Материал: Лісова ентомологія_конспект лекцій

Відомо, що виникнення покритонасінних рослин пов'язане з комахами. Еволюція вищих квіткових рослин та низки груп вищих комах відбувалася паралельно. У комах навіть виникали пристосування для збирання й транспортування пилку й нектару. Наприклад, у найдосконаліших запилювачів — бджолиних виробилася система рухів, що дає їм змогу формувати в кошичках збиральних задніх ніг компактні грудочки пилку, маса яких перевищує 1/4 маси тіла бджоли, й переносити їх на значну відстань.

Пошкодження рослин та шкідливість. Найчастіше комахи та інші шкідники пошкоджують рослини в процесі живлення, рідше — при відкладанні яєць. Залежно від будови ротових органів шкідник може спричиняти руйнування тканин чи органів рослин (листків, коренів, плодів) або відмирання окремих ділянок тканин. Унаслідок цього в пошкоджених рослин порушуються процеси обміну речовин, послаблюються ріст, накопичення запасних поживних речовин тощо.

Крім того, багато шкідників є прямими або непрямими переносниками збудників хвороб рослин. В одних випадках спори збудників хвороб проникають у тканину рослини через пошкодження, завдані шкідником, в інших — самі комахи є зберігачами й переносниками інфекції (попелиці, цикади).

Але пошкодження характеризують лише зовнішній бік дії шкідника на рослину й не визначають можливої шкоди, тобто — втрати врожаю. Пошкодження рослини може по-різному відбиватись на величині врожаю залежно від багатьох умов — кліматичних факторів, рівня агротехніки, щільності популяції шкідника, фази розвитку рослини тощо. Таким чином, розмір шкоди залежить не тільки від пошкодження, а й від ступеня дії шкідника на рослини, що виражається коефіцієнтом шкідливості, тобто процентом зниження врожаю, зібраного з пошкоджених рослин, порівняно з непошкодженими.

Типи пошкоджень. Характер пошкодження рослин дуже різноманітний і залежить як від будови ротових частин, фази розвитку й способу життя комахи, так і від рослини, що пошкоджується, її стану й реакції на пошкодження. Основні типи пошкодження рослин, достатньою мірою характерні для того чи іншого фітофага, і є важливим критерієм для визначення видів шкідливих комах чи інших тваринних організмів.

Розглянемо основні з них.

І. Пошкодження рослин без їх попередньої підготовки шкідником

для живлення.

1. Пошкодження листків.

Грубе об'їдання — листки об'їдені шкідниками, що мають гризучі ротові органи, без вибору (найчастіше по краях), незачепленими залишаються лише тонкі жилки й черешки. Таких пошкоджень завдають саранові й гусениці багатьох лускокрилих (капустяний та жилкуватий білани, зимовий п'ядун).

Дірчасте виїдання — в тканині листка наскрізь виїдено великі або дрібні отвори. Такі пошкодження гусениць совок, жуків листоїдів, довгоносиків.

Фігурне об'їдання — листок об'їдений по краях досить правильними напівкруглими ділянками . Так шкодять жуки бульбочкових довгоносиків — сітони.

41

Скелетування — тканина листка виїдена з одного боку, а з протилежного епідерміс зберігається у вигляді плівки або тканина листка об'їдена з обох боків, в останньому випадку залишаються незачепленими всі, навіть дуже дрібні жилки. Таких пошкоджень завдають личинки блішок, гусениці капустяної молі, листоїди.

Мінування — тканина листка виїдена з середини у вигляді ходів (мін) або широких порожнин у паренхімі листка між незачепле-ними з обох боків шарами епідермісу. Таких пошкоджень завдають личинки дубової широкомінуючої молі, каштанової молі та інші.

Зміна забарвлення — в місцях пошкодження сисними шкідниками з'являються плями бурого, жовтого, червоного чи сріблястого кольорів, або ділянки тканини знебарвлюються.

Деформація листків (скручування, гофрування) — виникає під впливом слини комах. Це пошкодження зеленої яблуневої, вишневої та інших видів попелиць, клопів.

2. Пошкодження стебел, гілок та коренів.

Підгризання стебла — стебла пошкоджені зовні гусеницями підгризаючих совок, личинками хрущів та дротяниками.

Виїдання ходів — пошкоджені внутрішня частина стебла (у трав'янистих рослин) або деревина, луб, кора (у деревних порід). Так гілки й корені дерев пошкоджують гусениці склівок, вусачів, короїдів, златок.

3. Пошкодження генеративних органів.

Виїдання бутонів — внутрішні частини бутонів яблуні пошкоджують личинки жука яблуневого квіткоїда .

