Таким чином, конкретними показниками адаптованості учня в соціальному оточенні мають бути його успішне навчання, адекватна поведінка, добрі стосунки з учнями й учителями, задоволеність своїми успіхами та місцем у структурі класу, належний емоційний тонус.
Слід зупинитися окремо на існуючих вікових особливостях процесу входження нового учня до колективу. Так, у молодших класах, де надзвичайно високий авторитет учителя, його ставлення до дитини є найважливішим фактором формування взаємин учнів, ставлення класу до нового учня визначається ставленням до нього вчителя.
Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й себе саму, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.
Необхідно зазначити, що потреба в позитивних взаєминах з'являється дуже рано. Вони потрібні вже немовляті. Перші переживання емоційного задоволення виникають у дитини, передусім при контактах з батьками. Спеціальні дослідження свідчать про те, що дефіцит належних емоційних контактів у перші роки життя може спричинити до виникнення деяких вад у наступному психічному розвитку дитини. Нерідко це бувають підвищена нервозність, скованість, боязкість, замкненість.
З віком значення взаємин з оточуючими для дитини стає дедалі вагомішим. Стосунки з близькими не лише забезпечують їй позитивні емоційні переживання і хороше самопочуття, а й стають головним джерелом її зростання, як особистості. Неможливо, наприклад, уявити собі формування у дитини таких рис, як доброзичливість, співчутливість, самовідданість та багатьох інших, у відриві від відповідних взаємин, що складаються у неї у сім'ї, в дитячому садку чи в період її шкільного навчання.
В роки юності, в період зрілості і взагалі протягом усього наступного життя людини значення взаємин не зменшується. Потреба в них завжди залишається невід'ємною сутністю особистості.
Людина, що спілкується, називається суб’єктом спілкування. При цьому очевидно, що спілкування як психологічний процес крім суб’єкта спілкування припускає, як мінімум, ще одного чи декілька людей, що є його партнерами по спілкуванню. Зрозуміло також, що кожний з партнерів по спілкуванню, у свою чергу, також є суб’єктом спілкування. Отже, у спілкуванні завжди беруть участь двоє чи більше суб’єктів.
У психології відсутнє загальноприйняте визначення спілкування, оскільки воно складає контекст усього нашого життя і проникає в усі його сфери. Психологічний розвиток людини, його утворення, установки, норми і цінності, звички і манери, весь стиль її життя залежить від її спілкування. Зокрема, у Психологічній літературі описаний так званий "феномен Мауглі", коли дослідники знаходили дітей, вихованих тваринами. Ці діти поводилися як тварини (причому саме ті тварини, у яких вони виховувались) і, по суті, не були людьми. При цьому чим старше така дитина, тобто чим довше вона проживала у середовищі тварин, тим менше залишається можливостей для її повернення в людське суспільство; для дітей старше 8-10 років цей процес необоротний [43].
Спілкування являє собою складний, багатогранний процес, у якому можуть бути виділені наступні його сторони чи функції:
· Комунікація (обмін інформацією);
· Інтеракція (обмін діями);
· Соціальна перцепція (сприйняття людьми один одного).
Функції спілкування дають нам уявлення про те, що конкретно відбувається в процесі спілкування між людьми і які можуть бути його результати. Комунікація чи комунікативна сторона спілкування, відбиває процеси обміну інформацією між людьми, що спілкуються. При цьому окремий акт передачі інформації від одного партнера іншому і її прийом називається комунікативним актом. Інтеракція крім обміну інформацією припускає також обмін визначеними діями між партнерами по спілкуванню. У процесах сприйняття один одного партнерами по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування) фіксується відношення людей один до одного, їхній взаємний вплив один на одного, їхнє співпереживання і взаєморозуміння [56].
У процесі взаємин люди постійно виявляють те чи інше ставлення один до одного: повагу, доброзичливість, готовність допомогти. В них також проявляється взаємне оцінне ставлення до людей, що конче необхідне для самоствердження особистості, для розвитку її самосвідомості і діяльності з метою самовдосконалення.
Наскільки важливими для людини є взаємини з оточуючими, свідчать сильні емоційні переживання у випадках погіршення її стосунків з товаришем, другом. А втрата рідних і близьких, внаслідок якої зникає звичне і органічно необхідне спілкування, переживається людиною як глибока життєва драма.
Коло людей, з якими індивід вступає в ті чи інші взаємини, змінюється протягом усього його життя. З одним стосунки бувають тривалими, постійними, з іншим - короткочасними, або й випадковими. Та всі вони так чи інакше впливають на індивіда, вносять певні зміни в його реакції на оточуючих, на всю навколишню дійсність, викликають зміни в його сприйманні себе самого, в його характері.
Проте вирішальну роль у цьому відношенні відіграють постійні взаємини, що виникають в процесі спілкування, спочатку в родинному колі, потім з ровесниками у дитячому садку, а згодом - з членами учнівського колективу класу, школи. Якраз організовані дитячі колективи, тобто малі контактні групи, мають вирішальне значення у розвитку та формуванні підростаючої особистості.
Мала група - це природна основа колективу, це універсальна система безпосереднього міжособистісного спілкування, тому будь-який колектив можна розглядати як малу групу, тобто вивчати те коло відносин, яке характеризує колектив як малу групу.
Колектив - це певний досить високий рівень розвитку малої групи. Виникає він не спонтанно, а в результаті ціленаправленого формування. Педагог, який виховує колектив, завжди має в якості вихідного матеріалу малу групу, якій треба надати певні задані суспільством якості.
Спеціальні дослідження, проведені в старших групах дитячого садка, показали, що вже тут дітей об’єднують не тільки безпосередні симпатії, а і відносини, пов’язані з виконанням певних завдань, які даються дорослими. Разом з тим ці відносини ще не складаються тут в цілісну систему. Така система починає складатися в дошкільному віці передусім у ході рольової гри. Рольова гра, яка моделює діяльність і відносини дорослих, створює не тільки "зону найближчого розвитку" психіки кожної дитини, а і зону найближчого розвитку для дитячої групи.
Після дитячого садка дитина вступає до школи. Починається її систематична трудова діяльність. Вона проходить в середовищі нового, спеціально організованого шкільного колективу. У зв’язку з цим дитина вступає в нові відносини з людьми, які виникають і розвиваються в умовах первинного шкільного колективу-класу. В класі є представники двох суспільних "груп", з якими дитині треба буде встановити певні відносини: вчитель і однокласники.
Взаємовідносини з учителем будуються за звичною схемою відносин з батьками. Молодший школяр безумовно довіряє учителю: адже він усе знає, вміє, може; вчителя треба слухатися - так кажуть батьки. Одним словом, взаємовідносини з учителем стають зрозумілими з першого дня в школі.
Таким чином значно складніше встановлюються відносини учня з товаришами, з класом. Адже у першокласників в період адаптації до школи спілкування з однокласниками, як правило, відходить на другий план перед новими шкільними враженнями. Діти настільки заглиблені у свої нові обов’язки, що майже не помічають однокласників, не завжди можуть відповісти на питання: "Хто сидів поряд з тобою за партою?"
Спостереження за першокласниками показують, що спочатку діти ніби уникають безпосередніх контактів один з одним, кожен з них поки ще "сам по собі". Контакт між собою діти здійснюють посередництвом педагога. Хрестоматійним є епізод зі шкільного життя першокласників, наведений Я.Л. Коломинським: "Якщо хтось із учнів забув принести у клас ручку, а на уроці потрібно писати, то він не звертається до товаришів з проханням дати йому зайву ручку. Учень найчастіше сидить і мовчить, іноді плаче, сподіваючись, що вчитель помітить його. Вчитель, дізнавшись у чому справа, звертається до класу, питаючи, чи немає у когось зайвої ручки. Школяр, у якого є вільна ручка, не віддає її товаришу сам. Він подає ручку вчителю, який і передає її учню".[28;98]
Після адаптаційного періоду починається інтенсивне встановлення дружніх контактів. Молодший школяр - це людина, активно оволодіває навичками спілкування. Набуття навиків соціальної взаємодії з групою однолітків і уміння заводити друзів є однією з важливих завдань розвитку на цьому віковому етапі.
Крім того, деякий досвід спілкування з іншими дітьми у дитини вже є. Це дозволяє першокласнику достатньо швидко увійти в контакт з новими товаришами. Дружні відносини зав’язуються в основному на перервах, в умовах вільного спілкування дітей. Складаються первинні групки з 2-3 дітей. Спочатку їх об’єднують безпосередні враження від шкільного життя - діти обговорюють ті чи інші випадки в класі, успіхи у навчанні, відносини з іншими товаришами, хороші якості учителя і т.д. Зрозуміло, що ці дитячі об’єднання ще дуже нетривкі.
Поступово діти звикають до шкільного життя, зближуються один з одним, їх взаємні симпатії і антипатії стають стійкішими. Групки друзів стають більш постійними. Основою їх існування тепер уже є не тільки навчальні, не тільки шкільні, а і нешкільні - ігрові і трудові - інтереси.
Дещо по-іншому складаються взаємовідносини дітей на уроці. Тут учень діє уже не у складі групи найбільш близьких йому однокласників, а на очах поки ще незвичайно великого класного колективу. Уже це дещо лякає дітей, викликає скованість, яка посилюється тим, що на уроці відсутнє звичне дітям вільне спілкуванн: усі "можна" і "не можна" визначається вчителем.
Кожен учень повинен підпорядковувати свою поведінку тим правилам, які встановлені вчителем. Це організує і дисциплінує. Згодом учні добре засвоюють правила поведінки на уроці, взаємовідносини дітей і відносини з учителем стають достатньо визначеними. Поняття "класний колектив", "наш клас" отримують у свідомості учня певний реальний зміст [98].
Однак поряд із встановленням дружніх відносин, із потребою у спілкуванні, у дітей 6-7 років формується потреба у відособленні, хоч вона має ще досить нестійкий, фрагментарний, мало усвідомлений характер. Специфіка відособлення в цьому віці полягає в тому, що окремі властивості його розвинені неоднаково. Тобто формування відособлення йде асинхронно, найбільш інтенсивно в молодшому шкільному віці розвивається погляд на себе, самооцінка і зіставлення себе з іншими. У першокласника йде інтенсивне становлення розуміння самості власної неповторності. Навчальна діяльність у першому класі є провідною, але поряд з нею відбувається інтенсивне формування відособлення. Учням ще досить складно розповідати, чим вони не схожі на інших, при визначенні цього школярі оперують або позитивними, або негативними рисами, не розглядаючи себе в цілому. Це пояснюється тим, що у першокласника ще не склалася модель оцінки особистості. Однак першокласник уже може свідомо підійти до розуміння того, що він як особистість чимось схожий на інших і в той час має ряд відмінних властивостей [48].
Отже, класний колектив - це "живий організм" з його цілями і намірами, емоційним життям, з перспективами розвитку і тісними зв’язками з іншими колективами. Колектив молодших школярів є носієм суспільної думки і групових цінностей, тим місцем, в якому дитина виховується, набуває навичок спілкування з людьми, формується як особистість.
Першорядного значення набуває спільна діяльність учнів у класному колективі. Дитячий колектив є величезною силою по відношенню до окремих своїх членів. Він регулює не тільки суспільно-моральну поведінку своїх членів: він доходить іноді до регламентації дрібниць, навіть до способів висловлюватися, носити шапку і т.п.
Поведінка окремого члена колективу дуже інтенсивно регулюється. Хороший товариш викликає повагу і любов колективу. Колектив захоплюється окремими своїми членами. Але у випадку конфлікта з колективом дитина ризикує потрапити під дуже жорстокі міри впливу: знущання, побої і навіть вигнання з колективу.
Необхідно зазначити, що у цьому віці вплив дитячого колективу на дитину дуже великий. Він може бути як позитивним (сприяти підвищенню навчальної мотивації тощо), так і негативним (куріння, антигромадські вчинки). Негативному впливові більше піддаються хлопчики у порівнянні з дівчатками.
Саме тому педагогу потрібно враховувати не тільки те, в якому дитячому колективі проводить час дитина, а і знаходити для неї відповідний підхід, точно так же педагогічний вплив повинен направлятися, в першу чергу, на весь колектив.
Під час навчання кожен учень активно співпрацює зі своїм класним колективом. Дитина сидить у класі разом з іншими дітьми і разом з ними працює - читає, пише, проводить досліди і ін. Вона нерідко користується спільними речами - крейдою, підручниками. Вона допомагає товаришам, працює разом з ними, а іноді контролює їх. Те ж саме і колектив робить по відношенню до конкретної дитини. На перервах діти разом граються. Їх поведінка регулюється і правилами шкільного розпорядку, і звичаями культурного побуту, і правилами дружби.
Школа - необхідність для дитини не тільки тому, що вона дає їй освіту, яку крім школи, багато дітей не в змозі ніде отримати, а і тому, що вона суспільно виховує дитину.
Клас - колектив. Він не є простою сумою окремих учнів. Тому характеристика класу не може бути підмінена зібранням індивідуальних характеристик дітей. Навіть сама схема характеристики класу інша, ніж характеристика окремих дітей.
Характеризучи клас, ми зупиняємося на таких пунктах:
· структура класу;
· організованість і дисципліна в ньому;
· працездатність;
· спільний настрій класу і його інтереси;
· взаємовідносини і групи всередині класу;
· зв’язок класу з іншими класами і організаціями в школі, а також нешкільні його зв’язки.
Як бачимо, багато частин цієї схеми відсутні в індивідуальній характеристиці.
Сутність колективу - колективна робота, співпраця і ті взаємовідносини, які складаються між членами колективу на основі цієї співпраці. Чим молодший клас, тим більше відрізняється він своєю працездатністю, тим індивідуальніший потрібен підхід до дітей.
Взагалі, основними психологічними умовами формування колективістських взаємовідносин у молодших школярів є:
· участь дітей в суспільно корисних видах праці;
· організація роботи таким чином, щоб її кінцевий результат досягався спільними зусиллями;
· створення груп для спільної діяльності за змішаним принципом;
· введення ігрових моментів у спільну діяльність учнів [80].
Для розвитку спільної діяльності в дитячому віці важливе взаємне прийняття ролей рівними партнерами, коли діти впливають один на одного і приймають вплив іншого. Це збільшує чутливість до внутрішнього стану іншої людини.