених і прийнятих у державі. Вони мають створювати однакові "правила гри" для всіх учасників, тобто надавати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта 3. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Результати діяльності підприємства можуть бути збитковими, можливе навіть банкрутство. Причини, які це викликають, можуть бути різні. Отже, підприємець повинен брати на себе відповідальність, іти на ризик, який є неминучим у підприємницькій діяльності. Така ситуація зобов'язує підприємця постійно здійснювати самоконтроль підприємницької діяльності, наполегливо шукати шляхи підвищення її ефективності. 4. Етика підприємництва. Етика в підприємництві — це в першу чергу обов'язковість. Вона формується спочатку жорсткою економічною відповідальністю за зобов'язання, оформлені документально. А з часом головним гарантом дотримування навіть усних домовленостей стає прагнення зберегти "імідж" (авторитет) порядного партнера. Втрата цього авторитету загрожує розривом існуючих зв'язків, втратою довіри і може негативно відбитися на справах і кар'єрі. Тому не дивно, що на біржах брокери спочатку виконують усні домовленості з клієнтом, а потім оформляють їх документально. Серед інших умов необхідно відзначити чесне суперництво, загальну високу культуру та освіченість, тактовність, уміння поводитися з людьми, зацікавити їх, мобілізовувати на досягнення певної мети. Підприємець досягне не багато, якщо виконуватиме всі відповідальні справи сам. Необхідно добиватися, щоб залучені ним до справи люди вкладали в неї не тільки свою працю, а й творчість.
Основні принципи підприємницької діяльності
Головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво, є такі: – вільний вибір підприємцем сфери і видів господарської діяльності; – вибір постачальників і споживачів продукту, що виробляється; – залучення необхідних матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних, природних та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; – вільний найм працівників; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; – комерційний розрахунок та власний ризик; – вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; – самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.
Форми підприємницької діяльності.
Загальні відомості Підприємницька діяльність може бути класифікована по різним признакам: виду діяльності, формам власності, кількості власників, організаційно-правовим та організаційно-економічним формам, ступеню використання найманої праці та ін. По видам або призначенню підприємницьку діяльність можна підрозділити на виробничу, комерційну, фінансову, консультативну та ін. Усі ці види можуть функціонувати окремо або разом. По формам власності майно підприємства може бути особистим, державним, муніципальним, а також знаходитись у власності суспільних організацій. При цьому держава не може встановлювати обмеження та привілеї у здійсненні прав власності у залежності від надходження майна у особистій, державній, муніципальній власності або суспільних організацій За кількістю власників підприємницька діяльність може бути індивідуальною та колективною. При індивідуальному підприємництві власність належить одній фізичній особі. Колективному підприємництву відповідає власність, яка належить одночасно декільком суб’єктам з певною долею кожного з них або без певних долів. Володіння, використання та розпорядження майном, яке знаходиться у колективній власності, здійснюється за узгодженням усіх власників. Серед організаційно-правових форм підприємництва розрізняють товариства, суспільні організації, кооперативи; до основних організаційно-економічних форм можна віднести: концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи, холдинги. Виробниче підприємництво Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робот, надаються послуги, створюються певні духовні цінності. До виробничого підприємництва відносяться інновації, науково-технічна діяльність, безпосередньо виробництво товарів та послуг, виробниче їх споживання, а також інформаційна діяльність у цих галузях. Будь-який підприємець, який вирішив зайнятись виробничою діяльністю, повинен визначити, які конкретно товари він буде виробляти, які види послуг він буде надавати. Далі підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреб у товарі, попиту на нього він вступає у контакт з потенціальними споживачами, покупцями товарів, з товарними організаціями. Формальним завершенням переговорів може стати контракт, який заключається між підприємцями та майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. У протилежному випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість. Важливим етапом виробничої діяльності є придбання або оренда факторів виробництва. У число таких факторів входять основні та оборотні виробничі фонди, робоча сила, інформація. Результатом виробничої діяльності підприємства є реалізація продукції (робот, послуг) покупцю, споживачу або виручка певної суми грошей. Різниця між грошовою виручкою та витратами виробництва складе прибуток підприємства. Комерційне підприємництво Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні біржі та торгові організації. Основний зміст комерційного підприємництва складають операції та угоди по купівлі – продажу, іншими словами, по перепродажу товарів та послуг. Загальна схема комерційного підприємництва у певній мірі аналогічна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Однак відмінно від неї тут замість матеріальних ресурсів придбається готовий товар, який потім реалізується споживачу. Перш ніж приступити до комерційної справи, необхідно виконати маркетинговий аналіз ринку. За допомогою маркетингу здійснюються усі види життєвого циклу торгового підприємства: дослідження ринку, просування товарів по каналах звертання до кінцевого споживача, фінансове забезпечення й одержання прибутку. Якщо попередній аналіз ринку і прогноз свідчить на користь здійснення комерційної справи, то підприємцю необхідно проробити бізнес-план, у якому повинні знайти відображення програма дій по здійсненню угоди і розрахунок необхідних витрат і очікуваних результатів.
