неві “лапи” свіжих пеньків сосни, ялини та інших хвойних порід. Одна самка відкладає до 100 яєць.
Живляться жуки і відкладають яйця протягом довгого періоду (тра- вень-червень). Це іноді впливає на тривалість генерації в цілому.
Вилупившись з яєць через 2-3 неділі личинки прогризають зверху вниз повздовжні ребристі ходи під корою у верхньому шарі деревини коренів. Ходи заповнені дрібною порохнею. Довжина їх іноді досягає 1м..
Закінчивши живлення, личинки в жовтні влаштовують в кінці ходів овальні лялечкові камери, заповнені тонкими скіпочками деревини, в яких зимують. Заляльковуються в червні-липні наступного року.
Молоді жуки з’являються в липні-серпні. Частина їх виходить, а частина зимує в лялечкових камерах, виходить з них у травні. Отвори виходу жуків круглі.
Таким чином розвиток довгоносика закінчується за 14-15 місяців, а загальна генерація, включаючи зимівлю неполовозрілих жуків, дворічна. В природі, як правило зустрічаються одночасно жуки різних поколінь, які відрізняються між собою по кольору тіла, волосистості, рисунку на надкрилах. Жуки після 2-3 кратної зимівлі стають без лусок та волосків чорними.
Боротьба: роблять затінюючі принади із свіжих шматків кори сосни і ялини, заздалегідь обприсканих, і розкладають їх лубом до землі та придавлюють зверху грудкою землі.
Крапчастий смолюх (Pissodes notatus L.).
Крапчастий смолюх поширений в соснових лісах скрізь. Він заселяє ослаблені молоді сосни з пошкодженою або деформованою кореневою системою, ураженого опеньком, кореневою губкою, тощо. Пошкодження його легко розпізнають по круглих отворах для вильоту жуків у корі окоренкової частини засохлих сосен (IX). Ще раніше (VII) - по кольору хвої, спочатку салатової, а згодом бурої.
Жук 6…7 мм. завдовжки з досить довгою головотрубкою, коричневий, з двома світлими поперечними смужками на надкрилах. Задні кути передньоспинки гострі.
Біологія. Літають жуки в травні-червні. Додатково живляться лубом верхівок та гілок сосен. В цих місцях виділяються крапельки смоли, що застигають і стають білими. Від цього і походить назва жуків.
Яйця відкладають купками по 2-5 штук в окоренкову частину стовбурів у тріщини або вигризені ямки кори. Личинки проточують у лубі звивисті ходи, поступово розширяючи їх. На кінці ходу личинки вигризають овальні лялечкові камери у поверхневому шарі деревини, заповнюючи їх білими тоненькими скіпочками деревини. Там же вони заляльковуються в кінці літа та на початку осені. Зимують в колисочках здебільшого жуки. Якщо зимують личинки, то заляльковуються вони весною. Генерація однорічна.
Боротьба. Принади-ловильні кілки із свіжезрубаних гілок. Одним кінцем їх забивають в грунт.
131
Сосновий підкоровий клоп (Aradus cinnamomeus Panz.).
Підкоровий клоп поширений майже у всих молодих соснових насадженнях, проте осередки масового розмноження його зустрічаються в сухих борах і бідних суборах у зріджених культурах або створених на виснажених староорних ґрунтах.
Клопи висмоктують тканини дерев сосни звичайної у віці 5-20 років. Живлення клопів супроводжується змінами в тканинах дерев (знявши кору, можна виявити на лубі бурі плями). Виникає “ранева” паренхіма, яка перешкоджає надходженню води із коріння в крону. Одночасно міняється і зовнішній вигляд крони. Хвоя втрачає блиск, вкорочується, світлішає, а згодом жовтіє. Падає приріст і зрештою дерева суховершинять. Чисельність клопа в деяких осередках досягає 100 особин на 1 дм2 поверхні стовбура (Падій М.М.) .
Дорослі клопи 3,5…5,0 мм. завдовжки, під колір соснової кори. Тіло плескувате, бо більшість часу живуть під лусками кори. Ротовий апарат ко- люче-сисний. Його колючі щетинки в спокійному стані складаються спірально в клубок і розміщуються у виступі голови між очима. Коли вони висовуються для висмоктування соків, стають приблизно в 2 рази довші за довжину тіла.
Для дорослої стадії клопів характерний поліморфізм: наявність двох форм самок (довгокрилі і короткокрилі) і самців.
Самці менше самок і мають більш вузьке тіло. Вони не літають. В них розвинута тільки передня пара крил. Довгокрилі самки з добре розвинутими двома парами крил можуть літати. Короткокрилі самки, які мають тільки укорочені надкрила не літають.
Личинки червоно-бурі, відрізняються від дорослих клопів ще й відсутністю крил.
Біологія. Зимують дорослі клопи в підстилці та щілинах кори окоренкованої частини сосен. Рано весною, ще до повного сходження снігового покриву, починається піднімання їх на стовбури. Це продовжується 5…7 днів. Клопи зразу ж приступають до живлення і спарювання, находячись весь час під лусками кори.
