Материал: Теоретико-методологічні засади дослідження економічних систем Європейського Союзу

Що стосується соціальних цілей і завдань соціальної політики в соціально-ринковому господарстві, то А. Мюллер-Армак у своїй праці

„Принципи соціальної ринкової економіки” („The Principles of the Social Market Economy”, 1965 с.) виділяє такі цілі та завдання:

1. Створення соціального порядку фірми, за якого робітника цінують як людину і співробітника

2.      Реалізація порядку конкуренції

.        Антимонопольна політика

.        Політика стабілізації економічних циклів

.        Вирівнювання різниці в доходах відповідно до ринкового порядку

.        Політика розвитку міст і субсидій на недороге житло

.        Передача капіталу малим і середнім фірмам

.        Подальший розвиток соціальної безпеки

.        Визначення мінімальних заробітних плат

А. Мюллер-Армак визначив соціальну ринкову економіку як комбінацію ефективного ринку та справедливого соціального розвитку. Соціалісти (на чолі з К. Марксом) вважали, що капітал зосереджується в руках декількох промисловців, які у процесі виробництва вибирають найкраще від доданої вартості, створеної робітниками. За словами Маркса, „капітал - це мертва праця, яка, як вампір, живе тільки за рахунок висмоктування живої праці” [4, c. 208]. Прихильники теорії класичної економіки були набагато оптимістинішими. Вони вважали, що нескінченні можливості розподілу праці і валютного ринку розширюють права і можливості кожного. Прихильники ж соціальної ринкової економіки заперечували соціалістичну ідею, згідно з якою держава може замінити ринок, як і не може розширювати права і можливості кожного [134, с. 172].

Система цінностей соціальної ринкової економіки ґрунтується на ринковій ефективності, яка опирається на рівні можливості кожного. З погляду організації суспільного життя принципи субсидіарності й відмежування політики від окремих зацікавлених груп є основними складовими державних принципів. Учасники ринку повинні працювати за умови вільних цін та передбачуваної економічної політики, мати змогу вільно укладати договори, вільно торгувати, користуватися правом приватної власності (ринкова складова). Водночас держава повинна втручатися, коли виникає надмірна ринкова влада, соціальна нерівність, пропозиція робочої сили коливається і виникають негативні зовнішні наслідки (регулювальна складова) (див. рис. 1.1). Якщо уряд втручається, він має дотримуватися правил конкуренції, проводити погоджену з ринком соціальну політику та помірковано вести стабілізаційну політику [134, с. 174].

Отже, теорія соціально-ринкової економіки А. Мюллера-Армака увібрала в себе ідеї лібералів, постмарксистів та представників історичної школи. З цих традицій теорія соціального ринкового господарства почерпнула розуміння загального господарського стилю епохи, стилю, що є синтезом духовних, економічних, соціальних і політичних чинників.

Рис. 1.1 Регулятивні принципи ринкового порядку. Джерело: складено автором за [98, с. 20]

Моральна концепція соціальної ринкової економіки складається з трьох елементарних принципів:

- принцип індивідуальності, який спрямований на ліберальні ідеали особистої свободи,

-        принцип солідарності, згідно з яким будь-яка особа вбудовується в суспільство, яке зобов’язується подолати несправедливість,

         принцип субсидіарності, який забезпечує права індивіда та їхній найвищий пріоритет. Це означає, що все, що людина може зробити, повинне бути зроблене нею, а не державою.

Концепція соціального ринкового господарства отримала фундаментальні імпульси від рефлексії та критики історичного економічного та соціального порядку, а саме від ідеї невидимої руки А. Сміта, з одного боку та марксистського соціалізму, з іншого. Крім того, різні концепції „третього шляху” підготували ґрунт для соціально-економічної концепції. На початку ХХ століття франкфуртський соціолог та економіст Ф. Оппенгеймер зазначав про так званий „ліберальний соціалізм”, тобто соціалізм, який здійснюється через лібералізм, як гонитву за громадським порядком, в якому економічний особистий інтерес зберігає свою силу і зберігається у вільній конкуренції [135, с. 13].

Отже, основуючись на вченні В. Ойкена та А. Мюллера-Армака, міністру економіки, а згодом прем’єр-міністрові ФРН Л. Ергарду вдалося застосувати вчення на практиці та підняти зруйновану економіку держави.

У своїй книзі „Півстоліття роздумів” Л. Ергард писав: „Ринкова еконо- міка - виправдана з господарської та моральної точок зору тільки до тих пір, поки вона повніше і краще, ніж будь-яка інша форма економіки, забезпечує оптимальне задоволення потреб усього народу, коли вона максимально наділяє номінальні доходи громадян реальною купівельною спроможністю” [87].

