Методика проведення уроків складається з трьох частин:— організація роботи — 1—3 хв.;— основна частина (формування знань, навичок і вмінь; їх засвоєння, повторення, закріплення і контроль; застосування на практиці тощо) — 35-40 хв.;— підведення підсумку уроку і повідомлення домашнього завдання — 2—3 хв. Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного заняття, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки. Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Найпоширеніші серед них — уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи,. Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, фор-мують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подобаються учням і викликають у них творчий інтерес.
Навчальні завдання:
• проконтролювати ступінь засвоєння основних умінь і навичок, а також вивчених і сформованих на попередніх заняттях;
• забезпечити засвоєння наступних завдань…
• сформувати (продовжити формування, закріпити) такі спеціальні вміння й навички, як…;
• сформувати (продовжити формування, закріпити) такі спільні навчальні вміння й навички, як… на матеріалі даного заняття.
Розвивальні завдання:
• для вирішення завдання розвитку у вихованців… в ході заняття забезпечити виконання таких завдань…
Виховні завдання:
• сприяти в ході заняття формуванню світогляду ;
• формування екологічного (естетичного…) виховання;
• формувати в дітей загальнолюдський світогляд.
Метод – це «шлях до досягнення мети», спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення будь-чого.
Основні методи:
За джерелом передачі та сприйняття навчальної інформації:
— словесні (розповідь, бесіда, пояснення, лекція, інструктаж тощо);
— наочні (демонстрація предметів, явищ, посібників тощо);
— практичні (практична робота, навчальні вправи, ігрові вправи,
екскурсія, похід тощо)
Методи стимулювання інтересу до навчання: пізнавальні ігри, створення цікавої ситуації, створення ситуації успіху, реалізація виховного потенціалу, ситуації неуспіху, емоційних переживань.
Методи стимулювання обов’язку відповідальності:
1. Формування переконань у соціальній та особистісній важливості.
2. Висування вимог.
3. Вправи для виконання вимог.
4. Змагальність, заохочення, покарання.
Прийом – частина методу, засіб педагогічних дій у певних умовах. Прийоми не мають самостійної педагогічної задачі.
Завданням сучасної школи є не тільки забезпечення високого рівня освіти учнів, а й всебічний розвиток їх мислення, умінь самостійно поповнювати свої знання. У процесі вивчення предметів природничого циклу існує багато можливостей для розвитку умінь і навичок, необхідних для дослідницької діяльності. Головна мета дослідного навчання - формування в учнів здатності самостійно, творчо освоювати нові способи діяльності, активізувати навчання, передати учням ініціативу в організації пізнавальної діяльності.
Науково-дослідницька діяльність сприяє формуванню певного досвіду з пошуку підходів до проблеми, програвання ситуацій в розумі, прогнозування наслідків тих чи інших дій, проведення аналізу результатів, пошуку нових підходів, логічності знань і умінь.
Елементи наукового дослідження:
- Постановка проблеми
- Способи її дослідження
- Аргументація її рішення
- Складання висновків
- Аналіз висновків і узагальнення
- Застосування отриманих знань, умінь і творчих здібностей як інструментів отримання нових знань.
Дослідницька робота побудована за планом:
1. Попередній етап: визначення того, що необхідно знати про досліджуваної проблеми. Визначення мети дослідження і шляхів її вирішення. 2. Дослідницький етап: вивчення стану середовища або пропонованої проблеми на практиці, проведення польових досліджень, опитувань, робота з додатковою літературою. Потім - планування експерименту на основі теоретичних знань і практичних умінь і проведення експерименту. 3. Заключний етап. Оформлення роботи, виступи учнів, обговорення. Для ефективності дослідницької діяльності необхідно попередньо ознайомити учнів з методами і прийомами самостійного добування знань, із загальними методами наукового пізнання і специфічними способами обробки отриманих результатів.
Найбільш важливими видами досліджень учнів з хімії є такі:
- Рішення якісних хімічних задач
- Рішення хімічних, фізико-хімічних і хіміко-технологічних проблем
- Пошукова діяльність і написання рефератів
- Самостійне прогнозування і моделювання хімічних процесів і реакцій
- Проектна діяльність
- Дослідницькі вміння розвиваються на уроках хімії на різних етапах навчання в школі.