Через 7-10 днів після спарювання починається відкладка яєць, яка продовжується весь травень. Довгокрилі самиці після спарювання розлітаються і заселяють нові ділянки молодих насаджень. Одна самиця відкладає на внутрішні поверхні лусок до 30 штук яєць, розміщуючи їх по одному або по дватри. Яйця довжиною 0,9 мм. спочатку білі, а згодом рожеві. Розвиток яєць триває близько місяця.
Личинки вилуплюються з яєць у травні-червні. Живуть вони до осені під лусками на стовбурах, найчастіше на 4-7 мутовках від вершини (луска на них легко відстає), висисаючи соки з лубу, камбію та верхнього шару деревини. З настанням заморозків вони спускаються у підстилку та окоренкову частину сосен. Там личинки скопичуються у радіусі до 20 см. навколо дерева. Сюди ж спускаються і дорослі клопи. В південних областях частина їх може залишатися на стовбурах.
132
Навесні наступного року личинки знову вилазять на стовбури і продовжують живлення. В червні-липні вони перетворюються на дорослих клопів. Ті живляться до осені і тільки після перезимівлі починають розмноження.
Таким чином, генерація у шкідника дворічна.
3. ШКІДНИКИ БРУНЬОК, ЛИСТЯ, ПАГОНІВ ЛИСТЯНИХ ПО-
РІД.
Підряд попелиці (Aphididae).
Багаточисельний підряд з ряду рівнокрилих. Вони мають крилаті і безкрилі форми, партеногенетичні і двостатеві покоління. Розмножуються живородінням або відкладанням яєць. Багато видів мігрують з одних рослин на інші (сезонна зміна кормових рослин).
Умігруючих попелиць з весни розвивається два-три поколінь на одній кормовій рослині (як правило дереві), а потім відбувається переселення на іншу трав’яну рослину. Тут на протязі літа розвивається декілька покоління і восени з’являються полоноски, які перелітають на дерева.
Дорослі шкідники та личинки висмоктують соки з листків, а також з бруньок, пагонів, коренів. Листя покриваються цукристими виділеннями (медвяна роса), на яких в подальшому поселяються сажасті грибки. В результаті порушується фотосинтез, листя передчасно опадає. Солодкі виділення приваблюють мурашок, які (наприклад піщана мурашка) будують своє житло тут же під деревами, роблячи глибокі ходи вздовж кореневої системи. В засушливий період дерева від цього часто всихають.
Увипадках пошкодження коріння утворюються гали, що мають вигляд пухирів.
Серед шкідливих мігруючих видів слід відзначити: в’язово-осокову
(Colopha comrecsa Koch.), строкату дубову (Lachnus roboris L.), в’язово-
злакову (Tetraneura ulmi Deg.). Остання частіше зустрічаються на листях береста. На кожному листку може бути стільки галів, що вони повністю закривають його поверхню. Гали в більшості жовті, червоні або блідо-жовті. В галах, порівняно з листками, збільшений вміст сірки, фосфору та калію. Майже не мають хлорофілу.
Присутність численних колоній попелиці зменшує зелену асимілюючу поверхню листя, забираючи частину поживних речовин на побудову галів. Особливо негативний вплив помітний в молодому віці береста. В червнілипні гали розкриваються і попелиці переселяються на корені злаків.
Із немігруючих попелиць частіше зустрічаються липова попелиця
(Eucallipterus tiliae L.), дрібна жовта попелиця, велика акацієва попелиця
(Acyrthosiphon caraganae Chol.), березова пагонова попелиця (Symidobius oblongus Heyd), вузька та широка, спіральна тополева попелиця (Pempigus spirothecae Licht., та P. рrotospirae Licht.). Гали, створені на спірально закру-
чених черешках тополі чорної та тополі пірамідальної, розкриваються в чер- вні-липні.
Родина хермеси (Adelqidae).
133
Родина хермесів належать до підряду попелиць.
Цикл розвитку повний чи неповний залежить від наявності поблизу відповідних порід дерев: якщо вони поблизу є – цикл розвитку може бути повним (триває два роки), в чистих же насадженнях на одній породі – неповний.
Розмножуються хермеси, відкладаючи яйця. Маючи колюче-сисний ротовий апарат, вони (личинки і дорослі хермеси) висмоктують соки з хвої, бруньок, пагонів. Тіло багатьох видів хермесів покрите восковим пушком.
Найчастіше поширені на Україні ялиново-модриновий, ялиновий та зелений хермеси. Найбільшої шкоди хермеси завдають ялині, особливо в зелених насадженнях, бо пошкодженні пагони згодом відмирають. Молоді деревця при великій чисельності хермесів можуть загинути, а старші - втрачають декоративність.