Л. Ергард виступав за створення соціальної ринкової економіки, яка б базувалася на намаганні кожного індивіда досягти власного благополуччя та благополуччя його родини. У своїй книзі „Добробут для всіх” („Wohlstand für alle“, 1957) він зазначав, що ринкова економіка не може функціонувати без вільної конкуренції та вільних цін [121, с. 23].

Двигуном всезагального достатку, на думку Л. Ергарда, є соціальна ринкова економіка, в якій людина намагається покращити умови свого життя, й одночасно свою соціальну відповідальність. Ринкова економіка функціонує лише за умов свободи (споживання, вибору професії та робочого місця, підприємницької діяльності та розпорядження приватної власності, підписання договорів). Проте економічна свобода неможлива без політичної свободи. Л. Ергард мав на меті підняти країну, опираючись на вільну приватну ініціативу та конкуренцію у поєднанні з активною діяльністю держави в житті країни [121].

Захист економіки від діяльності цінових монополій та картелів є одним з пріоритетних завдань держави. Саме тому Закон ФРН „Про недопущення обмеження конкуренції” (1957) ухвалено у перше десятиліття її існування.

Іншим пріоритетним завданням була цінова стабільність, яка передусім була досягнута Л. Ергардом за допомогою грошової реформи, яка полягала у заміні рейхсмарок новими німецькими марками. Ефект від проведеної реформи був вражаючий, вже за декілька днів прилавки магазинів заповнилися товарами, яких люди не бачили тривалий час.

Отже, застосувавши базові принципи соціально-ринкової економіки, Л. Ергарду вдалося відбудувати зруйноване після війни господарство Німеччини та зробити його конкурентоспроможним на світовій арені. Після проголошення Л. Ергардом соціально-ринкової економіки метою фундаментальної реформи економічного порядку вона стала частиною внутрішньо культурного процесу німецького суспільства, що підтверджено в Основному законі (Конституції) ФРН від 23 травня 1949 року у ст. 20 „Федеративна Республіка Німеччини є демократичною та соціальною федеративною державою” [61]. Соціально-ринкова економіка стала основою забезпечення соціальних прав та гарантій, без яких унеможливлювалося достойне життя індивіда.

Соціальна ринкова економіка поєднує в собі силу чистої ринкової економіки, високий ступінь особистої свободи та економічну ефективність з потребою урядових втручань для виправлень несприятливих ринкових подій та соціальної рівності. Відповідно до цих тверджень її соціальний вимір можна подати так (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Соціальний вимір соціально-ринкової економіки Джерело: [98, с. 24]

Отже, держава повинна вживати певні заходи економічної політики для досягнення таких цілей:

- стабілізація економічних процесів (стабілізаційна політика, яка здійснюється за допомогою монетарних і фіскальних інструментів);

-        створення передумов для позитивного, довготривалого економічного розвитку (політика зростання, інструментами якого є інновації (які залежать від рівня освіти) та інвестиції);

         корегування регіональних та секторальних недоліків (промислова політика, яка значною мірою залежить від географічного розподілу). Інколи, погоджуючись із втратою ефективності, держава втручається, наприклад, у сільськогосподарський сектор з метою забезпечення незалежності [98, с. 36-39].

Соціальний компонент цих державних функцій є очевидним: ці сфери мають вплив на життєві інтереси економічних одиниць, забезпечують зайнятість, дохід, купівельну спроможність і довгостроковий розвиток життєвих стандартів.

У ринкових економіках розподіл доходу регулюється ринком. Конкуренція не допускає одностороннього формування доходу, проте події на ринку можуть спричинити несправедливий розподіл доходу (за що капіталізм отримував найбільше критики з боку марксистів). Така ситуація є недопустимою у соціально-ринковій економіці. У цій системі держава повинна забезпечити збалансований розподіл доходу. В такій системі люди мають рівні можливості розпочинати справу з рівних позицій. Це забезпечується за допомогою прогресивного оподаткування, з одного боку, та прямої допомоги чи непрямих трансфертів, з іншого.

Ідеї соціально-ринкової економіки підлягали також і критиці з боку інших економічних вчень. У кейнсіанстві, наприклад, вважали, що державне регулювання економіки має бути спрямованим на контроль за інвестиціями та заощадженнями, використання податкової системи з метою впливу на споживання тощо. На думку ж представників фрайбурзької школи, держава не повинна таким чином втручатися в економічні процеси. А мета державного інтервенціонізму - створення інституціональних механізмів регулювання економіки, спрямованих насамперед проти монополізації.

Першим серед українських учених ідеї соціальної ринкової економіки висунув відомий український письменник, вчений та громадський діяч Іван Франко. У своєму творі „Що таке поступ” він характеризує різні етапи еволюції людського життя і доходить висновку, що мірилом поступу суспільства назавжди залишається щастя і свобода людини. І. Франко зазначає, що „як у цілій природі, так і в розвою людства керму держать два могутні кондуктори, то ті самі, яких пізнав вже великий німецький поет і вчений, Йоганн Гете, а то голод і любов. Голод, се значить матеріальні і духовні потреби чоловіка, а любов - се те чуття, що зроджує чоловіка з іншими людьми” [84, с. 26].

