1) Агентування-форма господарювання за якої агент діє від імені та на користь відповідного виробника або споживача.Посередницькі функції одноразового агенка здійснює брокер.
2) Торгово-комерційна діяльність,суб’єктами якої виступають: оптово-роздрібна фірма;торговий дім; дилер; дистриб’ютор; комівояже.
) Аукціони
) Біржі
(товарні,фондові,валютні,біржі праці)
.Договірні взаємовідносини у
підприємницькій діяльності
У всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах
Договір (контракт, угода) - це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей).
У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький.
Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.
Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.
Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності:
1.купівля-продаж, оренда та лізинг;
2. підрядні послуги (надання юридичних, аудиторських, брокерських послуг);
3. трудові відносини (тарифна угода, контракт (договір) про наймання працівника);
4. страхування;
5.розрахунки і кредитування;
6. Зовнішньоекономічна діяльність ( договір на закупівлю товарів за імпортом, договір поставки товарів за експортом);
. інші договори (доручення, комісії).
Укладенню договорів (контрактів, угод) завжди передують переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у письмовій формі називають офертою. При цьому розрізняють «тверду» і «вільну» оферти.
Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенційному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли:
1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем);
2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти);
3) письмовий документ останнім отримано.
4) оферент має повідомити вибраного ним покупця про згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір.
Вільна оферта надсилається двом і більше потенційним партнерам.
Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправлення).
Якщо покупець не отримає підтвердження від оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов'язань.
Будь-який договір складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної частин.
Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час (дату) укладення договору; зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).
Основна частина договору неодмінно охоплює специфічні (характерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До специфічних умов договору належать:
1) предмет договору й кількість товару;
2) якість товару;
3) ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи те застосовується;
4) засадні умови поставки;
5) форма оплати;
6) термін поставки;
7) маркування, упаковка, тара;
8) порядок здавання-приймання товару;
9) відповідальність сторін;
10) додаткові застереження, якщо такі є.
Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки.
Такими умовами є арбітражні приписи (застереження) і перелік форсмажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов'язань припиняється на час їхньої дії.
Обов'язковими атрибутами заключної частини
договору вважаються: усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); юридичні
адреси сторін (партнерів); підписи вповноважених сторонами (партнерами) осіб.
9.Франчайзинг як особлива форма
підприємницької діяльності
У широкому розумінні франчайзинг - це надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу.
У вузькому розумінні франчайзинг - це форма інтеграції малого і великого бізнесу, яка передбачає створення широкої мережі однотипних малих підприємств через продаж великою компанією права на користування товарним знаком.При цьому велика компанія називається франчайзером, а мала - франчайзі.
Відносини між франчайзером і франчайзі регулюються ліцензією, тобто франшизою.
Залежно від того, у якому вигляді франчайзер надає франчайзі товар для реалізації виділяють товарний, виробничий та діловий франчайзинг.
Товарний - це купівля прав на продаж товарів з торговою маркою головної (великої) компанії.
Виробничий - це продаж прав на виробництво і збут товарів з використання сировини і матеріалів куплених у материнській компанії (Соса-соІа);
Діловий - це продаж прав на організацію малої фірми з назвою материнської компанії з тим же профілем (McDonalds).
В залежності від способу формування взаємовідносин між франчайзером і франчайзі виділяють класичний, регіональний франчайзинг, субфранчайзинг та франчайзинг, що розвивається.
При класичній моделі франчайзі напряму укладає угоду з франчайзером на поставку товарів з виплатою початкового внеску і роялті.
За умов регіонального франчайзингу існує проміжна ланка - головний франчайзі, який виступає у ролі офіційного представника франчайзера в регіоні.
Субфранчайзинг передбачає існування субфранчайзера, який повністю замінює франчайзера і йому сплачується роялті.
Франчайзинг, що розвивається - передбачає, що роль посередника виконує особа або група інвесторів, який материнська компанія уступила виключні права на освоєння регіону.
Існують певні переваги і недоліки для франчайзера
і франчайзі.
. Міжнародна підприємницька
діяльність
Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:
) фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;
2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;
) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.
Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій - експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.
Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію - науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.
Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво (третя форма), що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).
Практична реалізація окремих форм міжнародної
підприємницької діяльності досягається двома способами: перший - без створення
нової юридичної особи - тільки на підставі економічної угоди (контракту);
другий - із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії
(представництва) як суб'єкта міжнародного бізнесу.
11. Суть, функції та необхідність процесу
управління
Управління як особлива сфера діяльності є присутньою в економіці завжди, проте ринок перетворює цю сферу у центральну для виробництва.
Управління -це процес поєднання ресурсів для досягнення поставленої мети.
