Материал: Економіка підприємства

Ці - ціна і - го виробу, грн.

Рентабельність продукції () характеризує ефективність витрат на виробництво і збут та обчислюється:

де,  - прибуток від реалізованої продукції;

 - собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність виробництва може бути загальною() і розрахунковою ():

де,  - балансовий прибуток, грн.

 - середньорічна вартість основних фондів, грн;

- середньорічні залишки нормованих оборотних коштів, грн;

- чистий прибуток підприємства, грн.

Показники ефективності використання активів характеризують оборотність фіксованих активів. Серед цих показників виділяють фондовіддачу, оборотність основних засобів, оборотність активів.

Оборотність основних засобів обчислюється співвідношенням між обсягом реалізації та фіксованими і нематеріальними активами.

Оборотність активів обчислюється співвідношенням між обсягом реалізації та загальною сумою активів підприємства.

Чим вище є значення цього показника, тим краще використовуються основні і оборотні фонди підприємства.

57. Сутність та види реструктуризації

Спад та кризові явища в економіці посилили негативні процеси, а саме знизили купівельну спроможність і відповідно, попит на товари широкого вжитку. Значна кількість підприємств стала збитковою, неплатоспроможною. В такій ситуації без проведення реструктуризації сподіватись на виживання просто неможливо.

Завдання реструктуризації:

·        відновити конкурентоспроможність і платоспроможність підприємства;

·        домогтися виживання підприємства.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності. Одним із критеріїв успішності реструктуризації виступає здатність фірми бути прибутковою в новому економічному середовищі.

В цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінцевому випадку платоспроможність підприємств, що обумовлюється зменшенням витрат, підвищенням продуктивності праці, запровадженням нової технології, модернізацією обладнання.

Реструктуризація - це комплекс реорганізаційних заходів, які мають на меті вихід підприємства з кризи і забезпечення його подальшого розвитку.

Можливі варіанти проведення реструктуризації:

v  перепрофілювання підприємств;

v  виділення окремих структурних підрозділів для подальшої діяльності;

v  виділення окремих структурних підрозділів як нових юридичних осіб;

v  злиття двох і більше підприємств з утворенням нової юридичної особи.

Необхідність проведення реструктуризації може визначатися широким колом зовнішніх і внутрішніх причин.

Зовнішні фактори реструктуризації

Ø  технологічний прогрес (новітні технології, передові методи комунікації та інформаційного зв'язку; зниження затрат на обробку даних, ефективні транспортні мережі);

Ø  міжнародна економічна інтеграція (скорочення торгівельних і митних бар'єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утворення економічних блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

Ø  докорінні зміни на ринках розвинутих країнах (уповільнення темпів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зменшення ступеня державного регулювання економіки);

Ø  зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі приватного сектору);

Ø  політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні фактори реструктуризації

Ø  незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

Ø  слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

Ø  неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

Ø  високі затрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні затрати, високі змінні затрати, високий рівень втрат, висока вартість сервісу);

Ø  слабка робота служби маркетингу;

Ø  конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

Характер та особливості реструктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації. Розрізняють наступні види реструктуризації:

Ø  залежно від мети змін - санаційну, адаптаційну, випереджаючу;

Ø  залежно від об'єкту зміни - операційну, фінансову, реструктуризацію власності;

Ø  в залежності від тривалості періоду - оперативну, стратегічну.

В залежності від повноти охоплення проблем підприємства можна стверджувати, що є обмежена (або часткова) і комплексна (або повна) реструктуризації.

Санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли підприємство знаходиться у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього.

Адаптаційна (прогресивна) - використовується при відсутності кризи, але при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов.

В рамках цієї реструктуризації найчастіше запроваджуються:

·   просторова диверсифікація - розвиток нових внутрішніх та зовнішніх ринків;

·        продуктова диверсифікація - розвиток нових продуктів, як споріднених так і відмінних.

Випереджаюча - має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові компетенції та конкурентні переваги.

Операційна - стосується певної господарської діяльності, результатом якої є прибуток або збитки. Під час її проведення всі дії по узгодженню обсягів продажу, запасів сировини, матеріалів, готової продукції позначаються на зміні структури активів.

Фінансова - стосується управління пасивами компанії, а саме її заборгованістю.

Реструктуризація власності - стосується зміни розподілу влади на підставі і участі у власному капіталі.

Оперативна реструктуризація здійснюється в короткому періоді, коли підприємство не може розраховувати на зовнішні джерела фінансової допомоги і вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок внутрішніх ресурсів в рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає у визначенні головних видів діяльності ринків і компаній, виявленні слабких сторін у здійсненні основних функцій і розробці конкретних пропозицій по їх усуненню з мінімальними витратами і вивільненням зайвих ресурсів.

