Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

згущення калових мас; у зворотному напрямі транспортуються іони К+ та бікарбонати. Траспортна функція реалізуєся за участю вмонтованих у плазматичну мембрану ентероцитів натрієвих каналів, кількість яких зростає під впливом альдостерону.

Ендокриноцити (Кл. Кульчицького) товстої кишки, продукують субстанцію Р, гліцентин та соматостатин. Субстанція Р активує секреторну та рухову активність кишечника; гліцентин стимулює глікогеноліз у печінці, а соматостатин пригнічує продукцію гормонів іншими ендокриноцитами

Стовбурові клітини, проліферація яких забезпечує фізіологічну регенерацію епітелію, локалізуються у глибині крипт. По мірі просування до поверхні, ці клітини диференціюються в ентероцити та келихоподібні екзокриноцити.

Клітини Панета, які в нормі виявляються лише у складі крипт сліпої кишки, червоподібного відростка та висхідної ободової кишки.

***Гістофізіологія товстого кишечникароль у перетравлюванні клітковини, обміні вітамінів, виділенні продуктів метаболізму, солей важких металів, формуванні калових мас.

Товста кишка забезпечує виконання наступних функцій: (1) всмоктування води та електролітів; (2) всмоктування сполук, які утворюються в результаті діяльності мікрофлори кишечника - вітамінів К і В, а також продуктів перетравлювання клітковини; (3) механічна - просування вмісту кишки, формування і виведення калових мас; (4) екскреторна - крізь слизову оболонку товстої кишки виділяються солі важких металів, кальцій, магній, фосфати, продукти метаболізму тощо; (5) імунна - забезпечується дифузним скупченням лімфоїдної тканини в стінці кишки, одиничними лімфоїдними вузликами та їх скупченнями у червоподібному відростку; (6) ендокринна функція реалізується у зв'язку з наявністю в епітеліїстінки кишки клітин дифузної нейроендокринної системи, гормони яких чинять як місцеву, так і системну дію.

Келихоподібні екзокриноцити становлять переважну більшість клітин епітеліального вистелення слизової оболонки товстої кишки. Кількість їх переважає у криптах, тоді як на поверхні слизової більшість становлять ентероцити. Келихоподібні клітини утворюються в глибині крипт зі стовбурових клітин; у процесі диференціації їхня апікальна частина заповнюється гранулами слизового секрету. Продукований цими клітинами слиз вкриває поверхню слизової оболонки і, змішуючись з неперетравленими частинками їжі, сприяє просуванню калових мас у каудальному напрямку.

t.me/rapeture

Всмоктувальні ентероцити переважають на поверхні слизової оболонки. Ці клітини беруть участь у транспорті води та електролітів. Апікальна плазмалема ентероцитів формує короткі мікроворсинки, які збільшують поверхню всмоктування. Ентероцити здійснюють транспортування води та іонів Na+ з просвіту кишки до прилеглої сполучної тканини, забезпечуючи цим згущення калових мас; у зворотному напрямі транспортуються іони К+ та бікарбонати. Траспортна функція реалізуєся за участю вмонтованих у плазматичну мембрану ентероцитів натрієвих каналів, кількість яких зростає під впливом альдостерону.

Ендокриноцити (Кл. Кульчицького) товстої кишки, продукують субстанцію Р, гліцентин та соматостатин. Субстанція Р активує секреторну та рухову активність кишечника; гліцентин стимулює глікогеноліз у печінці, а соматостатин пригнічує продукцію гормонів іншими ендокриноцитами

19. Спеціальна гістологія. Травна система. *Травні залози: види, зв'язок з різними відділами травного каналу. Загальний план будови великих слинних залоз, характеристика строми і паренхіми, джерела ембріонального розвитку та морфологічні ознаки ектодермального походження.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні, фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки.

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза

Великі слинні залози – окремі органи. Покриті сполучнотканинною капсулою, септи розділяють залозу на часточки. Складні розгалужені

• Привушна слинна залоза

t.me/rapeture

•Під'язикова слинна залоза

•Піднижньощелепна слинна залоза

Залозистий епітелій утворює паренхіму залози Сполучна тканина утворює строму Паренхіма включає:

•секреторні відділи (ацинуси)

•вивідні протоки

Секреторний відділ:

•Секреторні клітини, що оточені базальною мембраною

•Зовні секреторні відділи охоплюють міоепітеліальні клітини Клітини секреторного відділу: •Сероцити •Мукоцити

Розвиток слинних залоз починається зі швидкої проліферації

епітеліоцитів ротової ямки і зародка вростання епітеліальних тяжів в ектомезенхіму. Центральні клітини епітеліальних тяжів гинуть шляхом апоптозу: так формується протокова система. Частина епітеліоцитів диференціюється в міоепітеліальні клітини, які локалізуються зовні від секреторних клітин кінцевих відділів і проток. Із прилеглої ектомезенхіми формуються капсула і строма. Привушні залози починають розвиватися на 4- му тижні, підщелепні - на 6-му тижні, під'язикові і малі слинні залози - протягом 8-12 тижнів ембріогенезу

**Види секреторних відділів, їх форма та клітинний склад в привушних, підщелепних та під’язичних залозах, секреторна активність, регуляція секреторної діяльності.