Мінування плодів — м'якуш та насіння плодів пошкоджують гусениці яблуневої, грушевої, сливової плодожерок, горобинової молі та несправжні гусениці яблуневого й грушевого пильщиків.

II. Пошкодження з підготовкою рослини шкідником для живлення.

1. Пошкодження з механічною підготовкою субстрату для живлення.

Листкові трубки й сигари утворюються при скручуванні одного або кількох листків, усередині яких живуть і живляться личинки жуків трубковертів та гусениці деяких листовійок.

Листкові гнізда — утворюються з листків, скріплених павутиною. Гнізда використовують для життя й живлення гусениці влітку (яблуневої, й плодової молей) і для зимівлі (білана жилкуватого й золотогуза).

2. Пошкодження з фізіологічною підготовкою субстрату для живлення.

Гали листкові, стеблові, пагонові, брунькові — роздутості кулястої, ова-

льної або іншої форми, що виникають унаслідок місцевого розростання тканин під впливом подразнення при живленні грушево-в'язової, в'язової та інших видів попелиць, личинок горіхотворок, мух галиць, галових кліщів.

42

ТЕМА 5 СИСТЕМАТИКА І КЛАСИФІКАЦІЯ КОМАХ План:

1.Введення в систематику

2.Класифікація комах

1.ВВЕДЕННЯ В СИСТЕМАТИКУ

Клас комахи (Insecta) — найбільша група організмів на землі. Число відомих видів комах досягає 900 тисяч і перевищує чисельність видів всіх інших тварин і рослин, взятих разом. Без систематики та класифікації все величезне різноманіття органічних форм сприймалось би як хаотичне нагромадження фактів, було б недоступним для вивчення і використання в практичній діяльності. Для комах, прийнята в зоології низка систематичних категорій (таксонів) — клас, ряд, родина, рід, вид є недостатньою. Тому, широко використовуються і проміжні таксони: підклас, інфраклас, відділ, надряд, підряд, надродина, підродина, триба, підрід, підвид, екотип, морфа, аберація, популяція.

В цілому в систематиці комах застосовується наступна багатоступінчата система таксонів.

Клас (classis) Підклас (subclassis)

Інфраклас (infraclassis) Відділ (divisio) Надряд (superordo)

Ряд (ordo)

Підряд (subordo) Надродина (superfamilia) Родина (familia) Підродина (subfamilia) Тріба (tribus)

Рід (genus) Підрід (subgenus) Вид (species)

Основною таксономічною одиницею в систематиці являється вид — сукупність особин, схожих особливостями будови тіла, біології, вимогами до умов навколишнього середовища, які мають свій ареал і при спарюванні дають плодюче потомство, подібне до батьківського. Види не є повністю однорідними в собі, а складаються з цілого ряду внутрішньовидових форм. До них відносяться: підвид, екотип, морфа, аберація і популяція.

Підвид (subspecies) — географічна зміна (ухилення) виду, або географічна раса. Підвиди виникають при неспівпаданні умов існування виду в різних частинах ареалу. Вони відрізняються між собою стійкими, але часто нерізкими рисами морфології, а також нерідко і біології і екології; у місцях зіткнення ареалів відмінності між підвидами згладжуються і зникають. Такий поступовий перехід однієї географічної форми виду в іншу називають мінливістю; якщо мінливий ряд, прив'язаний до вузької території, підвиди вияв-

43

ляються добре роз'єднаними, якщо ж сильно розтягнутий на значній території — тоді підвидів немає, а є лише поступова зміна ознак у широко поширених видів. Екотипи (ecotypus) відрізняються між собою кормовими рослинами. На відміну від підвиду, географічної раси, вони не мають ареалу. В тому випадку, коли екотипи морфологічно чітко відособлені, їх називають морфами (morpha), морфа є лише окремий випадок ширшого поняття екотип. Якщо ж екотипи морфологічно не особлены, їх в энтомологии нерідко позначали як біологічні або екологічні форми. При відновленні попередніх умов середовища особливості виду можуть відновлюватись. Екотипи одного

ітого ж виду просторово роз'єднані і не можуть займати місцепроживання іншого екотипу; в цьому відношенні вони схожі з підвидами, тобто з географічними расами, але на відміну від останніх заселяють невеликі, екологічно схожі між собою ділянки, або морфологічно не відособлені. Екотипи можуть розглядатися як екологічні підвиди.

