Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

Печінка - найбільша залоза травної системи, масою близько 1,5-2 кг. Розміщена у правому підребірї (під куполом діафрагми); є життєво необхідним паренхіматозним органом

Печінка включає 4 частки (праву, ліву, квадратну, хвостату). Частки поділяються на сегменти. Сегменти поділяються на часточки.

Частка, сегмент і часточка кровопостачаються гілкою печінкової артерії, гілкою ворітної вени і мають власну жовчну протоку, яка збирає жовч від відповідної ділянки

Жовчовивідні шляхи - система трубочок, по яких жовч із печінки виводиться у дванадцятипалу кишку. Розрізняють внутрішньопечінкові та позапечінкові жовчні шляхи. Внутрішньопечінкові жовчні шляхи, у свою чергу, поділяються на внутрішньочасточкові та міжчасточкові.

Внутрішньочасточкові жовчні шляхи представлені жовчними канальцями, які, анастомозуючи між собою, формують своєрідний лабіринт.

На периферії часточок у результаті злиття жовчних канальців утворюються холангіоли - короткі трубочки, стінка яких побудована з гепатоцитів, низьких кубоїдних та поодиноких овоїдних клітин, які об'єднують під спільною назвою холангіоцитів. Із холангіол жовч потрапляє до канальців Герінга - тонких розгалужень міжчасточкових жовчних проток.

Міжчасточкові жовчні протоки супроводжують гілки ворітної вени і печінкової артерії у складі тріад, вистелені одношаровим кубоїдним або призматичним епітелієм.

Кубоїдні епітеліоцити холангіол, канальців Герінга та міжчасточкових жовчних проток продукують збагачену бікарбонатами рідину. Утворення і вивільнення цієї рідини з лужним pH контролюється гормоном секретином, який продукують клітини дифузної нейроендокринної системи дванадцятипалої кишки у відповідь на надходження до останньої кислого шлункового вмісту. Таким чином у дванадцятипалій кишці створюється слаболужне середовище, необхідне для активації ферментів панкреатичного соку.

Позапечінкові жовчні шляхи включають ліву і праву печінкові протоки, загальну печінкову, міхурову та спільну жовчну протоки. Усі жовчовивідні шляхи мають схожу будову, їхня стінка утворена трьома оболонками: слизовою, м'язовою та адвентиційною. Слизова оболонка складається з одношарового призматичного епітелію та власної сполучнотканинної пластинки, в якій міститься значна кількість еластичних волокон та кінцеві відділи слизових залоз. М'язова оболонка представлена спірально орієнтованими пучками гладких міоцитів, адвентиційна - пухкою сполучною тканиною.

t.me/rapeture

**Позапечінкові жовчні шляхи та жовчний міхур: особливості будови слизової оболонки. Епітелій.

Позапечінкові жовчні шляхи включають ліву і праву печінкові протоки, загальну печінкову, міхурову та спільну жовчну протоки. Усі жовчовивідні шляхи мають схожу будову, їхня стінка утворена трьома оболонками: слизовою, м'язовою та адвентиційною. Слизова оболонка складається з одношарового призматичного епітелію та власної сполучнотканинної пластинки, в якій міститься значна кількість еластичних волокон та кінцеві відділи слизових залоз. М'язова оболонка представлена спірально орієнтованими пучками гладких міоцитів, адвентиційна - пухкою сполучною тканиною.

Жовчний міхур (лат. vesica biliaris) - резервуар для жовчі (вміщує 30-70 мл), яку концентрує (до 10 разів) та виділяє у дванадцятипалу кишку під час травлення. Анатомічно в ньому виділяють дно, тіло та шийку.

Стінка побудована з трьох оболонок: слизової, м'язової та адвентиційної (з боку черевної порожнини - серозної)

Слизова оболонка жовчного міхура утворена одношаровим стовпчастим епітелієм та власною пластинкою пухкої сполучної тканини. Окрім світлих клітин з мікроворсинками (так званих холецистоцитів), які поєднують всмоктування води з жовчі з продукцією слизового секрету, в епітеліальній пластинці зустрічаються щіточкові клітини, з довгими мікроворсинками і щільними гранулами у цитоплазмі, які є продуцентами оксиду азоту і виконують сенсорні функції.

