Назначение антибиотиков – обязательная часть лечения пиелонефрита у детей. Обычно их применяют инъекционно с последующим продолжением приема внутрь. Желательно лечение с учетом чувствительности бактерий, но такие анализы требуют нескольких дней. Поэтому терапию обычно начинают эмпирически антибиотиками группы пенициллинов, цефалоспоринов или аминогликозидов. В случае неудовлетворительного эффекта, лечение продолжается с учетом подоспевших результатов антибиотикограммы

Для закрепления эффекта антибиотиков, после их курса назначаются уросептики – нитрофураны, налидиксовую кислоту. Лечение проводится до нормализации анализа мочи, это занимает 1-3 месяца. После этого с целью профилактики рецидивов и для восстановления нормальной работы желательно применения трав с мочегонным и антисептическим действием.

Комбинированный растительный препарат Канефрон Н играет важную роль в схеме лечения острого пиелонефрита у детей. Лекарство изготавливается из экологически чистого сырья и обладает высоким качеством, благодаря использованию современных технологий. В его состав входят экстракты розмарина, любистка и золототысячника.

Канефрон Н обладает антисептическим действием и способен усиливать эффект назначаемых противомикробных средств. Препарат расширяет сосуды почек, улучшая их кровоснабжение, обладает спазмолитическим и противовоспалительным действием. Под действием лекарства увеличивается выработка мочи, что способствует вымыванию бактерий из почек. Такое комплексное воздействие обеспечивает Канефрону Н эффективность в комплексном лечении острого пиелонефрита у детей и самостоятельное значение в профилактике рецидивов заболевания.

Канефрон Н хорошо переносится детьми и практически не имеет побочных эффектов. В каплях его можно назначать, начиная с 1 года, а в таблетках – с 6 лет.

10.Гемодинаміка,клініка та діагностика дефекту міжпередсердної перегородки

Гемодинаміка. Внаслідок того, що тиск у лівому передсерді приблизно на 3 мм рт. ст. вищий, відбувається скидання артеріалізованої крові зліва направо. Це має переважне значення при порівняно малих розмірах дефекту. При великих дефектах на об’єм шунтування впливають співвідношення опорів передсердно-шлуночкових отворів, еластичний опір (розтяжність), шлуночків серця. Наведені фактори призводять до гіперволемії малого кола кровообігу і об’ємного перевантаження правого шлуночка. Незважаючи на значне збільшення легеневого кровотоку, гіпертензія малого кола, особливо її склеротична фаза, порівняно рідко розвивається у дітей із ДМПП; частота її зростає з віком.

На підставі вивчення гемодинаміки та природного перебігу ДМПП хворих можна розподілити на п’ять груп (В. І. Бураковський, Ф. М. Ромашов).

• I група - скарги та ознаки порушень гемодинаміки відсутні, виявляються лише аускультативні симптоми; ЕКГ, розміри серця в межах норми.

• II група (стадія початкових суб’єктивних проявів) - виразна клінічна картина, характерні зміни ЕКГ, збільшення правих відділів серця, розширення легеневого стовбура, проте тиск у легеневій артерії не перевищує 30 мм рт. ст.

• III група (аритмічна стадія) характеризується легеневою гіпертензією, різноманітними порушеннями ритму (насамперед, надшлуночковою параксизмальною тахікардією); насичення крові киснем ще залишається задовільним.

• IV група (стадія порушень кровообігу). Хворі із вкрай тяжким станом, зі значною прогресуючою кардіомегалією, вираженим склерозом легеневих судин і явищами серцевої недостатності.

• V група (термінальна стадія). Хворі з різко вираженою легеневою гіпертензією, зворотним напрямком скидання через дефект, ціанозом, тотальною рефрактерною до лікування серцевою недостатністю.

Діагностика. Клініка ДМПП залежить від величини дефекту, об’єму шунтування. У дітей перших місяців життя розтяжність стінок обох шлуночків приблизно однакова, скидання незначне, вада безсимптомна. У подальшому при невеликих дефектах розвиток і фізична витривалість дитини не порушуються, вада виявляється випадково. При значних дефектах діти скаржаться на задишку, стомлюваність, інколи на болі в серці, часто хворіють на бронхіти, пневмонії. Внаслідок недостатньої перфузії судин великого кола спостерігаються блідість, відставання у масі тіла.

Провідними фізикальними ознаками ДМПП є акцент і фіксоване розщеплення (роздвоєння) другого тону над легеневою артерією, а також систолічний шум невеликої, рідше помірної інтенсивності у ІІ – ІІІ міжребер’ях зліва. Шум обумовлений вигнанням збільшеного об’єму крові через відносно вузьке устя легеневої артерії. На ЕКГ - правограма, ознаки блокади правої ніжки пучка Гіса та гіпертрофії правого шлуночка.

Рентгенологічно виявляється гіперваскуляризація легень, розширення легеневої артерії, ознаки збільшення правих камер.

ЕхоКГ виявляє в М-режимі дилатацію правого шлуночка і «парадоксальний» рух міжшлуночкової перегородки. У В-режимі можлива безпосередня візуалізація дефекту; в кольоровому допплер-режимі виявляється відтікання з лівого у праве передсердя; у старших дітей можливе виявлення ознак легеневої гіпертензії.

Наявність у дитини вторинного ДМПП можна запідозрити на підставі виявлення патологічного акценту і роздвоєння другого тону на легеневій артерії та систолічного шуму невисокої або помірної інтенсивності в ІІ – ІІІ міжребер’ях зліва, а також неповної блокади правої ніжки передсердно-шлуночкового пучка, порушень ритму серця.

