Теоретико-методологічні
засади дослідження економічних систем європейського союзу
ЗМІСТ
Вступ
. Визначення поняття економічної системи та методологічні підходи до їх класифікації
2. Еволюція поглядів на соціальну ринкову економіку
. Конвергенція економічних систем та процес європеїзації економічних систем країн-членів ЄС як крок до формування економічної системи ЄС
Висновки
Джерела
та література
ВСТУП
Із моменту свого заснування у 1958 році Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) пройшло всі основні етапи інтеграції, перерісши в економічний і валютний союз. ЄЕС зросло із шести країн-засновниць до Європейського Союзу (ЄС), який охоплює 28 країн-членів із загальним внутрішнім ринком та спільними політичними процесами. Водночас країни-члени передавали дедалі більше своїх повноважень загальним європейським інститутам, закладаючи основу європейської економічної системи.
Велике значення у формуванні економічної системи ЄС мала та має Федеративна Республіка Німеччини (ФРН) та її модель соціально-ринкової економіки. Модель отримала високу оцінку завдяки унікальному німецькому економічному диву після Другої світової війни, а Німеччина повернула собі статус сильного гравця на політичній арені та претендує на звання „ядра” економічної системи ЄС.
Соціально-ринкова система Німеччини базується на трьох догмах фрайбурзької економічної школи - верховенстві конкуренції, ціновій стабільності й гарантуванні соціальної справедливості. Ретельний аналіз конкурентної та монетарної політик ФРН та ЄС, а також факторний аналіз основних макроекономічних та соціальних показників країн-членів ЄС дасть змогу простежити тенденції впливу країн-членів ЄС одної на одну і на формування економічної системи ЄС у цілому.
Наукова розробка цієї теми є особливо актуальною з огляду на процеси глобалізації та інтеграції у світі. Вони сприяють мирному врегулюванню конфліктів, збільшенню обсягів торгівлі, захисту навколишнього середовища, а також більш прогресивному розвитку економік країн, які входять у те чи інше угрупування.
Тема особливо актуальна для України як для країни, що порівняно недавно вступила на шлях ринкової трансформації та проголосила курс на євроінтеграцію. Порівнюючи шляхи переходу до соціально-ринкової економіки, необхідно акцентувати на відмінності вихідних умов країн Заходу та пострадянських країн, до яких належить Україна. Для порівняння в дисертації проаналізовано приклад Польщі, яка успішно справилася із завданням ринкової трансформації та стала членом Європейської Спільноти у 2004 році.
Серед основних дослідників економічних систем - В. Баумоль, Г. Еспінг-Андерсен, Ф. Прайор, Д. Соскіс, П. Холл, Ф. Шарпф. У розвиток теорії економічних систем значний внесок зробили такі відомі зарубіжні вчені, як Б. Амадле, С. Брю, К. Гайтані, С. Гасліл, П. Грегорі, С. Клапгам, Д. Конклін, Й. Кьоніг, Ф. Куас, М. Мендоза, К. МакКоннелл, Р. Ор, Г. Петерс, С. Стюарт, а у теорію конвергенції економічних систем - Я. Тімберген, С. Солоу, Т. Тібут, Д. Норт.
Серед досліджень українських учених, присвячених економічним системам, варто виділити праці Г. Башнянина, В. Борщевського, А. Булатова, Б. Гаврилишина, А. Гальчинського, В. Геєця, І. Грабинського, А. Грищенка, Б. Кульчицького, А. Мокія, С. Мочерного, І. Мулая, В. Новицького, О. Осінської, С. Сіденко, Ж. Шульги та ін. У вітчизняних дослідженнях розглянуто лише окремі аспекти соціально-ринкової економіки, зокрема, фундаментальними з цієї проблематики є праці М. Туган-Барановського. Соціальну орієнтацію в економіці України вивчають О. Головніна, А. Грищенко, В. Новицький, Ю. Полякова, М. Прокопенко, С. Сіденко, А. Філіпенко.
Проведений аналіз наукових джерел свідчить, що питання формування економічної системи ЄС та вплив соціально-ринкової економіки Німеччини на цей процес є ще недостатньо вивченими, що зумовлює необхідність їх комплексного дослідження та аналізу. Недостатність досліджень і праць, присвячених аналізу економічної системи ЄС як окремої повноцінної економічної системи та виявленню інструментарію впливу німецької соціально-ринкової економіки на її формування, засвідчують актуальність теми дослідження. Необхідність виявлення та вивчення теоретичних і практичних аспектів впливу соціально-ринкової економіки ФРН на формування економічної системи ЄС визначили мету, завдання та структуру дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукової теми кафедри “Еколого-економічні переваги у міжнародній торгівлі в умовах глобалізації світової економіки” №ДР 0111U008008 (2011-2013 рр., науковий керівник - д-р екон. наук, проф. Грабинський І.М.) та “Секторальна інтеграція в економічній системі Європейського Союзу” №ДР 0110U003148 (2010-2014 рр., науковий керівник - д-р геогс. наук, проф. Писаренко С.М.), а також в рамках програми ERASMUS-MUNDUS при Університеті Гумбольдта в Берліні (вересень 2011 року - червень 2012 року) та Стипендіальної програми уряду Польщі для молодих науковців (вересень 2013-липень 2014 року).
