Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза Підшлункова залоза - залоза змішаної секреції, що належить до середнього відділу травної системи та забезпечує секрецію ферментів

травного панкреатичного соку та гормонів Частини підшлункової залози:

• Екзокринна – секреція ферментів; Представлена панкреатичними ацинусами і розгалуженою мережею

вивідних проток, які відкриваються в просвіт дванадцятипалої кишки, куди виділяється панкреатичний сік.

Структурно-функціональна одиниця – панкреатичний ацинус Панкреатичний ацинус має полігональну форму; складається з 8-12

великих секреторних клітин - екзокринних панкреатоцитів, і кількох плоских клітин вставної протоки - так званих центроацинозних клітин

• Ендокринна – секреція гормонів.

Представлена панкреатичними острівцями, insulae pancreaticae, відноситься до ендокринних залоз.

Структурно-функціональна одиниця – острівець Лангерганса

**Панкреатичні острівці: локалізація, будова, типи клітин, їх гормони і клітини мішені.

Острівці Ланґерганса складаються з ендокриноцитів, між якими залягають гемокапіляри фенестрованого типу, оточені перикапілярними просторами. Цитоплазма панкреатичних ендокриноцитів слабо забарвлюється гістологічними барвниками, містить помірно розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку, добре розвинені комплекс Гольджі, мітохондрїі.

За характеристиками секреторних гранул виділяють чотири основних різновиди панкреатичних ендокриноцитів: A-клітини (глюкагоноцити), В- клітини (інсуліноцити), D-клітини (соматостатиноцити). До мінорних компонентів острівців Ланґерганса належать ентерохромафінні EC-клітини, РР-клітини, PYY-клітини, а також ендокриноцити-продуценти греліну

Ендокриноцити В (інсуліноцити) становлять основну масу (70%) клітин панкреатичних острівців і розташовані в їхній центральній частині. У гранулах міститься синтезований В-клітинами гормон інсулін

Ендокриноцити А (глюкагоноцити) становлять 20 % маси острівців Ланґерганса, локалізуються переважно на периферії останніх. У гранулах A- клітин міститься гормон глюкагон, який є антагоністом інсуліну

Ендокриноцити D (соматостатиноцити), вміст яких в острівцях Ланґерганса становить 5-10%, мають зірчасту форму. D-клітини продукують гормон соматостатин, який гальмує виділення глюкагону та інсуліну А- і В-

t.me/rapeture

•Підслизова;

•М’язова;

•Серозна

Епітелій - одношаровий призматичний облямований М’язова оболонка утворена гладенькою м’ язовою тканиною та формує 2

шари

Зовнішня оболонка – серозна Всмоктуванню поживних речовин сприяє збільшення поверхні за

рахунок особливостей рельєфу слизової оболонки Слизова із підслизовою оболонками формують циркулярні складки

Рельєф слизової представлений ворсинками і складками

Циркулярні складки - утворені в усіх прошарках СлизОболонк

Кишкові ворсинки - пальцевидні випинання слизової оболонки, утворені власною пластинкою і покриті епітелієм. В центрі ворсинки проходить лімфатичний капіляр, оточений мережею кровоних капілярів

Кишкові крипти (залози) - поглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки

Клітинний склад кишкового епітелію: (крипти)

•Клітини Панета

•Стовбурові клітини

•Проміжні клітини, що розмножуються

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

•Ентероцити

Клітинний склад ворсинки:

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

Ентероцити

**Морфологічні особливості дванадцятипалої, порожньої та клубової кишок.

Окремі сегменти тонкої кишки мають низку морфологічних особливостей. Так, для дванадцятипалої кишки характерні широкі і короткі ворсинки, частина з яких розгалужується. Насиченість ворсинками одиниці площі слизової оболонки тут максимальна. У підслизовому прошарку

дванадцятипалої кишки локалізуються бруннерівські залози

t.me/rapeture

Упорожній кишці ворсинки набувають максимальної висоти; ворсинки тут тонші і на одиниці площі їх налічується менше, ніж у дванадцятипалій кишці. У підслизовому прошарку відсутні залози і пейєрові бляшки

Уклубовій кишці ворсинки дещо нижчі; їхня кількість на одиниці площі ще менша. У власній пластинці слизової оболонки та у підслизовому прошарку містяться агреговані лімфоїдні вузлики (пейєрові бляшки). У ділянці локалізації останніх слизова оболонка згладжена (майже без крипт і ворсинок, оскільки вони короткі і мають неправильну форму. У складі епітеліальної пластинки міститься велика кількість М-клітин.