Прикладами екотипів є так звані кормові форми серед ряду видів комах. Так, кров'яна тля, завезена на початку XIX в. з Північної Америки до Європи, живе на новій батьківщині на яблуні і вже втратила здатність жити і розвиватися на своїй первинній кормовій рослині — американському в'язі; цим європейська кров'яна тля істотно відрізняється від своїх американських предків. Вербовий листоїд (Lochmaea capreae L.) існує в двох екологічних расах — вербовою і березовою; перша харчується на вербі і заселяє більш зволожені і тінисті стації, а друга харчується на березі, обираючи більш освітлені і несирі місцепроживання. У південному Закавказзі міль мальви, що живе на диких мальвах, перейшла на бавовник, пристосувалася до життя на ньому і утворила особливу бавовняну форму, що сильно шкодить цій культурі.

Ряд широко поширених, трансзональних видів характеризується тим, що їх північні форми відрізняються від південних по характеру місцепроживання або по реакції на довжину фотоперіоду; перші зазвичай заселяють сухіші стації і є довгоденними, а другі властиві зволоженим, тінистим стаціям і набувають рис переходу до короткодневным видів. Якщо відмінності між північними і південними формами обмежуються лише відміченими екологофізіологічними властивостями і не супроводжуються морфологічним диференціюванням, ми маємо право вважати їх екотипами; при появі морфологічних відмінностей дані форми стають вже підвидами.

Отже, екотип — це еколого-фізіологічна зміна виду, реакція виду у відповідь на умови середовища, форма пристосування виду до різноманітних умов в ареалі.

Кольоровими відхиленнями від норми є аберації. Вони відомі серед метеликів, жуків-наривників, сонечок, листоїдів, хрестоцвітних клопів (Eurydema)

іінших комах з забарвленим тілом або крилами. Їх природа недостатньо ясна, але поза сумнівом, що у ряді випадків вони виникають під впливом тих або інших чинників середовища, наприклад температури, вологості, світла, їжі і ін.

Популяції (populatio) — це групи близько споріднених особин, що створюють окремі поселення. Широко розповсюджені види можуть володіти

44

всім набором внутрішньовидових форм і навпаки, менш розповсюджені лише декількома популяціями або навіть одною.

Таким чином, підвиди, екотипи і популяції є особистими формами просторового відокремлення і розміщення виду, різними формами його існування в мінливому середовищі.

Мінливість виду може виявлятися і в співіснуючих разом формах. Один з прикладів такої мінливості - поліморфізм, характерний для тлі, термітів, бджіл, мурашок і інших суспільних, або колоніальних, комах; проте, в своїй основи такий поліморфізм має інший зміст — це стадна і одиночна фази і сезонні форми.

Утворення фаз, тобто фазова мінливість, спостерігається у прямокрилих, паличників, гусені деяких метеликів і можлива у інших комах; вона є наслідком так званого групового ефекту. Стадна фаза (phasis gregaria) при скупченому житті личинок у саранових відрізняється сильним розвитком темного і рудого пігментів і стадною поведінкою, але при розсіянні особин і втраті контакту між ними стадна фаза перетворюється в одиночну (ph. solitaria); остання має більш одноколірне забарвлення тіла, спокійнішу поведінку і особинами, що живуть одиночно. Різкі відмінності між фазами можуть бути і в будові тіла. Тому при недоліку знань по біології і мінливості видів, здатних до фазоутворення, їх стадна і одиночна фази нерідко сприймалися як самостійні види.

Сезонні форми також близькі до морф і є еколого-фізіологічними змінами виду протягом сезону. Наприклад, метелик-двокольоровка {Araschnia levana L.) розвивається в двох поколіннях — весняному і літньому; весняне покоління виникає з лялечок, що перезимували, і його метелики забарвлені в рудий колір (forma levana), а літнє покоління, що розвивалося при довгому дні і вищій температурі, дає метеликів чорного кольору (f. prorsa), але його потомство весною знов утворює весняну форму метеликів.

Як сезонні форми, так і фази виникають не тільки в природі, вони можуть бути штучно створені в умовах лабораторного експерименту і володіють здатністю переходити одна в іншу. Тобто, ці прояви внутрішньовидової мінливості мають циклічний характер, будучи зміною виду в часі і можуть існувати просторово не роз'єднаними.

Отже, вид різноманітний в своїх проявах, є складне ціле, що існує в природі як система таксонов. Ця складна структура виду, його внутрішньовидова мінливість є віддзеркаленням гнучкості системи, розширюють можливості виду, забезпечують йому процвітання і життєвий успіх; в цілому внутрішньовидові форми повинні розглядатися як форми існування виду в мінливому середовищі.

Слід зазначити, що види не рівноцінні між собою, що їх внутрішня структура може бути неоднакова у різних видів. Процвітаючі, широко поширені види можуть володіти всім складним набором внутрішньовидових форм — підвидами, морфами, іншими эколого-физиологическими змінами, тоді як види менш процвітаючі, з більш обмеженим ареалом можуть бути представлені лише серією популяцій, а в крайніх випадках — єдиною популяцією.

45