Лабораторні та демонстраційні досліди в методичній програмі розвитку мотивації повинні бути перетворені в дослідну діяльність учнів по визначенню мети дослідно-експериментальної роботи, планування її складу і прогнозування очікуваного результату.
Введення в педагогічні технології елементів дослідницької діяльності учнів дозволяє педагогу не тільки вчити, скільки допомагати дитині вчитися, направляти його пізнавальну діяльність.
При вирішенні експериментальних завдань учні послідовно опановують такими етапами дослідження: постановка проблеми - побудова гіпотези - проектування досвіду - складання плану експерименту - здійснення експерименту - оформлення результатів експерименту - формулювання відповіді.
Виховний процес у сучасній школі неможливо уявити собі без включення учнів до клубної діяльність, що організовуються на добровільних засадах з урахуванням інтересів і потреб дітей. Клубну діяльність у школі можна розглядати як складову частину позанавчальної виховної роботи. Вона організовується як фронтальна, групова і індивідуальна. Фронтальне клубна робота - це великі шкільні акції, організовані за ініціативою самих дітей за умови їх добровільної участі в них (свята, огляди, ярмарки та ін.) Групова - це діяльність різного роду клубних об'єднань. Індивідуальна клубна робота в умовах школи організується частіше за все не самостійно, а в рамках фронтальної або групової діяльності (робота над роллю в театральному об'єднання, репетиція індивідуального номера для концерту, консультація з розробки проекту в технічному гуртку та інше).
Найбільш поширеними в практиці і, як показує досвід, ефективними в виховному відношенні є групові форми клубної роботи; саме в процесі діяльності об'єднань за інтересами створюються сприятливі умови для створення колективу, з'являється можливість врахувати інтереси і можливості кожного його члена, розвинути індивідуальність дитини.
Клубні об'єднання в школі різноманітні: власне клуби, гуртки, студії, секції, суспільства. Кожне з них має свої особливості, але всі вони добровільні об'єднання учнів за інтересами.
Клуб в школі - це об'єднання учнів за інтересами на добровільних засадах, організуюче різноманітну творчу діяльність дітей, що має певну структуру і орган самоврядування.
Найбільш поширеними типами клубних об'єднань у школах сьогодні є гуртки і клуби. Формально гурток від клубу відрізняється тим, що за кількісним складом він, як правило, менше; діяльність його узконаправлен і часто організовується за спеціально запропонованої програми, в ньому звичайно немає структурних підрозділів (секцій, відділів), не обирається орган самоврядування. Однак у практиці поняття «клуб» і «гурток» розглядаються педагогами частіше за все як умовні, і це не має принципового значення у виховному процесі. Важливіше інше -відповідність клубного об'єднання тим ознакам, які характеризують його як об'єднання особливого роду.
В практиці зустрічаються факти, коли клубні об'єднання створюються на базі одного класу або шкільного активу. Очевидно, діяльність учнів за інтересами сприяє згуртуванню дітей, що може підвищити виховну ефективність класного колективу, роботи шкільного активу. У той же час, за нашими спостереженнями, діяльність таких об'єднань часто призводить в першому випадку -- до автономії класних колективів у школі, у другому - до створення групи школярів, які вважають себе елітою і що стає «недоступний» для інших учнів.
Найважливіша ознака клубного об'єднання - відносна стабільність його складу. При її відсутності неможливе створення колективу. Тривалі контакти учасників формують відносини взаємної залежності та відповідальності, призводять до усвідомлення дітьми своєї належності до колективу, а об'єднання за інтересами набуває своє «обличчя» в школі. Стабільність складу сприяє організаційному оформленню об'єднання: визначення його структури, встановлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків, розподілу соціальних ролей учасників і т.п.
Серед мотивів, що призводять учнів у клубні об'єднання, найбільш значимими є мотиви пізнавального характеру, спілкування, самоствердження та самовиховання. Природно, що з розвитком колективу об'єднання місце кожного з мотивів у їх ієрархії змінюється, і, перш за все, посилюється роль мотивів колективістичні, виражаються у зростанні потреби учасників об'єднань в реалізації суспільно значущих цілей їх діяльності.
