На практиці використовуються кілька видів розрахунків за ліцензії, найбільш поширеними з них є:
роялті - періодичні відрахування протягом дії
ліцензійної угоди;
пашуальна виплата - фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право
користування об'єктом ліцензійної угоди.
Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на:
o добровільні;
o примусові.
За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов’язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди.
Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.
Залежно від обсягу прав на використання розрізняють
Ø звичайні,
Ø виключні;
Ø повні ліцензії.
Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами.
Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об’єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням.
Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.
Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на
Ø патентні та
Ø безпатентні.
Об'єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту.
Нині все більшого поширення набувають
безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні
досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо.
. Оцінка вартості та
амортизація нематеріальних активів
Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО).
Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:
) обстеження нематеріальних активів;
) правова експертиза;
) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;
) формування інформаційної бази для проведення оцінки;
) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;
) підготовка звіту про оцінку.
На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пересвідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами обліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо - та відеокасети, CD-ROM та інші носії об’єктів інтелектуальної власності.
На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об'єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наявності документів, що підтверджують законне володіння майновими правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори замовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контракти або авторські ліцензійні договори тощо).
На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості, що визначається.
У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використовуються в основному два типи вартості:
Ø інвентарна та
Ø ринкова.
Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку та постановки майна на баланс підприємства.
Ринкова - для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна.
Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а також тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.
На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки.
Звіт (або акт) про оцінку вартості нематеріальних активів - це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами оцінки і містить:
Ø вступ, що в ньому викладено мету оцінки, підстави для проведення оцінки, відомості про оцінювача, зазначено дату оцінки;
Ø опис об'єктів інтелектуальної власності, що оцінюються, відомості щодо їхньої правової охорони, дані про строки, регіони та сфери дії прав;
Ø характеристику видів вартості конкретних об'єктів інтелектуальної власності;
Ø обґрунтування методу оцінки;
Ø аналіз зібраної інформації з посиланням на джерела її отримання;
Ø повний розрахунок оцінки вартості нематеріальних активів, а також обмеження щодо застосування отриманого результату;
Ø інші потрібні відомості щодо оцінки.
Методи оцінки вартості нематеріальних активів.
За визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів у цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи:
Ø витратний,
Ø прибутковий (дохідний),
Ø ринковий.
У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.
Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.
Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.
Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.
Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані на ринку.
Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності.
Нематеріальні активи підприємства також
підлягають амортизації. Норму амортизаційних відрахувань установлює
підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних
активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період
використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто
10%.
. Суть, структура та класифікація оборотних
коштів
На підприємствах мають місце поточні витрати грошовиу процесі господарювання здійснюю, тобто проходять грошову, виробничу і товарну стадії. На грошовій стадії кругообігу грошові кошти витрачаються на придбання сировини, ресурсів а також матеріалів, тобто переходять із грошової форми у матеріально-товарну , формують певні виробничі запаси і вступають у другу стадію. На виробничій стадії у процес виробництва входять робітники, які за виконану роботу отримують з/п. На грошовій стадії виготовлена продукція продається і підприємство отримує виручку, яка не лише повністю відшкодовує витрати але і дає прибуток. Оборотні кошти це сукупність грошових коштів п-ства необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні фонди це частина виробничих фондів п-ства, яка повністю споживається у кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. За речовим змістом оборотних фондів є предмети праці а також деякі засоби праці. Джерелом формування оборотних засобів п-ства є власні та залучені засоби. До власних засобів належать виділені п-ству кошти (державні), статутні фонди не державних п-ств а також поповнення цих фондів. Залученими оборотними засобами є певні кредити банків, якими покривається значна частина власних оборотних засобів. До оборотних фондів належать:
Виробничі запаси, тобто предмети праці, які не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах п-ства у вигляді запасів.
Незвершене виробництво - продукція яка не пройшла всіх стадій обробки
Витрати майбутніх періодів - витрати на підготовку та освоєння нової продукції, які мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому.
До фондів обігу відносять
Готову продукцію на складах
Готову продукцію відвантажену в дорозі
Грошові кошти на рахунках і в касі
Дебіторська заборгованість та інші грошові кошти
Сукупність оборотних фондів та фондів обігу
п-ства формують його оборотні засоби (оборотні кошти).
. Нормування оборотних коштів
За ступенем нормованості оборотні кошти поділяються на: - нормовані - ненормовані
До нормованих відносять всі елементи оборотних фондів, а також готову продукцію на складах, всі інші елементи фондів обігу відносяться до ненормованих.
Необхідний розмір грошових коштів, що вкладається в мінімальні запаси товарно-матеріальної цінності для забезпечення безперервного процесу в-ва продукції називають їх нормуванням (розрахунком нормативів).
Виділяють 3 основні методи нормування оборотних коштів:
1. аналітичний (дослідно - статистичний) - передбачає ретельний аналіз товарно-матеріальних цінностей, з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових.
2. коефіцієнтний - полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних коштів, згідно зі змінами у цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.
. метод прямого рахунку - це науково - обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів(виробничими запасами, незавершеному в-ві, витратами майбутніх періодів і залишками готової продукції) .
Нормативно - оборотні кошти у виробничих запасах визначається множенням середньодобового споживання матеріалів у вартісному вираженні на норму їхнього запасу дня.
Точність розрахунку залежить від правильності визначення запасів матеріальних ресурсів в днях.
На підприємствах виділяють такі види запасів:
1. підготовчі - створюються на період часу необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.
2. транспортний - зазвичай не перевищує 2-3 днів, при цьому оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.
. поточний - є найбільшим за розміром, його обчислюють у межах половини середнього інтервалу, між поставками певних видів матеріальних ресурсів.
. резервний - його визначення може здійснюватися двома способами:
- за середнім відхиленням фактичних строків поставки передбачених договором
- за періодом необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача
Норматив оборотних коштів у незавершенному
виробництві розраховується шляхом множення середньодобового випуску товарної
продукції за її виробничою собівартістю на середню тривалість виробничого циклу
в днях і на коефіцієнт наростання витрат.
. Ефективність використання оборотних засобів на
підприємстві
Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основними з яких є матеріаломісткість.
Матеріаломісткість поділяється на:
Ø Абсолютну - показує витрати основних видів сировини і матеіалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.
Ø Загальну - відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції.
Ø Питому - витрати основних видів матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.
Практичній роботі підприємства важливе значення мають наступні показники:
1. коефіцієнт використаних матеріалів- може бути плановий, який розраховується, як відношення чистої величини виробу до норми витрат сировини і матеріалів фактичних витрат.
2. розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини підходів до величини загальних витрат матеріалу.
3. Коефіцієнт вилученої готової
продукції із одиниці переробленої сировини- він має певну сировину, тобто вміст
у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучається.
. Виробнича програма підприємства та
її основні показники
Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) - це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставки.
Виробнича програма підприємства повинна містити характеристику пропонованої продукції, оцінку можливих ринків збуту та конкурентів, стратегію маркетингу. В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом.
Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.
Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.
Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів і споживачами шляхом укладання договорів поставок
Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції та обсяг незавершеного виробництва.
Товарна продукція - характеризує
обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону
(іншим підприємствам), а також робіт і послуг промислового і непромислового
характеру, що виконані для інших підприємств:
ТП = ∑ NіЦі
+ Р, грн.,
де Nі - випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;
Ці - гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;
Р - вартість робіт і послуг на сторону, грн.