Функціональні особливості різних відділів тонкої кишки: Дванадцятипала кишка - викид ферментів, гідроліз білків, жирів,

вуглеводів, збагачення хімусу жовчю, зміна кислотності середовища, перемішування вмісту і його транспортування, всмоктування.

Порожня кишка - гідроліз полімерів, всмоктування, інкреторна, евакуаторна, гормональна дія.

Клубова кишка - всмоктування продуктів гідролізу, жовчних кислот, імунна, інкреторна, моторно-евакуаторна дія.

***Особливості крово- і лімфозабезпечення слизової тонкого кишечника. Розташування судинних сплетінь в стінці.

Кровоносні та лімфатичні судини ворсинок тонкої кишки беруть активну участь у процесах всмоктування і транспортування речовин, які утворюються в процесі травлення. Артерії, які заходять в стінку кишки, утворюють три сплетення: міжм’язове, широкопетлисте підслизове та слизове. Від останнього відходять 1 -2 артеріоли, які розгалужуються на капілярну сітку, що оплітає кишкові крипти в товстій кишці, та вростають у ворсинки тонкої кишки. На вершині ворсинки вони розпадаються на два магістральних капіляри, які локалізуються субепітеліально і формують фонтаноподібні капілярні сітки. Це капіляри вісцерального типу з фенестрованим ендотелієм. Капіляри середньої та нижньої частин ворсинок, як правило, зливаються з утворенням одної посткапілярної венули, кров з якої надходить у вени слизової оболонки. Лімфатичні капіляри (лактеали) мають центральну локалізацію і починаються біля вершини ворсинок. Базальна мембрана в лімфокапілярах відсутня. Між ендотеліоцитами утворюються щільні та адгезивні контакти. В зоні контактів відбувається перенесення молекул білків середньої молекулярної маси та ліпідів (у вигляді хіломікронів). Із лімфокапілярів ворсинок лімфа відтікає в лімфатичне сплетення слизової оболонки, а відтак - у відповідне крупне сплетення підслизового прошарку.

t.me/rapeture

5 питання

1.Спеціальна гістологія. Дихальна система.

*Загальна морфо-функціональна характеристика. Повітроносні шляхи: структурна організація бронхіального дерева, функціональне значення, загальний план будови (оболонки, тканини). Покривний епітелій: вид, клітинний склад.

Дихальна система (лат. systema respiratorium) - це сукупність органів і структур, що забезпечують виконання низки важливих функцій, і в першу чергу - функцію газообміну, яка полягає у постачанні в організм кисню та видаленні з нього вуглекислого газу.

Дихальну систему складають два анатомо-фізіологічні відділи: повітроносні шляхи та респіраторний відділ. Повітроносні шляхи включають носову порожнину і параназальні синуси, глотку, гортань, трахею, бронхи (головні, великі, середні, малі), а також термінальні бронхіоли. До респіраторного відділу належать респіраторні бронхіоли, альвеолярні ходи, альвеолярні мішечки та легеневі альвеоли

До складу дихальної системи також входять дихальні м'язи (міжреберні та діафрагмальні), плевра та плевральні порожнини, власний нервовий апарат (чутлив та рухові нервові закінчення, нейрони симпатичного і парасимпатичного відділів).

Дихальна система має потужний імунний захист, який забезпечується мигдаликами лімфоепітеліального глоткового кільця Вальдеєра - Пирогова, а також елементами бронхоасоційованої лімфоїдної тканини

Для структурної організації стінки більшості ділянок повітроносних шляхів характерні наступні оболонки: слизова, фіброзно-м'язово-хрящова та адвентиційна. Слизова оболонка складається з псевдобагатошарового війчастого епітелію та власної пластинки.

Бронхіальне дерево. Повітроносні шляхи, що відходять від трахеї, поступово розгалужуються на бронхи різного калібру, які формують так зване бронхіальне дерево

На рівні п'ятого грудного хребця трахея дихотомічно ділиться на два головних бронхи (правий та лівий), які йдуть відповідно до правої та лівої легень і поділяються на бронхи легеневих часток. Бронхи часток, у свою чергу, розгалужуються на зональні (чотири в кожній легені), сегментарні (десять в кожній легені), субсегментарні, малі бронхи та термінальні бронхіоли.

Стінку бронхів, подібно до стінки трахеї, складають три оболонки - слизова, фіброзно-м'язовохрящова та адвентиційна