та переконання), як впливають один на одного (конформізм та незалежність) і як ставляться один до одного (любов та ненависть). Його не менш шанований колега – професор Каліфорнійського університету Тімотсу Шибутані, характеризуючи соціальну психологію, зазначає, що це лише ще одна наука, яка спеціалізується на вивченні людської поведінки, окреслюючи проблемне поле через поняття «дія», «значення», «роль», «особистість», «група» тощо. На думку популярного сьогодні в Америці соціального психолога – професора державного університету в Аризоні Роберта Чалдіні, соціальна психологія – це наука, яка досліджує, як упливають на думки, почуття та поведінку людини інші люди. Відомий представник французької гуманітарної думки Сержа Московічі ще в роботах 70-х років минулого століття визначав соціальну психологію як науку про поведінку, маючи на увазі специфічний тип людської поведінки – символічний.
А на думку психолога із Каліфорнійського університету й авторки популярного підручника з гендерної психології Меган Шон Берн, соціальна психологія – це наука, що вивчає, як суспільство впливає на думки, почуття, поведінку окремої людини. З точки зору відомого канадського психолога Жо Годфруа, завдання соціальної психології полягає в тому, щоб досліджувати та пояснювати, як встановлюються та функціонують зв’язки між індивідуумами в групі та між групами.
У чому полягає причина такої невизначеності? Звичайно ж, це й відносно недавня інституціоналізація соціальної психології, але головне – це різноманіття тих явищ, що можна назвати соціально-психологічними й осмислити в межах цієї науки.
2. Місце соціальної психології в системі соціогуманітарних наук
Із наведених позицій вітчизняних фахівців щодо предмету соціальної психології логічно виводяться такі варіанти розуміння місця соціальної психології в системі наук:
СП є соціологічною дисципліною, частиною соціологічної системи
знань;
СП – галузь психології, складова системи психологічних наук;
СП знаходиться на стику двох згаданих дисциплін, одночасно належить до обох систем знань;
СП є самостійною наукою, яка вивчає сфери людського життя, до аналізу яких не звертається жодна інша наука.
Ідеї західних дослідників, які намагаються наблизитись до вирішення цього питання й визначити місце соціальної психології в системі сучасних наук про людину й суспільство, об’єднуються у два підходи, що отримали назву «інтрадисциплінарного» та «інтердисциплінарного». Перший підхід на практиці реалізується насамперед через розуміння соціальної психології або як частини соціології, або як складової психологічної системи знань. Прикладом інтердисциплінарного підходу, представники якого намагаються знайти місце соціальної психології на межі наук (і не тільки соціології та психології), може
11
слугувати точка зору американського вченого Дж. Девіса, який називає соціальну психологію «гібридною» дисципліною.
Д. Майєрс називає соціальну психологію «дочірньою» галуззю соціології та психології, зазначаючи, що, на відміну від соціології, соціальна психологія прагне бути більш індивідуальною за змістом та більш експериментальною за методами дослідження; а в порівнянні з власне психологією, соціальна психологія значно менше зосереджена на відмінностях між індивідами, а більше – на тому, як люди загалом оцінюють один одного та впливають один на одного.
Уцілому ж авторитетні західні дослідники, зокрема європейські, відзначають невизначеність ситуації щодо предметного поля сучасної соціальної психології та її міждисциплінарних зв’язків. Професор Гейдельбергського університету Карл Ф. Грауманн підтверджує факт існування двох свого роду «галузей» цієї науки, для окреслення яких навіть існують загальноприйняті та всім зрозумілі абревіатури – психологічної соціальної психології (ПСП) та соціологічної соціальної психології (ССП). Вони існують абсолютно самостійно одна від одної, а їхні симпатики із середовища вчених читають і пишуть різні підручники та монографії, працюють як викладачі за різними навчальними планами, по-різному тлумачать історію своєї науки, мають різні уявлення про пріоритетні напрями дослідницької діяльності та її практичне застосування. Якщо психологи, за зауваженням Грауманна, фокусують увагу на психічних (наприклад, пізнавальних) процесах, то соціологи схильні розглядати функції індивідів у контексті соціальних структур.
УСполучених Штатах секція соціальної психології є й в Американській соціологічній і в Американській психологічній асоціаціях, а в передмовах до підручників із соціальної психології завжди зазначається, хто є їх авторами – соціологи чи психологи. Тому мабуть закономірною можна вважати у зв’язку з цим появу в 1985 році у США підручника із характерною назвою – «Дві соціальні психології».