Дисертантом проведено кластерний аналіз процесів конвергенції між країнами-членами ЄС та визначено ті сфери політики, в яких ФРН мала найбільший вплив на формування економічної системи ЄС.
1. Визначення поняття економічної
системита методологічні підходи до їх класифікації
Виникнення економічних систем розпочалося разом із розвитком цивілізації. Це зумовлено тим, що в будь-якій економічній системі, незважаючи на історичний проміжок часу, в центрі завжди була людина. Зарубіжні та вітчизняні вчені давали різні визначення економічної системи. У різні часи вчені працювали над визначенням найбільш точної типологізації економічних систем, які з’являлися, змінювалися та зникали протягом останніх століть.
Початок ХХ століття характеризується значними змінами в економічній теорії. Кінець XIX століття характеризується переходом від теорії маржиналізму, яка головно, концепційно ґрунтувалася на приматі позиції індивіда з його системою цінностей (у ньому не було місця соціальним процесам) до інституціоналізму. Заслуга інституціоналістів у тому, що вони вводять в аналіз соціальні, правові, політичні процеси та їхні інститути у взаємодії з економічними. У суспільстві з’являється усвідомлення формування й розвитку соціальних потреб, що безпосередньо веде до зародження ідей „соціально-ринкової економіки”.
У сучасній економічній літературі немає єдності у поглядах на категорію „економічна система” та на типологізацію економічних систем. Визначення терміна „економічна система” наводили десятки зарубіжних учених- економістів - Дж. Габурро, П. Грегорі, Д. В. Конклін, Дж. Макглейд, М. Мендоза, Ф. Прайор, Г.С. Петерс, С. Розфідьд, С. Стюарт, а також вітчиз- няних - В. Базилевич, Г. Башнянин, Б. Гаврилишин, І. Грабинський, С. Дзюбик, Б. Кульчицький С. Мочерний, А. Гальчинський, Ю. Пахомов та ін.
Поняття економічної системи (її зміст, елементи і структура) залежать від економічної школи. У неокласичній парадигмі опис економічної системи розкривається через мікро- і макроекономічні концепції. Предмет неокласиків визначається як дослідження поведінки людей, які максимізують свою корисність у середовищі обмежених ресурсів за необмежених потреб. Основними елементами є фірми, домогосподарства, держава [22, c. 16].
Інституціоналісти основний акцент у дослідженні економічних систем роблять на інститути. Дослідження інституціоналістів характеризуються прагненням розділити інститути та організації. Інститут розглядають як будь-яке усталене правило або норму економічної поведінки [58, с. 69-86]. Неоінституціоналісти роблять акцент на системному підході і звертають увагу на специфіку економічних систем, вивчаючи спосіб координації, систему прав власності, трансакційні витрати і систему контрактів [22, с. 18-20].
Марксизм акцентує свою увагу на системній методології, заснованій на діалектичному системному підході. Діалектичний підхід у марксизмі, по- перше, як фундамент використовує принцип дослідження суперечностей, діалектичної єдності протилежностей як основу функціонування економічних систем, по-друге, виділяє не тільки кількісні, а й якісні стрибки в розвитку економічних систем, по-третє, зосереджує увагу на історичній обмеженості економічних систем . Марксистка логіка успадковує гегелівську логіку, згідно з якою системою є „не результат, а результат з його становленням”. Однією з неодмінних умов дослідження економічних систем у контексті розвитку марксистського підходу є вивченням історії економічних систем або, як прийнято в марксизмі, вивчення способу виробництва [22, с. 22].
Економічні системи також вивчають з погляду інших теоретичних шкіл, безпосередньо пов’язаних з економічною теорією. З погляду дослідників сучасного постіндустріального суспільства, постіндустріальна економіка (неоекономіка, інформаційне суспільство або суспільство знань) народжується як особливий технологічний уклад, який суттєво видозмінює економічні та соціальні системи в цілому. У парадигмі „економіки розвитку” [58, с. 302-358] виділяється спеціальна група країн „третього світу”, де наявні такі важливі закономірності: інституційна структура, особливості макроекономічної динаміки, особлива модель. Отже, економіка розвитку розглядає клас спеціальних економічних систем. На відміну від панівних концепцій неокласиків і неоінтитуціоналізму, історична школа робить акцент на історично сформованих відмінностях національних економічних систем.
Одним з перших, хто дав визначення поняття „економічна система” був Ф. Прайор, який зазначив, що „економічна система охоплює частину політичних, соціальних, економічних інституцій та організацій, що визначають майнові відносини у певному суспільстві і які безпосередньо чи опосередковано впливають на споживання, розподіл, обмін і виробництво товарів та послуг [185, с. 15].