Слизова оболонка жовчного міхура формує численні складки і крипти; в ділянці шийки міхура містить слизові залози, секрет яких захищає поверхню епітелію від дії жовчних солей.

М'язова оболонка складається з пучків гладких міоцитів переважно циркулярної орієнтації. Скорочення м'язової оболонки відбувається під впливом холецистскініну, який продукується клітинами тонкої кишки при надходженні до неї жирної їжі. Зовнішня оболонка оболонка представлена адвентиційною (щільна сполучна тканина з ликою кількістю еластичних волокон) або серозною оболонкою (сполучна тканина вкрита мезотелієм).

***Регуляція транспорту жовчі, накопичення в жовчному міхурі, клінічне значення.

Жовчнокам'яна хвороба - розвивається при метаболічних порушеннях. У жовчному міхурі внаслідок підвищеної концентрації компонентів жовчі, при порушень балансу останніх, відбувається кристалізація з формуванням жовчних каменів.

t.me/rapeture

Стравохід (лат. oesophagus) - трубчастий орган завдовжки, функція якого полягає у транспортуванні харчових грудочок та рідини з глотки до порожнини шлунка. Розміщений стравохід на рівні між шостим шийним та одинадцятим грудним хребцями.

Стінка утворена трьома оболонками: слизовою з підслизовим прошарком, м'язовою та зовнішньою - адвентиційною або серозною

Слизова оболонка вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм

Слизова із підслизовою формують поздовжні складки М’язова оболонка має три ділянки:

•Верхня третина – скелетна посмугована м’язова тканина

•Середня третина – поступовий перехід від скелетної до гладкої м’язової тканини

•Нижня третина – гладка м’язова

Зовнішня оболонка стравоходу – адвентиційна. (Крім черевного відділу стравоходу, що частково покритий очеревиною)

Види залоз стравоходу: • Кардіальні • Власні Власні залози стравоходу розташовані у підслизовій основі, виробляють

слиз, що сприяє руху їжі Кардіальні залози стравоходу розташовані у власній пластинці слизової

на рівні перснеподібного хряща гортані та у ділянці переходу у шлунок, переважно виробляють слиз

***Вікові зміни стінки стравоходу. Клінічне значення кардіальних залоз стравоходу.

Стравохід - помірно подовжується внаслідок викривлення грудного відділу хребта, розширення дуги аорти:

•- атрофія слизової стравоходу;

•- зменшення секреторних клітин стравоходу;

•- м'язові волокна гинуть, заміщуються сполученою тканиною

44. Спеціальна гістологія. Травна система. *Загальний план будови травної трубки - відділи, оболонки, тканинний склад.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

t.me/rapeture

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки

**Особливості будови оболонок шлунку. Види та розташування залоз шлунка, порівняльна характеристика будови стінки різних відділів шлунку.

Під епітелієм розміщена власна пластинка слизової оболонки, у якій містяться залози. Останні відповідно до локалізації отримали назву кардіальних, власних або пілоричних залоз. Найскладнішу будову мають власні залози, які розміщені в дні та тілі шлунка. Це прості трубчасті слабо розгалужені залози, у яких розрізняють перешийок, шийку та головну частину. До їхнього складу входить п'ять типів клітин, а саме: шийкові екзокриноцити (мукоцити), стовбурові клітини, парієтальні екзокриноцити, головні екзокриноцити та шлункові ендокриноцити

Кардіальні залози шлунка представлені переважно кардіальними екзокриноцитами, які продукують слизовий секрет, а також невеликою кількістю ендокриноцитів та парієтальних клітин; головні екзокриноцити тут відсутні. Порівняно з власними залозами шлунка кінцеві секреторні відділи кардіальних залоз коротші і мають більш звивисту форму

Пілоричні залози утворені мукоцитами, які нагадують шийкові мукоцити власних залоз шлунка; крім слизу, вони продукують лізоцим - фермент