Автор твору звертає увагу на значення правової держави, засуджуючи абсолютистські та деспотичні утворення. Саме державно-правова регуляція, на його думку, може забезпечити процвітання держави та нейтралізує відхилення від норм різних верств суспільства.

Ідеї створення соціально-ринкової моделі економіки можна простежити і у працях відомого українського вченого-економіста М. Туган-Барановського. Вчений наполягав на тому, що однією з найважливіших складових правильності економічної програми має стати активна політика держави, спрямована на створення нової грошової системи. Він зазначав про важливу роль центрального банку держави [17, c. 346]. Намагаючись удосконалити теорію соціалізму К. Маркса, він критикував її за всеохопливу централізацію виробництва, яка зміцнює бюрократизм і загрожує свободі особистості. Критерієм ефективності виробництва при соціалізмі вчений вважав одержання найбільшої цінності за найменших витрат [31].

М. Туган-Барановський є автором соціальної теорії розподілу, в основу якої покладені два чинники: продуктивність суспільної праці та система соціальних відносин. З підвищенням продуктивності праці зростає загальна сума суспільного продукту і доходу, „завдяки цьому всі громадські доходи можуть одночасно зростати за рахунок скорочення частки засобів виробництва” [81]. Що стосується комбінації відповідних доходів різних соціальних груп , то вона залежатиме як від продуктивності суспільної праці, так і від системи соціальних відносин у суспільстві. Крім того, М. Туган-Барановський глибоко вивчав проблеми теорії та практики кооперації. Він розробив основні принципи кооперації: матеріальну зацікавленість; добровільність; використання праці лише членів кооперативу.

Серед сучасних українських учених, які приділяють увагу вивченню соціальної орієнтації в економіці України, чільне місце посідає В. Геєць. Соціально-ринкову економіку він розглядає як такий тип господарської системи, в якій діяльність соціально-економічних інституцій спрямована на досягнення соціальної справедливої захищеності, високого рівня та якості життя [65, c. 384]. В. Геєць зазначає, що „Україні потрібні „соціально свідомі” капітал і капіталіст, які дбають і про заробітну плату, і про нові робочі місця, і про успіхи в конкурентній боротьбі, і про моральність. Такий капітал і таких капіталістів треба вирощувати, і в цьому дуже важливою є роль держави, інституцій громадянського суспільства. А сенс соціально-ринкової економіки в тому, щоб усі ці інтереси поєднати.

М. Прокопенко подає теоретичну модель соціально орієнтованої економіки. Він вважає, що в Україні вже існувала соціально орієнтована економіка. Принципово оцінюючи результати соціалістичного будівництва і сучасних ринкових реформ, автор аргументовано відстоює тезу, що народне господарство України перебувало і продовжує перебувати у межах соціально орієнтованої економіки [82, с. 33-50].

Послідовником соціально-ринкової концепції є Н. Татаренко. Автор зазначає, що „у той час, як в Україні з небаченою послідовністю насаджувався жорсткий монетаризм, у розвинених ринкових країнах велися дебати про те, які форми ринку є найефективнішими з огляду на їх соціальну доцільність і в рамках яких економічних моделей найповніше реалізуються завдання, що стоять перед суспільством у цілому” [80, c. 56].

Колектив українських та німецьких вчених у книзі „Соціальна ринкова економіка: основні орієнтири для України” за редакцією професора університету м. Зіген (Німеччина) С. Клапгама визначив головні проблеми України на шляху до соціальної ринкової економіки. Автори зазначають, що „соціальна ринкова економіка спирається на християнський та ліберальний образ людини, наділеної особистою свободою та відповідальністю, субсидіарністю та солідарністю. Приватна ініціатива та правові рамки регулювання, які забезпечують конкуренцію та необхідне соціальне вирівнювання, що спрямоване проти економічної супервлади та надмірного інтервенціоналізму з боку держави, - все це було важливими передумовами для створення гуманного суспільства та досягнення економічних успіхів” [78, c. 37].

А. Грищенко розглядає доцільність оптимального поєднання відкритості економіки України та політики економічного протекціонізму з метою захисту її національних інтересів. Він акцентує на тому, що селективне застосування протекціоністських заходів у міжнародних економічних відносинах є цілком виправданим [10, c. 213]. Водночас вчений зазначає, що для кращого регулювання зовнішньої торгівлі доцільно залучити вітчизняний бізнес. Державні органи повинні тісніше співпрацювати з об‘єднаннями підприємців, галузевими і регіональними союзами виробників і експортерів [10, c. 221].

Опираючись на погляди ордолібералів у соціальній сфері, А. Грищенко зазначає, що „права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов’язком держави” [69, c. 231].