У загальному виді програма будь-якої комерційної справи включає: наймання працівників для виконання торгово-посередницьких послуг; придбання чи наймання приміщень, складів, баз, торгових крапок, необхідних для збереження і реалізації товару; закупівлю товару для наступного його продажу;
залучення коштів у кредит для фінансування угоди і наступного повернення кредиту і відсотків за користування їм; одержання й оплату послуг сторонніх організацій і осіб, що виконують посередницькі функції; одержання чи придбання необхідної інформації, необхідної для планування, оформлення і регулювання угоди; реалізацію товарів покупцю й одержання виторгу; реєстрацію угоди, виплату податків і платежів.
На закінчення розробляється бізнес-план і укрупнений координаційний план дій. Фінансове підприємництво Сферою діяльності фінансового (фінансово-кредитного) підприємництва є обіг, обмін вартостей. Особливість фінансової діяльності у тому, що вона проникає й у виробничу, і в комерційну діяльність, хоча може бути і самостійною – банківська, страхова справа й ін. Основне поле діяльності фінансового підприємництва – комерційні банки і фондові біржі. Комерційний банк – це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній основі переважно комерційні організації, що здійснює прийом грошових внесків (депозитів) і інші розрахункові операції з доручення клієнтів. Джерелом доходів комерційних банків є різниця між процентними ставками депозитних внесків і позичкових коштів.
Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення коштів); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій з доручення клієнтів зі сплатою комісії).
Під фондовою біржею розуміється організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальної вартості активів. Принцип функціонування фондової біржі ґрунтується на оперативному регулюванні попиту та пропозиції. На фондовій біржі проводяться котирування цінних паперів. Вони складаються в регулярній оцінці фахівцями котирувального відділу біржі курсів покупців і курсів продавців по всіх цінних паперах, що проходять через біржу. Організаційно-правові та організаційно-економічні форми підприємництва Форми підприємництва можна підрозділити на організаційно-правові й організаційно-економічні. У числі організаційно-правових форм – товариства, суспільства, кооперативи. Товариство, являє собою об'єднання осіб, створене для здійснення підприємницької діяльності. Важлива перевага товариства – можливість залучення додаткового капіталу. Кожний з учасників товариства несе рівну матеріальну відповідальність незалежно від розмірів його внеску. Учасники товариства підрозділяються на дві групи: повні товариші (товариство з необмеженою відповідальністю) і командитні товариші (товариство з обмеженою відповідальністю). Суспільство створюється за згодою не менш двох громадян або юридичних осіб шляхом об'єднання їхніх внесків з метою здійснення господарської діяльності. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають по його зобов'язаннях. Вони несуть відповідальність тільки в розмірах вартості внесених ними внесків. На відміну від них учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть відповідальність усім своїм майном. Найбільш розповсюдженими є акціонерні товариства. Їхня відмінність полягає в тому, що їм надане право залучати необхідні засоби шляхом випуску цінних паперів – акцій. При цьому учасники акціонерного товариства несуть відповідальність за результати його діяльності в розмірах вартості приналежних їм акцій. Підприємство, створене групою осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, називається кооперативним. Обов'язковим у кооперативі є особиста трудова й інша участь його членів у діяльності кооперативу, а також об'єднання майнових пайових внесків його учасників. До основних організаційно-економічних форм підприємництва можна віднести концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи. Концерн – це багатогалузеве акціонерне товариство, що контролює підприємство через систему участі. Концерн здобуває контрольний пакет акцій різних компаній, що є стосовно них дочірніми. У свою чергу дочірні компанії теж можуть володіти контрольними пакетами акцій інших акціонерних компаній. Асоціації – м'яка форма добровільного об'єднання економічно самостійних підприємств, організацій, що одночасно можуть входити в інші утворення. До складу асоціації, як правило, входять одне-спеціалізовані підприємства й організації, розташовані на визначеній території. Основна мета створення асоціації – спільне рішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних і ін. задач. Консорціум являє собою об'єднання підприємців з метою спільного проведення великої фінансової операції. Таке об'єднання підприємців має можливість укласти кошти у великий проект, при цьому значно зменшується ризик, що виникає при великих вкладеннях, тому що відповідальність розкладається на безліч учасників. Синдикат – об'єднання збуту продукції підприємцями однієї галузі з метою усунення зайвої конкуренції між ними. Картель означає угоду між підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, про розділ ринків збуту, частках у загальному обсязі виробництва й ін. Новою организаційно-економичною формою підприємництва виступають фінансово-промислові групи. Вони являють собою об'єднання промислового, банківського, страхового і торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств і організацій.