На підставі вивчення потреб, що приводять дітей у клуби, визначення ознак об'єднань за інтересами ми сформулювали їх функції:
-- створення умов для виявлення, задоволення і розвитку інтересів, здібностей і нахилів школярів;
-- надання дітям можливості задовольнити свої потреби у творчій діяльності; -
-- організація спілкування учнів за інтересами;
-- надання їм поля діяльності для самовираження, самоствердження, самовиховання;
-- організація відпочинку дітей у позанавчальний час;
-- реалізація гедоністичних потреб дітей.
У клубних об'єднаннях школярі беруть участь у різних видах колективної діяльності, але неодмінною умовою її організації має бути творчий характер. Творчість – норма розвитку дітей; за твердженням Л. С. Виготського, природна їхня потреба. Вона, безумовно, формує один з найголовніших і сильних мотивів приходу школярів до клубу, гуртку, секції. Творчість – це такий стан дитини і така його діяльність, «коли проявляється вигадка, уява, фантазія, здатність до імпровізації, здатність запропонувати нове рішення відомого питання, знайти оптимальний вихід зі складної ситуації».
Організація колективної творчої діяльності сприяє формуванню у кожного учасника об'єднання активної позиції, коли він стає не простим споглядачем того, що відбувається, а його творцем, виявляючи при цьому свою індивідуальність. У процесі такої діяльності відбувається розвиток кожного учасника, в тому числі його творчої активності.
Заняття клубів і гуртків не регламентовані навчальною програмою. Тому відкриваються необмежені можливості для дослідницької діяльності вчителя, удосконалення його методичної майстерності. У процесі підготовки і проведення занять учитель може перевірити правильність своїх припущень, ефективність форм, методів і прийомів, практичну і виховну значимість підготовлених матеріалів (тести, кросворди тощо).
Принципи здійснення гурткової роботи:
- демократизація та гуманізація;
- наступність та інтеграція;
- самостійність і активність творчої особистості;
- єдність загальнолюдських і національних цінностей;
- багатогалузевість та варіативність;
- науковість і системність;
- добровільність та доступність;
- практична спрямованість.
Клубну діяльність у школі можна розглядати як складову частину позаурочної виховної роботи. Вона організовується як фронтальна, групова і індивідуальна. Найбільш поширеними в практиці і, як показує досвід, ефективними в виховному відношенні є групові форми клубної роботи; саме в процесі діяльності об'єднань за інтересами створюються сприятливі умови для створення колективу, з'являється можливість врахувати інтереси і можливості кожного його члена, розвинути індивідуальність дитини.
Клуби – організаційно оформлені та стабільно функціонуючі групи однодумців, зайнятих соціально-корисною, культурно-дозвіллєвою діяльністю, які функціонують на базі самоврядування. Клуби сприяють задоволенню різнобічних інтересів і потреб у підвищенні своєї духовної культури, формують уміння самостійно висловлюватися, обстоювати свої думки, погляди і переконання. Діяльність у клубах базується на принципах добровільності, самоврядування, колективного пошуку, індивідуалізації форм і методів. За тематичною спрямованістю клуби бувають економічні, історичні, політичні, народознавчі та ін. Предметні клуби спрямовані на поглиблення знань з певних дисциплін (як правило, з дисциплін гуманітарного та природничо-математичних циклів). Клуби художньої творчості дають змогу учням займатися аматорською діяльністю, відродженням традицій народно-побутового мистецтва, залучають їх до художньої творчості (драматичні, хореографічні, хорові, музичні, вокально-інструментальні, фольклорні, фотомайстерні та ін.). Пошуково-дослідницькі клуби опираються на пошуково-дослідницьку діяльність та поглиблене ознайомлення учнів з певною проблемою, вирішують завдання формування і розвитку соціально-активної, гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, почуттям національної самосвідомості і самобутності. Клуби технічної творчості, в яких учні розширюють і поглиблюють свої технічні знання, розвивають та удосконалюють уміння та навички експериментування, моделювання, конструювання. Клуби прикладних навичок і вмінь, в яких учні набувають навичок роботи з природним матеріалом, облаштування власного побуту, ведення домашнього господарства. Спортивні секції покликані пропагувати здоровий спосіб життя, сприяти розширенню форм дозвілля, зміцненню фізичних можливостей організму на фоні негативного впливу довкілля на здоров’я населення, забезпечувати повноцінний розвиток молоді.