Що в реальності пов’язує соціальну психологію та психологію? Поперше, соціальна психологія історично виникає з надр загальної психології, є результатом її багатовікового розвитку. Методи сучасної соціальної психології частково запозичені із психологічної науки, яка вже тривалий час використовувала, наприклад, спостереження та експеримент. Деякі соціальнопсихологічні явища можуть бути значно зрозумілішими на основі загальнопсихологічних закономірностей (процеси масової комунікації, моду, рекламу тощо можна краще пояснити через загальнопсихологічні закономірності, наприклад, через закони суміжності та контрасності сприйняття). У той же час особливостями характеру можна пояснити певні утруднення в спілкуванні для деяких людей.
При цьому відмінність соціальної психології полягає в тому, що її основу складають ті психологічні явища, які виникають лише в спілкуванні та через спілкування людей один з одним у їх безпосередньому контакті. У межах загальної психології увагу зосереджено насамперед на законах внутрішньої
12
психічної діяльності суб’єкта. У той же час соціальна психологія поглиблює знання про загальнопсихологічні процеси: наприклад, індивідуальні особливості темпераменту або характеру людини повніше розкриваються в умовах міжособистісної взаємодії.
Тісний зв’язок існує й між соціальною психологією та зоопсихологією. Філогенез стадного життя тварин підготував біологічні передумови для виникнення людських форм спілкування, до того ж на рівні людської взаємодії не припиняється дія багатьох психобіологічних законів, хоча й форма їх значно змінилася (йдеться про деякі інстинкти, механізми наслідування, навіювання, невербальні знаки комунікації тощо).
Щодо інших галузей психології, то можна, наприклад, згадати спільні інтереси соціальної, педагогічної та вікової психології у вивченні процесів соціалізації; або взаємовідносини в трудових колективах як об’єкт аналізу психології праці, інженерної та соціальної психології. Закономірності функціонування психотерапевтичних груп об’єднують зусилля соціальних психологів та фахівців з медичної психології тощо.
У чому полягає зв’язок між соціальною психологією та соціологією? Звичайно ж, у спільності предмета аналізу, бо в деяких дослідженнях іноді навіть важко буває означити межу між ними; дуже схожими є й методи, які використовують обидві науки. У той же час треба зазначити, що закономірності, які вивчає соціологія, мають більш опосередкований характер і пояснюються дією об’єктивних соціальних законів, у соціологічних дослідженнях фіксуються зміни в структурі суспільства та їхнє відображення у свідомості людей. Соціально-психологічні зв’язки мають явно безпосередній характер (симпатії та антипатії, сприйняття та розуміння людьми один одного тощо), а вивчаючи суб’єктивно-психологічні якості людей (установки, цінності, мотиви, групові норми й т. ін.), соціальна психологія не прагне розглядати їх як наслідок змін у суспільній структурі чи свідомості, а сприймає насамперед як результат безпосереднього спілкування людей тощо. У певному сенсі можна вважати, що соціальна психологія є своєрідним «містком» між психологією з її акцентом на індивідуумі та соціологією з її увагою до соціальних структур.
Д. Майєрс з цього приводу зазначає, що люди взагалі часто плутають соціальну психологію та соціологію. Представники цих наук дійсно мають спільні інтереси, досліджуючи, як поводять себе люди в групах. Але відмінності між цими двома науками, на його думку, полягають у тому, що соціологи переважно вивчають групи (від малих до великих), а соціальні психологи – індивідів, цікавлячись при цьому, впливом групи на окремих людей та індивіда – на групу. Пам’ятаєте його точку зору щодо предмету соціальної психології? Так, «що думає людина про інших, як ці інші на неї впливають, як ми ставимося до інших…».
Учений наводить декілька прикладів, які ілюструють ці відмінності. Наприклад, розглядаючи подружні відносини, соціологи фокусують свою увагу на тенденціях розвитку шлюбів як таких, розлученнях, проблемах сумісності тощо, в той час як психолог буде досліджувати, чому певні індивіди приваблюють один одного. Інший приклад – соціолог міг би провести
13
дослідження того, яким чином расові установки представників середнього класу як соціальної спільноти відрізняються від расових установок нижчого класу, в той час як соціального психолога буде цікавити процес формування расових установок як таких.
Змінюється суспільство – змінюються й завдання, які стоять перед соціальною психологією як наукою. Особливої актуальності питання відповідності тематики та нових напрямів досліджень мають для психологів пострадянських країн. На думку російської дослідниці Галини Михайлівни Андрєєвої, у сьогоднішній ситуації такою проблемою є, наприклад, глобальна зміна соціальних стереотипів, які в радянському суспільстві мали суттєву специфіку: виключну тривалість свого формування й затвердження, значну поширеність практично в усіх соціальних групах, сильну підтримку не тільки панівною ідеологією, а й усіма інститутами суспільства.
