Материал: Сырная Гистология

t.me/rapeture

Пластинчас та кісткова тканина утворюється шляхом перебудови грубоволокнистої кістки або внаслідок розвитку кістки на місці хряща (хрящового остеогенезу). Відтак пластинчаста кісткова тканина отримала назву вторинної; з неї побудована переважна більшість кісток скелета дорослого організму. Із компактної кісткової тканини побудовані діафізи трубчастих кісток, з губчастої - плоскі кістки, епіфізи трубчастих кісток.

Трубчасті кістки складаються з центральної частини - діафіза, та двох периферичних закінчень - епіфізів. Ділянка переходу між діафізом та епіфізом має назву метафіза. Діафіз укритий періостом (або окістям), який складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного різнонаправленими пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного шару, в якому залягають остеобласти та їхні попередники (рис. 9.86). За рахунок судин періосту здійснюється живлення кісткової тканини; клітинні елементи глибокого остеогенного шару періосту забезпечують ріст кістки у товщину, її фізіологічну та репаративну регенерацію

Під періостом залягає компактна кісткова тканина, у якій розрізняють три шари: (1) шар зовнішніх обвідних пластинок; (2) остеонний шар; (3) шар внутрішніх обвідних пластинок (рис. 9.85, 9.9). Шар зовнішніх обвідних пластинок розміщений безпосередньо під періостом. Кісткові пластинки цього шару охоплюють кістку іззовні, однак замкнутих кілець вони не утворюють, перекриваючись суміжними шарами. Основна товща діафіза представлена шаром остеонів. Кожний остеон являє собою кісткову трубочку діаметром від 150 до 400 мкм, у центральному каналі якої (каналі Гаверса) проходить живильна судина і локалізовані остеобласти та остеокласти. Навколо каналу Гаверса концентрично нашаровані від 5 до 20 кісткових пластинок. Пучки колагенових волокон у сусідніх пластинках орієнтовані під кутом один до одного, що сприяє зміцненню остеона і кістки в цілому.

У лакунах між кістковими пластинками остеона залягають тіла остеоцитів, які анастомозують своїми відростками, що розміщені у кісткових канальцях. Кожний остеон обмежує тонка цементна лінія, яка складається головним чином з кальцинованої основноїміжклітинної речовини з невеликим вмістом колагенових волокон. Проміжки між остеонами заповнені вставними, або інтерстиційними кістковими пластинками. Від окістя до осгеонного шару надходять живильні судини, а також пучки колагенових волокон (так звані проривні волокна Шарпея). Шар внутрішніх обвідних пластинок відокремлює остеонний шар від ендосту

t.me/rapeture

***Непрямий остеогістогенез: умови його протікання, перихондральний та ендохондральний остеогістогенез, формування метаепіфізарної хрящової пластинки росту. Ріст трубчастих кісток в товщину та довжину.

Шляхом непрямого остеогенезу в організмі людини утворюються трубчасті кістки скелету людини.

Перша стадія полягає у формуванні хрящової моделі майбутньої кістки. Вона побудована з гіалінового хряща, вкритого охрястям

Наступний етап — перихондральне окостеніння. Унаслідок виходу клітин остеогенного ряду із судин охрястя на поверхні хрящової моделі відбувається інтенсивна продукція осеїнових волокон та осеомукоїду з подальшим звапнуванням. При цьому навколо хряща виникає так звана кісткова манжетка.

Третій етап - енхондральне окостеніння - проходить з утворенням діафізарного центру окостеніння. Цей процес починається із проростання судин кісткової манжетки всередину діафіза хрящової моделі і виходу за їх межі остеогенних клітин. За рахунок діяльності остеокластів у хрящі виникають порожнини резорбції, які, зливаючись, утворюють кістковомозкову порожнину. Навколо судин формуються кісткові пластинки, відбувається закладка остеонів