Управління це свідомий вплив людини на різні об’єкти та процеси навколишнього світу і пов’язані з ними людей які здійснюються з метою надання процесам певної спрямованості та отримання бажаних результатів
В процесі управління будь яке п-ство доцільно розглядати як систему.
Особливістю п-ства як відкритої системи є те що воно може існувати лише за умови активної взаємодії із навколишнім середовищем.
П-ство як зактира система є створена людиною заради її власних інтересів насамперед спільної праці саме тому очевидною характеристикою саме такого п-ства є поділ праці.
Розрізняють 2 форми поділу праці: -горизонтальну; - вертикальну
Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів п-ства які виконують певні частини загального трансформаційного процесу.
Диференціація та координація управлінської праці; формування рівнів управління, здійснюються з допомогою вертикального поділу праці.
Основними принципами які використовуються в процесі управління є:
1. Принцип відтворення системи життєзабезпечення
2. Принцип соціальної орієнтації п-ства
. Принцип правової регламентації управління
. Принцип наукової обґрунтованості системи управління
. Системний підхід до управління
. Принцип орієнтації п-ства на інноваційний шлях розвитку
. Принцип збереження і розвитку конкурентний переваг
. Принцип єдності теорії та практики управління
. Принципи співставленості варіантів управлінських рішень при їхньому виборі
Функції управління:
)Планування - полягає у розробці цілей п-ства та визначенні найкращих способів їхнього досягнення, завдання планування полягає в тому щоб визначити поточний стан фірми, бажаний стан і шляхи переходу від 1до 2-го
)Організація - це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності. Ця функція полягає у розподілі ресурсів для виконання планів п-ства.
)Мотивація - процес стимулювання працівників до діяльності щодо досягнення цілей підприємства як засобу задоволення їхнього власного бажання
)Контроль- це спостереження за
досягненням організацією своїх цілей та корегування відхилень від них.
. Методи управління діяльністю
п-ства
Методи управління це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому які необхідні для досягнення цілей п-ства.
За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на:
Матеріальні,соціальні,мотиви примусового характеру.
Відповідно до цього методи управління поділяються на:
1. Економічні - це способи управління які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників а також які реалізують матеріальні інтереси участі людини в виробничих процесах.
Формування системи оподаткування п-ства,визначення амортизаційної політики яка б сприяла відношеню активів п-ства, встановлення мінімального рівня зар. плати та пенсій, кредитування , ціноутворення тощо.
2. Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру, їхнє існування і практичне застосування зумовлене зацікавленістю людей у суспільній організації праці
Організаційні методи управління поділяються на:
· Регламентні - полягають у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників п-ства.
· Розпоряджі - охоплюють організаційну роботу і базуються на наказах керівників п-ств. Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців ,їх розподіл та контроль за виконання.
· Соціально-психологічні
методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини поскільки традиційні форми
матеріального заохочення, поступово втрачають свій стимулюючий вплив.
. Виробнича структура п-ства
Структура п-ства це його внутрішній устрій який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованість і взаємодіяю між ними.
Виробнича структура це склад виробничих підрозділів п-ства в яких проходять певі виробничі процеси.
В залежності від підрозділів на основі яких формується структура виділяють:
- Цехову
- Безухову
Корпусну
Комбінаціку виробничі структури
У цеховій структурі основим виробничим підрозділом є цех, тобто, адміністративно відокремлена частина п-ства у якій виконується певний комплекс робіт у відповідності із внутрішньо заводською спеціалізацією.
· За зарактеро діяльності цехи поділяються на:
1. основні - виготовляють продукцію яка призначена на реалізацію на сторону
2. допоміжні - виготовляють продукцію що використовується для забезпечення власних потреб самого п-ства
. обслуговуючі - виконують роботи які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.
. побічні- займаються утилізацією, переробкою та виготовленям продукції із заходів основного виробництва
. експериментальні - займаються підготовкою та випробуванням нових виробів
На невеликих п-ствах застосовуються без цехова виробнича структура, основою побудови якої є виробнича діяльність як найбільший структурний підрозділ
Виробнича діяльниця- це сукупність територіально- відокремлених робочих місць на яких виконують технологічно- однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.
Для великих п-ств яких декілька однотипних цехів можуть бути об’єднані в корпус який є основним структурним підрозділом п-ства використовується корпусна виробнича структура.
Комбінатська виробнича структура- використовується на п-ствах де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, основною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини.
· За формою спеціалізації цехів розрізняють:
1. технологічну- ознакою якої є спеціалізація цехів на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробичого процесу.
2. предметна структура - спеціалізується на виготовлені певного виробу або групи однотипних виробів