Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

гепатоцитів, пов'язаних один з одним десмосомами і контактом за типом "замку".

У печінкових балках і анастомозах між ними гепатоцити розташовуються двома рядами, тісно прилеглими один до одного. У зв'язку з цим на поперечному зрізі кожна балка складається з двох клітин.

Кров у класичній часточці тече від периферії до центру (від міжчасточкових артерій і вен до центральної вени), а жовч - від центру до периферії часточки. Печінкові пластинки відмежовані від міжчасточкової сполучної тканини так званими обмежувальними пластинками, які утворені дрібними гепатоцитами, що часто діляться

Функції печінки:

•У печінці накопичуються жиророзчинні вітаміни (А, Д, Е, К);

•Печінка є депо крові;

•Ендокринна функція - синтез гормонів соматомединів;

•Кровотворна функція - печінка в ембріогенезі є кровотворним органом.

**Структурно-функціональна одиниця печінки – печінкова часточка, будова, зв'язок з особливостями кровопостачання і локалізацією стовбурових клітин.

До складу класичної часточки входять анастомозуючі печінкові пластинки (трабекули, балки) та розташовані між ними синусоїдні гемокапіляри (синусоїди), що радіально сходяться до центру часточки Печінкові пластинки складаються з рядів гепатоцитів, між якими залягають жовчні канальці

Кров у класичній часточці тече від периферії до центру (від міжчасточкових артерій і вен до центральної вени), а жовч - від центру до периферії часточки. Печінкові пластинки відмежовані від міжчасточкової сполучної тканини так званими обмежувальними пластинками, які утворені дрібними гепатоцитами, що часто діляться. Ці клітини виконують роль камбіальних елементів для гепатоцитів і клітин жовчних проток. Печінка має високу здатність до регенерації

Гепатоцити - основні клітинні елементи печінки. Вони складають близько 60% маси органа і беруть участь у реалізації переважної більшості його функцій. Функціональна активність гепатоцитів проявляється у захопленні, синтезі, накопиченні та хімічній переробці різноманітних речовин, які відтак виділяються у кров або жовч. Гепатоцити мають полігональну (багатокутну) форму.

Серед включень гепатоцитів розрізняють ліпідні краплі, гранули глікогену, пігменти, залізо, вітаміни. Кількість глікогену в цитоплазмі

t.me/rapeture

гепатоцитів зростає після засвоєння їжі. Секреторні процеси в печінці мають добовий ритм: удень переважає виділення жовчі, вночі - синтез глікогену

Розрізняють васкулярну, біліарну та контактну поверхні гепатоцитів Васкулярна поверхня - ділянка інтенсивного обм ну між гепатоцитом і

кров'ю, який посилюється завдя ки наявності численних мікроворсинок, обернених до перисинусоїдного простору (простір Діссе).

Біліарна поверхня утворює стінку жовчного капіляра шляхом змикання прилягаючих жолобків на поверхні сусідніх гепатоцитів, має мікроворсинки. Через біліарну поверхню відбувається секреція компонентів жовчі

Контактна поверхня містить комплекс міжклітинних контактів (десмосом, щільних та щілинних контактів), які створюють міцний механічний зв'язок і забезпечують метаболічну взаємодію між гепатоцитами, Контактна зона забезпечує відокремлення жовчних канальців від синусоїдних гемокапілярів, запобігаючи цим потраплянню жовчі в кров.

Зірчасті макрофаги (клітини Купфера) складають 20-25% клітинних елементів синусоїда, локалізуються між ендотеліоцитами або на їхній поверхні. Мають добре розвинений лізосомальний апарат та численні відростки, які проникають у простір Діссе. Зірчастим макрофагам властива висока фагоцитарна активність: вони ефективно очищають кров від мікроорганізмів, сторонніх частинок, антигенів і токсинів, фагоцитують пошкоджені еритроцити, пухлинні клітини, бактерії, віруси і паразитів

Жовчний капіляр - фрагмент складної мережі, що відкривається в жовчну протоку на периферії часточки

Між печінковими балочками розташовані синусоїди – судини капілярного типу, які радіально сходяться до центру часточки і впадають у центральну вену

***Джерела і процес ембріонального розвитку печінки, вікові особливості печінки та гепатоцитів, регенераторні можливості печінки.

У кінці 3-го тижня ембріогенезу з ендодерми вентральної стінки тулубової кишки формується мішкоподібний виріст - печінкова ямка, яка у процесі росту поділяється на верхній (краніальний) та нижній (каудальний) відділи. У подальшому розвитку краніальний відділ дасть початок печінці і печінковій протоці, а каудальний - жовчному міхуру та жовчній протоці. Спільна жовчна протока формується з ділянки випинання печінкової ямки в місці злиття краніального і каудального відділів. Таким чином, як гепатоцити, так і епітелій жовчовивідних шляхів і жовчного міхура мають ендодермальне походження.

Джерелом розвитку сполучної тканини печінки (капсули, перегородок і прошарків), сполучної та м'язової тканини ‘жовчовивідних шляхів та жовчного

t.me/rapeture

міхура, кровоносних і лімфатичних судин служить мезенхіма. Серозна оболонка утворюється з вісцерального листка спланхнотомів та мезенхіми. Формування дефінітивної (кінцевої) структури печінки завершується у віці 8-10 років.

