Материал: Всесвітня історія (1914 - 1939)

Ще раніше диктаторський режим було встановлено в Чилі. У вересні 1924 р. група офіцерів здійснила військовий переворот під гаслами створення сильного уряду. Хунта, що прийшла до влади, збирала до себе правителів і прибіч­ників твердої авторитарної влади, реформістів і радикалів. Звідси суперечлива політика нового уряду. Незважаючи на прийняття прогресивної конституції 1925 р., передового трудового законодавства, реальна влада в країні все більше зосереджувалася в руках Ібаньєса дель Кампо, який обій­няв пост військового міністра. 1927 р., ставши президен­том країни, він установив режим особистої диктатури (1927-1931 рр.).

На Кубі в 1925 р. обраний президентом республіки Херардо Мочадо-і-Моралєс встановив диктаторський ре­жим, обрушивши на демократичний рух жорстокі репресії. Мочадо створив урядову федерацію трудящих. Як і Ібаньєс, він наслідував прикладу італійського фашизму, називав себе "антільським Муссоліні".

Диктаторський режим було також встановлено в Ніка­рагуа, де після придушення руху патріотів на чолі з Аугусто Сесаром Сандіно до влади прийшов командувач націо­нальною гвардією Анастасіо Самоса. Одіозна диктатура клану Самоси проіснувала в Нікарагуа понад 40 років.

Авторитарним режимам в країнах Латинської Америки протистояв демократичний рух, ступінь розвитку якого був неоднаковий і залежав від місцевих умов. Найважливішим чинником життя латиноамериканських республік став рух за Народний фронт. В Латинській Америці він мав яскраве антифашистське й антиолігархічне забарвлення. В цьому регіоні ще не існувало місцевого монополістичного капіта­лу і не могло скластися фашизму європейського типу. Тут йшлося про реакційні профашистські течії та тенденції серед представників місцевої влади, котра надихалася при­кладом європейського фашизму, прагнула перейняти бага­то чого з його ідеології та терористичних засобів, але не була за своєю природою власне фашистською. З іншого боку, загроза фашизму в регіоні з'явилася зовні — через посилене проникнення туди держав вісі, особливо в Ар­гентині, Бразилії та Чилі. Воно виявлялося в економічній, зовнішньоторговій і дипломатичній експансії, в зростанні військових зв'язків, в активізації діяльності нацистської агентури, у спробах використати для цієї мети місцеві колонії німецьких переселенців. Поєднання такої діяль­ності з активізацією місцевих реакційних сил становило реальну небезпеку для народів регіону.

Боротьба за Народний фронт мала свої особливості й в окремих країнах. У Бразилії ця боротьба набула форми Національно-визвольного альянсу, що виник в умовах режиму президента Варгаса. Альянс, створений 1935 р., набув характеру масової демократичної організації, що поставила на меті боротьбу з реакційними силами, пова­лення диктаторського режиму і встановлення народної влади. Його вплив зростав досить швидко — у червні Альянс об'єднав більше 1,5 млн. чол. Однак частина керів­ництва зайняла радикальні позиції й розпочала підготовку до збройного повстання. Це призвело до відходу від Альян­су багатьох його учасників. У липні 1935 р. уряд Варгаса заборонив діяльність Альянсу, що перейшов на нелегальне становище.

В Аргентині в умовах наступу реакції активізувався демократичний рух, представники якого одержали в берез­ні 1936 р. перемогу на виборах до палати депутатів Конгре­су. Радикали, соціалісти та декілька дрібних партій утворили єдиний парламентський блок під багатозначною назвою "Народний фронт", що зажадав від уряду дотри­мання демократичних свобод та приборкання крайньої реакції. 1 травня 1936 р. радикали, соціалісти, комуністи організували 100-тисячну демонстрацію в столиці під гас­лом "Народного фронту". Одначе керівники радикалів і соціалістів не зважилися прийняти пропозицію про ство­рення "Народного фронту" і винести боротьбу за стіни парламенту. Парламентський блок "Народного фронту" у вересні 1936 р. розпався. Активізація демократичного руху в країні змусила владу припинити наступ на умови життя і права трудящих, відмовитися від спроб встановлення терористичного режиму. В лютому 1938 р. президентом Аргентини став представник ліберального крила націо­нально-демократичної партії Рікардо Ортіс, що пішов на поступки демократичним силам і вжив заходів щодо зміцнення конституційних свобод.

Великих успіхів рух "Народний фронт" досяг у Чилі. Безпосередньою причиною створення "Народного фронту" виявилася розправа уряду зі страйком залізничників у лютому 1936 р., введення облогового стану і переслідуван­ня демократичних сил. У відповідь на це в березні 1936 р. було створено "Народний фронт", до якого увійшли соціа­лісти, комуністи, радикали, демократи, профспілкові орга­нізації. Програма "Народного фронту" містила ряд прогре­сивних заходів: захист і розширення демократичних прав і свобод трудящих, стимулювання розвитку національної економіки та обмеження позицій іноземного капіталу, по­силення ролі держави в економіці, аграрні перетворення на користь селян, піднесення рівня життя, освіти і культу­ри народних мас, захист національного суверенітету і бо­ротьбу за мир, проти фашизму на міжнародній арені. На президентських виборах 25 жовтня 1938 р. "Народному фронту" вдалося одержати перемогу. Його кандидат-ра­дикал Педро-Агірре Серда отримав 50,2% голосів і був обраний президентом країни. Він сформував уряд "Народ­ного фронту" в складі радикалів, соціалістів і демократів. Уряд "Народного фронту" (1938-1941 рр.) розширив демо­кратичні свободи, права трудящих, вжив заходів проти вкрай правих організацій. Було підвищено зарплату, зни­жено ціни на продукти харчування, розширено систему соціального забезпечення. Уряд ужив заходів для розвитку національної економіки, що сприяли зростанню вироб­ництва. Було подано допомогу дрібним і середнім сіль­ським власникам, частину земель, що пустували, передано безземельним селянам. Значних успіхів було досягнуто у сферах народної освіти, медичного обслуговування. Однак всередині "Народного фронту" намітилися серйозні хитан­ня і незгода. Внаслідок цього не було зачеплено власність іноземних компаній, фактично не було проведено аграрну реформу. Становище ускладнила й Друга світова війна, що розпочалася. Врешті-решт у січні 1941 р. "Народний фронт" розпався.

Створення Народних фронтів в Латинській Америці, активізація демократичних сил були яскравою сторінкою в боротьбі проти консерваторів, олігархії, диктаторських ре­жимів, за національні інтереси суверенних латиноамери­канських держав.

Запитання і завдання

1. У чому полягають особливості розвитку країн Латин­ської Америки міжвоєнного періоду?

2. Якими були наслідки засилля іноземного капіталу для економіки латиноамериканських держав?

3. Визначте специфіку диктаторських режимів у країнах регіону. Якою була їхня соціальна опора?

4. Чому в Латинській Америці не затвердився фашизм європейського зразка?

5. Яких успіхів досяг демократичний рух в Латинській Америці?

6. Чому зазнали поразки уряди, блоки "Народного фронту" в Чилі та Бразилії?

7. Поясніть терміни:

• латифундія;

• метиси;

• мулати;

• олігархія;

• консерватори.

8. До яких країн має відношення політична діяльність ла­тиноамериканських політиків?

• Варгас;

• Корденас;

• Мочадо;

• Урібуру;

• Сандіно.

9. Яка мова була і залишається державною в:

• Чилі;

• Бразилії;

• Мексиці?

Документи і матеріали

1. Капіталовкладення сша і Великої Британії

в Латинській Америці у період між Першою

і Другою світовими війнами

а) приватні довгострокові капіталовкладення США (у млн дол.):

б) капіталовкладення Великої Британії (у млн. ф. ст.):

Запитання до документа

1. Про що свідчать ці дані?

1. Порівняйте капіталовкладення Великої Британії до різ­них країн Латинської Америки. Зробіть висновки.

2. Маніфест Національно-визвольного альянсу

Бразилії (витяг).

5 липня 1935 року

"Програму Національно-визвольного Альянсу може успіш­но здійснити лише справжній народний революційний уряд. Ось ця програма: 1) Невизнання й відмова від сплати зовніш­ніх боргів. 2) Анулювання антинаціональних договорів з імпе­ріалістичними державами. 3) Націоналізація найбільших комунальних підприємств і підприємств іноземного капіталу, власники яких не підкоряються законам Народно-революцій­ного уряду. 4) Введення 8-годинного робочого дня, соціального забезпечення, збільшення заробітної плати... 5) Боротьба проти невільницьких і феодальних умов праці. 6) Повернення індійцям всіх земель, що були силою відторгнені у них. 7) Забез­печення народу найширших свобод, повне знищення расової і національної дискримінації або привілеїв, надання найширшої релігійної свободи та відокремлення церкви від держави. 8) Боротьба проти будь-якої імперіалістичної війни, за тіс­ний союз з Національно-визвольними альянсами інших країн Латинської Америки... Ми швидко йдемо до встановлення в Бразилії народно-революційного уряду, уряду самого народу, що веде боротьбу проти імперіалізму і феодалізму, уряду, що на практиці покаже широким трудящим масам країни, що таке демократія і свобода. Народний уряд, здійснюючи про­граму Альянсу, об'єднає Бразилію і врятує життя мільйонам трудящих, яких переслідують голод, хвороби і жорстока експлуатація імперіалізму та великих власників".

Запитання до документа

1. З якою метою було створено Національно-визвольний альянс?

2. В чому полягала програма альянсу?

Запам'ятайте дати:

• вересень 1924 р. — встановлення диктаторського режиму в Чилі.

• 1925 р. — обрання президентом республіки Куби Херардо Мочадо-і-Моралєса.

• 1927-1931 рр. — встановлення режиму особистої диктатури в Чилі Ібаньєса дель Кампо.

• 1930-1945 рр. — правління в Бразилії президента Ж. Варгаса.

• б вересня 1930 р. — військовий переворот в Аргентині, владу захопив генерал Хосе Урібуру.

• березень 1935 р. — створення в Бразилії національно-визвольного альянсу.

• 25 жовтня 1938 р. -

січень 1941 р. — Народний фронт при владі в Чилі.

Повторювально-узагальнюючий урок

Період 1918-1939 рр. в історії країн Азії, Африки та Латинської Америки відзначений бурхливими, строкатими й суперечливими процесами. Мінялися вікові підвалини, руйнувалися традиції, ремесла, звичний уклад життя. Ко­ристуючись з економічної відсталості країн Азії, Африки та Латинської Америки, відсутності сильної політичної влади, єдності патріотичних і національних сил, до цих регіонів інтенсивно проникав іноземний капітал, що май­же повністю підпорядкував собі найбагатіші природні і людські ресурси латиноамериканських та азіатських країн.

Проте фінансові інвестиції та впровадження нових технологій привели до розвитку нафтової, гірничорудної, обробної галузей промисловості, створення транспортної мережі, розвитку комунікацій, зв'язку. Зберігаючи місце­вий колорит, усе більше ставали схожими на європейські найбільші міста цих континентів: Стамбул, Багдад, Делі, Шанхай, Токіо, Бомбей, Каїр, Кейптаун, Мехіко, Ріо-де-Жанейро та інші. У них склалися міцні ринкові відносини, з'явилися сучасні фабрики і заводи.

У сільському господарстві посилився монокультурний напрям, що відповідав потребам метрополій, обсяг вироб­ництва продовольчих потреб залишався з року в рік при­близно на тому ж самому рівні. Зовсім інакше розвивалося виробництво експортних культур. Завдяки припливу іно­земних інвестицій і розвитку плантаційного господарства, експорт каучуку, рису, бавовни, джуту, какао-бобів, кави різко збільшився у цей період і слугував джерелом збагачу­вання численних західних і змішаних компаній.

Після Першої світової війни більшість афро-азіатських країн були колоніями й напівколоніями західних держав, тому віссю новітньої історії країн Азії та Африки був національно-визвольний рух. Колосальний вплив на народи азіатських і африканських країн справляє релігія. Вплив ісламу, індуїзму, буддизму на життєвий уклад сотень міль­йонів людей важко переоцінити. Тому національно-виз­вольний рух тут мав яскраве релігійне забарвлення. Опираючись посиленню європейського впливу, цей рух спирався на традиційні політичні еліти, національні та націоналістичні партії, прошарок підприємців, що почав утворюватися, які болюче реагували на обмежування своєї влади, на велику соціальну активність інтелігенції, студент­ства, робітників, селян, дрібних власників, що мали свої специфічні інтереси. Чим вищий був рівень розвитку країни, тим швидше вдавалося згуртувати патріотичні й національні сили, тим швидше й радикальніше провадилися реформи (Туреччина, Іран). Специфічною була тактика визвольного руху в Індії та в ряді сусідніх з нею країн. Тут найбільшу увагу приділяли кампаніям громадянської непокори і ненасиль­ницьких дій, до яких включали і бойкоти — відмови від посад, відмови купувати англійські товари, ухилення від виборів і, як крайній засіб, несплата податків. Незважаючи на очевидну наївність подібної тактики, вона істотно посла­била позиції британського колоніалізму в Індії.

Китай з його багатомільйонним населенням і багатою давньою культурою та історією особливо болюче сприйняв утвердження європейського панування. Адже китайці тра­диційно дивилися на свою країну як на центр Всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Тим сильнішим був шок, пережитий китайцями після неодно­разових воєнних поразок не лише від європейців, але й від Японії. У ході революції 1911-1913 рр. впала Ціньська династія і Китай було проголошено республікою. Вся на­ступна його історія міжвоєнного періоду була відзначена боротьбою за владу між Гоміньданом, що стояв на націо­нально-патріотичних позиціях, і КПК, в основі якої була марксистська ідеологія. Це протистояння завершилося ли­ше у повоєнний період створенням КНР, де при владі перебували комуністи.

Національно-визвольний рух висунув цілу плеяду ви­датних громадських і державних діячів, погляди й діяль­ність яких справляли істотний вплив на народні маси. Серед них — Сунь Ятсен, М. Ганді, М. Кемаль Ататюрк, Реза-шах, Сукарно, Дж. Неру та інші.

Перші повоєнні роки відзначалися хвилею повстань, національних війн, визвольних рухів у багатьох країнах Сходу: "рисові бунти" в Японії, "Рух 4 травня" у Китаї, війна Афганістану за незалежність проти Великої Британії 1919 р., національне піднесення в Індії у 1919-1922 рр., визвольна війна турецького народу 1919-1922 рр., повстан­ня в Єгипті у 1919 й 1921 рр. Хоча у більшості випадків колонізаторам вдалося зберегти своє панування, їхні пози­ції в Азії похитнулися.

Особливе місце в історії країн Азії посідають карди­нальні реформи 20-30-х рр. у Туреччині, Ірані, Афганістані, що сприяли усуненню найбільш потворних пережитків феодалізму в адміністративній, судовій, освітній сферах і деяких галузях економічного життя цих країн.

Країни Латинської Америки отримали незалежність ще у XIX ст., тому в міжвоєнний період основним змістом їхнього політичного життя була боротьба демократичних сил з диктаторськими режимами, встановленими у бага­тьох країнах. Боротьба ця виливалася у створення Народ­них фронтів.

Історія країн Азії, Африки та Латинської Америки як складник світової історії міжвоєнного періоду проходила лінією боротьби старого архаїчного укладу життя, харак­терного для цих регіонів загалом, і народжуваної сучасної цивілізації, заснованої на всебічному розвитку економіки, демократичних інститутів і прагненні довершеності й со­ціального прогресу.

Запитання і завдання

1. Чим було викликане, на ваш погляд, відставання країн Азії та Африки від європейських країн у період новітньої історії?

2. Як вплинула на історію країн Азії та Африки Перша світова війна?

3. Як ви вважаєте, чому Японія не стала колонією західних держав на відміну від інших азіатських країн?

4. Порівняйте історію Індії та Китаю в 1918-1939 рр. за показниками:

• економічний розвиток;

• політичне становище;

• державний устрій;

• рушійні сили визвольної боротьби;

• роль у ній різних соціальних верств;

• характер визвольного руху;

• засоби боротьби;

• політичні партії та їхня роль у визвольному русі.

5. У чому полягають істотні відмінності країн Тропічної і Південної Африки? Чим можна їх пояснити?

6. Що було спільним у політичній і державній діяльності М. Кемаля Ататюрка, Реза-шаха, Сукарно, що їх іс­тотно відрізняло?

7. Прокоментуйте наведені міркування, авторами яких є індійці:

• "Велика Британія принесла Індії мир, прогрес і західну цивілізацію";

• "Докорінних суперечностей між Англією та Індією не існує";

• "Поступове введення в Індії інститутів західноєвро­пейської демократії виведе країну зі стану занепаду".

З якими із цих тверджень ви згодні, з якими ні? Чому? Як ви вважаєте, до яких соціальних верств належали автори наведених висловлювань.

8. Чим ви можете пояснити зовнішню політику Японії щодо азіатських держав?

9. Поясніть смислове значення перерахованих понять, на­ звіть історичні події, до яких ці поняття мають відно­шення:

• бойкотування товарів;

• кампанія громадянської непокори;

• національно-патріотичні сили;

• Гоміньдан;

• расизм;

• сегрегація;

• латифундизм.

10. Які інтереси переслідували західні країни в країнах Азії та Африки? Яку роль відігравав іноземний капітал в економічному розвитку цих країн?

11. Як ви розцінюєте судження, що "колонізаторська полі­ тика в країнах Африки принесла більше користі, ніж шкоди"?

12. В чому полягали особливості економічних процесів у краї­ нах Латинської Америки в 20-30-ті рр.?

13. Як позначився вплив іноземних держав на економічному розвитку латиноамериканських країн?

14. В чому, на ваш погляд, полягали причини приходу урядів Народних фронтів у країнах Латинської Америки, зокре­ма в Чилі? Порівняйте цей процес з Європою.

15. Який вплив на долю латиноамериканських народів спра­вило встановлення диктаторських режимів в Аргентині, Бразилії?

16. Подумайте, в чому спільні й відмінні риси національно-визвольного руху країн Азії, Африки та Латинської Аме­рики в 20-30-х рр.