Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

Нервове збудження по рефлекторній дузі передається лише в одному напрямку, що має назву фізіологічної (або динамічної) поляризації нейронів ілюструє принцип побудови рефлекторних дуг, а також відмінності між рефлекторними дугами соматичної та автономної нервової системи.

**Нервові закінчення: класифікація, види.

Прикінцеві сегменти нервових волокон формують нервові закінчення, або терміналі. Розрізняють три групи нервових закінчень: (1) міжнейронні синапси; (2) ефекторні закінчення (ефектори), що передають нервовий імпульс на м'язові або залозисті клітини; (3) рецепторні (чутливі, сенсорні) закінчення, що сприймають подразнення, які надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму

Будова ефектора може бути проілюстрована на при кладі нервово- м’язового закінчення, або аксом'язовсг: синапсу. При загальній подібності до іншу типів синапсів, аксом'язовий синапс має низку відмінностей. Так, зокрема, один руховий нейрон, залежно від функції і характеру розгалужень аксона, може іннервувгти від кількох до тисячі м'язових волокон; при цьому фор мується так звана моторна (рухова) одиниця. Синаптичнг щілина розташовується на підошві аксона і покрита цитоплазмою прикінцевої шваннівської клітини. Базальна мембрана нейролемоцита зливається з мембрано-: м'язового волокна і продовжується в ендомізій. Постсинаптична мембрана утворює складки (вторинні синаптичні щілини). У цих складках локалізуються нейромедіатори і ферменти, необхідні для їхньої їнактивації.

***Рецепторні (аферентні) нервові закінчення: класифікація (вільні та невільні, інкапсульовані та неінкапсульовані), будова, локалізація, функціональне значення.

Рецептори поділяютьсс на екстерорецептори, пропріорецептори та інтерорецептори.

Екстерорецептори - чутливі структури, розташова-іг на чи біля поверхні тіла, що сприймають подразнення, які діють на організм із зовнішнього середовища (тактильні, больові й температурні).

Пропріорецептори - спеціалізовані чутливі нерве ві закінчення, що сприймають сигнали, які виникають всередині організму, пов'язані з функцією збереженя положення тіла або його руху. Пропріорецептори локалізуються у

t.me/rapeture

м'язах, сухожилках, зв'язках, суглобах нервові імпульси в них виникають у зв'язку зі зміною ступеня натягу сухожилків, напруження м'язів і орієнтують стосовно положення тіла чи його частин у просторі.

Інтерорецептори - чутливі структури, розташован у внутрішніх органах і тканинах тіла, що сприймають сигнали, які надходять із внутрішнього середовища організму (хемо- і барорецептори). Інтерорецептори відіграють важливу роль у підтримці постійності внутрішнього середовища організму, рефлекторної регуляції діяльності внутрішніх органів і систем.

Залежно від структурної організації нервові закінчення поділяють на: (1) вільні нервові закінчення, що складаються з термінальних розгалужень дендритів чутливих нейронів, які позбавлені мієліново оболонки; (2) некапсульовані чутливі тільця, що складаються з термінальних розгалужень дендритів, оточених клітинами Шванна; (3) інкапсульовані чутливі тільця, що складаються з розгалужень дендритів, оточених клітинами Шванна, а також зовнішньою сполучнотканинною капсулою.

40. Загальна гістологія. Нервова тканина.*Клітини нервової тканини.

Функціональні види та взаємозв’язок нейронів в нервовій тканині. Розташування та класифікація нейронів та глії в центральній та периферичній нервових системах.

Нервова тканина (лат. textus nervosus) - це система взаємопов'язаних нервових клітин (нейронів) і клітин глії (нейроглії), що забезпечують специфічні функції сприйняття подразнень, збудження, вироблення нервового імпульсу та його передачі. Завдяки цим властивостям нервова тканина забезпечує інтеграцію клітин, тканин, органів і систем багатоклітинного організму в єдине ціле, а також його адекватну взаємодію із зовнішнім середовищем.

Астроцити виконують: • опорну функцію, • розмежувальну функцію, • трофічну функцію, • є елементом гематоенцефалічного бар’єру

Астроцити розділяють на: • Протоплазматичні – мають товщі та коротші відростки, розташовуються у сірій речовині. • Волокнисті – мають тонкі та довгі відростки, розташовані у білій речовині

Олігодендроцити • Мають нечисленні відростки. • Присутні в сірій речовині - біля перикаріонів нейронів. У білій речовині входять до складу мієлінових і безмієлінових оболонок.

Епендимоцити • Вистилають шлуночки головного мозку, центральний канал спинного мозку, покривають хоріоїдні сплетення. • Беруть учать у

t.me/rapeture

виробленні спинномозкової рідини (у хоріоїдних сплетеннях). • Є компонентом ліквороенцефалічного та гематолікворного бар’єрів.

Мікроглія (гліальні макрофаги) • Походять з моноцитів. • Клітини мікроглії рухливі, • здатні до фагоцитозу.

Нейроглія периферийної нервової системи :

-Клітини Шванна – утворюють мієлінову оболонку нервових волокон

-Клітини-сателіти нервових гангліїв

-Морфологічно нейрони поділяються на: (1) уніполярні, які мають єдиний відросток - аксон; це незрілі нервові клітини - нейробласти; (2) біполярні - мають аксон і дендрит; містяться головним чином у сітківці ока; (3) псевдоуніполярні - від їх перикаріона відходить один відросток, який потім поділяється на аксон і дендрит; такі нейрони локалізуються у спинномозкових гангліях; (4) мультиполярні - мають один аксон і багато дендритів. Існують також анаксональні нейрони, які не мають справжнього аксона, не продукують потенціал дії та регулюють локальні електричні зміни між сусідніми нейронами. Переважна більшість нейронів людського організму є мультиполярними.

-Відповідно до функції нейрони поділяються на: аферентні (рецепторні, чутливі) - які сприймають подразнення і трансформують його в нервовий імпульс; еферентні (моторні, рухові або ж секреторні) передають імпульс на тканини робочих органів, спонукаючи їх до дії. Асоціативні (вставні) - передають імпульс іншим нейронам: 99,9 % нейронів е асоціативними

**Олігодендрогліоцити, нейролемоцити та сателітні клітини: особливості будови,розташування та функції. Відміності в міелінізації відростків нервовоих клітин олігодендрогліоцитами і лемоцитами.

Нейроглію центральної нервової системи поділяють на макроглію і мікроглію. Макроглія розвивається з гліобластів нервової трубки і включає три різновиди клітин, а саме: епендимоцити, астроцити та олігодендроцити.

Олігодендроцити мають дрібніші порівняно з астроцитами та інтенсивніше забарвлені ядра, їхні відростки нечисленні.

Ці клітини присутні як у сірій, так і в білій речовині мозку. У сірій речовині вони локалізуються поблизу перикаріонів нейронів. У білій реченні відростки

t.me/rapeture

олігодендроцитів утворюють мієлінову оболонку нервових волокон, причому, на противагу аналогічним клітинам периферичної нервової системи - нейролемоцитам, один олігодендроцит може брати участь у мієлінізації одночасно кількох аксонів.

У периферичній нервовій системі аналогом олігодроцитів є нейролемоцити (клітини Шванна або шванноцити), які мають схожість з олігодендроцитами функції, і сателітні клітини. Останні є клітинами кубоїдної форми, що ними, оточені тіла нейронів у гангліях.

Тіло кожного псевдоуніполярного нейрона оточене одним шаром сателітних гліоцитів, до яких іззовні прилягають прошарки тонковолокнистої сполучної тканини

Відростки нейронів укриті мієліновими оболонками, утвореними нейролемоцитами (клітинами Шванна). Крім псевдоуніполярних нейронів, у спинномозкових гангліях містяться також дрібні мультиполярні нейрони, котрі забезпечують внутрішньогангліонарні зв'язки

***Різновиди та будова ефекторних нервових закінчень. Нервово-м’язове нервове закінчення. Механізм передачі імпульсу в ньому. Трансмітер.

Будова ефектора може бути проілюстрована на при кладі нервово- м’язового закінчення, або аксом'язовсг: синапсу. При загальній подібності до іншу типів синапсів, аксом'язовий синапс має низку відмінностей. Так, зокрема, один руховий нейрон, залежно від функції і характеру розгалужень аксона, може іннервувгти від кількох до тисячі м'язових волокон; при цьому фор мується так звана моторна (рухова) одиниця. Синаптичнг щілина розташовується на підошві аксона і покрита цитоплазмою прикінцевої шваннівської клітини. Базальна мембрана нейролемоцита зливається з мембрано-: м'язового волокна і продовжується в ендомізій. Постсинаптична мембрана утворює складки (вторинні синаптичні щілини). У цих складках локалізуються нейромедіатори і ферменти, необхідні для їхньоїїнактивації.

41. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Кров.

*Загальна характеристика тканин внутрішнього середовища, класифікація. Особливості будови, походження і функцій крові та лімфи. Характеристика клітин та міжклітинної речовини, склад та походження плазми крові та лімфи. Гематокрит

Тканини внутрішнього середовища поділяються на Кров та лімфу, сполучні тканини та опорні: кісткова та хрящова.

t.me/rapeture

Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у вигляді впорядкованого односпрямованого потоку у серцево-судинній системі. Разом із лімфою і тканинною рідиною кров утворює внутрішнє середовище організму

Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові зумовлена забезпеченням клітинного та гуморального імунітету на тканинному рівні. Дихальна функція полягає у забезпеченні тканин киснем і звільненні від вуглекислого газу як кінцевого продукту метаболізму. Завдяки трофічній і видільній функціям крові транспортуються як поживні речовини, так і продукти метаболізму. Разом із нервовою та ендокринною системами кров підтримує сталість внутрішнього середовища організму, у тому числі - імунного гомеостазу, виконуючи гомеостатичну функцію.

Кров складається з рідкої частини - плазми , яка становить 55-60% об'єму крові, і формених елементів, загальний об'єм яких - 40-45 %. Співвідношення формених елементів крові до плазми має назву показника гематокриту. Він визначається шляхом центрифугування зразка гепаринізованої крові у капілярі гематокриту. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити. Назву формених елементів вони отримали у зв'язку з тим, що повновартісними клітинами серед них є лише лейкоцити, тоді як еритроцити - без'ядерні постклітинні структури, а тромбоцити - фрагменти цитоплазми клітин червоного кісткового мозку мегакаріоцитів

Розвиток крові як тканини починається у кінці другого - на початку третього тижня ембріогенезу з утворення у мезенхімі стінки жовткового мішка так званих кров'яних острівців. Поступово мезенхімні клітини на периферії кров'яного острівця втрачають зв'язок із центральними клітинами і перетворюються на ангіобласти - ендотеліальні клітини первинної кровоносної судини, а центральні клітини округляються і трансформуються у гемоцитобласти - поліпотентні (стовбурові) кровотворні клітини. На п’ятому тижні ембріогенезу стовбурові кровотворні клітини, які виселилися з жовткового мішка, формують центри кровотворення у печінці. Протягом четвертого - шостого місяців пренатального онтогенезу печінка є основним кровотворним органом плода; у цей же час кровотворення відбувається також у селезінці й тимусі. З четвертого місяця внутрішньоутробного розвитку кровотворення починається в червоному кістковому мозку; після сьомого місяця він стає основним органом кровотворення. Усі формені елементи крові розвиваються з поліпотентних стовбурових кровотворних клітин, диференціація яких визначається двома основними чинниками: (1) мікрооточенням (ретикулярною тканиною кровотворних органів); (2) гемопоетинами (стимуляторами гематопоезу).