Останній, четвертий етап хрящового остеогенезу - вростання в епіфізарну частину хрящової моделі кровоносних судин та утворення епіфізарного центру окостеніння. У такому разі між епіфізарним і діафізарним центрами окостеніння формується так звана метаепіфізарна пластинка росту. У ній розрізняють три основні зони з різними морфофункціональними характеристиками. Перша зона, найвіддаленіша від діафізарного центру окостеніння, є зоною незміненого хряща. Ближче до діафіза розміщена зона стовпчастого хряща, за рахунок розмноження клітин якого здійснюється ріст кістки у довжину. Хондроцити в її складі розташовані паралельними рядами, так званими, клітинними стовпчиками або колонками. Ще ближче до діафізарного центру окостеніння розміщена зона пухирчастих клітин. Для неї характерні процеси дистрофії хондроцитів і розсмоктування хрящової тканини. Із зоною пухирчастого хряща безпосередньо межує зона резорбції хряща та незрілої кісткової тканини, в якій інтенсивно відбуваються процеси утворення та звапнування міжклітинної речовини кістки. У разі злиття епіфізарних та діафізарних центрів окостеніння (зі зникненням зони проліферації хрящових клітин) ріст кістки у довжину припиняється..

t.me/rapeture

29. Загальна гістологія. Скелетні тканини. Види сполучення кісток.*Синдесмози, синостози, синхондрози – розташування та особливості будови.

Синдесмоз - сполучення кісток за допомогою фіброзної сполучної тканини. Синхондроз – сполучення кісток за допомогою хрящової тканини. Розрізняють синхондроз гіаліновий (реберні хрящі) і волокнистий(міжхребцеві диски).

Синостоз - з'єднання двох кісток опосередком кісткової тканини, які раніше сполучались хрящем чи сполучною тканинною

Синхондроз - різновид суглобового з'єднання, при якому кінці кісток сполучені між собою за допомогою хряща

**Суглобиоргани утворені скелетними тканинами. Різновиди, будова. Суглобовий хрящ, суглобова капсула, субхондральна кістка: особливості будови, роль у гістофізіології суглобів.

Переважна більшість з'єднань між кістками кінцівок передбачає їхню значну рухомість і представлена суглобами (рис. 9.16, 9.17). Епіфізарні відростки цих кісток утворені гіаліновим хрящем, який у зв'язку з певними особливостями будови отримав назву суглобового хряща. Зв'язки утримують кістки у певному положенні в межах суглобової капсули. Остання включає зовнішній волокнистий шар, утворений щільною сполучною тканиною, котра зрощена з періостом кісток, та внутрішній синовіальний шар, який вкриває всі внутрішні поверхні суглоба. У складі синовіального шару розрізняють два типи клітин: синовіоцити І типу належать до гістіоцитарного ряду макрофагів, які забезпечують видалення з суглоба продуктів тканинного розпаду; синовіоцити II типу є видозміненими фібробластами, яким належить важлива роль у продукуванні синовіальної рідини. Останній притаманний високий вміст гіалуронової кислоти та глікопротеїну любрицину у поєднанні з компонентами плазми крові. Означені складники полегшують і амортизують рухи в суглобах

У складі синовіальної оболонки суглобів міститься багато стовбурових клітин, які після відповідної диференціації і проліферації у лабораторних умовах можуть бути використані для клітинної терапії, зокрема, заміщення ушкодженого суглобового хряща.

***Синовіальні клітини, їх роль у продукції гіалуронової кислоти, у розвитку запалення та деструкції суглобового хряща.

У складі синовіального шару розрізняють два типи клітин: синовіоцити І типу належать до гістіоцитарного ряду макрофагів, які забезпечують видалення з суглоба продуктів тканинного розпаду; синовіоцити II типу є видозміненими фібробластами, яким належить важлива роль у продукуванні

t.me/rapeture

синовіальної рідини. Останній притаманний високий вміст гіалуронової кислоти та глікопротеїну любрицину у поєднанні з компонентами плазми крові. Означені складники полегшують і амортизують рухи в суглобах

Синовіоцити можуть бути трьох видів: фібробластоподібні, макрофагоподібні та проміжні

30. Загальна гістологія. М`язові тканини.*Особливості будови і функції м’язових тканин. Морфо-функціональна та гістогенетична класифікація. Посмугована (несерцева) м’язова тканина: особливості структури і функції, розташування в організмі. Будова м'язового волокна: міосимпласт та міосателітоцити, сарколема та базальна мембрана, органелли загального та спеціального призначення.

Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови та функції поділяють на гладку та посмуговану. Остання, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву. У зв'язку з тим, що скелетна м'язова тканина представлена також у нутрощах, у найновішій редакції Міжнародної гістологічної термінології скелетна м'язова тканина отримала назву посмугованої несерцевої м'язової тканини

Згідно з гістогенетичною класифікацією, м'язові тканини за їхнім походженням поділяються на п'ять типів: (1) соматичний тип (походить із міотомів мезодерми) - це скелетна м'язова тканина; (2) целомічний тип (походить із вентральної мезодерми) - це серцева м'язова тканина; (3) вісцеральний тип (походить із мезенхіми) - це гладка м’язова тканина внутрішніх органів; (4) невральний тип (походить із нервової трубки) - до цього типу належать гладкі міоцити райдужної оболонки ока; (5) епідермальний тип (походить із шкірної ектодерми) - цей тип включає міоепітеліальні кошикоподібні клітини потових, молочних, слинних та слізних залоз

М'язові волокна мають циліндричну форму. Діаметр волокна може складати від 9 до 150 мкм (9 мкм у новонародженої дитини, 40-50 мкм у дорослих, 150 мкм у спортсменів). Довжина м'язових волокон коливається у значних межах: залежить від розмірів м'яза і часто дорівнює його довжині. Наприклад, у кравецькому м'язі людини м'язові волокна сягають довжини 1213 см. Кожний міосимпласт оточений сарколемою (грец. саркос - м'ясо, лема - оболонка), а все волокно - базальною мембраною, яка зв'язана з тонкими колагеновими та ретикулярними волокнами пухкої сполучної тканини, що оточує м'язове волокно. Плазмалема міосимпласта бере участь у проведенні імпульсів, які стимулюють м'яз.

t.me/rapeture

До складу міосимпласта входять численні ядра та цитоплазма, яка отримала назву саркоплазми. Ядра локалізуються переважно під плазмалемою, мають видовжену, овальну форму. В каріоплазмі наявні грудочки гетерохроматину та ядерця. Саркоплазма містить органели спеціального призначення - міофібрили, загальні органели, а також вуглеводні та жирові включення. Загальні органели розташовані у саркоплазмі переважно біля ядер, а численні мітохондрії - ще й між міофібрилами. Канальці гра нулярної ендоплазматичної сітки мають незначний розвиток, проте гладка ендоплазматична сітка (саркоплазматична сітка, або ретикулум) розвинена добре.

Між базальною мембраною і плазмалемою міосимпласта розташовані одноядерні клітини - міосателітоцити. Це стовбурові (камбіальні) елементи м'язового волокна, за рахунок яких здійснюються процеси росту і регенерації. Ядра міосателітоцитів дрібніші та кругліші, ніж ядра симпласта, і забарвлюються світліше. Цитоплазма цих клітин включає органели загального призначення і не містить спеціальних органел.

**Будова поперечно-посмугованої міофібрили. Саркомер, формула саркомера. Механізм скорочення поперечно-посмугованої міофібрили (модель ковзних ниток).

Міофібрили - спеціальні органели скелетних м'язових волокон, побудовані з паралельно орієнтованих актинових і міозинових філаментів, взаємне зміщення яких лежить в основі механізму м'язових скорочень. Міофібрили мають у саркоплазмі поздовжню орієнтацію; їхня довжина співпадає з довжиною м'язового волокна, а товщина становить 1-2 мкм. Характерною особливістю будови міофібрил є поперечна посмугованість - чергування світлих і темних смуг. Це зумовлено впорядкованим розташуванням актинових і міозинових філаментів, що надає ділянкам міофібрил різні оптичні властивості. Світлі та темні смуги всіх міофібрил окремо взятого м'язового волокна лежать на одному рівні.

У міофібрилі послідовно розташовані темні анізотропні диски (диски А) і світлі ізотропні (диски І). Анізотропні диски забарвлюються інтенсивніше, ніж ізотропні. У поляризованому світлі диски А мають подвійне променезаломлення, тобто є анізотропними; світлі смуги є однопроменезаломлювальними - ізотропними. Всередині кожного І-диска міститься тонка темна лінія, яка має назву телофрагми (Т), або лінії Z. У центрі диску А можна спостерігати світлішу ділянку - Н-зону, або смужку Гензена, всередині якої локалізується темна лінія М, або мезофрагма