11.Лікування синдрому циклічної блювоти у дітей

Симптоматична і абортивна терапія епізоду СЦБ

I. Симптоматична терапія:

1) Рідина, електроліти, дієтотерапія:

— декстроза D10 0,45% нормального фізіологічного розчину + KCl;

— якщо немає ентерального харчування протягом 3–5 діб, необхідно ініціювати парентеральне харчування з уведенням 1,5 г амінокислотної суміші/кг/день і одиниць енергії вище катаболічного порогу 55–70 ккал/кг/день.

2) Протиблювотні (5HT3 антагоністи) засоби:

— ондансетрон 0,3–0,4 мг/кг/дозу внутрішньовенно кожні 4–6 годин (до 20 мг). Побічні ефекти: запор. Альтернатива: гранісетрон 10 мг/кг кожні 4–6 годин.

3) Седативні:

— дифенгідрамін 1,0–1,25 мг/кг/дозу внутрішньовенно кожні 6 годин;

— лоразепам 0,05–0,1 мг/кг/дозу внутрішньовенно кожні 6 годин. Побічні дії: пригнічення дихання, галюцинації;

— хлорпромазин 0,5–1,0 мг/кг/дозу кожні 6 годин + дифенгідрамін внутрішньовенно. Побічні дії: дистонічні реакції з одним хлорпромазином, гіпотензія.

4. Анальгетичні (нестероїдні і наркотичні) засоби:

— кеторолак 0,4–1,0 мг/кг внутрішньовенно кожні 6 годин (максимальна доза 30 мг, максимальна добова (120 мг). Побічні дії: гастроінтестинальні геморагії, гастропатія;

— альтернатива: наркотики: внутрішньовенний морфій або фентаніл.

5. Лікування специфічних ознак і симптомів: епігастральний біль, діарея, гіпертензія:

— епігастральний біль: пригнічення кислотності Н2-блокаторами, інгібіторами водневої помпи (наприклад, внутрішньовенно ранітидин, пантопразол);

— діарея: антидіарейні (наприклад, імодіум);

— артеріальна гіпертензія: короткотривалі інгібітори АПФ (наприклад, каптоприл).

6. Лікування специфічних ускладнень:

— дегідратація й дефіцит електролітів: визначити й поповнити дефіцит;

— метаболічний ацидоз: визначити причину і скорегувати;

— синдром неадекватної секреції АДГ: обмежити введення рідини;

— гематемезис: внутрішньовенно Н2-блокатори або інгібітори водневої помпи.

II. Абортивна терапія:

1) Антимігренозні засоби (триптани):

— суматриптан інтраназально 20 мг на початку епізоду. Побічні дії: біль у шиї, печія, коронарний вазо­спазм. Протипоказання: мігрень базилярного типу;

— альтернатива: золмітриптан 5 мг інтраназально, різатриптан, фроватриптан.

12.Невідкладна допомога при судомах у дітей

Принципи інтенсивної терапії

1) Забезпечення адекватної оксигенації, легеневої вентиляції та гемодинаміки. Проводиться залежно від стану пацієнта за загальноприйнятою тактикою підтримки вітальних функцій;

2) екстрена протисудомна терапія: діазепам 0,1-0,2 мг/кг внутрішньовенно або 0,3-0,4 мг/кг внутрішньом’язово; мідазолам 0,2 мг/кг внутрішньовенно чи інтраназально, 0,4 мг/кг внутрішньом’язово або 0,7-0,8 мг/кг ректально; натрію оксибутират 70-130 мг/кг; барбітурати (тіопентал натрію) 5-10 мг/кг (при можливості забезпечити ШВЛ);

3) у новонароджених можливе призначення фенобарбіталу в дозі насичення 20 мг/кг з підтримувальною дозою 3,5 мг/кг на першому тижні життя та 5 мг/кг з другого тижня життя;

4) при порушеннях дихання, неефективності протисудомних препаратів чи тривалих судомах, що розпочинаються після закінчення дії протисудомних засобів, показана міорелаксація та ШВЛ;

5) при гіпокальціємічних судомах — 10% розчин хлориду чи глюконату кальцію 0,5-1,0 мл/кг внутрішньовенно повільно;

6) при судомах на тлі гіпоглікемії в/в 20-40% розчин глюкози з розрахунку 0,5 г/кг маси тіла з доданням тіаміну або кокарбоксилази;

7) дегідратаційна терапія при судомах не є обов’язковою. Вибір тактики інфузійної терапії залежить від причини судом і має забезпечити адекватну мозкову перфузію;

8) після припинення нападу судом доцільно вирішити сумісно із неврологом питання про планове призначення антиконвульсантів. Вони часті­ше не показані лише при одноразових фебрильних судомах чи на тлі початку нейроінфекції та при метаболічних судомах (гіпоглікемія, спазмофілія).

Будь-які судоми є загрозливим станом, що може спричинити ушкодження мозку дитини або навіть летальний кінець у разі епілептичного статусу, тому невідкладна допомога повинна починатися якомога раніше, тривати під час транспортування дитини до лікарні. Госпіталізація дитини із судом­ним синдромом частіше здійснюється до відділень інтенсивної терапії. Якщо судоми вперше виникли, сполучаються із вогнищевою симптоматикою та ознаками підвищення внутрішньочерепного тиску, обов’язковим є проведення комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії.