Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

Панкреатичний ацинус має полігональну форму; складається з 8-12 великих секреторних клітин - екзокринних панкреатоцитів, і кількох плоских клітин вставної протоки - так званих центроацинозних клітин

• Ендокринна – секреція гормонів.

Представлена панкреатичними острівцями, insulae pancreaticae, відноситься до ендокринних залоз.

Структурно-функціональна одиниця – острівець Лангерганса

**Панкреатичні острівці: локалізація, будова, типи клітин, їх гормони і клітини мішені.

Острівці Ланґерганса складаються з ендокриноцитів, між якими залягають гемокапіляри фенестрованого типу, оточені перикапілярними просторами. Цитоплазма панкреатичних ендокриноцитів слабо забарвлюється гістологічними барвниками, містить помірно розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку, добре розвинені комплекс Гольджі, мітохондрїі.

За характеристиками секреторних гранул виділяють чотири основних різновиди панкреатичних ендокриноцитів: A-клітини (глюкагоноцити), В- клітини (інсуліноцити), D-клітини (соматостатиноцити). До мінорних компонентів острівців Ланґерганса належать ентерохромафінні EC-клітини, РР-клітини, PYY-клітини, а також ендокриноцити-продуценти греліну

Ендокриноцити В (інсуліноцити) становлять основну масу (70%) клітин панкреатичних острівців і розташовані в їхній центральній частині. У гранулах міститься синтезований В-клітинами гормон інсулін

Ендокриноцити А (глюкагоноцити) становлять 20 % маси острівців Ланґерганса, локалізуються переважно на периферії останніх. У гранулах A- клітин міститься гормон глюкагон, який є антагоністом інсуліну

Ендокриноцити D (соматостатиноцити), вміст яких в острівцях Ланґерганса становить 5-10%, мають зірчасту форму. D-клітини продукують гормон соматостатин, який гальмує виділення глюкагону та інсуліну А- і В- ендокриноцитами, а також пригнічує синтез ферментів екзокринними панкреатоцитами

Ендокриноцити D1 містяться в острівцях у невеликій кількості, розглядаються як різновид D-клітин. Виділяє вазоактивний інтестинальний поліпептид (VIP), який знижує артеріальний тиск, стимулює продукцію панкреатичного соку та гормонів підшлункової залози

***Зв'язок між функціонуванням екзокринної і ендокринної частинами підшлункової залози.

Екзокринна частина продукує панкреатичний сік, що містить травні ферменти - трипсин, ліпазу, амілазу, які надходять у дванадцятипалу кишку і беруть участь у розщепленні білків, жирів і вуглеводів, а також бікарбонати, які

t.me/rapeture

нейтралізують кисле середовище харчової маси, що надходить зі шлунка. Ендокринна частина синтезує гормони - інсулін, глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид, які виводяться у кров і регулюють вуглеводний, білковий і жировий обмін

Тесное соседство между островками и ацинусами, развитая капиллярная сеть, связывающая их, обеспечивают существенное взаимное влияние экзо- и эндокринной ткани ПоджелЖелезы. Кроме того, эти ткани имеют общую иннервацию (парасимпатическую, симпатическую, дофаминэргическую), их функции регулируются гормонами щитовидной железы, гипофиза, надпочечников.

17. Спеціальна гістологія. Травна система. *Середній відділ травної трубки,

склад та функціональне значення. Тонка кишка. Відділи. Загальний план будови оболонок. Особливості будови рельєфу слизової оболонки тонкого кишечника.

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

Тонка кишка (пат. intestinum tenue) - найдовший відділ шлунковокишкового тракту, розміщений між шлунком і товстою кишкою (рис. 20.1). Довжина тонкої кишки у людини коливається від 4 до 7 м; У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу, порожню та клубову кишку

Має чотири оболонки:

•Слизова;

•Підслизова;

•М’язова;

•Серозна

Епітелій - одношаровий призматичний облямований М’язова оболонка утворена гладенькою м’ язовою тканиною та формує 2

шари

Зовнішня оболонка – серозна Всмоктуванню поживних речовин сприяє збільшення поверхні за

рахунок особливостей рельєфу слизової оболонки Слизова із підслизовою оболонками формують циркулярні складки

Рельєф слизової представлений ворсинками і складками

t.me/rapeture

Циркулярні складки - утворені в усіх прошарках СлизОболонк

Кишкові ворсинки - пальцевидні випинання слизової оболонки, утворені власною пластинкою і покриті епітелієм. В центрі ворсинки проходить лімфатичний капіляр, оточений мережею кровоних капілярів

Кишкові крипти (залози) - поглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки

Клітинний склад кишкового епітелію: (крипти)

•Клітини Панета

•Стовбурові клітини

•Проміжні клітини, що розмножуються

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

•Ентероцити

Клітинний склад ворсинки:

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

•Ентероцити

**Морфологічні особливості дванадцятипалої, порожньої та клубової кишок.

Окремі сегменти тонкої кишки мають низку морфологічних особливостей. Так, для дванадцятипалої кишки характерні широкі і короткі ворсинки, частина з яких розгалужується. Насиченість ворсинками одиниці площі слизової оболонки тут максимальна. У підслизовому прошарку

дванадцятипалої кишки локалізуються бруннерівські залози

Упорожній кишці ворсинки набувають максимальної висоти; ворсинки тут тонші і на одиниці площі їх налічується менше, ніж у дванадцятипалій кишці. У підслизовому прошарку відсутні залози і пейєрові бляшки

Уклубовій кишці ворсинки дещо нижчі; їхня кількість на одиниці площі ще менша. У власній пластинці слизової оболонки та у підслизовому прошарку містяться агреговані лімфоїдні вузлики (пейєрові бляшки). У ділянці локалізації останніх слизова оболонка згладжена (майже без крипт і ворсинок, оскільки вони короткі і мають неправильну форму. У складі епітеліальної пластинки міститься велика кількість М-клітин.

