Зміст
Вступ
Розділ 1. Стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії і практиці
.1 Психологічні основи формування взаємин у дитячих групах і колективах
.2 Система особистісних взаємовідносин класного колективу молодших школярів
.3 Спілкування та спільна діяльність учнів у молодшому шкільному віці
.4 Психологічні особливості взаємин хлопчиків і дівчаток у молодших класах
Висновки до 1 розділу
Розділ 2. Дослідження ефективності формування взаємин молодших школярів
.1 Методологічна основа дослідження особливостей взаємовідносин молодших школярів в колективі одноліток
.2 Підготовка, організація і проведення формувального експерименту
.2.1 Характеристика системи вправ для покращення взаємин між дітьми та методика їх впровадження
.2.2 Результативність впровадження розвивально-корекційних вправ, спрямованих на покращення міжособистісних взаємин молодших школярів у групі одноліток
Висновки до 2 розділу
Висновки
Література
Актуальність проблеми. Шкільний клас - це не просто група дітей одного віку, це ціла система, в якій тривалий час живе і виховується дитина. Від того, як складаються відносини з однолітками та який соціально-психологічний клімат у класі залежать не тільки успіхи дитини у навчанні, а і формування її як особистості. Причому провідна роль належить початковій ланці загальноосвітньої школи. Як підкреслював В.О. Сухомлинський, саме у молодших класах діти вчаться спостерігати, висловлюватись, читати і писати, а також набувають навичок та способів взаємодії з людьми різного вік [87]. Проблема дослідження взаємовідносин між молодшими школярами в класному колективі була і залишається однією із першорядних та актуальних.
Дослідженнями відомих педагогів та психологів минулого Р.А.Рокова, Г.С.Фортунатова, А.С.Залужного, В.О. Сухомлинського В.П. Вахтерова, А.С. Макаренко, закладено наукові основи у вирішенні проблеми взаємин між молодшими школярами, визначено структуру і характерні особливості класного колективу, роль окремих учнів та дорослих у формуванні взаємин між дітьми.
Перші вказівки на особливий характер взаємин між дітьми у класі зазначені у працях Л.М. Толстого, який писав про таке явище, як "дух школи". Пізніше цю проблему досліджували й інші вчені. Це і вищезазначені педагоги та психологи минулого, і такі не менш відомі вчені, як Д.Б. Ельконін, П.М. Загоровський, Б.В. Бєляєв, Б.Г. Ананьєв, К.К. ПлатоновП.П. Блонський, та ін.
Разом з тим усталеним і незаперечним є той факт, що проблема взаємин між молодшими школярами у класному колективі не знайшла однозначного вирішення і у наш час. Цим обумовлюється важливість і актуальність даного питання. У сучасній школі досить часто трапляються різні негативні випадки, що пов’язані з взаєминами дітей у класі. Однією з причин цього є внутрішні умови психічного розвитку школярів. Вони індивідуальні для кожного конкретного учня, а тому всі зовнішні впливи визначають ефективність спілкування і взаємодії з оточуючими, тільки пройшовши через внутрішні психічні стани дитини.
Іншою причиною є недостатні вміння і навички сучасних вчителів для ефективного керівництва дитячим колективом та попередження негативних явищ, які виникають у ньому, а також недостатнє врахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня. Це відбувається тому, що з кожним етапом розвитку суспільства в цілому відносини між дітьми в школі теж змінюються і набувають нового змісту. Це вимагає застосування інших, більш ефективних форм і методів для організації дитячих колективів та керівництва ними.
З огляду на зазначене, виникає потреба теоретично обґрунтувати особливості взаємин молодших школярів у класному колективі та здійснити експериментальне дослідження, спрямоване на розробку методичних рекомендацій щодо покращення взаємовідносин між дітьми молодших класів сучасної загальноосвітньої школи.
Зважаючи на недостатню теоретичну розробленість і одночасно практичну значущість обраної проблеми, нами було визначено тему дипломної роботи "Психологічні особливості формування взаємин молодших школярів у одновіковому колективі". Але зважаючи на те, що обрана тема широка і багатогранна, ми виділили окремі аспекти, що розглядаються у дипломній роботі:
. Психологічні основи формування взаємин у дитячих групах і колективах.