Стратегічна - здійснюється в довгостроковому періоді, базується на результатах оперативної реструктуризації і передбачає залучення як внутрішніх так і зовнішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випереджаючої реструктуризації.

58. Характеристика механізму санації

Санація - це комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, соціального характеру, які спрямовані на виведення підприємства із кризи, відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності. Таким чином, санація - це система заходів щодо запобігання банкрутства фірми, щодо фінансового оздоровлення, відновлення платоспроможності.

Санація підприємства проводиться у зв'язку із:

·        забезпеченням подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки;

·        галузевою або міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства;

·        здійсненням антимонопольних заходів;

·        в інших випадках з ініціативи органу, уповноваженого управляти державним майном.

Для проведення санації створюється комісія, якій підприємство у визначені терміни готує і подає такі документи:

1.      Бухгалтерський звіт.

2.      Документацію про результати інвентаризації.

3.      Акт оцінки вартості майна підприємства.

4.      Відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв.

5.      Відомість розрахунку вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів.

6.      Відомість розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва.

7.      Відомість розрахунку засобів оборотних засобів.

8.      Розшифровку дебіторської і кредиторської заборгованості.

9.      Довідку з банку про наявність рахунків.

10.    Аналіз ринків збуту та конкурентоспроможності продукції.

На основі поданих матеріалів комісія проводить аналіз фінансово-господарського стану підприємства, в результаті якого подаються висновки та пропозиції щодо рішення про проведення санації підприємства.

Одним із етапів класичної моделі санації є формування її бізнес плану, який містить наступні розділи:

-    характеристика фінансового стану підприємства;

-        обґрунтування варіанту санації;

-        заходи по фінансовому оздоровленню;

-        маркетингова, виробнича діяльність підприємства; фінансовий план;

-        обґрунтування антиризикових заходів;

-        принципово важливим розділом є характеристика системи санаційних заходів щодо відновлення платоспроможності боржника.

Таким чином, санація підприємств може здійснюватися одним із вище наведених шляхів:

Ø  погашення боргів підприємства;

Ø  злиття збиткових підприємств з фінансово-міцними підприємствами;

Ø  переоформлення короткотермінових кредитів у довго термінові;

Ø  випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів;

Ø  перетворення підприємства - боржника у інше підприємство, в тому числі засноване на колективній чи інших формах власності.

В проведенні санаційних заходів окремі підприємства спираються на державну фінансову підтримку, яка може надаватись тільки після державної експертизи санаційних проектів, після техніко-економічного обґрунтування санації.

. Суть банкрутства та основні чинники, що його спричиняють

В наш час про банкрутство вітчизняних підприємств приходиться говорити не тільки теоретично. Дане явище все більше має місце на практиці в зв'язку з кризовим станом економіки держави. Ринкова економіка господарювання офіційно визнає банкрутство як економічне явище.

Згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"' від 30.06.1999 року банкрутство - це визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (шляхом розпродажу свого майна).

Іншими словами банкрутство - це неможливість для деяких осіб виконати після встановленого терміну взяті на себе зобов'язання перед кредиторами, особливо грошові.

Причини банкрутства поділяють на фактори зовнішнього та внутрішнього впливу.

Зовнішні фактори впливу: недосконалість законодавчої системи; високий рівень інфляції; кризові явища в інвестиційній політиці; необґрунтована економічна політика уряду; політична нестабільність суспільства; неефективне використання іноземних інвестицій.

Внутрішні фактори впливу: недосконалість системи стратегічного планування; невміле використання форм, методів управління; недосконалість механізму ціноутворення; недостатній рівень організації виробництва;низький технічний рівень виробництва; прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць); збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що неплатоспроможність прогресує на фоні загальної нестабільності. Таким чином, сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на 2 групи.

Перша група характеризується симптомами, які констатують тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності.

Друга група симптомів характеризується зменшенням попиту на продукцію і в зв'язку з цим іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обумовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.

Суб'єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи - підприємства, які є об'єктами права державної власності, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Кредитором згідно закону є юридична, або фізична особа, яка має підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків і зборів.

Боржник може звернутися до арбітражного суду і порушити справу про банкрутство з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності, або загрози такої неспроможності.

В процесі діагностики економічного стану і оцінки перспектив розвитку підприємства важливо враховувати три основні стадії погіршення економічного стану:

1.       прихована стадія банкрутства;

2.      фінансова нестійкість;

3.      явне банкрутство.

Прихована стадія банкрутства характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки:

Ø  затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

Ø  різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

Ø  підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

Явне банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків і зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

В окремих випадках можна говорити про штучне банкрутство, яке пов'язано із порушенням і до того недосконалістю існуючого законодавства.

Штучне банкрутство - це ще один аспект реструктуризації.