Функціональні особливості різних відділів тонкої кишки:

t.me/rapeture

Дванадцятипала кишка - викид ферментів, гідроліз білків, жирів, вуглеводів, збагачення хімусу жовчю, зміна кислотності середовища, перемішування вмісту і його транспортування, всмоктування.

Порожня кишка - гідроліз полімерів, всмоктування, інкреторна, евакуаторна, гормональна дія.

Клубова кишка - всмоктування продуктів гідролізу, жовчних кислот, імунна, інкреторна, моторно-евакуаторна дія.

***Особливості крово- і лімфозабезпечення слизової тонкого кишечника. Розташування судинних сплетінь в стінці.

Кровоносні та лімфатичні судини ворсинок тонкої кишки беруть активну участь у процесах всмоктування і транспортування речовин, які утворюються в процесі травлення. Артерії, які заходять в стінку кишки, утворюють три сплетення: міжм’язове, широкопетлисте підслизове та слизове. Від останнього відходять 1 -2 артеріоли, які розгалужуються на капілярну сітку, що оплітає кишкові крипти в товстій кишці, та вростають у ворсинки тонкої кишки. На вершині ворсинки вони розпадаються на два магістральних капіляри, які локалізуються субепітеліально і формують фонтаноподібні капілярні сітки. Це капіляри вісцерального типу з фенестрованим ендотелієм. Капіляри середньої та нижньої частин ворсинок, як правило, зливаються з утворенням одної посткапілярної венули, кров з якої надходить у вени слизової оболонки.

Лімфатичні капіляри (лактеали) мають центральну локалізацію і починаються біля вершини ворсинок. Базальна мембрана в лімфокапілярах відсутня. Між ендотеліоцитами утворюються щільні та адгезивні контакти. В зоні контактів відбувається перенесення молекул білків середньої молекулярної маси та ліпідів (у вигляді хіломікронів). Із лімфокапілярів ворсинок лімфа відтікає в лімфатичне сплетення слизової оболонки, а відтак -

увідповідне крупне сплетення підслизового прошарку.

18.Спеціальна гістологія. Травна система. *Відділи травної трубки. Органи середнього відділу. Товста кишка. Відділи, особливості будови та тканинного складу оболонок.

Анатомічно у товстій кишці (лат. intestinum crassum) розрізняють наступні відділи: сліпу кишку, червоподібний відросток, ободову кишку (висхідну, поперечну, низхідну), сигмоподібну та пряму кишку

• Слизова із підслизовою утворюють циркулярні складки

• Рельєф слизової представлений криптами

• Ворсинок немає

• Епітелій одношаровий призматичний, формує крипти, містить велику кількість келихоподіних клітин, що виробляють слиз

t.me/rapeture

М’язова оболонка має 2 шари:

•внутрішній циркулярний – суцільний

•зовнішній поздовжній не суцільний, формує три стрічки, які сприяють утворенню гаустр.

Пряма кишка. Епітелій:

•в верхньому відділі - одношаровий призматичний

•в стовпчатій зоні - багатошаровий кубічний

•в проміжній зоні - багатошаровий плоский незроговілий

•в шкірній - багатошаровий плоский зроговілий

М’язова оболонка в верхній третині утворена гладкою м’ язовою тканиною, в нижній третині утворена скелетною посмугованою м’ язовою тканиною та формує анальний сфінктер

Нижня третина кишки лежить екстраперитонеально, тому зовнішня оболонка в цьому відділі – адвентиційна.

**Рельєф слизової оболонки товстої кишки. Клітинний склад епітелію крипт. Інтрамуральні ганглії, розташування, різновиди, функції.

Слизова оболонка товстої кишки утворена одношаровим стовпчастим епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою, м'язовою пластинкою та підслизовим прошарком пухкої сполучної тканини. Епітелій слизової оболонки товстої кишки містить ентероцити (в ободовій кишці їх також називають колоноцитами), келихоподібні екзокриноцити, кишкові ендокриноцити (клітини Кульчицького), стовбурові клітини та невелику кількість клітин Панета.

Келихоподібні екзокриноцити становлять переважну більшість клітин епітеліального вистелення слизової оболонки товстої кишки. Кількість їх переважає у криптах, тоді як на поверхні слизової більшість становлять ентероцити. Келихоподібні клітини утворюються в глибині крипт зі стовбурових клітин; у процесі диференціації їхня апікальна частина заповнюється гранулами слизового секрету. Продукований цими клітинами слиз вкриває поверхню слизової оболонки і, змішуючись з неперетравленими частинками їжі, сприяє просуванню калових мас у каудальному напрямку.

Всмоктувальні ентероцити переважають на поверхні слизової оболонки. Ці клітини беруть участь у транспорті води та електролітів. Апікальна плазмалема ентероцитів формує короткі мікроворсинки, які збільшують поверхню всмоктування. Ентероцити здійснюють транспортування води та іонів Na+ з просвіту кишки до прилеглої сполучної тканини, забезпечуючи цим