. Система особистісних взаємовідносин класного колективу молодших школярів.
. Спілкування та спільна діяльність учнів у молодшому шкільному віці. психологічний спілкування школяр взаємовідносини
. Психологічні особливості взаємин хлопчиків і дівчаток у молодших класах.
Об’єктом дослідження є процес спілкування молодших школярів з оточуючими людьми, а предметом - психологічні особливості взаємовідносин молодших школярів у групі однолітків.
Мета дослідження полягає в теоретико-практичній розробці методики навчання молодших школярів вмінням і навичкам правильно будувати взаємини з однолітками і дорослими і створення на цій основі комплексу навчально- методичних матеріалів, що дають можливість ефективно сформувати такі вміння і навички у дітей молодшого віку.
Виходячи з вище зазначеного, у дослідженні перевіряється така гіпотеза: рівень опанування учнями вмінь і навичок правильної взаємодії з іншими людьми значно підвищиться за умови, якщо методика навчання передбачатиме включення в навчально-виховний процес ігрових моментів та корекційних вправ на покращення навичок взаємодії і комунікацій з іншими, а також створення сприятливих умов для забезпечення кожній дитині хорошого місця в класному колективі.
Відповідно до мети та гіпотези дослідження у дипломній роботі поставлені такі завдання:
· теоретично обґрунтувати особливості взаємин молодших школярів в одновіковому колективі;
· виявити рівень інтеграції класного колективу молодших школярів та його згуртованість в умовах діючої системи навчання;
· дослідити умови покращення взаємин між дітьми молодшого шкільного віку;
· розробити систему корекційних вправ та ігор для формування у дітей навичок ефективної взаємодії з людьми;
· визначити способи керівництва дитячим колективом у сучасній школі;
· експериментально перевірити ефективність розробленої методики в процесі навчання.
Для перевірки висунутої гіпотези та нагромадження наукових фактів було розроблено програму дипломної роботи, що ґрунтується на застосуванні теоретичних і емпіричних методів.
Теоретичні методи: аналіз педагогічної та психологічної літератури з метою визначення теоретичних засад проблеми; метод теоретичного аналізу і синтезу на етапах визначення мети, предмету, гіпотези, завдань дослідження; синтезування результатів констатуючого і формуючого експериментів, елементи пошукового методу з метою формування узагальнених висновків, оцінки раціональних та практично цінних даних наукових розробок та практики роботи школи.
Емпіричні методи: спостереження за навчальним процесом, вивчення загального стану згуртованості класного колективу у молодших класах сучасної школи та виявлення труднощів, які виникають у окремих учнів при взаємодії з однолітками і дорослими, бесіди з учителями і учнями, вивчення результатів навчальної діяльності школярів. Провідним методом дослідження у дипломній роботі є експеримент з пошуковим, констатуючим та формуючим етапами для конструювання і перевірки ефективності запропонованої методики.
Вірогідність результатів дослідження і їх обґрунтування забезпечуються репрезентативністю вивірки об’єктів дослідження, різними способами апробації результатів констатуючого і формуючого експериментів, адекватністю методів дослідження його завданням, застосуванням статистичних методів обробки кількісних даних.
Наукове дослідження проводилось у чотири етапи. На першому етапі вивчався стан проблеми, здійснювався вибір та осмислення теми, обґрунтування її актуальності, теоретичних засад; на другому етапі розроблялася методика навчання молодших школярів вмінням і навичкам правильно будувати взаємини з однолітками і дорослими; на третьому етапі проводився Психологічний експеримент з метою виявлення реального стану згуртованості класного колективу у молодших класах загальноосвітньої школи; на четвертому етапі проведено перевірку попередніх результатів, зроблено остаточні підсумки результатів експериментального навчання та розроблено методичні рекомендації для вчителів початкових класів.
Наукова новизна полягає у розв’язанні методичної проблеми формування вмінь і навичок ефективної взаємодії з людьми в учнів молодших класів, виявленні стану згуртованості класних колективів у початковій школі, а також створенні такої методики та системи рекомендацій, які є ефективними саме у застосуванні до дітей молодшого віку у сучасній школі.
Теоретичне значення дослідження визначається теоретико-експериментальним обґрунтуванням сукупності психолого-педагогічних умов і засобів успішного формування у молодших школярів навичок взаємодіє з людьми.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому розроблено систему методичних рекомендацій та прийомів формування у дітей вмінь будувати хороші відносини з оточуючими.
Апробація. Розроблену методику та рекомендації щодо покращення взаємовідносин між дітьми у класному колективі впроваджено в практику роботи загальноосвітньої школи №231 м. Києва. Це здійснювалося шляхом надання рекомендацій вчителям, а також проведення корекційних вправ та ігор на уроках та в позаурочний час з дітьми 4-х класів щодо покращення взаємин з однолітками та дорослими.
Структура та обсяг дипломної роботи обумовлені логікою дослідження, поставленими завданнями і складається з вступу, двох розділів, висновків, переліку використаної літератури, що нараховує 104 назви, додатків. Дипломна робота містить 6 малюнків, таблиць - 4. Зміст роботи викладено на 90 сторінках друкованого тексту.
Вивчення взаємовідносин всередині дитячих груп є традиційним у вітчизняній педагогічній і соціально-психологічній літературі. Аналіз цієї літератури та її оцінка являють собою інтерес за кількох причин. Перш за все сучасні педагоги та дослідники повинні знати історію науки, для того щоб правильно оцінити внесок в неї попередників і враховувати перспективу історичного розвитку цієї галузі знань.
Особливу актуальність вказана проблема набуває у зв’язку з двома крайніми точками зору на оцінку наукових досягнень минулого, які присутні в роботах сучасних авторів. З одного боку, виявляється тенденція розглядати сучасний етап вивчення груп і колективів як явище зовсім нове для нашої науки, пов’язане виключно з освоєнням зарубіжного досвіду в цій області. З іншого боку, виявляється прагнення модернізувати проблеми, підходи і результати психолого-педагогічних пошуків науки минулих років.
Крім того, вивчення наукових робіт минулих років щодо проблем колективу може являти собою не тільки історичний, а і актуальний практичний інтерес.
Перші вказівки на особливий характер взаємовідносин, які складаються між дітьми у класі, на їх психологічний вплив і значимість можна виявити в російській художній і педагогічній публікації другої половини ХІХ століття.
Вже Л.М. Толстой зі свого досвіду педагогічної роботи виніс переконання про існування особливого явища, яке він назвав "духом школи" [36]. Пізніше до аналізу "духовного єднання", "корпоративного духу", або як би ми тепер сказали, соціально-психологічного клімату, соціально-психологічної атмосфери, яка виникає всередині дитячих груп, вдавались майже всі автори, які писали про школу. При цьому відмічалось не стільки сприятливі для розвитку окремої особистості ситуації, скільки відносини, що деформують і спотворюють душу дитини.
Важливо відмітити, що для російських педагогів останньої чверті ХІХ століття характерне прагнення пов’язувати шкільний "дух спілкування" з загальною атмосферою суспільного життя. Так, на обумовленість відносин між дітьми суспільними відносинами вказував автор ряду статей "Спілкування у школі" О. Шмідт. На його думку, суспільство, що засноване на експлуатації та егоїзмі, не може створити умови для розвитку дружніх та партнерських почуттів серед дітей. В таких умовах особливо велика роль вчителя, який все ж таки здатний багато зробити для створення такого "духу" класу, при якому була б тепла і довірлива атмосфера. "Учителю - вихователю, - говорить О. Шмідт, - при найкращих умовах неможливо вслідкувати за кожною окремою особистістю, він може мати справу тільки з масою, а маса і повинна впливати на кожного окремого учня." [36]. Неважко прослідкувати в цьому вислові натяк на принцип "паралельної дії", який був обґрунтований педагогом А. Макаренко майже півстоліття потому. У своїх працях О. Шмідт намагається конкретизувати поняття "дух" класу: "Що ж таке "дух"? Це хороший чи поганий настрій всього класу, всього закладу, - настрій, який складається поступово, іноді цілими десятками років і який впливає на нового члена групи так, що він несвідомо приймає цей настрій, пробувши в колективі всього два-три тижні" [36]. Важливо відмітити, що цей автор, як і деякі інші діячі педагогічної науки того часу, надає великого значення у формуванні "духу" класу спільній діяльності дітей, колективним формам навчальної роботи в грі. Саме в грі дитина бере участь у постановці рішень, відстоює свою думку, своє місце серед однолітків. О. Шмідт бачить особливе значення гри в тому, що вона веде до загальної мети, а в досягненні загальних цілей забуваються і особиста біль і особистий неуспіх, зав’язуються симпатії, а антипатії поступово зникають. Заслуговують уваги і висловлювання відомого педагога свого часу
Г.А. Рокова. "Шкільне суспільство - вважав він, - являє собою дещо більше, ніж просто група однолітків, що пов’язані між собою одним віком та однаковими інтересами у сфері ігор і розваг. Шкільне суспільство пов’язане також і єдиними діловими цілями і загальними відношеннями до школи і вчителів" [36]. Підкреслюючи організуюче значення "колективної справи", він вказує, що у групі однолітків, що граються між собою, "хоча б вони зустрічались і кожен день, ніколи не встановлюються ті строгі, точні і обов’язкові норми взаємовідносин, які швидко виникають у суспільстві школярів дякуючи традиціям та загальним справам".у своїх статтях Г.А. Роков виходить з того, що шкільний клас - це не просто сума статично незалежних величин, а особлива групова індивідуальність, яка має свої психічні властивості, що не зводяться до властивостей окремих індивідів, своє лице, свій "особливий розумовий і моральний вигляд", який "тим більше впливає на характер людини, чим більш тісно вона з ним пов’язана".
Важливе місце, вважав Г.А. Роков, належить педагогу, для якого знання психології класного колективу особливо необхідне. "Індивідуалізація виховання, - відмічає він, - означає лише те, що потрібно звертати увагу на всі обставини, що впливають на учня. А так як в числі цих обставин велика роль належить і шкільному класу, то його особливості також входять в коло предметів, які повинен вивчати педагог. Вчителю необхідно вміти керувати не тільки одним учнем, а і групою, а для цього він має знати комбінації наслідків, до яких приводить комбінація учнів у групі. Таке педагогічне управління необхідне ще й тому, що некерований колектив дітей може бути небезпечним, і педагог повинен задавати йому бажаний і напрям" [36].
Проблема взаємних впливів дітей один на одного відображалась і в працях інших видатних педагогів початку ХХ століття. Цікаво, що в цей період на сторінках педагогічних творів виникає проблема лідерства в колективі. Про неї писали В.П. Вахтеров, П.Ф. Каптерев, К.Н. Вентцель і ін.
Одна з перших ґрунтовних публікацій з проблем вивчення дитячих колективів в 20- ті роки ХХ століття належить Г. С.Фортунатову. Перш за все автор відстоює важливість, актуальність і самостійність проблеми дитячих колективів. Визнаючи той факт, що дитячі колективи повинні вивчатися в залежності від суспільних і побутових умов, що їх розвиток визначається суспільним життям дорослих, Г. С. Фортунатов підкреслює своєрідність "дитячого суспільного життя". "Дитяча соціологія, - пише він, - область, яка підпорядкована загальній соціології, але і яка має право на автономію". Завдання вивчення дитячих колективів, з його точки зору, диктуються потребами теорії і практики виховання: "Для того, щоб обґрунтувати методику і шкільної, і дошкільної, і гурткової роботи, ми повинні зрозуміти характерні особливості колективного життя дітей, встановити типи дитячих груп, вивчити фактори, що організовують або дезорганізовують дитячі колективи, і виявити роль окремих особистостей в житті колективу" [36].