Не менш нагальним є питання зміни системи цінностей, зокрема, під кутом зору співвідношення групових та загальнолюдських цінностей. Й нарешті, йдеться про цілий блок проблем, пов’язаних із кризою ідентичності, оскільки руйнування та зникнення певних соціальних утворень (груп, спільнот) змінило традиційні схеми та механізми ідентифікації, ускладнило цей процес як такий, зробило його характер невизначеним та безсуб’єктним. У такій ситуації мало лише однієї зміни чи оновлення проблематики (наприклад, виключення з переліку соціально-психологічних проблем особливостей соціалістичного змагання); недостатньо вже просто зафіксувати зміни в психології соціальних груп. Необхідно шукати принципово нові підходи до аналізу соціальнопсихологічних явищ, нові стратегії досліджень.
Соціальна психологія повинна насамперед позбавитися від нормативного характеру, тобто меншою мірою вважати своєю функцією в суспільстві надання певних зразків поведінки, а надавати людям інформацію, яка б залишала їм право самим обирати правильне рішення.
Ще одна проблема, про яку варто згадати, розмірковуючи над проблемами статусу соціально-психологічної науки – це обвинувачення з боку представників точних наук і пересічних громадян у тому, що соціальна психологія дає тривіальні, всім відомі істини, просто описує нашу повсякденну реальність замість того, щоб відкривати щось нове.
Феномен «я це знав, це ж очевидно!» або так званий «хіндсайт» сприяє тому, що відкриття соціальних психологів оцінюються як такі, що були очевидні з точки зору здорового глузду та передбачувані, але на практиці виявляється, що ця «очевидність» стає такою лише тоді, коли, наприклад, якась подія вже сталася або ми дізналися про результати якогось соціальнопсихологічного експерименту.
Так, після закінчення другої світової війни на суд наукової громадськості були представлені результати дослідження американських солдат (ця книга відома під назвою «The American Soldier»). Деякі рецензенти зазначали, що висновки дослідження не варті уваги, бо описують цілком очевидні речі. Але «хитрість» презентації цієї книги полягала в тому, окремим рецензентам були представлені результати, прямо протилежні тим, які дослідники в реальності
14
отримали. Зокрема, під час презентації зазначалося, наприклад, що у солдат з більш високим рівнем освіти було більше проблем з адаптацією, ніж у неосвічених новобранців, а білі солдати більше прагнули отримати чергове підвищення, ніж чорношкірі та деякі інші “відкриття”. Після того, як скептично налаштовані рецензенти визнали їх очевидними та банальними, організатори дослідження представили реально отримані результати, що свідчили про існування прямо протилежних закономірностей.
Протиріччя здорового глузду з усією очевидністю демонструє існування практично в усіх сучасних культурах численних прислів’їв, афоризмів тощо, в яких містяться прямо протилежні твердження (наприклад, “Усі друзі хороші, коли в людини є гроші – Май не сто рублів, а сто друзів”; “Любов і розумника на дурня обертає – Лише закоханий має право на звання людини”; “Честь не до честі, коли їсти нічого – Краще око втратити, ніж добре ім’я”). Позицій щодо різних життєвих ситуацій, індивідуальних думок тощо може бути дуже багато, але яка з них відповідає (принаймні більшою мірою) життєвій реальності й намагається встановити соціальна психологія. І справа не в тому, що здоровий глузд «помиляється», а в тому, що він «правий» здебільшого після того, як подія вже відбулася.
3. Загальна характеристика методів соціально-психологічного дослідження
Основними методами, які використовують сучасні соціальні психологи, є опитування, спостереження, аналіз документів та експеримент. Розглянемо деякі особливості та проблеми їх застосування в соціальній психології.
Хоча опитування достатньо поширене в соціальній психології, його використання викликає велику кількість нарікань, оскільки потрібна інформація в цьому випадку отримується зі самозвітів та самоспостережень людей. Складність питання полягає в тому, наскільки добре людина знає та розуміє сама себе, чи може пізнати себе та розповісти про це дослідникові, а також узагалі – наскільки вона може бути щирою у своїх відповідях. Під час інтерв’ю до цих проблем додається ще й уплив дослідника, який проводить бесіду, оскільки починають діяти закони сприйняття людьми один одного. У той же час соціологи, які традиційно завдяки використанню опитування та його різновидів отримували практично три чверті інформації, налаштовані більш оптимістично та вважають, що репрезентативна вибіркова сукупність і дотримання вимог методики та техніки проведення опитування дозволяють отримати якісну та об’єктивну інформацію.
Спостереження – один із перших методів, який почали використовувати соціальні психологи, конкурувати з ним може хіба що експеримент, оскільки трапляються ситуації та явища, дослідити які можна лише за допомогою спостереження (наприклад, прояви дитячої сексуальності). Проблеми, з якими стикається дослідник, застосовуючи цей метод, у цілому відомі, винайдені й «засоби боротьби» з ними. Це питання:
вибору одиниць спостереження,
15