Види слинних залоз:

•Серозні (білкові) – складаються із серозних секреторних відділів

•Мукозні (слизові) – складаються із мукозних секреторних відділів

•Змішані – складаються із із серозних, мукозних та змішаних секреторних відділів

Привушна залоза – секреторні відділи тільки серозні Піднижньощелепна залоза – секреторні відділи білкові і змішані

(білково-слизові)

Під’язикова залоза – секреторні відділи білкові, змішані і слизові

Центр слиновиділення розміщений в ретикулярній формації довгастого мозку та представлений верхнім і нижнім слиновидільними ядрами. Регуляція їхньої роботи здійснюється корою головного мозку. Аферентний шлях розпочинається від рецепторів порожнини рота і по волокнах V, VII, IX, X пар черепних нервів досягає центру слиновиділення. Еферентний шлях слиновиділення представлений волокнами парасимпатичних та симпатичних

t.me/rapeture

нервів. Парасимпатична іннервація здійснюється від верхнього та нижнього слиновидільних ядер. Від верхнього слиновидільного ядра імпульс надходить до під'язикових, підщелепних та малих піднебінних залоз

***Особливості будови внутрішньочасточкових вивідних проток, їх значення у формуванні секреторних відділів та регуляції складу слини.

Жовчовивідні шляхи - система трубочок, по яких жовч із печінки виводиться у дванадцятипалу кишку. Розрізняють внутрішньопечінкові та позапечінкові жовчні шляхи. Внутрішньопечінкові жовчні шляхи, у свою чергу, поділяються на внутрішньочасточкові та міжчасточкові.

Внутрішньочасточкові жовчні шляхи представлені жовчними канальцями, які, анастомозуючи між собою, формують своєрідний лабіринт.

На периферії часточок у результаті злиття жовчних канальців утворюються холангіоли - короткі трубочки, стінка яких побудована з гепатоцитів, низьких кубоїдних та поодиноких овоїдних клітин, які об'єднують під спільною назвою холангіоцитів. Із холангіол жовч потрапляє до канальців Герінга - тонких розгалужень міжчасточкових жовчних проток

20. Спеціальна гістологія. Травна система. *Загальний план будови травної трубки. Органи переднього відділу травної трубки. Глотка. Розташування, частини, будова оболонок.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки

Глотка (горло, лат. pharynx) - трубчастий орган, розташований між порожнинами носа і рота спереду та гортанню і стравоходом – знизу

t.me/rapeture

У глотці розрізняють три частини, які мають певні особливості будови слизової оболонки: носову, ротову і гортанну.

Слизова оболонка носової частини вкрита пседобагатошаровим війчастим епітелієм респіраторного типу, ротової і гортанної - багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

Пухка сполучна тканина власної пластинки слизової оболонки, у зв'язку з відсутністю м'язової пластинки, без різкої межі переходить у підслизовий прошарок. Під епітелієм добре виражений шар еластичних волокон, залягають кінцеві секреторні відділи слизово-білкових залоз.

Скупчення лімфоїдних елементів формують тут лімфаденоїдне кільце Вальдеєра-Пирогова, яке включає шість мигдаликів: два піднебінних, два трубних, один глотковий та один язиковий. До підслизового прошарку прилягає м'язова оболонка, яка складається з двох шарів посмугованих м'язів - внутрішнього поздовжнього і зовнішнього циркулярного. Зовні глотка оточена адвентиційною оболонкою.

**Лімфо-епітеліальне глоткове кільце. Мигдалики: загальний план будови, функціональне значення. Зони та клітинний склад лімфоїдних фолікулів мигдаликів.

Мигдалики (лат. tonsillae) - скупчення лімфоїдних вузликів у власній пластинці слизової оболонки носоглотки, які формують лімфоепітеліальне глоткове кільце Вальдеєра-Пирогова, і належать до периферичних (вторинних) органів кровотворення та імунного захисту.

До складу лімфоепітеліального глоткового кільця входять наступні мигдалики: піднебінні та трубні (парні), глотковий та язиковий (непарні), а також гортанний (непостійний).

Піднебінні мигдалики розташовуються з обох боків між піднебінноязиковими та піднебінно-глотковими дужками. Глотковий мигдалик залягає в ділянці дорсальної стінки глотки між отворами слухових труб. Язиковий мигдалик локалізований у слизовій оболонці кореня язика. Трубні мигдалики розміщуються навколо отворів слухових труб і забезпечують імунний захист середнього вуха.

***Особливості будови епітелію в області крипт мигдаликів. Лімфоепітеліальні кооперації у реалізації імунітету.

У ділянці мигдаликів слизова оболонка утворює декілька складок, в глибині яких вростання епітелію у власну частинку формують крипти. Останні можуть розгажуватися й утворювати вторинні крипти

Навколо крипт у власній пластинці розташовані численні лімфоїдні вузлики.