Печінкові пластинки відмежовані від міжчасточкової сполучної тканини так званими обмежувальними пластинками, які утворені дрібними гепатоцитами, що часто діляться. Ці клітини виконують роль камбіальних елементів для гепатоцитів і клітин жовчних проток. Печінка має високу здатність до регенерації. З віком у печінці збільшується кількість поліплоїдних клітин

48. Спеціальна гістологія. Травна система. *Залози травного тракту, їх розташування та значення для організму. Підшлункова залоза. Загальна морфофункціональна характеристика – розташування, частини, функції. Строма та паренхіма. Ацинус, як структурно-функціональна одиниця екзокринної частини підшлункової залози – клітинний склад вивідні протоки.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні, фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки.

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза У складі епітеліального вистелення слизової оболонки травного каналу локалізуються дисоційовані ендокринні клітини, що належать до дифузної нейроендокринної системи (DNES) організму. Вони є похідними нервових гребенів (див. розділ 11) і синтезують понад 20 різних гормонів, які не лише регулюють процеси травлення, але й впливають на загальні функції організму Підшлункова залоза - залоза змішаної секреції, що належить до середнього відділу травної системи та забезпечує секрецію ферментів

травного панкреатичного соку та гормонів Частини підшлункової залози:

• Екзокринна – секреція ферментів;

t.me/rapeture

Представлена панкреатичними ацинусами і розгалуженою мережею вивідних проток, які відкриваються в просвіт дванадцятипалої кишки, куди виділяється панкреатичний сік.

Структурно-функціональна одиниця – панкреатичний ацинус Панкреатичний ацинус має полігональну форму; складається з 8-12

великих секреторних клітин - екзокринних панкреатоцитів, і кількох плоских клітин вставної протоки - так званих центроацинозних клітин

• Ендокринна – секреція гормонів.

Представлена панкреатичними острівцями, insulae pancreaticae, відноситься до ендокринних залоз.

Структурно-функціональна одиниця – острівець Лангерганса

Функції підшлункової залози

•Травна: секретує травні ферменти, які беруть участь у перетравлюванні білків (трипсин, хімотрипсин), жирів (ліпаза) і вуглеводів (амілаза) - екзокринна частина

•Ендокринна: виробляє кілька гормонів, які беруть участь в обміні речовин і регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту - ендокринна частина

**Особливості будови і функції ациноцитів. Гомогенна та зимогенна зони. Центроацинозні клітини.

Ацинус включає:

•Секреторні клітини – сероцити (ациноцити, панкреатоцити)

•Центроацинарні клітини (забезпечують регенерацію)

Від ацинуса починається вставна вивідна протока

Ациноцит (панкреатоцит):

Має форму конуса зі звуженою верхівкою та широкою основою, що лежить на базальній мембрані.

•Зимогенна (апікальна) частина клітини містить гранули зимогена (попередники ферментів)

•Гомогенна (базальна) частина клітини містить білок-синтезуючий апарат клітини

Центроацинозні клітини - дрібні клітини плоскої форми зі світлою цитоплазмою і слабо розвиненими органелами. На вільній, зверненій до просвіту ацинуса поверхні, містять поодинокі мікроворсинки. У складі ацинуса ці клітини мають центральну локалізацію. Біля виходу з ацинуса переходять у вставну протоку

t.me/rapeture

***Регуляція секреторної активності ациноцитів. Значення секретину та холецистокініну у відповідь на харчову стимуляцію.

Секреторна діяльність екзокринних панкреатоцитів здійснюється циклічно. Секреторний цикл складається з фази поглинання вихідних речовин, синтезу секрету, його накопичення і виведення за мерокриновим типом. Середня тривалість циклу становить 1,5-2 год, однак залежно від фізіологічних потреб організму цикл може скорочуватися або подовжуватися.

Панкреатична секреція контролюється гормонами секретином та холецистокініном (панкреозиміном), що продукуються I-клітинами дифузної нейроендокринної системи тонкої кишки та проток підшлункової залози у відповідь на харчову стимуляцію.

Під дією секретину клітини вставних проток виділяють панкреатичний сік рідкої консистенції, з високим вмістом води та іонів бікарбонату, що нейтралізують кислі складники шлункового соку.

Холецистокінін стимулює екзоцитоз ациноцитами зимогенних гранул, які у складі панкреатичного соку по протоковій системі виводяться у дванадцятипалу кишку, в просвіті якої проферменти перетворюються на ферменти, здатні розщеплювати білки, жири, вуглеводи та нуклеїнові кислоти.

Певну секреторну реакцію викликає також стимуляція блукаючого нерва, проте регуляція секреції підшлункової залози здійснюється головним чином зазначеними вище гормонами

49. Спеціальна гістологія. Травна система. *Залози середнього відділу травної трубки. Великі травні залози. Підшлункова залоза. Загальна морфофункціональна характеристика: склад строми та паренхіми. Структурно функціональні одиниці екзота ендокринних відділів.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні, фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки.