Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3) задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

Печінка - найбільша залоза травної системи, масою близько 1,5-2 кг. Розміщена у правому підребірї (під куполом діафрагми); є життєво необхідним паренхіматозним органом.

Печінка включає 4 частки (праву, ліву, квадратну, хвостату). Частки поділяються на сегменти. Сегменти поділяються на часточки.

Частка, сегмент і часточка кровопостачаються гілкою печінкової артерії, гілкою ворітної вени і мають власну жовчну протоку, яка збирає жовч від відповідної ділянки

Часточка – структурнофункціональна одиниця печінки. Має:

1.центральна вена

2.трабекули (балки)

3.синусоїдні капіляри та перисинусоїдальний простір Діссе

Являє собою шестигранну призму. У центрі розташована центральна вена. До центральної вени радіально сходяться печінкові балочки, які складаються із гепатоцитів

Печінкова балочка - пластинчаста структура, що радіально розташована в печінкових часточках. Печінкові балки складаються з гепатоцитів, пов'язаних один з одним десмосомами і контактом за типом "замку".

У печінкових балках і анастомозах між ними гепатоцити розташовуються двома рядами, тісно прилеглими один до одного. У зв'язку з цим на поперечному зрізі кожна балка складається з двох клітин.

Кров у класичній часточці тече від периферії до центру (від міжчасточкових артерій і вен до центральної вени), а жовч - від центру до периферії часточки. Печінкові пластинки відмежовані від міжчасточкової сполучної тканини так званими обмежувальними пластинками, які утворені дрібними гепатоцитами, що часто діляться.

** Гепатоцити: структурно-функціональні типи, їх будова, функціональні зони і поверхні (васкулярна, біліарна і контактна), жовчні капіляри. Зірчасті макрофаги (клітини Купфера). Навколосинусоїдний простір (Діссе).

Клітини печінки: 1. Гепатоцити

t.me/rapeture

2.Перисинусоїдальні ліпоцити (клітини Іто) (депонування жиророзчинних вітамінів, синтез ретикулярних волокон)

3.Зірчасті макрофаги (клітини Купфера) (імунна функція)

4.Ямкові клітини (Pit-клітини) (імунна функція)

Гепатоцити - основні клітинні елементи печінки. Вони складають близько 60% маси органа і беруть участь у реалізації переважної більшості його функцій. Функціональна активність гепатоцитів проявляється у захопленні, синтезі, накопиченні та хімічній переробці різноманітних речовин, які відтак виділяються у кров або жовч. Гепатоцити мають полігональну (багатокутну) форму

Серед включень гепатоцитів розрізняють ліпідні краплі, гранули глікогену, пігменти, залізо, вітаміни. Кількість глікогену в цитоплазмі гепатоцитів зростає після засвоєння їжі

Розрізняють васкулярну, біліарну та контактну поверхні гепатоцитів. Васкулярна поверхня - ділянка інтенсивного обм ну між гепатоцитом і

кров'ю, який посилюється завдя ки наявності численних мікроворсинок, обернених до перисинусоїдного простору (простір Діссе).

Біліарна поверхня утворює стінку жовчного капіляра шляхом змикання прилягаючих жолобків на поверхні сусідніх гепатоцитів, має мікроворсинки. Через біліарну поверхню відбувається секреція компонентів жовчі

Контактна поверхня містить комплекс міжклітинних контактів (десмосом, щільних та щілинних контактів), які створюють міцний механічний зв'язок і забезпечують метаболічну взаємодію між гепатоцитами, Контактна зона забезпечує відокремлення жовчних канальців від синусоїдних гемокапілярів, запобігаючи цим потраплянню жовчі в кров.

Зірчасті макрофаги (клітини Купфера) складають 20-25% клітинних елементів синусоїда, локалізуються між ендотеліоцитами або на їхній поверхні. Мають добре розвинений лізосомальний апарат та численні відростки, які проникають у простір Діссе. Зірчастим макрофагам властива висока фагоцитарна активність: вони ефективно очищають кров від мікроорганізмів, сторонніх частинок, антигенів і токсинів, фагоцитують пошкоджені еритроцити, пухлинні клітини, бактерії, віруси і паразитів

Жовчний капіляр - фрагмент складної мережі, що відкривається в жовчну протоку на периферії часточки

Між печінковими балочками розташовані синусоїди – судини капілярного типу, які радіально сходяться до центру часточки і впадають у центральну вену

t.me/rapeture

Широкі судини капілярного типу, що знаходяться між печінковими балочками

Синусоїдний капіляр:

•Ендотеліоцити;

•Не суцільна базальна мембрана

•Перикапілярний простір Діссе

•Гепатоцити

***Будова та значення жиронакопичувальних клітин Іто та ямкових – (pitклітин), їх функції, локалізація.

Перисинусоїдні (жиронакопичувальні) клітини Іто - складають близько 20-25% клітин синусоїдів; у печінці людини їх кількість становить 5-10 на 100 гепатоцитів. Перисинусоїдні адипоцити локалізуються у просторі Діссе, своїми відростками вони охоплюють синусоїди та контактують з гепатоцитами. Клітини Іто можуть перебувати у стані спокою або бути активованими. У стані спокою вони складають 5-8 % від загального числа усіх клітин печінки. Мають слабо розвинені органели, в їхній цитоплазмі та відростках виявляються ліпідні краплі, які містять жиророзчинні вітаміни. Клітини Іто накопичують близько 80% вітаміну А, що знаходиться в печінці.

При патологічних станах перисинусоїдні жиронакопичувальні клітини активуються і починають продукувати колаген, що обумовлює розвиток фіброзу печінки.

Ямкові клітини печінки складають близько 5% клітин синусоїдів. Локалізуються в просвіті капілярів, за допомогою відростків фіксуються до ендотелію та зірчастих макрофагів. Ямкові клітини виконують функцію природних кілерів (мають високу протипухлинну активність, здатні знищувати пошкоджені гепатоцити); цю властивість поєднують з продукцією біологічно активних речовин і одночасне володіють ендокринними властивостями, стимулюючи проліферацію клітин печінки при її регенерації).

9. Спеціальна гістологія. Травна система.*Органи травної системи:травна трубка, травні залози. Великі травні залози, розташування, значення для організму. Загальній план будови печінки, як екзокринної залози, що синтезує жовч. Секреторні відділи, та жовчовивідні шляхи. Внутрішньопечінкові та позапечінкові жовчовивідні шляхи: склад, загальний план будови. Внутрішньочасточкові капіляри, холангіоли, канальці Герінга, міжчасточкові жовчні протоки.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних

t.me/rapeture

речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

Печінка - найбільша залоза травної системи, масою близько 1,5-2 кг. Розміщена у правому підребірї (під куполом діафрагми); є життєво необхідним паренхіматозним органом

Печінка включає 4 частки (праву, ліву, квадратну, хвостату). Частки поділяються на сегменти. Сегменти поділяються на часточки.

Частка, сегмент і часточка кровопостачаються гілкою печінкової артерії, гілкою ворітної вени і мають власну жовчну протоку, яка збирає жовч від відповідної ділянки

Жовчовивідні шляхи - система трубочок, по яких жовч із печінки виводиться у дванадцятипалу кишку. Розрізняють внутрішньопечінкові та позапечінкові жовчні шляхи. Внутрішньопечінкові жовчні шляхи, у свою чергу, поділяються на внутрішньочасточкові та міжчасточкові.

Внутрішньочасточкові жовчні шляхи представлені жовчними канальцями, які, анастомозуючи між собою, формують своєрідний лабіринт.

На периферії часточок у результаті злиття жовчних канальців утворюються холангіоли - короткі трубочки, стінка яких побудована з гепатоцитів, низьких кубоїдних та поодиноких овоїдних клітин, які об'єднують під спільною назвою холангіоцитів. Із холангіол жовч потрапляє до канальців Герінга - тонких розгалужень міжчасточкових жовчних проток.

Міжчасточкові жовчні протоки супроводжують гілки ворітної вени і печінкової артерії у складі тріад, вистелені одношаровим кубоїдним або призматичним епітелієм.

Кубоїдні епітеліоцити холангіол, канальців Герінга та міжчасточкових жовчних проток продукують збагачену бікарбонатами рідину. Утворення і

t.me/rapeture

вивільнення цієї рідини з лужним pH контролюється гормоном секретином, який продукують клітини дифузної нейроендокринної системи дванадцятипалої кишки у відповідь на надходження до останньої кислого шлункового вмісту. Таким чином у дванадцятипалій кишці створюється слаболужне середовище, необхідне для активації ферментів панкреатичного соку.

Позапечінкові жовчні шляхи включають ліву і праву печінкові протоки, загальну печінкову, міхурову та спільну жовчну протоки. Усі жовчовивідні шляхи мають схожу будову, їхня стінка утворена трьома оболонками: слизовою, м'язовою та адвентиційною. Слизова оболонка складається з одношарового призматичного епітелію та власної сполучнотканинної пластинки, в якій міститься значна кількість еластичних волокон та кінцеві відділи слизових залоз. М'язова оболонка представлена спірально орієнтованими пучками гладких міоцитів, адвентиційна - пухкою сполучною тканиною.

**Позапечінкові жовчні шляхи та жовчний міхур: особливості будови слизової оболонки. Епітелій.

Позапечінкові жовчні шляхи включають ліву і праву печінкові протоки, загальну печінкову, міхурову та спільну жовчну протоки. Усі жовчовивідні шляхи мають схожу будову, їхня стінка утворена трьома оболонками: слизовою, м'язовою та адвентиційною. Слизова оболонка складається з одношарового призматичного епітелію та власної сполучнотканинної пластинки, в якій міститься значна кількість еластичних волокон та кінцеві відділи слизових залоз. М'язова оболонка представлена спірально орієнтованими пучками гладких міоцитів, адвентиційна - пухкою сполучною тканиною.

Жовчний міхур (лат. vesica biliaris) - резервуар для жовчі (вміщує 30-70 мл), яку концентрує (до 10 разів) та виділяє у дванадцятипалу кишку під час травлення. Анатомічно в ньому виділяють дно, тіло та шийку.

Стінка побудована з трьох оболонок: слизової, м'язової та адвентиційної (з боку черевної порожнини - серозної)

Слизова оболонка жовчного міхура утворена одношаровим стовпчастим епітелієм та власною пластинкою пухкої сполучної тканини. Окрім світлих клітин з мікроворсинками (так званих холецистоцитів), які поєднують всмоктування води з жовчі з продукцією слизового секрету, в епітеліальній пластинці зустрічаються щіточкові клітини, з довгими мікроворсинками і щільними гранулами у цитоплазмі, які є продуцентами оксиду азоту і виконують сенсорні функції.