Г.С. Петерс зазначає, що економічна система охоплює, крім економічних суб’єктів та їхнього контролю над споживчими та виробничими ресурсами, також економічні принципи порядку, механізми та правила, які пов’язані зі спільним економічним управлінням та системою координації, що вирівнює економічні взаємодії між економічними суб’єктами на раціональне зменшення дефіциту товарів й оптимальне задоволення матеріальних потреб [120, c. 9].
Отже, виходячи з визначення, автор виокремлює такі завдання економічних систем:
- упорядкування економічних прав на самостійне прийняття рішень;
- належний контроль за використання продуктів виробництва;
- своєчасне інформування економічних суб’єктів про дефіцит товарів або інші рівнозначні факти;
- заохочення суб’єктів берегти вичерпні природні ресурси.
Італійський економіст Дж. Габурро визначає економічну систему як всю діяльність індивіда та роботу соціальної влади, яка спрямована на координацію цілей індивіда для суспільного блага на законодавчо-політичній основі [122, с. 109].
С. Розфільд подає таке визначення економічної системи: „Економічні системи є набором саморегульованих і культурно-регульованих родів діяльності, які спрямовані на пошук корисності за допомогою добровільного обміну обмеженими ресурсами, а також взаємних або односторонніх зобов’язань” [192, с. 8].
Е. Гарнсей та Дж. Макглейд пропонують розглядати економічну систему як соціоекономічну на основі чотирьох властивостей: неможливість маніпулювання нею, необхідність вивчення її в цілому, розподілений характер інформації та самоорганізація. Важливою властивістю складних систем є спосіб їх самоорганізації. Саме ця здатність дає змогу, на думку вищеназваних англійських учених, економічній системі спонтанно змінювати свої внутрішні структури. Такі еволюційні властивості притаманні „людському мозку, клітинній еволюції чи соціоекономічній системі” [106, с. 3-4].
Серед українських учених-економістів першим визначення економічної системи дав І. Грабинський, який тлумачить її як еколого-економічну систему. Він зазначає, що ані економічна, ані екологічна системи не існують в ізольованому середовищі. Їхній розвиток взаємопов’язаний і взаємозумовлений [8, c. 51]. На підставі цього вчений пропонує наступне визначення економічної системи: „Економічна система є результатом розвитку національних господарських форм, яка має на собі відбиток системи національних цінностей та навколишнього природного середовища” [8, c. 23].
Багато вчених, характеризуючи види економічних систем, не дають визначення „економічної системи”. На думку сучасного вченого-економіста Б. Кульчицького, відсутність єдності поглядів на категорію „економічна система” зумовлена тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з різними характеристиками, кожна з яких хоч і відображає суттєві ознаки економічної системи, але не повністю [15, c. 62].
П. Леоненко та О. Черепніна наводять найчастіше вживані визначення економічної системи:
- сукупність відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;
- сукупність людей, об’єднаних спільними економічними інтересами;
- історично визначений спосіб виробництва;
- особливим чином упорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;
- сукупність усіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності й організаційно правових норм тощо [28, c. 69].
А. Гальчинський, П. Єщенко та Ю. Палкін дають таке визначення економічної системи: „це одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів економіки, природне середовище та виробничі відносини” [60, c. 54].
Своє визначення економічної системи пропонує С. Мочерний: „економічна система - це комплекс економічних підсистем та елементів, які взаємодіючи, формують нову інтегративну цілісність” [53, c. 77].
В. Базилевич визначає економічну систему як „сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету” [14, c. 66].
Особливої уваги заслуговує концепція відомого українського вченого- економіста Б. Гаврилишина, автора праці „Дороговкази в майбутнє: до ефективних суспільств. Доповідь Римському клубові”. На його думку суспільний лад складається із трьох важливих компонентів: цінностей, політичного правління та економічної системи. Він виділяє кілька прототипів цінностей, форм політичного правління та економічних систем, наводячи їх переваги та недоліки [6, c. 21-23].
Б. Кульчицький запропонував таке визначення: „економічна система суспільства - це складне системне утворення, що пронизує усі сфери життєдіяльності суспільства і, поєднуючи чинники виробництва з урахуванням панівних цінностей і, відповідно, форм власності, забезпечує створення матеріальних і духовних благ і на цій основі - самовідтворення суспільства” [15, c. 71].
Отже, узагальнюючи вищенаведені визначення економічної системи, ми дійшли висновку, що економічна система - це сукупність економічних компонентів та елементів національного господарства, які базуються на національних цінностях, соціальному становищі та навколишньому середовищі. Як уже зазначалося, є безліч підходів до класифікації економічних систем. Класичною типологією економічних систем є їхній поділ за панівною формою власності на засоби виробництва. Такий підхід підтримували М. Фрідманта Ф. Гайєк (представники неолібералізму та монетаризму). Відповідно національні економіки поділяли на економіку вільного підприємництва (де панівною є приватна власність, а питання економічної організації регулюється ринком) та командно-адміністративну економіку (де панівною є державна власність, держава сама вирішує, скільки виробляти, як розподіляти і кому споживати).