Основні біологічні особливості цієї групи шкідників можна розглянути на прикладі раннього ялиново-модринових хермеса. Яйця самиці відкладають на пагонах модрини. Личинки, що вилуплюються з яєць згодом перетворюються у крилатих самок, котрі перелітають на ялину і відкладають на ній яйця. Личинки, що вилуплюються з яєць, відкладених на ялині, згодом стають самками і самцями. Після спарювання самки відкладають яйця, з яких вилуплюються личинки, що зимують і навесні перетворюються знову на самок – засновниць. Ці личинки, які виходять з відкладених ними яєць, залазять у бруньки, що почали розвиватися.
Родина листоблішки (медяниці) (Psyllidae).
Дрібні, до 3 мм довжиною сисні комахи із ряду рівнокрилих. Дорослі комахи з двома парами крил, які складаються дахоподібно. Задні ноги у них стрибальні.
Найбільше шкодить яблунева, грушева, в’язова, лохова (маслинова) медяниці.
Зимують в більшості дорослі комахи в тріщинах кори дерев і під опалим листям. Весною в період набухання бруньок приступають до відкладання яєць (частіше всього під бруньки). Самки послідуючих поколінь відкладають яйця на листя, розміщуючи їх біля центральної жилки. Личинки і німфи висмоктують листя з нижньої сторони, черешки, квітконіжки і пагони. При цьому засмічують листя і бутони солодкими липкими виділеннями (медвяна роса), на яких розвиваються сажасті грибки. Це визиває опадання листків, квітів і зав’язі.
Родина пінниць (Cercopidae).
Пінниця слюнява (Philaenus spumarius L.).
На пагонах верб в молодому віці смокчуть невеликі комахи, оточені пінистими виділеннями (“зозулені слюньки”). Пагони викривляються. Дорослі живуть відкрито. Червень-липень.
Родина щитівки, несправжні щитівки та червчики (Diaspididae).
Малорухомі, сисні комахи з своєрідною будовою тіла.
134
У щитівок тіло покрито щитком, у зв’язку з чим ці комахи і одержали свою назву. Щиток створюється з відсталих після линьки личинок шкірок, а також із воскових і інших виділень шкірних залоз. Такий щиток не являється складовою частиною тіла, а лише прикриває його зверху і тому легко відділяється від тіла комахи.
Несправжні щитівки не мають щитка, але поверхність їх тіла настільки хітинізована (тверда), що зовні нагадує щиток.
Зовні самки і самці відрізняються один від одного. Самки безкрилі, ведуть нерухомий спосіб життя, міцно присмоктавшись до кормової рослини. Тіло їх не має чіткого поділу на голову, груди і черевце. Самці дрібніші за самок мають одну пару крил, недорозвинутий ротовий апарат, живуть всього декілька днів або годин. Розмноження з заплідненням або партеногенетичне. Плодовитість кокцид дуже велика (близько 2000 яєць). Самки щитівок відкладають яйця під щитком, у несправжніх щитівок – під своє тіло.
Самки борошнистих червчиків в період для кладки виділяють воскоподібну речовину у вигляді ниток, із яких створюються яйцевий мішок-овісак, куди комахи і відкладають яйця.
Личинки після вилуплення із яйця і до живлення рухливі, заселяють нові незаселені частини рослини, за що їх прозвали “бродяжками”. Деякі з них можуть переноситися вітром на інші рослини. На великі відстані вони можуть переноситися за допомогою пташок, інших комах, з посадковим матеріалом, плодами, тарою і ін.
Більшість кокцид багатоїдні і пошкоджують багато видів порід, в тому числі плодово-ягідні і декоративні рослини. Особливо сильно шкодять молодим деревам. Поселяючись на стовбурах і гілках, вони висмоктують сік із тканин луба. Від такого пошкодження згодом кора відмирає, пагони та деревця всихають. Нерідко, розмножившись в масі, кокциди так густо покривають поверхню гілок, стовбурів і пагонів, що під їх шаром абсолютно не видно кори рослин. На ослаблених кокцидами деревах часто поселяються короїди, які прискорюють їх загибель.
Личинки і самки червчиків та несправжніх щитівок виділяють “медвяну росу”, яка закупорює продихи листків, що погіршує фізіологічні процеси рослин. Розвиваються також сапрофітні грибки, які покривають часто у вигляді чорного сажистого нальоту листки і інше.
Найбільш розповсюдженні і шкідливі в розсадниках, культурах, лісопарках і міських посадках слідуючі види кокцид.
Комоподібна щитівка (Lepidosaphes ulmi L.). Табл. Рис.
Особливо сильно шкодить плодовим і ягідним культурам, тополям особливо у плантаціях. Щитівки самок нагадують темно-коричневі коми довжиною 3-4 мм.
Із зимуючим під щитками відмерлих самиць яєць весною з’являються личинки – “бродяжки”(це співпадає з цвітінням яблуні). Їх активність продовжується недовго (до 7 днів), а потім, два рази перелинявши, залишаються без вусиків і ніг, і присмоктавшись до кори поступово покриваються щіль-
135